Коли “гільйотина” неефективна або “Безкровне” оздоровленн ВРХ

У 1991 році Україні у спадщину від СРСР дісталася 10-мільйонна череда корів. На сьогоднішній день залишилося менше 4 млн. Зменшення поголів’я тварин становить приблизно 200 тисяч корів на рік, з них 154 тисячі — через лейкоз. У найближчій перспективі обсяги ліквідації інфікованого поголів’я можуть сягнути 200–300 тисяч голів на рік. Ми виявилися не тільки поганими спадкоємцями, але й нікудишніми лікарями.
Проблемі лейкозу ВРХ були присвячені доповіді на Міжнародній конференції з питань епізоотології інфекційних захворювань, яка проходила в Києві 14–17 березня 2006 р.

Звідки що береться
У 70-і роки минулого сторіччя поширилася теорія спадкової схильності до захворювання. Лейкоз тоді діагностували шляхом підрахунку лейкоцитів і лімфоцитів крові і виведення лейкоцитарної формули. До цього часу “приспіла” і стала популярною серед інфекціоністів генетична теорія виникнення лейкозів. Озброївшись радянським методом підрахунку лейкоцитів і теорією спадкової схильності, епізоотологи пішли в наступ на ВЛВРХ. Одночасно з виявленою твариною-вірусоносієм на м’ясо відправляли всю її “рідню” — батьків, сестер і дочок, — незважаючи на їхній стан. Елітні сімейства (часто імпортної худоби) у повному складі йшли під ніж в ім’я чистоти поголів’я.
Існувала також теорія етіології лейкозу як наслідку впливу іонізуючих випромінювань. Однак несподівано виявилася “очищувальна” дія радіоактивного забруднення на ВЛВРХ навіть у районах, прилеглих до Чорнобильської зони.
Інфікованість поголів’я ВЛВРХ на забруднених радіонуклеотидами територіях України щорічно (1997–2004) була на кілька відсотків нижчою, ніж у “чистих” областях (див. графік).

Причиною схильності деяких порід до ВЛВРХ дехто вважає “нетрадиційне” близькоспоріднене схрещування. Тварини, що походять від червоної німецької худоби, ангельнської або остфризької порід, можуть мати обтяжену інбридингом (близькоспоріднене схрещування) спадковість. Очевидно, це виражається в слабкому імунному захисті нащадків цих порід від ВЛВРХ.
До нетрадиційних способів можна віднести зараження в стані охоти. Відсутність биків у сучасних чередах призводить до “нетрадиційних” ігор корів і телиць. Такі “рожеві” забави часто призводять до ушкодження шкірного покриву на корені хвоста і грудині збуджених тварин. “Подруги” менше ніж за місяць здатні “ввійти в контакт” через кров на ранах і подряпинах із усією нетільною частиною череди. Якщо з-поміж них виявиться вірусоносій лейкозу, можна вважати, що зараження відбулося.
Як власну теорію патогенезу захворювання автори пропонують теорію походження лейкозу як санітара рукотворних біоценозів. Мутагенність ВЛВРХ може бути наслідком “нетрадиційної” системи утримання, яку людина вигадала для одомашненої худоби і для своєї зручності. Умовно летальні форми вірусу можуть роками чатувати на свою жертву, чекаючи зручної нагоди для атаки на ослаблену імунну систему тварини, швидко мутувати і набувати агресивності на ослаблених особинах.
Непрямим аргументом на користь цього припущення може слугувати той факт, що на найбільш занедбаних, інфікованих фермах данина вірусові у вигляді клінічних форм захворюваності рідко перевищує 7%. Не часто захворювання “відвідує” фермерів у країнах з розвинутим скотарством. Для них він не є національним нещастям, тому що рідко знаходить для себе жертву в умовах тієї турботи, якою оточене поголів’я худоби.
Учасники конференції констатували, що розпочата в 1989 році система ліквідації лейкозу шляхом елімінації інфікованих тварин, виявлених за допомогою серологічного методу діагностики (РІД), не увінчалася успіхом. У країні в 2004 році здано на забій 154,3 тис. корів, на черзі — ще 113,2 тис. тварин, що мають антитіла до вірусу лейкозу. Близько 62% корів приватного сектору (3/4 дійної череди України) залишаються ураженими злощасним вірусом.

Мало того, що сучасна ветеринарія не може справитися з вірусом, вона ж його і розносить. На конференції пролунала інформація молдавських колег про те, що внутрішньоутробна передача ВЛВРХ зареєстрована в 5,4% (407 398 спостережень) корів, до 6-місячного віку зараженість теляти (ймовірно через молоко) збільшується до 13%. Далі вірус набирає сили: до 18, 24 міс. (ялівка) і до віку отелення РІД дає позитивний результат у 20, 34 і 57% поголів’я, відповідно. До 6-річного віку інфікованість худоби досягає 75–92%. Дослідник помітив, що сплеск виявлення ВЛВРХ реєструється після масових ветеринарно-зоотехнічних заходів (узяття крові, вітамінізація, вакцинація, запліднення, нумерація тощо). Це так званий горизонтальний (контактний) спосіб передачі ВЛВРХ, що, на думку авторитетних учених, є основним і переважає над вертикальною контамінацією (від батьків — потомству). А от з яйцеклітиною (ембріоном) і сперміями ВЛВРХ не передається.
Можна стверджувати, що “коров’ячий” доктор на фермі і на селі став головним поширювачем інфекцій, що передаються через кров. Саме фахівці (як не гірко це усвідомлювати) стали “нетрадиційним” фактором ризику. У ситуації, коли на дві ферми — одні вила, один шприц, одна голка для забору крові й одна рукавичка для ректогенітальних досліджень і запліднення, важко не рознести інфекцію від однієї тварини до іншої з краплею крові.

Біотехнологія нам допоможе
З одного боку, в Києві були представлені звіти про успішну боротьбу з ВЛВРХ в Україні за останні 10 років (графік). З іншого, — невтішна інформація (табл. 1) про приховування фактів інфікованості поголів’я ВЛВРХ. До 70% неблагополучних ферм в Україні перебувають у лейкозній “тіні”.
 За цифрами загальної ураженості ВЛВРХ, в Сибіру і на Далекому Сході становище значно благополучніше, ніж на Півдні Росії й України. Так, у найпроблемнішому Сургутському районі рівень інфікованості худоби лейкозом — 23,3%. У фермерських господарствах і приватних подвір’ях, відповідно, — 12,6 і 10,9%. У Кемеровській області середній рівень інфікованості ВЛВРХ у 2004 році становив 17,9%, захворюваності — від 0,1 до 5%. Вражають результати оздоровлення поголів’я у Свердловській області. У 1993 р. там було зареєстровано 628 неблагополучних ферм, благополучних — 246. За 10 років оздоровлено 593 ферми, залишилося 13 неблагополучних.

За останніми повідомленнями з Новосибірська, для підвищення точності серологічних методів дослідження на лейкоз там був успішно застосований препарат-провокатор з отрути гадюки звичайної. Введення цього препарату (Віпраксин) молоднякові виявляло 3–5% прихованих носіїв вірусу в благополучній за лейкозом групі тварин. Вірус живе і розмножується в клітині хазяїна і тому здається недосяжним для засобів лікарського впливу. Однак вдалося знайти засіб нетрадиційної хіміотерапії класичної чуми свиней (фармакомплекс “Анти-КЧС”) зі 100% клінічним видужанням летально інфікованих тварин. Може статись, майбутній фармакомплекс “Анти-ВЛВРХ” матиме сибірську реєстрацію.
Навіть такий простий прийом, як своєчасна обробка худоби проти паразитів, сприяє додатковому виявленню заражених ВЛВРХ тварин. У низці господарств Сибіру таку обробку (препаратом Івомек та ін.) проводять за два тижні до постановки худоби на стійлове утримання. А через шість тижнів, по чистому тлу, здійснюють алергійні і серологічні дослідження. Потім розпочинають вакцинацію поголів’я.
Окрім старої і доброї реакції імунодифузії (РІД), що дає змогу виявляти глікопротеїн вірусу в концентрації 0,4 мкг/мол, на озброєнні епізоотологів з’явилися високочутливі способи діагностики прихованих форм лейкозу. Це імуноферментний аналіз (ІФА) і полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). Вони здатні з більшою точністю, ніж РІД (на 10 і 19%, відповідно), і на більш ранніх стадіях виявляти в крові тварин ВЛВРХ. Причому ПЛР дає змогу вірогідно виявити інфекцію навіть у новонароджених телят, диференціювати колостральні антитіла від антитіл на лейкозну інфекцію.
ПЛР-метод представлений у рекомендаціях Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ) як “золотий стандарт”. Є посилання й у рекомендаціях, й у кодексі МЕБ про те, що результат, отриманий ПЛР, є остаточним і оскарженню не підлягає.
ІФА дає змогу провести вибіркове і поголовне обстеження молока з ферм і молокоприймальних пунктів на наявність ВЛВРХ. Можливості такої діагностики “на відстані” важко переоцінити.

З лейкозною чередою —
в європейський ряд?
Якщо заходи щодо лейкозу йтимуть у звичному руслі, позбутися інфікованого ВЛВРХ поголів’я (ще один мільйон голів) Україні незабаром допоможуть інспектори ЄС (табл. 2), які з подібними хворобами не церемоняться. Ліберальне ставлення до ВЛВРХ у країні закінчиться зі вступом у Європейську співдружність. А от про компенсації збитків нашим власникам ВРХ Європа може й забути, як це сталося під час поспішного закриття реакторів Чорнобильської АЕС.
Тому єдиний спосіб, у який можна зберегти череду великої рогатої худоби в країні, — оздоровлення поголів’я з його можливою заміною (через трансплантацію ембріонів) на породи європейського рівня продуктивності.
З цією метою вільні від інфекції телиці сільськогосподарських підприємств і закуповуваний у населення молодняк можуть відігравати роль сурогатних матерів для пересадження їм ембріонів кращих світових порід. При такому відтворенні племінної худоби переривається кожна (у тому числі і спадкова) можливість передачі ВЛВРХ. Трансплантація ембріонів імпортної генетики в оздоровлюваних господарствах допоможе заповнити продуктивний потенціал худоби після проведення протиепізоотичних заходів.
На розгляд уряду авторським колективом півроку тому була подана програма “Вікно в Європу” щодо імпорту з країн Північної Америки ембріонів великої рогатої худоби, створення в обласних центрах лабораторій трансплантації ембріонів. З їхньою допомогою можна здійснювати і безпосередні протилейкозні заходи. З цією метою інфіковані ВЛВРХ високопродуктивні тварини, що мають племінну цінність, можуть бути зібрані на ізольованих фермах для виробництва “чистих” ембріонів і їхнього пересадження вільним від інфекції реципієнтам.
Метод жив, метод живе,
метод буде жити
Сучасні знання про ВЛВРХ допомагають не лише обмежити поширення інфекції у визначеному ареалі, але і провести “безкровне” оздоровлення поголів’я протягом 4–5 років. Для цього потрібно виконати всього три умови: регулярні серологічні та гематологічні дослідження крові, ізоляція вірусоносіїв і одержання від них здорового молодняку.
Наприкінці 80-х років московські фахівці за 4 роки розправилися з лейкозом, діючи за такою схемою:
- Поділ тварин на інфікованих (І) і умовно здорових (УЗ). Ізольоване утримання кожної з окремим доїльним залом і родильним відділенням.
- Гематологічні дослідження І-групи раз на 6 місяців з подальшим вибракуванням корів із високим лімфоцитозом.
- Серологічне дослідження (РІД) УЗ-групи, переведення інфікованих тварин в І-групу.
- Ізольоване вирощування молодняку. Випоювання новонародженим телятам молока/молозива від корів, вільних від вірусу. Виявлення внутрішньоутробного зараження телят ВЛВРХ, переведення їх на відгодівлю.
У результаті “чищення” від лейкозу череди московські фахівці встановили, що під час пересадження ембріонів від інфікованих і навіть хворих на лейкоз високопродуктивних корів-донорів реципієнтам, вільним від ВЛВРХ, інфекція не передається. Корови-донори утримувалися на ізольованій (3 км) фермі і поповнювалися тваринами виробничої череди з надоєм 7–11 тис. кг молока, що у ході регулярних серологічних досліджень мали позитивну відповідь на РІД.
Через 15 років в одному з колгоспів Владимирської області у той самий спосіб удалося не лише очистити череду від лейкозу за 3 роки, але й підняти надої з 6,3 до 7,7 тис. кг завдяки першочерговому вибракуванню низькопродуктивних інфікованих корів.
Контролювати особисті подвір’я набагато складніше, ніж сільськогосподарські підприємства, і тому акцент боротьби з лейкозом має бути спрямованим на роз’яснювальну роботу. Селянин — не ворог своїй худобі, треба тільки підказати йому правильну поведінку в боротьбі з лейкозом.
Двічі на рік, разом з результатом дослідження домашньої худоби на наявність ВЛВРХ, ветеринарні служби можуть видавати власникам корів листівку-пам’ятку з елементарними роз’ясненнями і порадами:

• не випасати разом інфікованих і здорових тварин;


• проводити двічі на рік очищення і дезінфекцію приміщення для корови  підручними засобами, боротися з паразитами;


• подумати про майбутню заміну інфікованої тварини;


• попередити зараження новонародженої телички через випоювання пастеризованим молозивом/молоком з першого дня;


• здійснювати ізольоване вирощування молодняку;


• уникати “ручного” парування корови з биком.

Недотримання цих правил може призвести до лейкозних ускладнень в інфікованої тварини і поширення захворювання на худобу інших приватних власників ВРХ.
На державу надійся,
а сам пильнуй!
Лейкоз великої рогатої худоби набув загальнодержавного масштабу. Чому проблема здоров’я череди повинна цікавити тільки її хазяїв? Завжди можна ухилитися від проведення діагностичних досліджень, якщо вони пов’язані з додатковими витратами нашого небагатого власника тварин. Легше відкупитися від ветеринарного інспектора або поставити хрест на розведенні худоби, аніж намагатися боротися з хронічною інфекцією, а заодно — з нерентабельністю виробництва м’яса і молока.
Державна програма “Антилейкоз” повинна включати систему заходів, що дають змогу очищати вітчизняні череди від ВЛВРХ без зменшення її чисельності. Це конче потрібно для того, аби вивести ферми України з “лейкозної тіні”, припинити “скидання” поголів’я в лейкозну “яму”, гідно підготуватися до входження в загальноєвропейський ринок.
Серологічні і гематологічні дослідження крові мають залишатися обов’язковими, регулярними і безкоштовними. Для господарств, які оздоровлюються, можуть бути передбачені пільгові умови закупівлі здорового молодняку й ембріонів. Безкоштовно (за аналогією з програмою анти-СНІД) і в достатній кількості ветеринарні служби господарств і практикуючих фахівців мають забезпечуватися одноразовими рукавичками для ректальних досліджень, одноразовими шприцами (або хоча б голками) для ін’єкцій. Копійчана економія на одноразових інструментах призводить до витратних протиепізоотичних заходів.
Організація ізольованого утримання інфікованих тварин, вибракування гематологічно хворих, “м’яке зачищення” по закінченні продуктивного періоду, одержання здорового молодняку і пастеризація молока від заражених тварин вирішать проблему невиправданих втрат. Від особливо цінних і зникаючих порід тваринницьких племінних заводів, що потрапили в розряд серопозитивних щодо ВЛВРХ, може бути організований збір ембріонів і їхнє пересадження вільним від інфекційних хвороб реципієнтам для одержання здорового приплоду. Імпорт ембріонів від високопродуктивних донорів може компенсувати вибракування малоцінного зараженого поголів’я. Уважне ставлення до природи існування корови — запорука її здоров’я. Легкі, протягом усього року провітрювані ферми з безприв’язним утриманням худоби повинні прийти на зміну добротним, задушливим фермам-“бомбосховищам” радянського періоду, де гнойові випаровування виїдають очі. Як кажуть американські скотарі, ферма має бути зручна для худоби, а не для людини.
Про ветеринарну службу держава згадує, коли з’являється реальна загроза здоров’ю громадян. Хронічні захворювання тварин цікавлять наші планувальні органи меншою мірою. Завжди залишається можливість імпортом продуктів харчування компенсувати спад виробництва тваринництва. Про серйозні епізоотологічні дослідження в умовах залишкового фінансування профільних ветеринарних інститутів мова взагалі не йде. Тому порятунок “потопаючих у лейкозі” власників великої рогатої худоби — справа рук самих потопаючих.

В. Мадисон,
канд. біол. наук
Л. Мадисон,
докторант НАУ