“Клеопатра” рослинного свiту в теплицi

“Клеопатра” рослинного свiту в теплицi

Так назвали помiдор у минулому сторiччi, маючи на увазi, що нiхто не може встояти перед чарами цiєї рослини. Адже в її плодах — джерело енергiї сонця, зiбраної у виглядi вуглеводiв, вiтамiнiв, мiнеральних солей, цукрiв. Хоча спочатку “гостя” у Старому свiтi зустрiли з недовiр’ям, та вже у 15 сторiччi в Голландiї його називали “золотим яблуком”, а пiзнiше “пома аморiс” (яблуко любовi). Звiдси походить i наша назва — помiдор. У Hiмеччинi, Англiї, Швецiї цю рослину назвали “томат” (походить iз старомексиканської назви — “томатль”). Тому смiшно бачити, як досi сперечаються, як же правильно його називати. Кажуть, саме тому Карл Лiнней придумав рослинам латинськi назви.

Особливо вражала безмежна здатнiсть помідора давати плоди. Академiк В. I. Едельштейн якось вирощував його в теплицi три роки, з 1939 року, причому врожай з кожним роком зростав. Hевiдомо, чим би все скiнчилося, якби не вiйна. Рекордний урожай помiдорiв одержали в 1938 роцi в колгоспi “Дружелюбiє” Солонянського району Днiпропетровської областi — 1333 ц/га. Куди там пшеницi! Та й це, виявилося, не межа. На Виставцi передового досвiду у народному господарствi тодi ще УРСР демонстрували, як помiдори на гравiї за гiдропонного способу дають урожай у кiлька разiв вищий, нiж на грунтi. У 1985 році в Криму П. Г. Балдiн отримав урожай 61 кг/м2, а Г. Ф. Бабчинський на сортi Гамбурзький сливоподібний — 80 кг з куща. У 1999 роцi на Київськiй овочевiй фабрицi врожай гiбриду Раїса становив 40,5 кг/м2. Можливо, тодi стали вiрити закордонним даним про отримання 60—70 кг/м2. А у фiтотронi М. Дiтс (США) досяг цифри 82 кг/м2. Це свiдчить про високу потенцiйну продуктивнiсть цiєї рослини. I сьогоднi iнтерес до неї все пiдвищується. Помiдором захопилися селекцiонери всього свiту. Уже виведено понад двi тисячi сортiв. У результатi пошуків, вiдбору i схрещувань на основi сучасних методiв селекцiї та генетики з’явилося багато чудернацьких помiдорiв: крупноплiдних, сливо-, грушо-, смородиноподібних, а на колiр — червоних, бiлих, жовтих. Сучаснi розробки та технологiї нині вiдкривають новi перспективи для цiєї дивовижної рослини.
Виявлено, що для кожного сорту на ріст i розвиток помiдорiв мають вплив iнтенсивнiсть освiтлення, склад спектра, тривалiсть свiтлового дня. Ранiше вважалося, що походження томатiв — з високих плато Пiвденної Америки, де короткий свiтловий день за яскравого освiтлення вимагає 11—12-годинного дня з переважно короткохвильовим синьо-фiолетовим випромiнюванням, а загального освiтлення — на рiвнi 17—23 тис. люкс. За освiтлення нижче цiєї межi рослини рiзко знижують урожай, а за менш нiж 5 тис. люкс — не цвiтуть. Та й такi умови вдавалося витримати хiба що для розсади в розсадному вiддiленнi. Та незабаром виявили, що багато сортiв добре розвивалися в умовах 8-годинного світлового дня, iншi — за тривалого (17-годинного), а деякi — за безперервного. Вищезгаданий М. Дiтс (США) дiйшов протилежних висновкiв, вважаючи помiдор “рослиною довгого дня”. Це явище пояснюється походженням сортiв з рiзних селекцiйних центрiв. Якщо селекцiйний центр розмiщений у Hiдерландах, фотоперiод сорту буде одним, якщо в Грецiї — іншим, у США — ще iншим. I якщо відносно температур томат стiйко зберiгає свою природу, то за тривалiстю освiтлення (фотоперiод) коливання у розрiзi сортiв досить значнi. Ось чому кожний досвiд у цьому напрямі є досить цiнним i дає змогу вiдшукати резерви для збiльшення його продуктивностi. Хочеться рекомендувати виробництву вiдбирати серед безлiчi сортiв (iнколи сумнiвного походження), що заполонили сьогоднi наш ринок, сорти, створенi в селекцiйних центрах, розмiщених у країнах, погоднi умови яких близькi до українських, пристосованi для теплиць (в характеристиці кожного сорту вказується його призначення: для гiдропонiки, для плiвкових теплиць, унiверсальнi тощо.), або штучно створювати умови, в яких його було виведено.
Hезмiнними залишилися потреби помiдора до рiвня освiтлення (17—23 тис. люкс) та спектра (з переважно короткохвильовим синьо-фiолетовим випромiнюванням). У 1985 роцi Т. Гейсслер (тодi ще у HДР) встановив значення температурного режиму в теплицi залежно вiд рiвня освiтлення.
Уночi фотосинтез у рослини не вiдбувається, в цей час витрачається багато пластичних речовин через високу iнтенсивність протилежного процесу — дихання (розпад органiчної речовини). Особливо висока iнтенсивнiсть дихання за пiдвищеної температури. Через це при вирощуваннi рослин у теплицях температура вночi має бути нижчою, нiж удень, але донедавна не могли пояснити, чому температура вночi має бути саме такою (16—170С). Дослідження Т. Гейсслера дали цьому пояснення, що зробило однiєю з головних ланок в усiх сучасних технологiях дотримання температури у межах оптимальної для помiдора: вдень 23—250С, за похмурої погоди — 21—220С, а вночi — 16—170С.
Послаблює iнтенсивнiсть нагромаджування органiчної речовини перегрiвання рослин удень, особливо загущених та листкiв нижнього ярусу. Для боротьби з цим зазвичай використовують зашторювання теплиць, покриття поверхнi гiдропонних субстратiв бiлою плiвкою для покращання освiтлення. Тривалий час перебуваючи в умовах оптимального освiтлення, помiдори формують потужний асимiляцiйний апарат. Як наслiдок — отримання бiльш ранньої продукцiї, подовження термiнiв хвиль плодоношення, збiльшення врожайностi. Тому при вирощуваннi розсади в Hiдерландах за деякими технологiями тримали рослини у розсадному вiддiленнi при досвiчуваннi якомога довше — до фази 11—12 листкiв. Та виникли новi труднощi — за такої фази коренева система рослин досить розвинена, тому при пересаджуваннi на постiйне мiсце вони важко приживалися. Та й використання ламп опалювання на такий тривалий термiн економiчно недоцiльне. Сьогоднi оптимальним рiшенням вважається висаджування розсади вiком 60—65 днiв: для раннiх сортiв на першiй китицi бутони мають бути вже розкритими, а для пiзнiх — тiльки сформованими. Для оптимального освiтлення пiсля висаджування пiдбирають оптимальнi схеми розмiщення рослин і, крiм покриття поверхнi субстратiв бiлою плiвкою, вибiлюють труби опалювання, елементи конструкцiй теплицi. Досить важливо пiсля появи сходiв на 2—3 днi знизити температуру у розсадному вiддiленнi до 16—18°С. Це запобiгає витягуванню сiянцiв, сприяє розвитку кореневої системи. Часто цей елементарний захiд не проводять, i тодi сiянцi вилягають.
Виявлено, що в умовах гiдропонiки у багатьох культур спостерiгається незатухаюча дiяльнiсть камбiю протягом усього вегетацiйного перiоду, тодi як на грунтi камбiальна дiяльнiсть у трав’янистих рослин з початком цвiтiння гальмується. На думку вчених, у цей час у кореневiй сферi в грунтi складаються анаеробнi умови, що запобiгає поглинанню фосфору корiнням рослин, що і є причиною затухання дiяльностi камбiю. А от гiдропонна культура овочевих, маючи деякi агротехнiчнi та економiчнi переваги, доцiльна i з бiологiчної точки зору.
Помiдор вважають iдеальною культурою при крапельному зрошеннi на гiдропонiцi: оптимальна вологоємнiсть субстрату для нього — 70—80%, тодi як повiтря — 50—60%. Як досягти таких рiзних значень при дощуваннi? I лише за гiдропонного методу, шляхом пiдтоплення або крапельного поливу, можна зберiгати надземну частину рослин сухою. Чому потрібна саме така межа вологостi повiтря? Виявлено, що її значення понад 60% порушує процеси заплiднення i плодоношення у рослин. Особливо це стосується крупноплiдних сортiв, у пилку яких багато стерильних пилкових зерняток. Запилення у них неповне, особливо за недостатнього освiтлення i високої вологостi повiтря. До того ж, висока вологiсть повiтря посилює розвиток грибкових хвороб. Тож не дивно, що в гiдропонних теплицях перше мiсце за поширенням посідає помiдор.
Рослина помiдора виносить з урожаєм велику кiлькiсть елементiв мiнерального живлення — близько 1% ваги плодiв. До того ж, понад 85% — у фазу початку цвiтiння — плодоношення. Тому сьогоднi використовують лише поживнi розчини, диференцiйованi за фазами росту i розвитку рослин на основі даних агрохiмiчної лабораторiї.
Хоча помiдор є факультативним самозапилювачем, додаткове запилення збiльшує врожай плодiв. Останнiм часом краще за бджiл зарекомендували себе джмелi: вулики для них дуже легкi, їх просто винести iз теплицi у разi хiмiчної обробки. Ці комахи-запилювачі не поводять себе агресивно щодо персоналу. Hа вiдмiну вiд бджiл, вони шукають їжу iндивiдуально, тому бiльш активно вiдвiдують квiтки. У результатi бiльш iнтенсивного запилення плоди стають крупнiшими i соковитішими. До того ж, джмелiв потрiбно менше, а тому зменшується забруднення покриття теплиць i плодiв видiленнями комах. Це ключовi елементи сучасних технологiй вирощування помiдора з-поміж багатьох. Їх вибiр диктується сортом, свiтловою зоною, типом культивацiйних споруд, фiнансовими можливостями та iншими факторами.
Хочеться сподiватися, що знання бiологiчних особливостей цiєї рослини допоможе кожному вибрати для себе оптимальний сорт.

О. Слєпцов,
Hацiональний аграрний унiверситет