Кінець епо­хи са­мотніх рейн­джерів

Усе частіше у різних куточках світу формулюються території, на яких концентрується багато компаній певного бізнес-нап­ряму (т. з. бізнес-кластери). І попри шалену конкуренцію, їм усім вда­ється досягати аномально високих результатів. Усі гравці тут — водночас і конкуренти, і маленькі двигуни однієї великої машини, яку вони разом «розганяють». Цей феномен спостерігається в різних сферах — від голлівудського кіно до чилійського вина, від автопрому на півдні Німеччини до ІТ у Львові. Завдяки чому це відбувається? Відповідь Києво-Могилянська Бізнес Школа (kmbs) шукала в Латинській Америці.

В. Геращенко, керівник
Presidents MBA Києво-Могилянської
Бізнес Школи (kmbs)
В. Оксенюк, керівник R&D проектів Києво-Могилянської Бізнес Школи (kmbs)

У фо­кусі —
Ла­тинсь­ка Аме­ри­ка
Ла­тинсь­ку Аме­ри­ку бу­ло ви­б­ра­но для досліджен­ня бізнес-кла­с­терів не ви­пад­ко­во. Вик­ли­ки в бра­зильській еко­номіці ду­же схожі на ук­раїнські: бю­ро­кра­тич­ний дер­жа­па­рат; ко­рупція; біз­нес-куль­ту­ра, що три­мається на пер­со­наль­них зв’яз­ках; провідні сек­то­ри еко­номіки — сільське гос­по­дар­ст­во, ви­до­бу­ван­ня при­род­них ре­сурсів та ма­ши­но­бу­ду­ван­ня. Але є ве­ли­ка відмінність: у Бра­зилії, порівня­но з Ук­раїною, ВВП на ду­шу на­се­лен­ня удвічі більший і зро­с­тає знач­но швид­ше (рисунок).
До то­го ж на бра­зильсь­ких еко­номічних фо­ру­мах ре­гу­ляр­но ви­с­ту­пає Майкл Пор­тер (та­кож він кон­суль­тує бра­­­зильсь­кий уряд), а сло­во «кла­с­тер» ду­же ча­с­то зустрічається в місце­вих бізнес-ви­дан­нях. Уряд Чилі у
2004–2008 рр. стра­тегію сво­го еко­номічно­го роз­вит­ку роз­гля­дав ви­­нят­ко­во че­рез приз­му бізнес-кла­с­терів. Бу­ло виз­на­че­но дев’ять кла­с­терів, роз­ви­ток яких ак­тив­но під­три­му­ва­ла дер­жа­ва. Ре­­зуль­тат — май­же втричі ви­щий, ніж в Ук­­раїні, ВВП на ду­шу на­се­лен­ня (рисунок).
Під час бізнес-ек­с­пе­диції в Ла­тинсь­ку Аме­ри­ку Києво-Могилянська Бізнес Школа (kmbs) сфо­ку­су­ва­ла­ся на двох кла­с­те­рах: ви­роб­ництво цу­к­ро­вої тро­с­ти­ни в Бра­зилії та ви­но­роб­ст­во у Чилі.

Бра­зилія: бізнес для
«со­лод­ко­го» жит­тя
По­ля цу­к­ро­вої тро­с­ти­ни зай­ма­ють 1% те­ри­торії країни — 9,6 млн га. Ос­новні площі скон­цен­т­ро­ва­но в радіусі кілька­сот кіло­метрів. Із тро­с­ти­ни ви­роб­ля­ють три ос­новні про­дук­ти: цу­кор, біопа­ли­во та еле­к­т­ро­е­нергію. Бра­зилія на світо­во­му рин­ку цу­к­ру — ек­с­пор­тер № 1 (з часткою 52%), а в сек­торі біое­та­но­лу — гра­вець № 2 у світі (34% світо­во­го ек­с­пор­ту).
При­був­ши на за­вод із пе­ре­роб­ки цу­к­ро­­вої тро­с­ти­ни Baldin Bioenergia, роз­міще­ний за 200 км від Сан-Па­у­лу, ми не по­ба­чи­ли нічо­го особ­ли­во­го. Він здав­ся нам ду­же схо­жим на цу­к­рові за­во­ди в ук­раїнських провінціях (хіба що по пе­ри­ме­т­ру тут росли паль­ми). У ході роз­мо­ви з влас­ни­ка­ми і топ-ме­не­д­же­ра­ми ком­панії схожість швид­ко по­ча­ла зни­ка­ти.
Під час ек­с­курсії ми звер­ну­ли ува­гу на ве­ли­чезні ре­зер­ву­а­ри для зберіган­ня біое­та­но­лу, вста­нов­лені за 100 м від за­во­ду, і за­пи­та­ли: «Навіщо ви по­ста­ви­ли їх аж че­рез до­ро­гу?» На що один із топ-ме­не­д­жерів Baldin Bioenergia відповів: «А це не наші ре­зер­ву­а­ри — їх розмісти­ла тут ком­панія “95”, найбільший у Бра­зилії дис­триб’ютор біопа­ли­ва. Во­на ку­пує в нас біое­та­нол. Нам йо­го тре­ба відтран­с­пор­ту­ва­ти ли­ше на 100 м. Для нас це нор­маль­но — бу­ти по­руч з парт­не­ра­ми».
Бра­зильсь­ка близькість парт­нерів мо­же бу­ти навіть мен­шою за 100 м. Влас­ни­ки ком­панії по­ка­за­ли нам еле­к­т­ро­с­танцію, яка ви­роб­ляє енергію із макухи, твер­дих ор­ганічних відходів від пе­ре­роб­ки цу­к­ро­вої тро­с­ти­ни. У ма­шин­но­му залі на стіні ми по­ба­чи­ли два пла­ка­ти: на од­но­му бу­ло зафіксо­ва­но місію, візію та цінності Baldin Bioenergia, на дру­го­му — CPFL Energia, найбільшої в Бра­зилії при­ват­ної ком­панії з ге­не­ру­ван­ня енер­гії. Ви­я­ви­лось, що ця еле­к­т­ро­с­танція — їхня спільна власність. Кож­на зі сторін інве­с­ту­ва­ла в про­ект по 24 млн дол. Еле­к­т­ро-­
с­танція мо­же освітлю­ва­ти місто з 400-ти­сяч­ним на­се­лен­ням. Ча­с­ти­ну енергії спо­жи­ває за­вод, а при­бут­ки від кіло­ва­тів, які пе­ре­да­ють­ся в за­галь­ну еле­к­т­ро­ме­ре­жу, ділять­ся порівну між дво­ма ком­паніями.
У 2014-му Baldin Bioenergia виріши­ла ви­роб­ля­ти ли­ше цу­кор. «Ми постійно ди­ви­мось на ціни у світі та в Бра­зилії. Що вигідніше у пев­ний час, те й ви­роб­ляємо. Цьо­го ро­ку вигідніше ро­би­ти цу­кор», — по­яс­ни­ли топ-ме­не­д­же­ри за­во­ду. Учас­ни­ки ту­ру за­пи­та­ли: «А як же по­пит? Ви впев­нені, що змо­же­те про­да­ти весь ви­го­тов­ле­ний цу­кор?» І у відповідь по­чу­ли: «Цу­к­ро­ва про­мис­ловість Бра­зилії настільки по­туж­на, що ми мо­же­мо відправ­ля­ти про­дукцію на про­даж прак­тич­но в усі ку­точ­ки світу. Звісно, кон­ку­ренція між за­во­да­ми є, але про­блем зі збу­том за­га­лом не­має».
Кон­ку­ренція на цьо­му рин­ку справді серй­оз­на: в індустрії пра­цює по­над 200 ком­паній, які во­лодіють 385 за­во­да­ми. Та це не за­ва­ди­ло 130 найбільшим грав­цям об’єдна­ти­ся в асоціацію UNICA, яка зай­мається про­моцією і лобіюван­ням інте­ресів га­лузі на най­ви­що­му політич­но­му рівні. Офіси асоціації є в сто­лиці Бра­зилії та ще у двох найбільших світо­вих політич­них сто­ли­цях — Ва­шинг­тоні й Брюс­селі. Річний членсь­кий вне­сок в асоціації — 150–200 тис. дол. «До нас ча­с­то приїжджа­ють пе­ре­роб­ни­ки цу­к­ро­вої тро­с­ти­ни з Азії та Аф­ри­ки. У них кліма­тичні умо­ви такі самі, як у Бра­зилії. Але ре­зуль­та­­­ти — у ра­зи менші. При­чи­на — ефек­тивні взаємозв’яз­ки між місце­ви­ми пе­ре­роб­ни­ка­ми», — роз­повів Аде­мар Алтієрі, ди­рек­тор з ко­мунікацій UNICA.
Ще од­на сфе­ра, де кон­ку­рен­ти ста­ють парт­не­ра­ми, — відно­си­ни з фер­ме­ра­ми, які ви­ро­щу­ють цу­к­ро­ву тро­с­ти­ну (в Бра­зилії та­ких 70 тис.). Ос­новні рішен­ня у співпраці за­водів з фер­ме­ра­ми ух­ва­лю­ють­ся на рівні асоціацій, для всьо­го рин­ку, а не вирішу­ють­ся між кон­крет­ним за­во­дом і фер­ме­ром.
Особ­ливість кла­с­те­ра ви­роб­ництва цу­к­ро­вої тро­с­ти­ни в Бра­зилії — при­сут­ність інно­ваційних по­ста­чаль­ників аг­рар­ної техніки та по­слуг. Топ-ме­не­д­жер однієї з та­ких ком­паній — John Deere Brazil — під час на­шо­го візи­ту ска­зав: «У Бра­зилії ми дав­но зай­маємо­ся не про­сто по­ста­чан­ням техніки. По-пер­ше, ми про­по­нуємо ком­плекс­ний сервіс: об­лад­нан­ня, про­грам­не за­без­пе­чен­ня і кон­сал­тинг. По-дру­ге, один з найбільших світо­вих центрів R&D на­шої ком­панії розміще­ний у Бра­зилії і спеціалізується на підви­щенні ефек­тив­ності уп­равління про­це­са­ми в сільсько­му гос­по­дарстві. І ми не самі в країні зай­маємо­ся та­ки­ми фун­да­мен­таль­ни­ми досліджен­ня­ми. Ре­зуль­тат спільних дій ва­го­мий: за ос­танні 20 років пло­ща сільсько­го­с­по­дарсь­ких угідь Бра­зилії зрос­ла на тре­ти­ну, про­дук­тивність — май­же ут­ричі».
Бра­зильські на­ука й бізнес тісно пе­ре­пле­тені. На­при­клад, на­уко­вий інсти­тут СТС роз­ро­бив ре­во­люційну тех­но­логію от­ри­ман­ня біое­та­но­лу з твер­дих відходів цу­к­ро­вої тро­с­ти­ни. Капіта­лізація інсти­ту­ту сьо­годні — 1 млрд дол. Топ-ме­не­д­же­ри Baldin Bioenergia, між іншим, ска­за­ли, що во­лодіють 1% акцій цьо­го інсти­ту­ту й щороку спла­чу­ють 50 тис. дол. за до­ступ до йо­го но­вих роз­ро­бок. Роль дер­жа­ви у роз­вит­ку індустрії ду­же відчут­на. Асоціація UNICA та інші подіб­ні об’єднан­ня співпра­цю­ють із дер­жав­ною агенцією Apex Brazil. Її місія — спри­ян­ня бра­зильсь­ко­му ек­с­пор­ту й за­лу­чен­ня іно­зем­них інве­с­тицій. Крім то­го, дер­жа­вою прий­ня­то за­кон про ме­ханізацію зби­ран­ня цу­к­ро­вої тро­с­ти­ни. Усі фер­ме­ри та аг­рарні фірми по­винні відмо­ви­ти­ся від руч­ної праці під час  зби­рання вро­жаю. Як наслідок — по­ста­чаль­ни­ки техніки за­раз ак­тив­но роз­ви­ва­ють­ся.
От­же, бра­зильсь­ка індустрія цу­к­ро­вої тро­с­ти­ни — це си­с­те­ма взаємо­пов’я­за­них еле­ментів: за­водів з новіт­німи тех­но­логіями; фер­мерів, які ви­ро­щу­ють цу­к­ро­ву тро­с­ти­ну; по­ста­чаль­ників техніки і сервісів; асоціацій та інших інсти­туцій; на­уки, яка є рин­ко­во-орієнто­ва­ною; і дер­жа­ви, що ство­рює бізнес-кон­текст. Усі ці сто­ро­ни ак­тив­но співпра­цю­ють, що за­без­пе­чує ви­со­кий спільний ре­зуль­тат. Зо­к­ре­ма — 36 млрд дол. до­хо­ду у 2012 р.

Чилі: ви­но на ек­с­порт
«Пло­ща ви­но­град­ників у Чилі — 111 тис. га», — ділить­ся ма­к­ро­еко­номічни­ми по­каз­ни­ка­ми Аль­ва­ро Арріага­да, один із керівників асоціації Wines of Chile, яка зай­мається про­мо­цією чилійсько­го ви­на у світі. На що ук­раїнський бізне­с­мен, який зай­мається ви­ро­щу­ван­ням ви­но­гра­ду, до­дає: «В Ук­раїні ви­но­град­ників не на­ба­га­то мен­ше — 75 тис. га. А кілька де­сятків років то­му бу­ло в чо­ти­ри ра­зи більше». Що ж, площі порівню­вані — а фінан­сові ре­­зу­ль­­­­­­­­­та­ти різня­ть­ся ра­зю­че. У 2012 р. об­сяг ек­с­пор­ту чилійсько­го ви­на ста­но­вив 1,808 млрд дол., а в пла­нах на 2020-й — ­3 млрд. Сьо­годні Чилі — п’я­тий із найбільших ек­с­пор­терів ви­на у світі.
Місце­ве ви­но вва­жається од­ним із хре­с­то­матійних при­кладів успішно­го бізнес-кла­с­те­ра. Вин­не ви­роб­ництво Чилі зо­се­ре­д­же­не в 13 до­ли­нах, су­куп­на  до­вжи­на яких становить 1000 км. Але найбільше ви­на ви­роб­ляється у трьох регіонах, роз­та­шо­ва­них не­подалік від Сан­ть­я­го, сто­лиці Чилі.
Ще 30 років то­му ніхто й не ду­мав, що Чилі ста­не од­ним із провідних гравців на світо­во­му рин­ку ви­на. У країні пра­цю­ва­ло кілька де­сятків тра­диційних ви­на­рень, які об­слу­го­ву­ва­ли ло­каль­ний ри­нок (17 млн спо­жи­вачів). За рік ек­с­пор­ту­ва­ло­ся про­дукції на 10 млн дол. У 1973-му в країні став­ся військо­вий пе­ре­во­рот, і до вла­ди прий­шов дик­та­тор Ав­гу­с­то Піно­чет. По­при ав­то­ри­тар­ну політи­ку за йо­го правління еко­номіка ста­ла відкри­тою, з при­пливом  іно­зем­них інве­с­тицій і при­хо­дом транс­націо­наль­них ком­паній. Бу­ло підпи­са­но уго­ди про вільну торгівлю з ЄС, Ка­на­дою, США, Ки­таєм, Індією — і тим са­мим відкри­то до­ступ національ­но­му бізне­су на міжна­родні рин­ки.
Сьо­годні в Чилі по­над 300 ком­паній-ви­роб­ників, які ек­с­пор­ту­ють ви­но у 150 країн. Для них ро­бо­та з гло­баль­ним рин­ком ста­ла звич­ною. В рам­ках ту­ру ми відвіда­ли вин­не ви­роб­ництво De Martino у сільській місце­вості, за 60 км від Сан­ть­я­го. Влас­ник цієї се­ред­ньої ве­ли­чи­ни ви­нарні Се­ба­с­ть­ян де Мартіно орієнтується в гло­бальній кон­ку­ренції та світо­вих цінах не гірше, ніж ма­к­ро­еко­номісти. В індустрії чилійсько­го ви­на тісно пе­ре­пле­тені освіта, на­ука й бізнес. Вісім універ­си­тетів країни пов’язані з га­луз­зю ви­но­роб­ст­ва. Є навіть про­гра­ма Wine MBA для уп­равлінців. Чо­ти­ри на­уко­во-дослідні інсти­ту­ти роз­роб­ля­ють новітні тех­но­логії, ме­то­ди за­хи­с­ту ви­но­град­ників від хво­роб та шкідників, ви­во­дять нові сор­ти ви­но­гра­ду. При­чо­му один з цих інсти­тутів — при­ват­ний, ство­ре­ний найбільши­ми ком­паніями — ви­роб­ни­ка­ми чилійсько­го ви­на.
А в Universiade de Іbanez, най­пре­с­тижнішо­му в Чилі при­ват­но­му ви­що­му на­вчаль­но­му за­кладі, пра­цює Центр міжна­род­ної кон­ку­рен­тоспроможності, який роз­роб­ляє стра­тегії роз­вит­ку бізнес-кла­с­терів. Са­ме тут у
2004–2008 рр. бу­ло ви­бу­до­ва­но стра­тегію роз­вит­ку дев’яти клю­чо­вих бізнес-кла­с­терів Чилі.
Го­ло­вна асоціація чилійських ви­но­робів — Wines of Chile. Її за­вдан­ня —стра­тегічний мар­ке­тинг чилійсько­го ви­на на світо­вих рин­ках. В асоціацію вхо­дять 93 ви­роб­ни­ки, які за­без­пе­чу­ють 90% ек­с­пор­ту чилійсько­го ви­на. Пред­став­ництва асоціації є в Англії, США, кон­ти­нен­тальній Європі, Азії. Wines of Chile на 80% фінан­сується національ­ни­ми ви­роб­ни­ка­ми і на 20% — дер­жа­вою.
ProChile — ще од­на дер­жав­на аген­ція, про яку ми чу­ли чи не від кож­но­го бізне­с­ме­на, з яким спілку­ва­лись у Чилі. Ук­раїнець Ва­лен­тин Най­да, який у цій країні має пив­ний бізнес, роз­повів: «ProChile — це парт­нер для всіх чилій­ських ви­роб­ників та ек­с­пор­терів. Ця ком­панія не фінан­сує, не дає суб­сидій, але до­по­ма­гає з ви­хо­дом на нові рин­ки. Зай­ти в тор­го­вельні ме­режі, об’єдна­ти­ся із зовнішніми парт­не­ра­ми, відкри­ти пред­став­ництво в іншій країні або про­сто розібра­тись у струк­турі но­во­го рин­ку — в цьо­му ProChile не­замінна для ек­с­пор­те­ра». Пред­став­ництва ProChile є в 56 еко­номічно най­ак­тив­ніших країнах світу.
Ре­зуль­та­ти діяль­ності чилійсько­го бізнес-кла­с­те­ра ви­но­роб­ст­ва вра­жа­ють. Індустрія не­впин­но зро­с­тає з 1984 р. І як­що тем­пи не зни­зять­ся, то на 3 млрд дол. річно­го обо­ро­ту країна вий­де навіть раніше, ніж у 2020-му. Ви­но ста­ло клю­чо­вим по­пу­ля­ри­за­то­ром Чилі. Влас­ник ви­нарні De Martino ска­зав, що місія йо­го бізне­су — роз­кри­ва­ти світові дух різних чилійських регіонів за­вдя­ки ви­нам з до­лин усієї країни — від півночі до півдня. Так ство­рюється підгрун­тя для роз­вит­ку інших кла­с­терів, у пер­шу чер­гу — для ту­риз­му.

*    *    *
Майкл Пор­тер пе­ре­ко­нує, що бізнес-кла­с­те­ри сьо­годні є ос­нов­ни­ми еко­номічни­ми дви­гу­на­ми та го­ло­вною кон­ку­рент­ною пе­ре­ва­гою і для бізне­су, і для країни. Це сто­сується і знань, і досвіду, і мас­шта­бу інве­с­ту­ван­ня в інно­вації та освіту.