Керування кислотністю грунтів
По-справжньому кислі грунти займають меншу частину земель України. Однак проблема грунтової кислотності дуже важлива, позаяк навіть невеличкі відхилення цього показника від норми мають суттєвий вплив на процеси, що відбуваються у грунті та в рослині, а від цього залежить формування врожаю.
По-справжньому кислі грунти займають меншу частину земель України. Однак проблема грунтової кислотності дуже важлива, позаяк навіть невеличкі відхилення цього показника від норми мають суттєвий вплив на процеси, що відбуваються у грунті та в рослині, а від цього залежить формування врожаю.
В. Дудка,
генеральний директор компанії,
ТОВ «АгроАналіз»
Про цю проблему говорять і пишуть багато, і не тільки кожен агроном, а навіть кожен аматор знає: кислі грунти потрібно вапнувати. Не ставлячи за мету повторювати «абетку», я хочу звернути увагу тільки на ті аспекти, що призводять до непорозумінь, а інколи навіть до серйозних помилок у прийнятті рішень.
І розпочати слід із визначення,
що ж таке «кислотність грунту»?
Складність полягає в тому, що є кілька різновидів грунтової кислотності, які мають свої особливості, і знати їх — дуже важливо для агронома. Тож далі мова йтиме про актуальну, обмінну та гідролітичну кислотність.
Актуальна кислотність (вона ж — водна, вона ж — активна) зумовлена підвищеною концентрацією іонів водню у грунтовому розчині. Виникає внаслідок дисоціації вугільної кислоти, водорозчинних органічних кислот та гідролітично кислих солей.
Цей показник дає можливість оцінювати ситуацію щодо кислотності грунту «сьогодні на сьогодні», оскільки він дуже швидко може змінюватися. Тож вимірювати ії варто тільки під час вегетації рослин, але аж ніяк не восени, відбираючи зразки грунту для проведення базового аналізу.
Визначають її у водному розчині грунту, і саме для неї нейтральним є показник рН 7 (таблиця 1).
Але іони водню, що містяться у водному розчині, становлять незначну частку загальної їхньої кількості в грунті (інколи — всього 1%), тому набагато важливішим показником кислотності грунту є обмінна кислотність.
Обмінна кислотність (вона ж сольова) зумовлена рухомими іонами водню та алюмінію, що перебувають у обмінно-поглиненому стані та здатні потрапляти до водного розчину, витісняючись із грунтово-поглинального комплексу за взаємодії з нейтральною сіллю. Цей показник відображає потенціал кислотності грунту та дає змогу з’ясувати найімовірніший рівень рН під час майбутньої вегетації рослин, тому саме його слід вимірювати під час здійснення базового аналізу грунту восени. Зверніть увагу, що нейтральним для цього методу є рН 6 (що дуже часто стає «сюрпризом» для багатьох агрономів, коли вони отримують результати аналізу з агрохімлабораторії).
І нарешті — кислотність гідролітична. Вона зумовлена, в тому числі, й найменш рухомими іонами водню, які важко заміщуються катіонами грунтового розчину та витісняються до розчину з грунтово-поглинального комплексу під час обробки зразка лужною сіллю.
Вимірюють її, насамперед, для визначення показника кислотності грунтів, що потребують вапнування, тому що саме вона дає змогу точно розрахувати норму внесення вапна або дефекату. Оскільки гідролітична кислотність відображає повну кислотність грунту, вона включає в себе актуальну та обмінну.
Таким чином, варто пам’ятати: коли йдеться про кислотність грунту, обов’язково слід з’ясувати, яку саме кислотність мають на увазі?
Тому що один і той самий показник рН може означати різні нюанси щодо стану грунту на полі залежно від того, чи мова йде про актуальну, чи потенційну, чи про гідролітичну кислотність.
Але все ж таки чим, насамперед,
небезпечні кислі грунти?
Проблемами із засвоєнням елементів живлення, токсичністю для рослин через надмірні концентрації іонів водню та алюмінію (що порушує вуглеводний та білковий обмін у рослинах), загостренням проблем із грибковими хворобами (переважно — з кореневими гнилями) та «засиллям» специфічних бур’янів. Крім того, на кислих грунтах погано розвиваються корисні мікроорганізми.
Із свого досвіду можу навести приклад, коли мені довелося вирішувати проблему із забур’яненням полів хвощем польовим (Equisetum arvensе) на Львівщині. Ця рослина дуже стійка майже до всіх наявних гербіцидів, які хоч і знищували надземну частину, але через деякий час бур’ян відростав знову, даючи пагони від міцного підземного кореневища. Обробляли і системними гербіцидами, і підвищеними дозами, і баковими сумішами декількох гербіцидів — ефект був, але недостатній для вирішення проблеми. Було витрачено чимало грошей, чимало часу, а поле все одно було далеким від ідеалу. І тільки проведення перед наступним сезоном вапнування грунту допомогло позбутися цього бур’яну назавжди. Тому що хвощ дуже полюбляє саме кислі грунти, на нейтральних — росте гірше, а на лужних — зовсім не з’являється.
Як уже говорилося вище, вирівняти показник кислотності грунту можна внесенням точно розрахованих доз вапна або дефекату.
Лужні грунти
Важливо тільки пам’ятати, що кожна культура має свій оптимальний рівень рН, тому корегуванням кислотності у лужний бік також не можна надто захоплюватися, позаяк у лужних грунтів — свої вади: у них виникають проблеми з розчинністю, а значить, — із засвоєнням рослинами деяких елементів живлення (насамперед, марганцю, заліза, цинку, бору). Тому саме на таких грунтах найвищий ефект дає використання хелатних форм добрив з допомогою системи зрошення шляхом некореневих підживлень.
Занадто лужні грунти, крім того, знижують ефективність деяких хімікатів, що використовують для захисту рослин. Так, наприклад, в овочівництві проти фузаріозу часто застосовують беномільні препарати через систему крапельного зрошування. Але овочівники Півдня не завжди отримують очікуваний ефект від такої обробки саме тому, що у лужному середовищі препарат працює дуже погано. Вирішенням проблеми стала двоступенева обробка проти хвороби: спочатку в поливну воду додають ортофосфорну або азотну кислоту (6–12 кг/га, залежно від концентрації препарату), а після цього — вже сам препарат. Впровадження такого методу обробки кардинально підвищило лікувальний ефект препарату, що дало змогу практично вирішити проблему цього типу захворювань на багатьох культурах.
Звичайно, використання кислих добрив, або кислот, одночасно з подаванням води для зрошення дає тільки короткочасну зміну кислотності у потрібний бік.
Для досягнення довгострокового ефекту потрібне проведення масштабних меліоративних заходів. Так, наприклад, суттєвого підкислення грунту можна досягти проведенням гіпсування.
Гіпсування стає все більш популярним, насамперед, у південних регіонах, де лужна реакція грунту часто пов’язана із його солонцюватістю (насичення грунтово-поглинального комплексу обмінним натрієм). А це вже — набагато серйозніша проблема, ніж просте зміщення рівня рН у лужний бік. Солонці мають погані водно-фізичні властивості, безструктурний грунт не містить повітря, конче потрібного для кореневої системи рослин, особливо — після дощу або поливання, коли на поверхні з’являється тверда грунтова кірка, що може значно знизити схожість насіння і ріст рослин. Гіпс (мінерал із високим вмістом сульфату кальцію) ефективно виправляє ситуацію: кальцій заміщує натрій у грунтово-поглинальному комплексі, після чого надлишковий натрій можна вимити з орного шару грунту. Гіпсування усуває лужну реакцію грунту, оптимізуючи його властивості для потреб культурних рослин.
На закінчення слід відмітити: не завжди потрібно корегувати кислотність грунту, якщо вона не відповідна потребам певної культури. Іноді краще просто знайти культуру, для якої саме така кислотність буде оптимальною. Ми маємо достатньо прикладів по країні, коли фанатичне бажання вирощувати чорницю, журавлину або інші рослини, що потребують кислих грунтів, змушує фермерів завозити вагони кислого торфу на лужні землі Донецької та Дніпропетровської областей, марно витрачаючи неймовірні кошти, оскільки здебільшого так і не вдається досягти мети. І водночас сотні тисяч гектарів кислих грунтів (ідеальних для цих ягідників без будь-якої меліорації) заростають бур’янами.
Меліорація земель — це дуже важливо, але варто спочатку уважно вивчити свої грунти та точно розрахувати не тільки агрономічну, а й економічну доцільність таких заходів.