Спецвозможности
Новости

Іван Кириленко про зерновий ринок і аграрну політику

05.06.2008
335
Іван Кириленко про зерновий ринок і аграрну політику фото, иллюстрация

Нижче ми подаємо відповіді Івана Кириленка на запитання “Пропозиції”. Але спочатку слід навести виступ віце-прем’єра (по ходу викладення робитимемо деякі зауваження, аби не відволікатися на них окремо й одразу перейти після доповіді до дискусії з віце-прем’єр-міністром). Отже, Іван Кириленко:
“Хочу подякувати організаторам конференції за те, що практично вперше за час проведення подібних заходів проблеми зернового ринку обговорюються в такому спектрі: від прогнозу ситуації на зерновому ринку, фінансових аспектів його функціонування та ціноутворення до сучасних технологій збереження та переробки зерна і технічного забезпечення галузі.


Це абсолютно слушно, що ми маємо визначити чіткі і зрозумілі для кожного суб’єкта ринку правила до початку нового маркетингового року. В кожній країні зернове господарство є надзвичайно важливою складовою аграрного виробництва, і Україна не є винятком. (Є такі країни, де сільського господарства взагалі немає. Наприклад, Сан-Маріно, Монако, Ліхтенштейн, Ватікан і низка інших. У деяких країнах аграрний сектор є, але там немає зернового господарства, наприклад, в Ісландії, Сингапурі або острівних країнах Полінезії. — Ю.М.)
Минулий рік показав для світового співтовариства, що таке зерно. У вартісному вираження продукція цього сектора в 2002/2003 МР в Україні становила майже 30 відсотків галузі сільськогосподарського виробництва. Навіть у минулому вкрай неврожайному році ця частка становила теж понад 15 відсотків.


За роки незалежності зерновий ринок України пройшов і продовжує проходити свій надзвичайно непростий шлях. Потенціал, реалізований Україною за останні роки, ми змогли розкрити завдяки реформуванню аграрного сектора. Це повністю віддзеркалює і динаміка виробництва зерна — як позитивна, так і негативна.
До 1997 року зернова галузь мала суттєву державну підтримку, навіть повне державне регулювання. Держава через державне замовлення визначала ціну і обсяги, одночасно беручи на себе питання матеріально-технічного забезпечення. З поглибленням процесу реформування, запровадженням приватної власності в аграрному секторі, розвитком підприємництва на селі ця практика стала неефективною і відійшла в історію.
Після указу Президента України від грудня 1999 року, коли почалося радикальне реформування аграрного сектора повністю на засадах приватної власності на землю та майно (але не на вироблену продукцію — нею продовжували і продовжують розпоряджатися чиновники: кому, скільки та за якою ціною продавати. — Ю.М.) за рахунок створеної державної суто економічної мотивації до праці, в умовах лібералізації товарного ринку зерновий сектор вийшов із стану тривалого занепаду, і вже у 2002–2004 роках ми вийшли на рівень майже 40 млн тонн.


Разом із тим саме надзвичайно несприятливі погодні умови минулого року гостро проявили один із головних недоліків, який ми допустили в процесі реформування, — ми повністю виключили державу з процесів регулювання аграрного сектора та, зокрема, продовольчого ринку. Ми вважаємо, що допустили в цьому відношенні серйозну помилку. (Сучасна неокласична економіка саме і наголошує на необхідності відмови втручання держави в економічні процеси, залишивши за нею право впливу тільки на вузькі питання. Тому заява про помилку стосовно відмови від державного регулювання якраз і розкриває справжню суть нинішньої аграрної реформи — реформувати так, щоб, по суті, нічого не змінилося і надати право чиновникам продовжувати безкарно втручатися в економіку, але про це — трохи нижче.)


Коли минулого року в червні протягом 3–4 днів заколивалася ситуація, відбулася миттєва реакція політиків, суспільства і споживачів, ще раз особливо загострена для влади. Ми відчули, що хліб був і буде в Україні дуже серйозним визначальним чинником температури в суспільстві. Тому виключити все це з-під державного впливу, на нашу думку, було передчасним, особливо для того економічно-соціального стану, який на сьогодні склався в державі. Тільки неврахування цієї позиції протягом останніх двох років — 2002–2004 рр. — перетворило нас з експортера зерна на великого імпортера. Прийняті урядом влітку минулого року заходи в першу чергу спрямовувалися на недопущення надмірного зростання цін і ліквідацію нестачі продовольчого зерна. Створення законодавчої умови для пільгового імпорту та широкий діалог уряду із зерновими компаніями (після того, як їм “повикручували руки” прокуратура та податківці. — Ю.М.) дали змогу завезти понад 3,5 млн тонн зерна. Крім того, були здійснені інтервенції з Державного бюджету, звідки додатково було виділено на підтримку сектора понад 800 млн гривень. Ці та низка інших запобіжних заходів дали нам змогу хоч тяжко, але вийти із скрутної ситуації, і за ціни зерна майже втричі вищої, ніж торік, ціна на хліб піднялася в Україні в середньому на 26–28 відсотків (це якщо порівнювати з цінами осені 2003 року; якщо порівнювати з цінами на той самий період минулого року, то ціни на хліб зросли вдвічі, хоча уряд обіцяв, що взагалі не допустить зростання цін на хліб. — Ю.М.).


Цілком об’єктивно держава і бізнес мають у цьому відношенні дещо різні цілі, і саме держава має їх оптимізувати. (Оптимізація державою цілей бізнесу, а у приватного бізнесу є тільки одна мета — отримання прибутку, — є ознакою чиновницький капіталізму — предтечі комуністичної планово-розподільної економіки. Тобто мова йде про повернення до старого під новими гаслами. — Ю.М.). Але забезпечити це ми маємо спільно, причому ефективність нашої співпраці залежить від дотримання засад взаємної вигоди.
У листопаді минулого року ми, сівши за стіл переговорів із зерновими компаніями, підписали меморандум про співпрацю. Я повинен відверто сказати, що компанії повністю виконали свої зобов’язання, за що їм сердечна подяка від усього керівництва держави. Уряд теж виконує свої зобов’язання, зініціювавши необхідні законопроекти та супроводжуючи їх прийняття. Незважаючи на звинувачення, які лунають сьогодні, що ми не до кінця виконали свої зобов’язання, хочемо сказати: попри надзвичайну політизацію громадського життя, яке віддзеркалене сьогодні в парламенті, багато днів роботи було заблоковано в силу відомих причин. Не пройшов ще в листопаді закон, який мав закріпити положення меморандуму — це так званий закон №4000-1. Ми, на жаль, тільки вчора, розблокувавши роботу, прийняли закон, яким повністю врегулювали проблему імпорту зерна в Україну за зафіксованими домовленостями. Закон діє з 1 січня цього року — факт безпрецедентний: закон приймається в травні, а дія його поширюється на початок року. (Досить переглянути законодавство України в 1992–1994 роках, аби пересвідчитися, що це не так — тоді безліч законів приймалися “заднім числом” на догоду фіскальним органам. — Ю.М.).


Наступне питання, що стосується потреби викуплення вже імпортованого зерна. Ще два-три тижні тому ми збиралися з керівництвом Української зернової асоціації і прораховували: для того, щоб не повторилися червневі прикрощі минулого року, ще додатково не завадило б мати 700 тисяч тонн зерна. Коли в червні минулого року в Україні спалахнула так звана “зернова криза”, перехідні залишки зерна були більшими, ніж на теперішній час, але реаліями життя є й те, що 500 тисяч тонн зерна ще не викуплено. Ми сьогодні працюємо з регіонами таким чином, щоб до нового врожаю врегулювати це питання. Ми не хочемо допустити, щоб це зерно залишилося невикупленим і компанії понесли збитки. Сьогодні в цій ситуації може виграти споживач і уряд, але це буде “піррова перемога”. Завтра ми можемо програти всі разом.
(Ось це є типовим прикладом закону — прийняття некомпетентних рішень. Спочатку уряд дезінформував суспільство стосовно запасів зерна, далі адміністративно втрутився в ринок зерна, практично паралізувавши його, потім, злякавшися наслідків своїх некомпетентних дій, наобіцяв трейдерам золоті гори. У свою чергу, трейдери прорахувалися стосовно насичення зернового ринку, завезли зерна більше, ніж треба, а тепер вимагають від уряду сплатити їм збитки. Якщо уряд це зробить, то, звісно, не з власних кишень, а з бюджету, тобто знову за помилки уряду платитиме збідніле населення. Ціни на хліб піднялися б незалежно від дій уряду, але втручання уряду в ринок усім нам обійдеться набагато дорожче. — Ю.М.)
Щодо правил гри на зерновому ринку. На найближчу перспективу ми відпрацюємо такі підходи. По-перше, ми будемо збільшувати рівень державної підтримки, особливо бюджетної, галузі. Всі заходи, що підпадають під дію “жовтої скрині” СОТ, — це близько 7 млрд гривень, які ми сьогодні відстоюємо. На сьогодні цей рівень учетверо менший. (Про вступ до Всесвітньої торговельної організації можна забути, особливо після підписання угоди про Спільний економічний простір. Правда, й без цього шанси на вступ без підписання відповідних двосторонніх угод з такими “китами”, як США, Канада, Австралія, через відмову від суттєвих поступок з боку України були нульовими. — Ю.М.).
Куди будуть спрямовані ці кошти? Перш за все, в сучасні підходи на формування сприятливої цінової політики — гроші для села не в бюджеті, а в ціні. (Тобто за неефективність сільського господарства знову платитиме бідне населення. — Ю.М.). Ми надалі продовжуватимемо практику здешевлення кредитів, особливо довгострокових, страхових платежів, техніки та інших матеріальних ресурсів для села.


По-друге, пріоритетом є відновлення інвестиційної привабливості аграрного сектора (Чотири роки тому, відразу після грудневого указу Президента Іван Кириленко, тоді Міністр аграрної політики, заявляв, що відтепер сільське господарство України стало інвестиційно привабливим. — Ю.М.). Головним чинником для цього повинна стати іпотека земель сільськогосподарського призначення. Уряд стоїть на позиції, що земля повинна стати капіталом. Нам залишилося прийняти три провідні закони: про ринок земель, про реєстрацію та про земельний кадастр.
Наведу приклад: ми вичерпали можливість розвитку сільського господарства з огляду на його фінансове забезпечення на існуючих підходах. Ми маємо надзвичайно вигідні податки, списані борги в більшості господарств перед державою і бізнесом, пільгові кредити. Але ми щороку залучаємо близько 8 млрд гривень їх до системи АПК, але лише трохи більше третини — в сільськогосподарське виробництво. На весну нам потрібно близько 8 млрд гривень, але більше 4 млрд гривень отримати не можемо — більше застави немає. На допомогу повинна прийти іпотека. Ось чому уряд виступає за капіталізацію головного ресурсу, який на сьогодні є в сільському господарстві, — землю.
По-третє, гарантування продовольчої безпеки держави. (Взагалі-то, за термінологією ООН, продовольча безпека — це не самозабезпеченість, а можливість задоволення потреб населення країни в якісних харчах за прийнятними цінами. — Ю.М.). Ми створимо потужний резерв продовольчого зерна і закупимо протягом трьох місяців після збирання врожаю до центральних та регіональних ресурсів близько 3 млн тонн — це половина нашої повної потреби на рік.


Учора прийнято постанову, якою затверджено заставні ціни. На пшеницю ІІІ класу — 650 грн/т. Це — не закупівля зерна, це — заставна операція. Уявіть собі, яку школу проходить влада — від тотального невтручання до серйозних цінових механізмів, таких як заставні операції, — і якою ціною. Чому ми змушені йти сьогодні на 650 грн/т? Вчені УААН, Інституту аграрної економіки порахували, що собівартість зерна пшениці у цьому році буде 520 грн/т. (Про розрахунок собівартості зерна так званими “вченими” див. нижче дискусію з Іваном Кириленком. — Ю.М.). Якщо ми не врегулюємо цінову політику, сприятливу для аграріїв, може залишитися непосіяною головна продовольча культура. Якою ж повинна бути ціна реалізації, якщо собівартість — 100 дол./т?
Чому така висока ціна зерна в цьому році? Абсолютна більшість господарств мала в попередні роки власне насіння, яке отримувала за собівартістю — 260 грн/т, у нинішньому маркетинговому році абсолютна більшість господарств купляла насіння за ціною 1500–1800 грн/т. Плюс ціна на мінеральні добрива та паливо, яке навесні минулого року коштувало 1400 грн/т.
Уряд серйозно налаштований не допустити серйозних збурень на ринку зерна, ані створення ситуації, коли, виростивши доволі пристойний урожай, виробник залишився на межі збитків. За оцінками більшості експертів, очікуваний урожай не буде рекордним, як у 2001–2002 роках, але ми хочемо досягти рентабельності виробництва зерна на рівні 40–45 відсотків”.
Перейдімо тепер до дискусії, але спочатку кілька слів про розрахунок собівартості зерна цими так званими “вченими” з Інституту аграрної економіки. Насправді ніякі вони не вчені: або вони просто не вміють рахувати навіть у рамках початкової школи, і тоді треба повідбирати в них за невігластво всі їхні наукові регалії, або вони є політичними лакузами — вчені не виконують політичних замовлень, вони займаються об’єктивною наукою, яка за визначенням є аполітичною.


Наведемо дані Держкомстату. У несприятливому 2000 році, коли врожай зерна був 24,5 млн тонн і не було державного втручання, рентабельність виробництва зерна в Україні становила 64,8 відсотка. У такому самому несприятливому 2003 році, коли врожай зерна становив 20,2 млн тонн, але за жорсткого адміністративного втручання держави виробництво зерна стало збитковим. Є над чим замислитися.


Йдемо далі. Озимою пшеницею восени було засіяно близько 9 млн га. У грудні минулого року середня ціна зернових дорівнювала 508,7 грн/т (у середньому за 2003 рік — 533,2 грн/т). Собівартість виробництва зерна у 2000–2002 рр. становила приблизно 250 грн/т, при цьому структура витрат у собівартості була така: насіння — 13,46%, міндобрива — 9,49, нафтопродукти — 15,42%. Тобто у перерахунку в гривні витрати на ці ресурси були такими: 33,65, 23,73 та 38,55 грн/т (зерна), відповідно.
Отже, порівняно з осінню 2002 року, восени 2003 року ціна на зерно зросла вдвічі — на 250 грн/т, а витрати на відповідні ресурси (на тонну зерна): на насіння — вдвічі (на 33,65 грн/т), на міндобрива — 50% (11,87 грн/т), на нафтопродукти — на 20% (7,47 грн/т).
Таким чином, нова собівартість продукції у 2004 році дорівнюватиме 250+33,65+11,87+7,47=302,99, тобто собівартість виробництва зерна зросла лише на 21,2 відсотка, а не вдвічі, як обрахували так звані “вчені” з Інституту аграрної економіки.
А тепер — дискусія.


“Пропозиція”. На заставні закупівлі зерна цього року в Державному бюджеті закладається 400 млн грн, на які за ціни 650 грн/т (без ПДВ) може бути придбано лише десь 600 тис. тонн пшениці. Схема закупівлі ДАК “Хліб України” (у кого саме?) заставного зерна є абсолютно непрозорою, а тому мова може йти про зловживання бюджетними коштами на користь вузького кола “своїх людей”, або, враховуючи можливість здійснення так званого “відкату”, навіть про фінансування певного кандидата у президенти у майбутній президентській кампанії за рахунок Державного бюджету...


Іван Кириленко. Стосовно останнього — категорично ні. Я повинен сказати, що ми ставимо невисокий рівень закупівельних обсягів — 500 тис. тонн. Я завжди називаю еквівалент озимої пшениці ІІІ класу. Але давайте подивимося шкалу цін і що буде тиснути на ринок: на ринок буде тиснути, мабуть, ячмінь. А закупівельна операція не є продажем.


“Пропозиція”. Навпаки, саме є продажем, якщо ринкові ціни виявляться меншими за заставні протягом дії терміну угоди про заставні ціни, і товаровиробники відмовляться викуповувати зерно назад.


Іван Кириленко. Подивіться на рівень цін на інші зернові культури, а не тільки на пшеницю. Ми спеціально написали велику палітру культур і, напевно, будемо закуповувати ячмінь. А щодо озимої пшениці, то відразу після збирання врожаю у всіх на пам’яті ціна 1200 грн/т. Одразу після збирання врожаю ніякого руху зерна не буде. Всі будуть чекати високої ціни. Ось тепер на руках понад 1 млн тонн соняшнику, 1 млн тонн кукурудзи, а ціна яка, знаєте? Знаєте!
У 2002 році заставна ціна була 170 грн/т — правильно, треба економити бюджетні кошти: — це ж не закупівля — через 2–3 місяці взяв і продав. Ми в цьому році даємо сигнал ринку. Заставна ціна 650 грн/т означає, що продавати нижче цієї ціни — це працювати у збиток. Я не можу не вірити Інституту аграрної економіки, паперам з печатками, на яких стоїть 520 грн/т. Тут краще “перебдєть”, ніж “недобдєть”.
До 15 жовтня, згідно з підписаною постановою, задача регіонів полягає у формуванні трьохмісячного запасу зерна. За якою ціною будемо викупляти? За тією, що складеться.


“Пропозиція”. Але вона буде меншою, адже на ринок тиснутимуть більше 30 млн тонн зерна нового врожаю.


Іван Кириленко. Через два дні прогнозуються заморозки знову до мінус п’яти градусів. Високого врожаю ми не очікуємо. Тому кожен знатиме, що надлишку врожаю немає, тому не поспішатиме викидати його на ринок. Закупівельна ціна буде не нижчою за 750–800 грн/т, щоб рентабельність була 45 відсотків. Тому повірте, що заставна ціна у 650 грн/т — це не зловживання. Крім того, у ДАК “Хліб України” сьогодні всього 75 млн гривень, і ми ще думаємо, кому гроші дати. 75 млн гривень достатньо для ячменю, його ми знімемо через заставні закупівлі, а продовольче зерно закупимо до Держрезерву. Нам треба закупити 3 млн тонн, а на таких обсягах зловживати неможливо. Коли 300 тис. тонн зерна закуповується, тоді так, тут я з вами згодний. Заставна ціна ячменю 200 грн/т — тут зловживати неможливо.
Хто сказав, що в заставні операції буде закуповуватися пшениця? Що буде тиснути на ринок? Пшеницю притримали, а що робити з ячменем? Його треба продавати і якомога швидше. Тут ми — раз! — і прийшли на допомогу. Заставні операції, можливо, підуть щодо ячменю. Я сказав. Крапка.


“Пропозиція”. В своїй доповіді ви сказали, що єдиним джерелом фінансування сільського господарства (особливо польових робіт), яке ще залишилося, є іпотека. Але в жодній країні світу іпотека не використовується як засіб поповнення обігових коштів. Іпотека — це засіб залучення середньо- (5 років) та довготермінових кредитів (10–30 років) для придбання основних засобів.


Іван Кириленко. Ви безумовно праві. Я просто навів образний приклад “для зали”. Тобто ми маємо 3 млрд гривень кредитів, а треба 8 млрд. Але це — не всі потреби. Для нас суттєвим є вирішити проблему оновлення технічних засобів через довготермінове кредитування, а іпотека якраз і є засобом довготермінового кредитування. Я не став зупинятися на цій проблемі, бо вона нас страшно тримає “за шию”. А банки, справді, більше 3 млрд гривень не дають — немає, що заставити.


“Пропозиція”. Але ж якби КСП реформували в акціонерні товариства, а не в оці ТОВи з кількома засновниками або приватно-орендні підприємства...


Іван Кириленко. Будь ласка. Як тільки піде ринок землі, ми сходу розкриємо цей потенціал. Як створити акціонерне товариство без землі, адже земля є головним засобом, головним ресурсом, а його не можна включати в капітал акціонерного товариства? Тільки розблокується земля, нехай створюють акціонерні товариства.


“Пропозиція”. Але ж “реформатори” створили враження, що акціонерні товариства — це ті ж самі колгоспи. Це говорили і Михайло Гладій, і Роман Шмідт, і Петро Саблук, і Павло Гайдуцький...


Іван Кириленко. Перше в історії України акціонерне товариство на базі господарства було створене ще в кінці 1980-х років у моєму колгоспі ім. Петровського Солонянського району Дніпропетровської області. Я — за, ми повинні цю школу пройти, але в душі я за персоніфікованого власника. Подивіться на фермерів, які успішно працюють. У себе красти не будеш, а коли багато засновників, є можливість подивитися “що, де, як”.


“Пропозиція”. У США 98 відсотків господарств — сімейні ферми, решта 2 відсотки — акціонерні товариства та кооперативи, які, проте, виробляють 15 відсотків сільськогосподарської валової продукції США...


Іван Кириленко. Я з вами згоден, тут перевага великомасштабного виробництва на великих площах землі. Реформа тільки почалася. У завершеному вигляді без ринку землі вона є неможливою.


Пропозиція”. Приблизно 90 відсотків землі перебуває в оренді, яка не може бути заставою. Термін оренди — 10–15 і навіть 50 років.


Іван Кириленко. Я, взагалі, за оренду. Оренда дасть змогу зберегти великий земельний цілісний масив, майновий комплекс. Але заради чесності правил гри треба врахувати таке. Людина має державний акт на землю — ну й що? Третина селян не має правонаступників, а пенсія — 150 гривень. От приходять люди і кажуть: я тобі вже зараз даю скільки-то там тисяч гривень. І селянин погоджується. Рух землі відбувається, на превеликий жаль, помимо нас. Особливо там, де вигідно. У мене язик не повернеться сказати сьогодні тим людям: продовжуй жити на пенсію у 150 гривень.


“Пропозиція”. Але вирішення цієї проблеми таким чином створює нові проблеми...
Іван Кириленко. Це — просто мораль, далі за мораллю стоїть економіка. Як зберегти цілісний земельний комплекс? На шматках — це відкинути себе в позаминуле сторіччя. Це — предмет окремої розмови.

Интервью
Валерий Давиденко, народный депутат Украины
Слухи об отставке Кутового, поддержка кооперативного движения и малых производителей — эти и другие актуальные вопросы propozitsiya.com согласился осветить народный депутат Украины Валерий Давиденко.
    Советник Посольства Франции в Украине по вопросам сельского хозяйства Николя Перрен рассказал сайту propozitsiya.com, чем в звании великой аграрной страны ничего нет плохого, чем его родина заслужила это звание и чем со своего... Подробнее

1
0