Спецможливості
Статті

Історія данського фермера з українським «присмаком»

13.01.2015
930
Історія данського фермера з українським  «присмаком» фото, ілюстрація

Дізнались ми про Йона та його господарство через компанію «Данон», із якою фермер співпрацює вже тривалий час як постачальник виробленого молока. Його життєрадісність та неймовірні плани на майбутнє в Україні — надихають і захоплюють. Не лякають чоловіка ні реалії українського села, ні умови праці. Більше того, у Йона досить проста життєва позиція, тому за роки життя в Україні данець свого роду «українізувався», навчившись не лише господарювати у складних умовах, але й став «своїм» та навіть оволодів (хоча й з акцентом) місцевим житомирським діалектом. Тож тепер, як то кажуть, говорить однією мовою із тутешніми трударями. Як би кумедно це не виглядало, але надзвичайно приємно, коли керівник ферми — іноземець веде розмову з тобою твоєю рідною мовою. Це значить, він поважає і країну, в якій нині живе, і народ, із яким співпрацює. Саме із цього ми і розпочали нашу розмову.

Дізнались ми про Йона та його господарство через компанію «Данон», із якою фермер співпрацює вже тривалий час як постачальник виробленого молока. Його життєрадісність та неймовірні плани на майбутнє в Україні — надихають і захоплюють. Не лякають чоловіка ні реалії українського села, ні умови праці. Більше того, у Йона досить проста життєва позиція, тому за роки життя в Україні данець свого роду «українізувався», навчившись не лише господарювати у складних умовах, але й став «своїм» та навіть оволодів (хоча й з акцентом) місцевим житомирським діалектом. Тож тепер, як то кажуть, говорить однією мовою із тутешніми трударями. Як би кумедно це не виглядало, але надзвичайно приємно, коли керівник ферми — іноземець веде розмову з тобою твоєю рідною мовою. Це значить, він поважає і країну, в якій нині живе, і народ, із яким співпрацює. Саме із цього ми і розпочали нашу розмову.

Якщо вірити давньогрецькому філософу Сократу, то життя не таке просте, як здається, — воно ще простіше! Та якби ж укласти ці мудрощі у свідомість кожного з нас, можливо, і справді життя стало б легшим. Але така вже людська натура — ускладнювати надпрості буденні справи тим, що можна вирішити вмить, а потім скаржитися на несправедливість долі… Проте розмова у нас піде зовсім не про давньогрецького філософа,
а про данського фермера Йона Нільсена, який мешкає на Житомирщині у селищі Вільськ, та його прості життєві принципи.

Йон Нільсен:
  «Роби все простіше,
     й успіх прийде до  
       тебе неодмінно…»

К. Сокольнікова
Спеціаль­но для жур­на­лу
«Тва­рин­ництво та ве­те­ри­нарія»

Чому Ви обрали саме Україну?
— Усе дуже просто: у Данії я не бачив перспективи для розвитку своєї справи. Я люблю сільське господарство і вже давно мрію створити велику ферму. У Данії ж функціонують переважно маленькі господарства — максимум на 150 корів. А в моєму розумінні: що більша ферма — то більші перспективи. В Україні ж якраз є всі умови для втілення мого задуму, адже тут безліч покинутих старих колгоспних споруд, які потрібно реконструювати, організувати там ферми та розвивати молочнотоварне виробництво далі. Тут є куди рухатися, і для себе я бачу неабияку перспективу.
До того, як почали працювати в Україні, чим займалися на батьківщині? Розкажіть трішки про вашу країну?
— Одразу після закінчення школи я приступив до практики на фермі мого діда, він має власне господарство на 170 корів. На відміну від України, у Данії протікає все досить спокійно: якщо ти розпланував собі на півроку певну програму, то працюєш чітко покроково, без відхилень від задуму. «Стресові» ситуації трапляються украй рідко. Тут же у господарстві мало не щодня трапляються якісь непорозуміння. Стільки клопоту із будь-якого приводу — справжній український екстрим! (Сміється.)
Загалом же робочий тиждень данського фермера триває 37 годин, решту часу він вільний. Але, повторюсь, для себе особисто я там не бачив ніякої перспективи, тому що працювати із такою невеликою кількістю тварин абсолютно нерентабельно. Саме тому я й подався на пошуки альтернативи данським фермам.
 
І з чого почали пошуки?
— Спочатку кілька місяців я стажувався на фермах Словач­чини. А вже потім потрапив і до України. Влаш­тувався на підприємство у Сумській області, де довелося працювати із великою кількістю людей. Попервах ніяк не міг призвичаїтись до місцевих умов праці: для прикладу, у більшості сіл навіть доріг немає! Для мене Україна уявлялась такою собі «білою Аф­­рикою» — тільки погода інша, і люди білошкірі (сміється). Але, попри все, тут надзвичайно цікаво працювати та розвиватися. Це цінний досвід та перевірка на стресо­стійкість.

Як наразі почувається фермер-іноземець в українських реаліях?
— Адаптуватися у таких умовах, правда, не кожен зможе, адже українці мають надзвичайно «проблемний» менталітет. Мені як європейцеві цього геть не зрозуміти і навіть образливо, що люди так чинять. Тільки уявіть собі: людина бере мішок, впрягає коней, приходить на моє поле і збирає врожай кукурудзи без мого дозволу!.. У мене така позиція: якщо хочеш підібрати качани після того, як пройде комбайн, — будь ласка, ніхто не забороняє цього робити. Але збирати врожай перед комбайном — це вже занадто. Це ж тільки уявіть собі: от я приїхав на ваш город, викопав вашу картоплю і забрав собі врожай, над яким ви невтомно трудились?! Навіть не уявляю, що б зі мною тут зробили... (Сміється.)
У Данії за коровами, які пасуться у полі, приглядає один пастух, і раз на день він звітує господареві ферми про свою роботу. В жодному разі у керівника не виникає ані краплі сумніву щодо чесності працівника. В Україні корови випасаються за допомогою електропастуха, але я вимушений додатково наймати сторожа, щоб раптом місцеві жителі не поцупили чого.

Наскільки я розумію, у Вас на фермі працюють тільки місцеві селяни, іноземних спеціалістів немає…
— Живучи тут, я усвідомив одну просту істину: що менше людина знає, то легше її навчити. А теоретики сьогодні нікому не потрібні! Який сенс від людини, яка прийде до мене із червоним дипломом, але навчилася годувати корову за підручниками ще 1953 року?! Це все одно, що б він зовсім не володів знаннями, адже технології оновлюються що кілька років. 
Я думаю, в Україні взагалі потрібно закрити всі ці аграрні виші і залишити звичайні технікуми, де студенти справді вчитимуться доїти корів. Сьогодні доволі багато дипломованих менеджерів, юристів, економістів. Тож напрошується питання: а хто ремонтуватиме трактори, доїтиме корів та оброблятиме поле?! Уявіть собі, я кілька років поспіль не міг знайти професійного ветлікаря, вже навіть обіцяв збільшити оплату. Пощастило, на Сумщині, де я раніше працював, залишилися зв’язки — порадили мені такого фахівця.
Українська молодь абсолютно не бажає працювати у сільському господар­стві. Місцеві жителі від’їжджають до Жи­­­томира, знімають квартири, працюють у супермаркетах і отримують мак­си­­­мум 1500 грн. Проте за 3 тис. грн відмовляються влаштовуватися на ферму у власному ж селі, де є житло. Тут головне — бажання працювати і хотіти нав­чи­­тися справі, а працювати на фермі — це не так страшно, як уявляє собі молодь.
Скільки людей працює тепер на Вашій фермі?
— Усього у нас працює 16 осіб: узимку на фермі — 12, решта приходить на літні роботи у полі. Я спеціально обрав порожню ферму, самостійно набирав людей, заодно пояснюючи принципи, за якими я сам працюю та живу: не красти, не обманювати, не вживати алкоголь на робочому місці, бути відповідальним за свою роботу і не приховувати помилки. Рано чи пізно всі махінації розкриються і результат буде гіршим — звільнення із ферми. Ми працюємо командою, і кожен повинен відповідати за те, що він робить.
Люди мають розуміти, що робота на фермі — це безперервний процес. І якщо якась деталь випадає — процес зупиняється. Але багато українців досі ще не позбулися «радянського» мислення і старих підходів до роботи, роблять помилки і бояться зізнатися у цьому, приховують поломки. Але ми не у дитячому садочку, і карати за провини ніхто нікого не збирається, головне для мене — вчасно виявити недоліки системи і налагодити робочий процес.
Чому Вас привабило саме молочарство, адже в Україні ця галузь вважається проблемною?
— В Україні останні п’ять років якісне молоко у перерахунку на євро (до валютних змін) коштувало набагато дорожче, ніж у Європі. Якщо не враховувати вмісту жиру і білка, то вже за фізичний літр ціна була вищою, а якщо додати ще й ці показники — пристойний прибуток гарантовано, адже для переробників молока дуже важливі його складові — жир і білок.
Наразі у зв’язку із валютними коливаннями ми стали для експорту більш конкурентоспроможними, але нам стало складніше працювати. Основа кормової бази у нас своя — силос, але комбікорми, добавки, мінерали ми повністю закуповуємо в інших компаній. А в господарстві нині утримуємо 640 голів ВРХ, а дійних корів поки що 316.

Наразі довкола теми якості молока точиться чимало дискусій… Ваша думка: чи можна українську молочну галузь вивести на високий рівень?
— Безперечно, можна, але це надзвичайно складно за нинішніх умов в Україні. Ще більше непросто — на рівні держави: за великим рахунком, влада здебільшого просто заважає розвиватися молочарям. Знаєте, я тут уже сім років живу та працюю, і скажу, що і при попередній владі було жахливо, а тепер ще гірше працювати: криза, коливання валюти.
У принципі, вся проблема — у наявних коштах та рівні цін, адже останні зросли майже вдвічі: корми, запчастини, солярка, техніка — все це наразі колосальні витрати. Але є надія, адже Україна вступає до ЄС, і, сподіваюсь, зміни на краще вже не за горами.

Чула, Ваша ферма функціонує за концепцією із незвичною назвою «KISS». Що це за концепція та в чому її особливість?
— «Keep It Simple System», або українською: «Роби все просто». Вона полягає у тому, що нічого не потрібно ус­­кладнювати в цьому житті — ні роботу, ні підходи до неї, ні принципи. Усе геніальне — просто! Наприклад, у нас звичайна доїльна зала, яку вже використовували до нас у Данії. І ось 15–20 років поспіль вона функціонує без проблем. У нас немає надтехнологій — уся техніка проста та зручна у використанні: компактний навантажувач, звичайний трактор і т. д.
Попри це, молоко у нас екстра гатунку, адже тут питання не у техніці, а саме в організації роботи, менеджменту. Найголовніше — це людина, яка працює на фермі, та умови, в яких вона виконує свої обов’язки. Тому для мене важливо створити на фермі затишок, щоб працівникові було приємно тут перебувати, щоб селянин бажав приходити на роботу, виконував її сумлінно і повертався додому, до родини, задоволеним своїм життям. Це найголовніше — отримувати від роботи та від життя щастя, задоволення. Тому все має бути просто, без обтяжень.

Особливості породи джерсей
Скільки знадобилося Вам часу та інвестицій, щоб сформувалося ось таке господарство, як «Дан Мілк»?
— Починали ми з української чорно-рябої породи, а торік завезли із Польщі 250 голів пле­мін­ного поголів’я голштинів. Тварини перебувають на без­прив’яз­ному утриманні із видоюванням у доїльній залі. Ми запровадили систему комп’ю­теризованого індивідуального обліку продуктивності корів та встановили холодильне обладнання. Сис­тема годівлі на фермі також обладнана комп’ю­­­те­ри­зо­ваним балансуванням кормів за ста­тево-віковими групами та продуктивністю. Усе це потребує величезних інвестицій, але у планах — все-таки довести кількість ВРХ до 1500 голів.
Господарство наразі працює з компанією «Данон» на фіксованій ціні по року. Свого часу ми починали співпрацю з дещо більше 1 т/добу реалізації молока. На сьогодні господарство реалізує понад 7 т молока на добу. Насправді, наше господарство все ще формується, триває модернізація виробництва молочнотоварної ферми. Ось лише через три роки роботи нам вдалося завезти на ферму нову породу тварин — джерсейську. Корови цієї породи відносно невеликі, порівняно із голштинами, важать приблизно від 360 до 540 кг, що дає нам змогу утримувати велику кількість тварин у невеликому корівнику і, своєю чергою, допомагає економніше використовувати ресурси.
У нас ферма більш розпланована саме під цю породу: розміри приміщень, стійла. Тому в планах — осіменіння усіх корів джерсеями, щоб нащадки вже відповідали потрібним параметрам та якостям. Для підтримки господарства в рамках Програми розвитку постачальників молока компанією «Данон» було компенсовано частку відсоткової ставки за залученим кредитом.

А, окрім малогабаритних розмірів, чим ще приваблива джерсейська порода? Що можете сказати, наприклад, про її  молочні якості?
— На фермах Данії вони дають приблизно 6,5 т молока на рік від корови за вмісту білка 6% і жиру — 4%. З економічної точки зору вартість молока встановлюється на основі саме жиру та білка, тож якщо перевести їхню кількість на українську вартість, вийде, що голштини дають менше прибутку, ніж джерсеї. Проте в останніх — краща конверсія корму, тобто вони споживають менше, а віддача — набагато більша. До того ж джерсеї здатні витримувати різні кліматичні умови та адаптуватись до різних кормів.

А щодо показників здоров’я тварини, наскільки джерсеї стійкіші до інфекційних захворювань? 
— Вони набагато витриваліші, особливо що стосується копит та ніг. У тварин цієї породи досить-таки тверді копита, а тому вони менше схильні до кульгавості. Тоді ж як голштини постійно мають таку проблему. У джерсеїв до того ж ліпші репродуктивні якості — попри «компактні» розміри, у них легко проходять отелення. Якщо ми хочемо розширити господарство, збільшити поголів’я, нам потрібно витриваліше стадо, адже проблеми, пов’язані із маститом, захворюваннями копит — це зайві витрати та клопіт. Тому нам потрібні менш вибагливі до утримання тварини і водночас стійкіші до хвороб.

Йоне, а де Ви набували знань? Хто Ви за освітою?
— Я навчався у фермерській школі — ніяких університетів, магістратур. І як такої кваліфікації не маю, я просто фермер. У Данії 80% навчальної програми — це практика: півроку ми вчимо теорію, а рік — практикуємось, і так п’ять років поспіль. Скажу вам, така система освіти, такий підхід — абсолютно правильні. Адже як ти навчишся доїти корову по книжці?! Це, так би мовити, «прикладна наука». І тут однакові вимоги для всіх: трактористів, ветеринарів, зоотехніків… Практика — це найголовніше. 

Ось уже сім років живете в Україні… Не ностальгуєте за батьківщиною? Все-таки — чужа земля, інші люди…
—  А навіщо сумувати?! У мене залишилися у пам’яті хороші моменти із дитинства, я їх пригадую час від часу. Але ми живемо сьогоднішнім днем, тож і дбати потрібно про сьогодення, чи не так?
Не можу з Вами не погодитися… Але ж як Ваші рідні поставилися до такого рішення — залишитися в Україні?
— Моя мама не­­щодавно приїздила сюди, до нас, у гості. Звичайно, для неї тут чимало незрозумілих ре­­­чей, вона шокована умовами, в яких мені доводиться працювати. Але підтримує мене, а що ж їй залишається робити — у неї тут уже є онуки. Раніше вона мала змогу частіше прилітати до України, а тепер прямі рейси відмінили, тому це її трішки пригнічує. Їй образливо, що вона не може бачити нас усіх частіше…

Окрім роботи, чим іще любите займатися: яке у Вас хобі?
— У мене двоє дітей — це і є, так сказати, моє хобі! Сину Генріку вже чотири роки, а донька Астрід нещодавно народилася. Я вдень працюю, а ввечері — відпочиваю із моїми дітьми.

То Ваші дружина та діти живуть із Вами тут, прямо на фермі?
— Раніше ми жили у Житомирі, і було дуже важко постійно їздити із міста на ферму, і навпаки. Рано прокидаєшся — і на роботу, повертаєшся додому втомленим, одразу лягаєш спати, і все — часу більше ні на що немає. Тому найголовніше — щоб вони були поряд. Адже це так добре: прийти додому серед білого дня, пообідати разом із дітьми та дружиною. Це приємно і мені, і їм.

А дружина звідки родом?
— Інна у мене — українка, ми познайомилися, ще коли я працював на Сумщині, і переїхали вже разом на Житомирщину… Українські дівчата, скажу я вам, найкращі, найгарніші... Це не просто традиційна думка — це правда.

А Ваш син, Генрік, якою мовою говорить більше — українською чи данською?
— Тільки українською, данською говорити не хоче зовсім. Притому, що абсолютно все розуміє, але сам говорити не береться. 

А як же від роботи відпочиваєте?
— Сідаємо всі у трактор і катаємось… (Сміється.) Останнім часом було дуже багато роботи, тож відпочивати навіть не було коли. А тепер син пішов у місцевий садочок, турбот стало більше, тому за можливості ста­­ра­юся відвозити його до садка.

 

Інтерв'ю
В Україні традиційно нарікають на відірваність освіти від практики, яка виникла ще в радянські часи, коли на виробництві молодим спеціалістам прямим текстом казали: «Забудьте все, чому вас навчали в вузі». Однак деякі аграрні вузи вирішили... Подробнее
Кліматичні зміни та несприятливі для ринку умови, спричинені COVID-19, не дали змоги українським агровиробникам цього року вкотре продемонструвати світу рекордні врожаї, особливо таких пізніх культур, як кукурудза та соняшник. Втім, і той... Подробнее

1
0