Спецможливості
Статті

Індустріальні міражі чи сучасні механізовані технології? (повна версія)

05.06.2008
636
Індустріальні міражі чи сучасні механізовані технології?   (повна версія) фото, ілюстрація
Мета статті — привернути увагу нового керівництва Міністерства аграрної політики до рівня механізованих технологій у сільському господарстві для виробництва конкурентоспроможної сільгосппродукції.

Колишня влада діяла за принципом: пес бреше, дощ чеше, а вітер далі несе. Сподіваємося, що нове керівництво дослухатиметься до думок, висновків, пропозицій науковців і досвідчених виробничників, які ще не втратили надії на відродження села завдяки сучасним механізованим технологіям.
Надіємося, що політичні рішення, які ухвалюють в кабінеті міністра АП, будуть спрямовані на виведення сільськогосподарського виробництва з епохи “індустріальних міражів” до реального світу індустріальних технологій на полях і фермах. Це дасть змогу сільгоспвиробникам отримати потрібні обсяги конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, створити додаткові робочі місця, повернути молодь до села, відродити його інфраструктуру. Політичні рішення, які ухвалюють в Міністерстві АП на засадах демократії, мають слугувати впровадженню “диктатури” механізованих технологій на полях і фермах.


Останнім часом у міністерстві скоротили посаду заступника міністра з питань механізації сільськогосподарського виробництва. Стара влада зробила це, керуючись принципом: техніки немає, то й посади не потрібно. Таке становище важко назвати політичним рішенням. Відсутність заступника міністра — це, швидше, технічне невігластво і політична короткозорість. Адже кожен урядовець, який їздить службовим автомобілем, знає, що в гаражі є завідувач і механіки та слюсарі, які контролюють технічний стан автомобіля й фізичний стан водія. А тракторний, комбайновий парк, який обслуговують понад 500 тисяч спеціалістів, механізаторів, слюсарів, налічує мільйони кінських сил, сотні тисяч одиниць техніки та знарядь, не має свого технічного керівника. На нашу думку, це одна з причин остаточної деградації рівня механізованих технологій і напряму механізації.
Машинно-тракторний парк налічує близько 40% основних фондів сільгоспвиробників, ще 15–20% мають належати об’єктам ремонтно-обслуговуючої бази. І такий важливий і значущий (не тільки у фінансовому плані) напрям діяльності сільськогосподарського виробництва, як його механізація, залишився в морі ринкової економіки під час політичних штормів, як пліт без вітрил, керма й компаса (кваліфікованих кадрів, технічного сервісу та керівництва).
Досвід розвинутих країн, у яких посади заступника міністра з механізації у міністерстві немає, для нас не може бути взірцем, бо там є фірми “Джон Дір”, “Массей Фергюсон”, “Кейс”, “Клаас” — науково-промислові гіганти та законодавці технічної політики на світовому ринку, на якому Україні відведено поки що роль віртуального спостерігача.
Україна — географічний центр Європи і водночас глибока європейська периферія за рівнем механізованих технологій у сільськогосподарському виробництві. За останні 14 років в Україні парк тракторів в аграрному секторі зменшився з 490 тисяч до 230 тисяч із середнім строком експлуатації — 14 років, енергозабезпеченість знизилася від 1,36 к.с./га до 0,62 к.с./га. Парк зернозбиральних комбайнів зменшився більш як удвічі, а середнє навантаження зросло із 138 га до 282 га на старі та спрацьовані комбайни. Основними сільськогосподарськими машинами аграрні підприємства забезпечені всього на 45–60%, понад 95% з яких уже відпрацювали амортизаційний термін. Темпи щорічного списання техніки відчутно перевищують темпи її закупівлі. Через технічні несправності та фізичне спрацювання щороку не працює четверта частина тракторів і комбайнів, перевитрати палива сягають 15%. Недостатня кількість і незадовільний стан наявної техніки збільшує агростроки втроє-вп’ятеро, що призводить до втрат врожаю на рівні 30–40%. Немає системи технічного сервісу сільськогосподарських машин і обладнання.


Для того, щоб наблизитися до європейського рівня механізованих технологій і, відповідно, урожайності в сільському господарстві, українським селянам слід насамперед вирішити чотири важливі та складні проблеми інженерного напряму: поповнити парк тракторів, комбайнів, сільськогосподарської техніки; відродити на нових засадах систему технічного сервісу; розпочати широкомасштабні науково-практичні дослідження з біодизельного палива для самозабезпечення селян власним паливом, як це практикується в розвинутих країнах; сприяти створенню умов для закріплення інженерно-технічних кадрів на селі, а також для підготовки та перепідготовки механізаторів.
Такі важливі проблеми без належного урядового рівня інженерного менеджменту і маркетингу будуть розпорошені, дискредитовані непрофесійними методами і рішеннями.
Новий уряд задекларував наміри України вступити в Світову організацію торгівлі (СОТ) і ЄС. Плани і благородні, і відповідальні. Благородні, тому що наблизять рівень життя українців до рівня громадян розвинутих країн. Відповідальні, бо українська сільськогосподарська продукція за всіма показниками, передусім за економічними, має бути конкурентоспроможною на світовому ринку. За 14 років незалежності України рівень механізованих технологій не тільки не підвищився, а знизився до рівня кінця 50 — початку 60 років минулого століття. З таким патріархальним сільськогосподарським виробництвом вступ у СОТ має свої великі ризики: втрата вітчизняного ринку для власної продукції.
Перед вступом у СОТ слід об’єктивно переглянути рівень механізованих технологій, якість і технічний рівень вітчизняної сільськогосподарської техніки. Адже кожна країна захищає свій внутрішній ринок, а також намагається відвоювати на світовому ринку відповідну нішу для своєї продукції. Що означає вступ у СОТ для машинобудівників — виробників сільськогосподарської техніки? Це юридична і економічна відкритість кордонів для переміщення продукції з розвинутих країн світу. Ми це бачимо на прикладі автомобільного ринку, ринку побутової техніки та іншої продукції.
Галузь механізованих технологій у сільськогосподарському виробництві переживає новий етап свого розвитку — біологізацію технологій. До 1991 року був етап індустріальних технологій у рослинництві й тваринництві. Період із 1991 по 2005 рік, під проводом українських сусаніних за умов дикої капіталізації, реалізувався в етап “економічних реалій та індустріальних міражів”. Так влучно охарактеризував стан аграрного сектору відомий державний керівник і науковець-аграрник. Науковець знав, про що казав. Те, що індустріальні технології аграрного виробництва за 14 років перетворилися на індустріальні міражі, чиста правда. Істина й у тому, що науковець констатує наслідки “економічних реалій та індустріальних міражів”, а не називає причин і винуватців.
Правда й те, що ідеологи кінно-ручної праці в сільському господарстві через “економічні реалії” на власних дачах для скошування газонів використовують найсучасніші електрокосарки, а не вітчизняні коси-литовки. Тобто існують подвійні підходи: один для себе (“халуп” навколо Києва та інших великих міст), а інший для 16 мільйонів сільського електорату.
Якщо наш колишній президент стверджував, що “Україна — не Росія”, то ми беремо на себе сміливість стверджувати, що Україна — не Кенія, Індія, Бразилія, де фермери вручну збирають на 1 га по три врожаї за рік. Цей приклад наводять як зразок кінно-ручної праці.
Біологізація технологій як свідомий, а не вимушений науково-виробничий напрям виробництва екологічно чистої продукції з мінімальним застосуванням мінеральних добрив, засобів захисту рослин від хвороб і шкідників заслуговує на підтримку й відповідне ставлення. Проте якщо це результат “економічних реалій та індустріальних міражів”, коли технології в рослинництві спрощуються до трьох операцій — лущення, сівби і збирання (якщо вдалося), — то називати такі технології біологізованими — це явна невідповідність. Такі технології більшою мірою відповідають назві “бур’янізовані”. Безперечно, якщо вродило 20–30 центнерів зернових, — це біологічно і хімічно абсолютно чиста продукція.
Якщо Франція з 9 млн га збирає 64 млн т зернових, то Україна на своїх чорноземах зобов’язана збирати 80 млн т зернових, 5 млн т цукру не завдяки вдосконаленій лопаті та сапі з коротким держаком, а завдяки сучасним енергоощадним механізованим технологіям. Цей шлях — наближення до Європи. Інший — у зворотному напрямку. Факт, що на державному рівні не навчилися торгувати зерном, не може бути стримуючим чинником для розвитку сільськогосподарського виробництва.
Українська специфіка позначилася на всьому: на політиці, культурі, соціології, медицині. Здавалося, лишилося ще трохи дотиснути й українській специфіці піддадуться закони фізики, які не змогли змінити ортодоксальні комуністи. Достатньо близько роздивитися і проаналізувати технічний стан старих і спрацьованих тракторів, комбайнів, якими змушені вирощувати та збирати хліб механізатори, щоб зробити два висновки: перший — для селян ХХІ століття ще не настало, другий — ремонтувати та модернізувати старі й спрацьовані “Ниви” та “Дони” із терміном експлуатації понад 12 років — це приблизно те саме, що ігнорувати закони фізики, закони старіння металів, металевих конструкцій. Тим більше, машин якості й технічного рівня виробництва колишнього Міністерства сільськогосподарського машинобудування — кошти на ремонт буде витрачено, а працездатність пощастить відновити максимум на 50%. Адже корпус комбайна — це не корпус танка або залізничного вагона, де подібні модернізації можливі.
На якому коні українські сільгоспвиробники збираються під проводом нового міністра доїхати до європейських організацій із вітчизняною продукцією? Якщо з гужовою тяговою силою, то є всі шанси достатньо потішити європейців і засмутити своїх селян. Такий стан речей влаштує лише туристичні фірми. Продукція може бути конкурентоспроможною і за кінно-ручної праці, але підвищення рівня життя селян годі й чекати. Між оснащеністю технікою АПК і обсягом виробленої ним продукції існує прямий зв’язок. Починаючи з 1990 року, обсяг валової продукції сільського господарства знизився практично пропорційно скороченню МТП і за індексом машинобудування становив, відповідно, 45–60, а за продукцією — 38–62%. Скорочуються посівні площі, катастрофічно зменшилося поголів’я великої рогатої худоби, знизилася середня урожайність сільгоспкультур.
Через “економічні реалії” знизилася прибутковість сільгосппідприємств, а через диспаритет цін на сільгосппродукцію й техніку знизилася купівельна спроможність сільських товаровиробників, що призвело до кризи вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, скорочення кількості випуску машин для АПК. Тому ринок України почав поповнюватися зарубіжною технікою без попередніх експлуатаційних випробувань і оцінки на відповідність  умовам нашої країни. Система обов’язкової сертифікації передбачає контроль машин тільки за показниками технічної і екологічної безпеки. Ці показники важливі, але не достатні. Для споживача, крім гарантування безпеки праці, техніка має бути ще й з високими показниками безвідмовності та довговічності. За умов “вільного ринку” сільгосптехніки, монополізму машинобудівників, відсутності повноцінної сертифікації та оцінки якості технічної продукції створюються й умови для надходження в АПК неякісної техніки. Майже повністю відсутній сервісний супровід техніки.


В. Войтюк, А. Демко, НАУ


Далі буде

Інтерв'ю
Останніми роками різко почастішали нотифікації на українське зерно — скарги від іноземних покупців на наявність у ньому карантинних організмів. Фахівці стверджують, що таку ціну Україна платить за існуючу схему поборів з експортерів, які... Подробнее
Ксенія Костенко — сповнена енергії та віри в краще, жінка-фермерка, яка за роки плідної роботи досягла успіхів у агробізнесі. Навчалася пані Ксенія на факультеті кібернетики в КНУ імені Т.Г. Шевченка, за спеціальністю прикладна математика... Подробнее

1
0