Європейський вектор — кооперація та сімейні ферми!

Обставини, в яких опинилася Україна, змушують діяти швидко та рішуче. Дорога до східного сусіда повністю закрита для наших молочарів, і найближчим часом змін у цьому напрямку не буде. Вихід – західний ринок. Проте цей ринок прийме нашу «молочку» за умови повної модернізації виробничого циклу.

К. Сокольнікова
k.sokolnikova@univest-media.com,
Н. Хіцька
n.khitskaya@univest-media.com

Модернізація виробничого циклу  — процедура не із дешевих, скажуть навіть уже успішні бізнес-компанії. А 80% молока в Україні виробляють взагалі дрібні селянські господарства, в яких роками складався свій спосіб виробництва, і перейти на європейський рівень їм не просто.
Як пройти цей складний шлях нашим виробникам і «не обвалити» молочний ринок України, ми розмовляли з Наталією Сеперович, кандидатом економічних наук, науковцем Інституту аграрної економіки, експертом Інсти­туту розвитку аграрних ринків.

Пані Наталіє, нещодавно підписали меморандум у Міністерстві АПК щодо узгодження цін між переробником молочної сировини та відомством. Як Ви розцінюєте цей крок?
—Підписання меморандуму — позитивний момент і поступальний крок до спільної роботи між міністерством та представниками бізнесу. Адже ведеться цей діалог для узгодження інтересів, з одного боку, представників бізнесу, а з другого — держави, яка захищає і виробників молока, і споживачів.
Але все ж таки хотілося б бачити за столом переговорів під час підписання меморандуму і самих сільгоспвиробників. Хоча молочний ринок є доволі специфічним, тому що основні виробники, як ми знаємо, — це особисті селянські господарства і зібрати всіх за столом для підписання меморандуму практично неможливо. Тому має бути створено представницький орган.
Що це має бути за установа? Це можуть бути ті ж самі кооперативи, які об’єднували б сільгоспвиробників, дрібні селянські господарства, а також було запропоновано МінАПК створювати господарства сімейного типу. Тоді б вони виробляли більше молока: утримували б не одну-три корови, а вже п’ять-десять. Такий доволі успішний приклад можна спостерігати у сусідній Польщі. З такими господарствами вже можна вести більш цивілізований діалог.

У меморандумі вказано ціни для виробника та переробника. Чому така різниця?
—Різниця між цінами для сільгоспвиробників, підприємств і особистих селянських господарств на молоко тримається постійно. Підприємства можуть виробляти молоко вищого або першого гатунку. А особисті селянські господарства, на жаль, здебільшого реалізують молоко другого гатунку. Чому так? У селянських господарствах застосовують переважно ручну працю, ручне доїння, за показником бактеріального обсіменіння це молоко гірше. І коли визначають його якість, то, відповідно, таке молоко має нижчу ціну.
Згідно з положеннями меморандуму, переробник не може визначати і встановлювати стабільну ціну на рівні 4,2 грн. Вона носить рекомендований характер. Тобто ціна має бути економічно обгрунтована, щоб справді забезпечувати баланс інтересів між виробником і переробником, враховуючи кінцевого споживача. І переробні підприємства мають платити не нижче 4,2 грн, але можуть збільшувати вартість молочної сировини залежно від домовленості з виробниками, щоб молоко не було збитковим і мало перспективу виробництва для селянських господарств. 
Від науки у нас є така пропозиція: щоб узгодити партнерські стосунки між переробником і кооперативом, потрібно запровадити регіональну узгоджувальну комісію. Така практика була вже в Україні.
Ці комісії з періодичністю раз на місяць чи частіше, залежно від налагодженої роботи, мають зустрічатися і домовлятися про ціновий «коридор» — мінімальні й максимальні його показники, щоб було вигідно як одній стороні, так і другій.
Ці комісії мають працювати без адміністративного втручання і базуватися на діяльності учасників ринку молока: представників підприємств, регіональних торгівельних організацій, виробників, незалежних експертів або представників громадських організацій, асоціацій.

Чого очікувати на сьогодні виробникам молока? Адже нині молочна галузь, на думку деяких учасників молочного ринку, у досить  скрутному стані.
—На сьогодні ринок молока обмежений основними чинниками. По-перше — це внутрішній попит: у нас обмежена та занизька купівельна спроможність віт­чизняних споживачів. І як не прикро, вона не збільшується, а навпаки. Фонд споживання останніми роками значно не змінюється — стабільно 9–10 млн т, тоді як виробництво сягає наразі 11,5 млн т.
Якість вітчизняного молока негативно впливає на просування нашої продукції на зовнішній ринок. Тобто для нас експортувати молочну продукцію на сьогодні є проблемою. Російський експортний ринок у нинішній скрутній ситуації є проблематичним, він практично закритий, і в перспективі ми прогнозуємо, що він буде остаточно закритий. Тому вектор потрібно тримати у напрямку Китаю, Близького Сходу і, звичайно, ЄС.
Але вимоги ЄС, європейські стандарти, інші регламенти там набагато вищі, ніж наші. На сьогодні, за різними джерелами, до 30% заводів зробили заявку на можливий експорт до Європи молочної продукції. Але очікувати, що ми швидко наростимо виробництво, поліпшимо якість молочної продукції й експортуватимемо її в ЄС ось так одразу — марні надії… Через рік — можливо. А то й довше.

То що ж потрібно зробити з нашим молоком, щоб воно вже за рік відповідало усім європейським стандартам?
—Суспільство наразі не готове сприймати різкі дії. Корова слугує основним джерелом доходів для багатьох українців. Її утримання — це тяжка праця, але це й дохід сім’ї. Тож, звичайно, треба поступово все змінювати, розробляти спеціальні програми. По­­­трібно розробити такий системний комплексний підхід до молочної галузі, щоб це була не просто однобічна підтримка.
Сьогодні у нас ще й така проблема: ми вирощуємо корів м’я­со-молочного напряму. Тобто у нас немає окремої спеціалізації, що утруднює дотримання певних специфічних вимог під час ви­­робництва продукції, а натомість має бути відокремлення виробничих напрямів: або м’ясний, або мо­­лочний. Це дасть змогу отримувати і якісну яловичину, і, відповідно, молоко.
Свідомість наших великих виробників м’яса, молока, звичайно, вже на іншому рівні. Їх швидше організувати, і їхня продукція швидше піде на експорт. Із дрібними виробниками ситуація дещо складніша. Вони поки що працюватимуть на забезпечення внутрішнього ринку.
Якщо вдасться забезпечити підтримку з боку держави і прискорено зорганізувати розвиток сімейних ферм, то тоді ці підприємства зможуть зробити заявки на вихід до ринків ЄС.

Ви говорите, що потрібно розподілити галузь на м’ясний і молочний напрями. Усім відомо, що доступ до ринків ЄС мають лише птахівники. А яка ситуація з рештою м’ясних  галузей?
—Справді, так і є. Птахівники вже вийшли вперед серед інших м’ясних галузей і торік поставили на ринок ЄС 36 тис. т птиці. Але, розумієте, вони пройшли довгий шлях. Понад три поспіль роки при­їжджали експерти, перевіряли буквально все: птахофабрики, систему годівлі, систему управління якістю ХАСП.
Такі самі процедури потрібно провести і на ринку свинини та яловичини. Чимало підприємств подали заявки і готові показати всі свої досягнення у цьому питанні, пройти аудит усіх циклів виробництва.
Наразі найпроблемнішим є ринок саме яловичини — у нас мало спеціалізованих виробників цього виду м’яса. Навіть ту квоту, яку нам дали (12 тис. т),­­ ми просто не зможемо забезпечити зараз. Адже треба формувати однорідну партію.
 
Надої збільшуються, поголів’я зменшується. Як таке може бути?
—Скажу так, останніми роками продуктивність по­­го­лів’я справді все-таки зростає. Гос­подарства вже не хочуть утримувати непродуктивних корів, які дають надої 4 тис. на голову. Вони намагаються таку ко­­рову замінити.  Таким чином, ви­­робництво молока збіль­­шується завдяки зростанню про­­дуктивності по­­голів’я, а не його кількості.
Це абсолютно правильний підхід до справи: варто купувати нетелей генетично поліпшених, саме молочного напряму, які мають високу продуктивність. Слід прагнути до досягнення європейських показників — 8–10 тис. кг молока на рік від однієї корови, а не 4–5, як у нас.
На жаль, у селян трохи гірша ситуація — там іде закупівля телят «із рук в руки»: у сусідів, у своєму районі, в основному. Дізнаються, у кого краща корова, там і купують.
Якщо ми хочемо швидшими темпами вийти на відповідний рівень, то й держава має брати в цьому участь. Так, щодо ферм сімейного типу: можна було б розробити програми розвитку такого типу господарювання. І як один із напрямів розвитку проекту, які могла б взяти на себе держава, — закупівля молодняку: наприклад, на певних умовах віддавати цих телят у такі сімейні господарства.

Скільки людей, стільки й думок. Так і у молочній газузі. Одні кажуть, що у неї є майбутнє, інші — ні. А Ви як думаєте?
—Попри все, молочна галузь сьогодні — перспективна. Попит на продукцію є. Але на якісну і безпечну продукцію. Підприємства, які вже не один рік працюють у цій сфері, модернізують виробництво, запровадили системи якості ХАСП, мають довгострокові домовленості із виробниками сировини та вихід на ринки, для них ця галузь — перспективна. Для решти ж сільських господарств, які виробляють 80% сировини, звісно, — це проблема. Тож саме цей «пласт» ми повинні підняти. Тому перспектива — за фермерськими господарствами, за сімейними фермами.

Тож, аби вийти на ринки ЄС, варто робити ставку все-таки на кооперативи?
—Ставку на них ми робимо уже де­­кілька років поспіль. На жаль, кооперативи ми хочемо створювати «із Хре­щатика», а не «знизу». Немає ініціативи від села.
На моє глибоке переконання, державі варто показати пілотні проекти кооперативів, як вони можуть працювати. Тоді, звичайно, й інші потягнуться, оцінивши переваги позитивного досвіду, будуть зацікавлені створити власні.
Якщо створені ферми сімейного ти­­пу будуть цивілізованішими, з відповідним ста­­тусом і соціальним захистом, щоб працюючі члени сім’ї могли отримувати пенсійний стаж, тоді, відповідно, з’явиться зацікавленість людей об’єдну­ватися в кооперативи. Тоді й активізується ініціатива «знизу».
А кооперативи, своєю чергою, будуть спроможні успішно розвивати м’ясну та молочну галузь. Коопе­ра­тиви ж, які створені штучно, «для галочки», вони на папері є, але очікуваного результату не дають.