Спецможливості
Технології

Хвороби та шкідники в посівах кукурудзи

07.03.2013
2557
Хвороби та шкідники в посівах кукурудзи фото, ілюстрація

Серед зернових культур, які вирощують в Україні, кукурудзі належить одне з провідних місць. Ріст виробництва зерна кукурудзи значною мірою залежить від скорочення втрат урожаю, завданих шкідливими організмами.

Серед зернових культур, які вирощують в Україні, кукурудзі належить одне з провідних місць. Ріст виробництва зерна кукурудзи значною мірою залежить від скорочення втрат урожаю, завданих шкідливими організмами.

Л. Починок, мол. наук. співробітник,
В. Пасацька, наук. співробітник,
ННЦ «Інститут землеробства НААН»
 
Домінантні хвороби
У період вегетації кукурудзу уражують такі хвороби:
   Пухирчаста сажка є домінуючою хворобою кукурудзи впродовж десятиліть. Вона широко розповсюджена по всій країні, але найбільшої шкоди завдає у напівпосушливих центральних областях степової зони. Уражує всю рослину і проявляється у вигляді характерних жорстких пухлин різної величини (до 15 см у діаметрі). Найбільші розміри мають пухлини на качанах і стеблах. На качанах найчастіше уражуються окремі зернівки у верхній частині, в суцвіттях — окремі квітки чи гілки, на листках утворюються невеликі пухлини у вигляді шорстких зморшок.
Шкодочинність хвороби полягає у загибелі уражених молодих рослин, безплідності качанів — за умов їхнього раннього зараження, — а також у значному недоборі врожаю внаслідок ураження різних органів рослин. Залежно від періоду ушкодження органів та розміру пухирів на рослині, втрати врожаю можуть становити 10–60% (В. Пересипкін, 1976). Щодо токсичності пухирчастої сажки, вважається, що нарости зі сформованою споровою масою такі ж самі отруйні, як і ріжки злаків. Тому рослини з пухирями сажки не слід використовувати для годівлі тварин. На розвиток пухирчастої сажки дуже впливають погодні фактори. В роки, коли в період вегетації дощі випадають нерівномірно, пухирчастої сажки буває дуже багато, тривалі посухи несприятливі для її розвитку. Розвиток хвороби залежить від цілісності оболонок жовен (здуттів) під час перезимівлі в полі: спори у незруйнованих жовнах дуже стійкі до несприятливих осінніх та зимових умов, а у розпорошеному стані швидко гинуть. Під час вирощування сприйнятливих гібридів хвороба уражує 10–25% рослин. Поширенню пухирчастої сажки сприяє також пошкодження рослин шведською мухою та іншими комахами.
   Летюча сажка кукурудзи. Поширена значно менше, ніж пухирчаста, зустрічається переважно в регіонах з достатнім зволоженням. В інших зонах вирощування кукурудзи хвороба не має значного поширення.
Ураження летючою сажкою відбувається в період від початку проростання кукурудзи до появи двох листочків за допомогою спор, що знаходяться на зерні чи в грунті. Ушкодження проявляється в період викидання на волотях, перетворюючи їх на чорну спорову масу, та качанах: замість них утворюється жовно. Уражені рослини відстають у рості, часто надмірно кущаться, схильні до сильного заростання листям тощо. Можлива також прихована форма хвороби, за якої спори на уражених органах не утворюються, рослина відстає у рості, качани недорозвинені або їх зовсім немає. Спори летючої сажки, особливо якщо вони нерозпорошені, можуть зберігати життєздатність в грунті протягом трьох-восьми років, що слід враховувати під час складання сівозмін. Масове ураження летючою сажкою спостерігається за умов пізніх строків сівби, теплої весни, підвищеної температури і помірної вологості грунту в період проростання зерна, жаркого літа і, особливо, за порушення сівозмін внаслідок накопичення інфекції в грунті. На полях з правильним чергуванням культур ступінь ураження рослин хворобою не перевищує 0,1–0,3%. За сильного розвитку хвороби недобір урожаю зерна може становити 15–20%.
Бура плямистість, або гельмінтоспоріоз серйозне значення має в областях Західної України і набуває все більшого поширення в зоні Полісся та Лісостепу. Хвороба інтенсивно розвивається переважно в другій половині вегетації, ураження починається з нижніх листків і поступово охоплює верхні, цьому сприяє підвищена температура повітря (23…30°С), наявність крапельної вологи й надмірне зволоження, застосування короткоротаційних сівозмін, порушення агротехнічних вимог.
Шкідливість хвороби проявляється в зниженні фотосинтетичної активності поверхні листка і передчасному його відмиранні, спричинює значне зниження врожаю (від 25–30 до 80–86%) залежно від фаз розвитку кукурудзи та стану перебігу хвороби. Сильне інфікування листя викликає передчасну загибель рослин.
Порівняно з попередніми роками, знизилось ураження кукурудзи кореневими та стебловими гнилями. На кукурудзі проявляються кілька типів гнилей, характерними ознаки яких у фазі молочної стиглості є побуріння, солом’яний або світло-зелений колір стебла. Рослини передчасно підсихають, в’януть і відмирають. Часто спостерігається зламування і вилягання уражених рослин. Найшкідливішою є фузаріозна коренева гниль, яка уражує сходи і вегетуючі рослини. Сходи відстають у рості, а згодом гинуть. Хвороба розвивається у другій половині вегетації у вигляді світло-жовтих або бурих плям, на яких у вологу погоду на нижній частині стебла і на міжвузлях з’являється біло-рожевий або червонуватий наліт. Уражені стебла ламаються, рослини безплідні або утворюють недорозвинені качани. Уражується також коренева система, що призводить до завчасного достигання рослин, які легко виривати з грунту. Проникнення збудника у корені кукурудзи можливе від фази сходів за вологості грунту понад 40% і відбувається переважно через місця пошкоджень комахами (наприклад, личинкою кукурудзяного метелика) або через поранення під час механічної обробки рослин. Стебла найбільш сприйнятливі до фузаріозної інфекції у фазі молочної та молочно-воскової стиглості. Основним джерелом інфекції є грибниця та спори у грунті, інокулюм, який переноситься вітром та комахами, і заражене насіння.
   Фузаріозна коренева та стеблова гнилі. Шкідливість фузаріозної кореневої і стеблової гнилей полягає у зрідженні посівів, зменшенні стеблостою, зниженні продуктивності хворих рослин. Сильне ураження кукурудзи стебловими гнилями призводить до зменшення довжини качанів, їхньої кількості та маси зерна.
Вугільна гниль зустрічається майже в усіх районах вирощування кукурудзи, уражує рослини у другій половині вегетації. Господарське значення має в південних областях. За прояви вугільної гнилі нижня частина стебла і коренева система знебарвлюються, буріють, тканини поступово руйнуються, а під епідермісом і всередині стебла формуються помітні чорні склероції розміром 50–152 х 22–32 мкм. У місцях ураження стебла ламаються. Сприятливими умовами для розвитку хвороби є підвищена температура повітря та грунту близько 37°С і невеликі опади. Шкідливість хвороби полягає в зрідженні посівів за рахунок загибелі уражених паростків та втрат урожаю внаслідок передчасного достигання чи вилягання рослин.
   Біла гниль характеризується появою на нижній частині стебла мокрих плям, які вкриваються білою ватоподібною грибницею. За ущільнення грибниці на її поверхні та всередині ураженого стебла утворюються темно-коричневі або чорні склероції, які можуть досягати до 1 см у діаметрі. Склероції гриба після перезимівлі проростають в апотеції з сумками і сумкоспорами або безпосередньо гіфами. Бактеріальну стеблову гниль викликає бактерія Pseudomonas hoici Kendr., яка уражує верхню частину стебла у вигляді розпливчастих плям кремового кольору з темно-фіолетовою облямівкою, і бактерія Erwinia dissalvens Burkh., яка спочатку викликає в’янення і скручування окремих листків, а пізніше в’янення всієї рослини. Всередині верхньої частини стебла з’являється сіра слизиста гниль з неприємним запахом. Основне джерело інфекції стеблових і кореневих гнилей — уражені рештки й заражене насіння.
Бактеріальні ураження стебел набувають поширення у посівах кукурудзи за умов надмірної вологості грунту та повітря, і температури 25…30°С. Зараженню сприяють пошкодження рослин комахами, градом, технікою за обробки посівів.
   Кореневі та стеблові гнилі кукурудзи спричинюють зрідженість, вилягання посівів і значно знижують продуктивність рослин. У регіонах надмірного зволоження та на зрошуваних землях шкідливість бактеріальних стеблових гнилей кукурудзи може бути економічно відчутною.
У фазі технічної стиглості кукурудзи спостерігається фузаріозне пліснявіння качанів. Ураження відбувається протягом усієї вегетації, особливо у районах надмірного зволоження. На качанах, які уражені хворобою, утворюється один або кілька осередків рожевого, білого, щільного павутиноподібного нальоту гриба. В центрі такого осередку зернівки стають бурого кольору, зруйновані, легко кришаться, а від центра ураження відходять цілі насінини з добре розвиненим міцелієм на поверхні. З часом осередок ураження збільшується і охоплює ввесь качан. У червонозерних сортів і гибридів ці зернівки тьмяніють, а у білозерних — набувають тьмяно-рожевого забарвлення, знижується маса зерна.
 Основним джерелом збудника є рослинні рештки, головним чином обгортки уражених качанів. Шкідливість хвороби дуже висока. Уражені качани мають низькі товарні якості, під час збирання швидко руйнуються пліснявими грибами. Насіння, уражене фузаріозом, не дає сходів або ж проростає з запізненням, утворює слабкі паростки, які часто гинуть ще до виходу їх на поверхню грунту.

Найпоширеніші шкідники
На території України у посівах кукурудзи зустрічається понад 150 видів шкідливих комах, проте лише деякі з них завдають значної шкоди, інші види шкодять лише в окремі роки, сприятливі для їхнього розвитку та масового розмноження.
Найчутливішими до пошкоджень шкідниками є періоди від проростання висіяного насіння до появи сходів кукурудзи. Найбільшої шкоди в цей період завдають грунтові шкідники: дротяники і несправжні дротяники, гусениці підгризаючих совок, личинки пластинчастовусих жуків тощо. Дротяники та несправжні дротяники шкодять в усіх зонах України, вигризають внутрішню частину висіяних зерен, обгризають підземну частину стебел і коріння сходів, що призводить до зрідження посівів. Найбільшої шкоди завдають за ранніх строків сівби на полях, розміщених за попередниками, сильно забур’яненими, особливо злаковими бур’янами. Личинки пластинчастовусих жуків (хлібних жуків, хрущів) грубо об’їдають коріння та підземні частини стебла сходів і молодих рослин кукурудзи, внаслідок чого пошкоджені рослини затримуються в рості, в’януть або гинуть.
   Підгризаючі совки шкодять сходам кукурудзи в усіх зонах країни. Найпоширенішим видом є озима совка, а інші види розмножуються в невеликій кількості і зустрічаються як супровідні види. Гусениці пошкоджують сходи або прикореневу частину рослин. Верхівка пошкоджених рослин в’яне та всихає, рослини відстають у рості, утворюють велику кількість пасинків. Часто біля кореневої шийки вигризають ямку, через яку гусениця може залізти в середину стебла. За під’їдання бічних опірних коренів рослини обламуються і вилягають. Шкідливість збільшується за пізніх строків сівби на забур’янених посівах.
На території України близько десяти років тому в Закарпатській області був виявлений небезпечний карантинний шкідник кукурудзи — західний кукурудзяний жук, що потрапив в країну з Європи. За даними карантинної служби України, шкідник почав поширюватись і нести загрозу на території Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської та Хмельницької областей. Жуки живляться у посівах кукурудзи, де пошкоджують верхівки качанів. Найбільш відчутної шкоди завдають личинки, що живляться на кореневій системі рослин. Личинки молодших віків пошкоджують бічні корінці кукурудзи, доросліші личинки об’їдають зачатки бічних коренів поблизу основи стебла нижче поверхні грунту. В результаті пошкоджень коренева система рослин погано розвивається, набуває буруватого або червонуватого забарвлення, уражується кореневими гнилями, вторинне коріння утворюється слабким. За сильного пошкодження стебло набуває форми «гусячої шиї», рослини втрачають опору і легко вилягають, при цьому механізоване збирання врожаю стає частково або повністю неможливим. Інтенсивному розвитку личинок шкідника сприяє вирощування кукурудзи в монокультурі та висока вологість грунту, тому сівозміна — найдієвіший засіб боротьбі з цим шкідником.
   У період сходів небезпечними шкідниками на кукурудзі є шведські мухи (вівсяна та ячмінна) та смугаста хлібна блішка. Личинки шведських мух живляться рослинами, пошкоджуючи листки, конус наростання і точку росту. Рослини стають сприйнятливішими до ураження пухирчастою сажкою. Внаслідок пошкодження і загибелі головного стебла вони утворюють велику кількість пагонів, іноді гинуть. Жуки хлібної смугастої блішки живляться листям сходів та молодих рослин, зіскоблюючи паренхіму у вигляді прозорих смужок та довгастих плям. Найбільшої шкоди завдають в роки з ранньовесняною посухою, за високої чисельності жуки з’їдають паренхіму повністю.
В окремі роки фіксуються спалахи розмноження сисних шкідників (злакових попелиць, цикадок), які висмоктують сік з рослин, внаслідок чого порушуються процеси асиміляції та живлення в тканинах рослин. Крім того, сисні шкідники є переносниками вірусних хвороб кукурудзи.
   Найпомітнішої шкоди посівам кукурудзи в усіх регіонах України завдає стебловий кукурудзяний метелик, рівень заселеності посівів яким останніми роками значно підвищився. Гусениці у перші дні після відродження живуть на поверхні рослин, пошкоджують листки, виїдають чоловічі квітки у волотях. Потім проникають у черешки, верхівки стебел, волоть. Гусениці молодших (I–III) віків здатні мігрувати з однієї рослини в іншу, заселяючи, головним чином, верхню і середню частину рослин. Гусениці з ІІІ віку проникають всередину стебел, де вигризають ходи і порожнини з відкритими назовні отворами, з яких висипається червоточина. В ніжках стрижня качанів, серед рядів зерен, гусениці виїдають звивисті ходи і камери, знижуючи врожай та якість насіння, створюючи умови для проникнення збудників хвороб. В одному стеблі чи качані можуть жити декілька гусениць. За ураження ніжки та стрижня качана на ранніх етапах розвитку він майже завжди гине. За пізніших сильних пошкоджень цих частин розвивається деформований качан меншого розміру з сильною череззерницею. Ніжка качанів часто обламується в місцях пошкоджень.
Недозрілі зерна в качанах пошкоджує бавовникова совка, яка поширена переважно в південних районах, але останніми роками охоплює північні райони країни. Гусінь живиться нитками качанів, виїдає вміст зерна, перебуваючи на качанах під обгорткою. В місцях пошкодження на качанах утворюються проходи і камери, що в подальшому слугують воротами для збудників інфекційних хвороб, які потім переходять на здорові зерна. Збирання врожаю проводять у стислі строки і за низького зрізу (8–10 см), уникаючи механічного травмування зерна, що зменшує чисельність гусені кукурудзяного метелика і ураженість качанів фузаріозом, нігроспорозом, пліснявінням і сажковими хворобами.
У післязбиральний період слід провести подрібнення та заорювання рослинних решток, висушити та відсортувати насіння. Вологість качанів слід довести до 16%, а зерна — до 13%. Зберігати насіння потрібно в сухих провітрюваних приміщеннях.    Далі буде

Інтерв'ю
Николай Сафонов
Потенціал зростання органічного сегменту великий, його частка може досягти 5-10%. Тоді як поки що в Україні на нього припадає це менше 0,1% від загального споживання продуктів харчування. І статися це може в найближчі 5-10 років. Багато що... Подробнее
У середині грудня офіційно було повідомлено про створення нової громадської організації — «Всеукраїнського аграрного форуму», метою якої є об’єднання  всіх сільськогосподарських організацій задля спільної продуктивної роботи й ефективної... Подробнее

1
0