Хвороби пшениці озимої в осінній період вегетації

За вирощування пшениці озимої досить часто складаються умови, що сприяють розвитку багатьох хвороб.

Перша небезпека виникає вже на ранніх стадіях розвитку рослин в осінній період, що зумовлено високою екологічною пластичністю патогенів. Рослини, сильно уражені з осені, мають низьку зимостійкість, знижується також і їхня посухостійкість. Збереження врожаю досягається за рахунок комплексу заходів, направлених на створення оптимальних умов для росту рослин, знищення джерел інфекції, вирощування стійких сортів, використання якісного насіннєвого матеріалу та застосування хімічних і біологічних засобів захисту рослин.

Кореневі гнилі
Залежно від збудників й агроекологічних умов, розрізняють звичайну, фузаріозну, офіобольозну та інші кореневі гнилі. У певній кліматичній зоні, як правило, переважає один тип ураження, що є найшкодочиннішим.

Фузаріозна коренева гниль
Уражуються рослини різного віку. Хвороба може бути причиною відмирання проростків до досягнення ними поверхні грунту. Вона викликає побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля і основи стебла. На уражених органах рослин спочатку з'являються бурі, коричневі штрихи або смуги, які потім розростаються, часто зливаються і закільцьовують їх. У період вегетації зріджуються посіви.
Збудниками захворювання є гриби з роду Fusarium Link. Найчастіше зустрічаються Fusarium avenaceum Saccardo, F. culmorum Saccardo, F. graminearum Shwabe, F. gibbosum Appel et Wollenweber, F. oxysporum Schlecht., F. solani Appel et Wollenweber та інші. Видовий склад патогенів у різних еколого-географічних зонах може змінюватися. Багато в чому він залежить і від попередника вирощуваної культури.
Патогени, що викликають хворобу, розвиваються в широкому діапазоні температур (від 3 до 35°С) та вологості. Зараження рослин можливе вже за вологості грунту понад 40% повної вологоємності. Сильніше уражуються ослаблені рослини із зниженим тургором, що викликано нестачею вологи.
Основне джерело інфекції - грунт, в якому на уражених рештках збудники зберігаються у вигляді грибниці, хламідоспор і склероціїв. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння.
Звичайна, або гельмінтоспоріозна, коренева гниль. Хвороба викликає побуріння, деформацію і викривлення проростків, які часто гинуть до виходу колеоптиле на поверхню грунту. За появи сходів на піхві першого листка, а пізніше в основі стебла утворюються бурі смуги і плями. Залежно від ступеня розвитку, хвороба може викликати зрідження посівів.
Збудником хвороби є гриб Bipolaris sorokiniana Shoem. (синоніми: Drechslera sorokiniana (Sacc.) Subramanian et Jain; Helminthosporium sorokinianum Sacc. ex Sorokin; Helminthosporium sativum Pammel, Kinget Bakke.). Телеоморфа: Cochliobolus sativus (Ito et Kuribayashi) Drechsler ex Dastur.
Іноді в рослинних рештках, що перезимували, гриб утворює сумчасту стадію (C. sativus), яка представлена перитеціями.
Патоген якийсь час може розвиватися як сапротроф на рослинних решках, утворюючи темно-бурі дернинники грибниці, а за достатньої вологості - і конідієносці з конідіями.
Розвитку хвороби сприяють різкі коливання температури і вологості повітря і грунту, посуха, порушення агротехніки, монокультура пшениці, пошкодження рослин шкідниками (в основному, злаковими мухами).
Основне джерело інфекції - уражені рештки і насіння, де гриб зберігається грибницею і конідіальним спороношенням. Патоген також уражує ячмінь, слабкіше - жито. У накопиченні інфекції велика роль належить і дикорослим злакам (костриця, мишій, пирій, тимофіївка та ін.).

Гайманоміцетна (офіобольозна) коренева гниль
Під час ураження сходів рослини відстають у рості, жовтіють, їхнє листя відмирає. Іноді гине вся рослина. В уражених рослин на коренях і вузлі кущення спочатку з'являються коричневі, часто округлі, плями, які швидко збільшуються і чорніють. Типовими симптомами захворювання є почорніння зародкового корінця та інших тканин основи стебла і наявність темних гіф, сполучених в паралельні пучки. Коріння уражених рослин стає крихким і ламким.
Уражені сходи відстають у рості, слабо кущаться, жовтіють, листя відмирає. Коренева система часто відпадає біля вузла кущіння.
Збудником хвороби є гриб Gaeumannomyces graminis van Ark. et Oliver (син. - Ophiobolus graminis Sacc). У грунті він часто розповсюджується грибницею, чим і пояснюється прояв хвороби вогнищами.
Гриб розвивається за підвищеної вологості. Оптимальна температура становить 19...2°С. Хвороба частіше зустрічається на легких аерованих грунтах середньої і слабкої кислотності.
Основне джерело інфекції - уражені рештки, де збудник зберігається перитеціями, хламідоспорами і грибницею.

Захист від кореневих гнилей:
своєчасне збирання насіннєвих ділянок, просушування насіння, повітряно-теплова його обробка, сонячне обігрівання та протруєння рекомендованими препаратами ("Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україн, 2010 р."); обробка насіння дозволеними біопрепаратами, що пригнічує розвиток кореневих гнилей; внесення під пшеницю органічних добрив в суміші з мінеральними, що стримує розвиток хвороб; вапнування кислих грунтів; дотримання сівозміни, лущення стерні і ранній зяблевий обробіток грунту та знищення бур'янів.

Іржасті хвороби
Іржа уражує всі надземні частини рослин. Захворювання проявляється у вигляді пустул, які мають забарвлення від оранжевого до чорного залежно від виду іржі та стадії її розвитку.
Збудники хвороби мають складний цикл розвитку, який включає три стадії (весняну, літню й зимову), п'ять різних типів спороношення. Окремі види мають спеціалізовані форми, які уражують визначені рослини, а також фізіологічні раси і біотипи, які відрізняються вірулентністю до певних сортів сільськогосподарських культур.
Бура листкова іржа
Хворобу можна виявити у фази повних сходів та кущення пшениці. Вона проявляється на листі і листкових піхвах у вигляді дуже дрібних, безладно розташованих, бурих овальних пустул, що порошать (уредініопустули). Останні не зливаються у суцільну пляму, але навколо них можуть утворюватися хлоротичні і некротичні плями.
В уражених рослин знижується зимостійкість.
Хворобу викликає гриб Puccinia triticina Erics. - обов'язковий паразит, що належить до групи умовно-різногосподарських. Його розвиток може відбуватися за повним та неповним (скороченим) циклами. За розвитку за скороченим циклом переважне значення має уредініостадія, а проміжний живитель - рутвиця - практичного значення в циклі розвитку гриба не має.
Для проростання уредініоспор потрібна наявність краплинної вологи, тому розвитку бурої листкової іржі сприяють рясні роси.
Резерваторами інфекції можуть бути уражені сходи падалиці пшениці, дикі злаки біля доріг і полів (пирій), жито, ячмінь тощо.
Жовта іржа. Хвороба проявляється на листі, листкових піхвах у вигляді лимонно-жовтих, смугастих пунктирних ліній, заповнених дрібними уредініопустулами. Іноді вони розміщуються скупченими групами, утворюючи на листках щось подібне до плям, оточених хлорозом. На листках пустули розміщуються пунктирними лініями між жилками з верхнього і нижнього боку.
Збудником хвороби є гриб Puccinia striiformis West. Він розвивається за неповним циклом (проміжного господаря не виявлено та розвиток еціальної стадії поки що не встановлено). Гриб має вузьку філогенетичну спеціалізацію та вирізняється великим набором рас, належних до різних сортів, причому пшеничні раси можуть заражати сприйнятливі сорти ячменю, а ячмінні - сорти пшениці.
Оптимальною температурою для проростання уредініоспор жовтої іржі є 11...13°С.
Основним джерелом інфекції є рослини озимої пшениці та інші озимі злаки, на яких гриб перезимовує у вигляді уредініогрибниці.
Захист від іржастих хвороб. Основними заходами в обмеженні розвитку іржастих хвороб є використання стійких сортів, агротехнічні заходи та застосування фунгіцидів.
У зв'язку з мінливістю патогенів і появою агресивніших рас, слід практикувати періодичну зміну сортів. Неприпустимо також спільне вирощування стійких і сприйнятливих сортів пшениці озимої. Важливим заходом є зменшення інфекційного навантаження та знищення джерел інфекції, що досягається сівозміною, обробітком грунту та просторовою ізоляцією. Не можна допускати близького розташування посівів озимини від посівів попереднього року і посівів ярих культур. Ліквідація сходів падалиці є необхідним агроприйомом, оскільки такі рослини є резерваторами інфекції іржі в період, коли урожай уже зібраний, а сходи озимини ще не з'явилися: уредініоспори з падалиці потрапляють на пшеницю озиму та інфікують її. Оптимальні терміни сівби також зменшують поширення іржі на рослинах. Слід враховувати, що надто ранні посіви пшениці озимої сильніше уражуються бурою та жовтою іржею. Важливо не допускати зріджених посівів, що призводить до сильнішої ураженості рослин. Збалансоване мінеральне удобрення підвищує стійкість проти іржі. Слід проводити обробку насіння системними препаратами, що забезпечують захист сходів озимини від ураження іржею.
Для прийняття рішення щодо застосування проти іржі пшениці фунгіцидів хімічної природи слід враховувати фітосанітарний стан поля, а також агроекологічні та економічні фактори.
Під час захисту від іржастих хвороб також використовують фунгіциди біологічної природи, а також індуктори стійкості. При цьому слід враховувати поширення та розвиток хвороби, стійкість сорту, можливість епіфітотії захворювання.

Борошниста роса
Хвороба на посівах озимої пшениці з'являється і розвивається восени. На сходах вона помітна на піхвах листків у вигляді матових плям, а пізніше у вигляді білого павутинного нальоту, який ущільнюється і перетворюється на ватоподібні подушечки. Потім наліт поширюється на листкову пластинку, частіше з верхнього, а іноді з обох боків.
Збудник хвороби - гриб Erysiphe graminis DC. f. tritici Em., який є обов'язковим паразитом. Йому властива вузька філогенетична спеціалізація. Цей вид включає понад 30 біологічних форм, приналежних до окремих культур (пшениці, жита, ячменю, вівса). Кожна форма має декілька рас.
Первинне зараження озимини відбувається восени сумкоспорами, а клейстотеції на рослинних рештках слугують для витримування патогеном того критичного періоду, коли ярі зернові вже зібрані, а сходи озимини ще не з'явилися. Потрапивши на листя озимини, сумкоспори проростають і дають поверхневу грибницю, яка і зимує на живих рослинах.
Збудник борошнистої роси для свого розвитку не потребує краплинно-рідинної вологи, але йому необхідна висока відносна вологість повітря (оптимально - понад 80%). Оптимальна ж температура становить 14...17°С. В умовах посухи, високих температур і за їхніх перепадів у рослин послаблюється тургор, що підвищує їхню сприйнятливості до борошнистої роси.
У сильно уражених рослин знижується кущенння.
Посіви пшениці озимої ранніх строків сівби уражуються сильніше, ніж оптимальних. За внесення під пшеницю повного мінерального добрива з підвищеними дозами калію і фосфору хвороба розвивається слабше, а за надмірної кількості азоту і, особливо за одностороннього його внесення, посилюється.
На озимих культурах збудник борошнистої роси зимує у вигляді поверхневої грибниці, переважно у піхвах листків. Додатковим джерелом інфекції є клейстотеції на уражених рослинних рештках.

Захист від борошнистої роси:
дотримання сівозміни і просторової ізоляції; висів в оптимально строки; своєчасне збирання ярих культур, лущення стерні і ранній обробіток грунту; внесення калійно-фосфорних добрив і передпосівна обробка насіння протруйниками та мікроелементами (марганець, залізо, кобальт); знищення бур'янів - пирію, райграсу та ін.
У фазі осіннього кущення у районах стабільного та сильного прояву хвороби, за умов теплої тривалої осені, інтенсивного ураження рослин (поширення - 30%, розвиток - 5%) обприскують посіви одним із рекомендованих фунгіцидів.

Септоріоз
Перші симптоми хвороби можна спостерігати на сходах. Хвороба проявляється у вигляді плямистостей на листі: утворюються дрібні хлоротичні або ледь жовтуваті плями. Спочатку вони мають нечіткий контур та слабо відрізняються за кольором від основної зеленої тканини листка. З часом центр плям стає попелясто-сірим, і на ньому чітко проглядаються темно-коричневі з глянцевим відтінком крапки, що являють собою пікніди.
Збудниками хвороби є гриби із роду Septoria S.L. Найчастіше зустрічаються S. tritici Rob.et Desm., S. graminum Desm., S. nodorum Berk, S. triticola Lobik.
Особливо сильний розвиток септоріозу спостерігається за частого випадання дощів у поєднанні з температурою в межах 20...25°С і слабких вітрів. Конідії патогенів проростають в краплі води або за 100%-ної відносної вологості повітря.
Основними джерелами інфекції є уражене листя сходів озимини та рослинні рештки, де збудник зимує у вигляді пікнід з пікноспорами. На рештках уражених рослин формуються перитеції з сумками та сумкоспорами. Додаткові джерела інфекції: уражене насіння, в якому зберігається грибниця, та уражені дикорослі й культурні злаки.

Захист від септоріозу:
дотримання сівозміни, заорювання післяжнивних решток і сходів падалиці; оптимальні терміни і норми висіву; внесення повного мінерального добрива з мікроелементами (марганець, бор, мідь); своєчасне збирання, сушіння зерна, теплова обробка і знезараження; використання сортів, що менше уражуються.

М.Кирик,
доктор біол. наук,
М. Піковський,
канд. біол. наук
НУБіП України