Спецможливості
Агробізнес

Хто у полі господар? У Франції орендаря поціновують вище, ніж власника

15.05.2013
1410
Хто у полі господар? У Франції орендаря поціновують вище, ніж власника фото, ілюстрація

У Держземагентстві відбувся напрочуд корисний, як на нашу думку, франко-український семінар: «Аграрна земельна політика: цілі та інструменти», спрямований на поліпшення процесу формування земельних відносин на наших теренах.

У Держземагентстві відбувся напрочуд корисний, як на нашу думку, франко-український семінар: «Аграрна земельна політика: цілі та інструменти», спрямований на поліпшення процесу формування земельних відносин на наших теренах.

Г. Квітка, Т. Друженко
Спеціально для журналу «Пропозиція»

Про те, що пред­став­ни­ки цієї країни зацікав­лені у «пра­виль­но­му» роз­вит­ку в нашій дер­жаві зе­мель­них відно­син, свідчить при­сутність на семінарі Над­зви­чай­но­го і По­вно­важ­но­го По­сла Фран­ції в Ук­раїні Але­на Ремі, який про­го­ло­сив вступ­не сло­во. Ду­мається, заінте­ре­со­ваність ця по­ля­гає у то­му, що в май­бут­нь­о­му вба­чається на­ша інте­г­рація до євроспільно­ти. За­хо­ду не так уже й бай­ду­же: пе­ре­тво­рить­ся у ре­зуль­таті зе­­ме­ль­них ре­форм од­на з най­більших аг­рар­них країн Євро­пи, де об­роб­ля­ють 42 млн га і де май­же 30% на­се­лен­ня меш­кає в селі, на ла­ти­фундію, чи все ж бу­де збе­ре­же­но сіль­ську по­се­ленсь­ку ме­ре­жу. До то­го ж Фран­ція — та­кож дер­жа­ва з ве­ли­ки­ми тра­диціями в аг­ро­ви­роб­ництві й заці­кав­­ле­на у співробітництві у цій га­лузі.
Про те, що ре­фор­ми в Ук­раїні ма­ють зро­би­ти зем­ле­ко­ри­с­ту­ван­ня ефек­тив­ним і соціаль­но прий­нят­ним, а не на­впа­ки, го­во­рив і за­ступ­ник го­ло­ви Держ­зем­а­гент­ст­ва Євген Бердніков. За йо­го сло­ва­ми, семінар по­кли­ка­ний «по­чу­ти, зро­зуміти й пе­рей­ня­ти по­зи­тив­ний досвід». Чи не найбільше, за сло­ва­ми за­ступ­ни­ка го­ло­ви, йо­му імпо­нує те, що фран­цузів не ля­кає ве­ли­кий вплив дер­жа­ви на ре­гу­лю­ван­ня зе­мель­них відно­син.

Фермер усьому голова
У Франції мі­­німум три мільйо­ни влас­­ників зе­­мель, більша ча­с­ти­на яких — це ок­ремі осо­би та ро­динні гос­по­дар­ст­ва, які от­ри­ма­ли ділян­ки (ча­с­то че­рез ус­пад­ку­ван­ня). Ком­паній, які во­лодіють зем­ля­ми, тут ду­же ма­ло, роз­повів Жан-Но­ель Ме­нар, ге­не­раль­ний інже­нер із пи­тань будівництва мостів, вод­них ре­сурсів і лісівництва (міністер­ст­во сіль­сь­ко­го гос­по­дар­ст­ва, аг­ро­про­до­воль­ст­ва та лісівництва Франції).
За ос­танніми да­ни­ми, у Франції на­лі­чується 450 тис. гос­по­дарств. Раніше влас­ни­ки пе­ре­важ­но самі об­роб­ля­ли свою зем­лю. А нині це ро­бить ли­ше ко­жен п’ятий. На­томість де­далі по­ши­реніши­ми ста­ють орендні відно­си­ни. 61% сільсько­го­с­по­дарсь­ких зе­мель шля­хом орен­ди ви­ко­ри­с­то­ву­ють фірми, ком­панії, хо­ча влас­ни­ка­ми й на­далі за­ли­ша­ють­ся ок­ремі осо­би.
Орен­да в країні має особ­ли­вий ста­тус. Як­що фер­мер орен­дує ділян­ку й хо­че її ку­пи­ти, то він має пріори­тет навіть пе­ред ро­ди­ча­ми влас­ни­ка землі. Вза­галі, важ­ли­во, що у Франції пе­ре­ва­гу на­да­ють орен­до­от­ри­му­ва­чу — то­му, хто ве­де сіль­госпви­роб­ництво. Тоб­то фер­ме­ра дер­жа­ва підтри­мує більше, ніж влас­ни­ка угідь. Тут пріори­тет то­му, хто са­мостійно об­роб­ляє зем­лю.
— Яки­ми бу­ли цілі на­шої політи­ки? Доз­во­ли­ти ав­то­ма­тич­не пе­ре­да­ван­ня орен­ди спад­коємцям, — по­яс­нює Жан-Но­ель Ме­нар. — Тоб­то я, фер­мер, ви­най­маю зем­лю, але хо­чу пе­ре­да­ти своїм дітям пра­во орен­ди — і влас­ник не мо­же цьо­му за­ва­ди­ти, як­що я пе­ре­даю своїй ро­дині пра­во орен­ди. Це ду­же важ­ли­во — це один зі спо­собів, яким фран­цузь­кий за­ко­но­да­вець про­яв­ляє своє ба­жан­ня роз­ви­ва­ти сільське гос­по­дар­ст­во, спи­ра­ю­чись на ро­дин­не зем­ле­ко­ри­с­ту­ван­ня, ро­дин­не гос­по­дар­ст­во.
Мінімаль­на три­ва­лість орен­ди у Фран­ції — дев’ять років, при­чо­му влас­ник мо­же за­бра­ти зем­лю ли­ше за пев­них умов, приміром, як­що сам вирішить її об­роб­ля­ти. Для влас­ників, які на три­ва­лий час пе­ре­да­ють зем­лю в орен­ду, діють по­дат­кові пільги.
Пра­во зе­мель­ної влас­­­ності у Франції, на­го­ло­сив го­ло­ва де­пар­та­мен­ту зе­мель­них пи­тань у сфері сільсько­го гос­по­­дарст­ва при міністерстві Ро­же Жю­мель, — це за­галь­не пра­во, зафіксо­ва­не у статті 17 Дек­ла­рації прав лю­ди­ни від 1789 р., яка є ча­с­ти­ною Кон­сти­туції.
Пра­во влас­ності сто­сується всіх ти­пів май­на, ру­хо­мо­го чи не­ру­хо­мо­го, в то­му числі землі, й виз­на­чається трьо­ма ат­ри­бу­та­ми, які бу­ли ха­рак­тер­ни­ми ще для рим­лян:
 Usus (ви­ко­ри­с­тан­ня) — пра­во ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти май­но не зміню­ю­чи йо­го: тоб­то в ме­не є зем­ля, я мо­жу ви­ро­щу­ва­ти на ній усе, що хо­чу.
 Fructus (во­лодіння) — пра­во во­лодіти пло­да­ми (вро­жай, при­бу­ток, ди­віден­ди…), що при­но­сить це май­но: зем­ля щось ви­роб­ляє, і я ко­ри­с­ту­ю­ся ви­ро­ще­ним, от­ри­мую з цьо­го при­бу­ток.
 Abusus (роз­по­ря­д­жен­ня) — пра­во змі­ню­ва­ти це май­но: на­при­клад, у ме­­не є зе­мельні не­угіддя — я мо­жу зро­­би­ти з них по­ле, за­са­ди­ти ліс чи щось по­бу­ду­ва­­ти, та­кож маю пра­во про­­­да­ти цю ді­лян­ку, відмо­ви­ти­ся від неї.
За­ко­но­дав­чих об­ме­жень сто­сов­но влас­ни­ка не­має. Тоб­то будь-який іно­зе­мець, євро­пеєць чи неєвро­пеєць, мо­же без будь-яких об­ме­жень, крім, мож­ли­во, пе­ревірки то­го, що гроші от­ри­мані за­кон­ним шля­хом, ку­пи­ти будь-яку влас­ність у Франції.
Не ди­ви­на, ко­ли мо­лоді гол­ландці бе­руть у власність наділи, щоб гос­по­да­рю­ва­ти у Франції, бо у Нідер­лан­дах ціни на зем­лю — одні з най­ви­щих в Європі. До речі, фран­цу­зи здебільшо­го спокійно став­лять­ся до зе­мель­них прид­бань мо­­ло­дих гол­ландців, логічно розмірко­ву­ю­чи, що ті інте­г­ру­ють­ся в їхньо­му сус­пільстві. Ад­­­же обов’якова ви­мо­га до будь-яко­го по­куп­ця чи орен­да­ря — ма­ти ре­сур­си, щоб ве­с­ти гос­по­дар­ст­во. Але не мож­на ска­за­ти, що фран­цу­зам зовсім бай­ду­же до іно­земців, які ску­по­ву­ють у них угіддя. Особ­ли­ве за­не­по­коєння вик­ли­ка­ють ті самі гро­шо­виті ки­тайці, не­бай­дужі до ви­но­град­ників та ви­но­роб­них під­приємств. Хо­ча й тут фран­цу­зи вба­ча­ють плю­си: ки­тайці на­ла­го­д­жу­ють по­став­ки ви­на із прид­ба­них за­­во­дів до Підне­бес­ної.
Утім, лю­ди, які жи­вуть на певній те­ри­то­­рії, ма­ють ва­го­ме сло­во, і як­що є кілька про­ектів роз­вит­ку од­но­го й то­го са­мо­го наділу, ма­ють пра­во ви­би­ра­ти по­куп­ця. Ча­с­то пе­ре­ва­га на­дається міс­­це­во­му про­ек­ту. Тож у Франції про­дається не скільки зем­ля, як пра­во зай­ма­ти­ся аг­ро­ви­роб­ництвом.

А можуть й експропріювати...
Хо­ча пра­во влас­ності ду­же по­туж­не, та фран­цу­зи бу­ли зму­шені за­про­ва­ди­ти де­я­ку кількість юри­дич­них об­ме­жень. При­чо­му такі об­ме­жен­ня вста­нов­лює ли­­­ше пар­ла­мент, бо пра­во влас­ності — ос­но­во­по­лож­не, оскільки за­без­пе­чує мож­ли­вості існу­ван­ня й роз­вит­ку осо­би, тож виз­­нається не­­від’ємним, має бу­ти за­­га­ль­­ним і рівним.
За­ра­ди спільно­го інте­ре­су за­кон мо­же на­кла­да­ти об­ме­жен­ня на влас­ни­ка. Во­ни чис­ленні й виз­на­чені сільським, еко­логічним й ур­баністич­ним ко­дек­са­ми. При­міром, за­кон не доз­во­ляє влас­ни­кові са­­мо­стійно оби­ра­ти то­го, хто об­­роб­ля­ти­ме йо­го зем­лю. Чи, на­при­клад, вирішуємо по­бу­ду­ва­ти ав­то­ст­ра­ду че­рез ва­ше по­ле. То дер­жа­ва вста­нов­лює де­­­­таль­ну про­це­ду­ру, яка доз­во­ляє їй ку­пи­ти ва­шу зем­лю, дає мож­ливість ек­с­про­пріа­ції. У разі не­по­ро­зумінь у подіб­них си­ту­аціях вирішаль­не сло­во має суд.
Діє й пріори­тет­не пра­во. По­ку­пець, яким ви­с­ту­пає дер­жав­на струк­ту­ра або при­ват­на ком­панія, у пев­них ви­пад­ках має пріори­тет на прид­бан­ня землі, на­віть як­що влас­ник хо­че про­да­ти її ко­мусь іншо­му. Ко­ли фер­мер пе­ре­дає дітям пра­во орен­ди на зем­лю, то влас­ник на­ділу жод­ним чи­ном не мо­же цьо­му про­тидіяти. Хо­ча на­справді ма­ло дітей сіль­госпви­роб­ників на­­сліду­ють спра­ву своїх батьків — є у Фран­ції та­ка про­бле­ма.
Усілякі спе­ку­ляції із зем­лею — по­за за­ко­ном. На пе­редній план ви­хо­дить ство­рен­ня сімей­но­го ти­пу гос­по­дар­ст­ва: збе­ре­жен­ня зе­­мель­но­го паю та будівлі. Не до­пу­с­кається лік­­відація життєздат­них гос­по­дарств.
Кон­троль за гос­по­дар­ст­ва­ми у Фран­ції сто­сується ви­ко­ри­с­тан­ня, а не влас­ності зе­мель сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня. Приміром, об­роб­ляю 100 га, хо­чу прид­ба­ти ще 100 га — маю по­про­си­ти дозвіл. Про­бле­ма не в то­му, що я ста­ну «на 100 га ба­гат­шим», пи­тан­ня — чи бу­дуть ці до­дат­кові 100 га ефек­тив­но об­роб­лені: з ко­ри­с­тю для гро­ма­ди і в спри­ят­ли­вий спосіб для довкілля. Кон­троль здійснюється не­за­леж­но від спо­со­бу во­лодіння зем­ля­ми: у вашій влас­ності зем­ля чи ви її орен­дуєте.
Ро­же Жю­мель по­яс­нив, що до йо­го функцій, окрім участі у роз­робці за­конів, вхо­дить чи­ма­ло інших справ: «На­при­клад, я брав участь у вирішенні пи­тань ек­с­пропріації: ко­ли ми бу­дуємо, на­при­клад, залізни­цю або ав­то­ст­ра­ду, яка торк­неть­ся сільсько­го­с­по­дарсь­ких ферм, на­­­ше міністер­ст­во дає ек­с­перт­ну оцінку що­до то­го, чи мож­на те ро­би­ти, чи ні і яким бу­де вплив». За­га­лом будівництво доз­во­ляється там, де вже є за­бу­до­ва — у ме­жах ур­баністич­ної зо­ни. По­за ме­жа­ми не мож­на зво­ди­ти спо­ру­ди, окрім як для сільсько­го­с­по­дарсь­ких цілей.
У Франції на­ма­га­ють­ся уни­ка­ти дис­про­порцій що­до розміру гос­по­дарств. Там усіля­ко спри­я­ють об­ла­ш­ту­ван­ню но­­­вих сільсько­го­с­по­дарсь­ких ви­роб­ників. Тоб­то ко­ли фер­мер іде на пенсію, важ­ли­во, щоб йо­го спра­ву про­дов­жив мо­ло­дий гос­по­дар, щоб «звільнені» гек­та­ри не пра­цю­ва­ли на збільшен­ня сусід­ньої ком­панії. Для мо­ло­дих фер­мерів орен­да гек­тарів до­ступ­на: як­що маєш від­повідну освіту і дек­ла­руєш, що зай­ма­ти­меш­ся сільським гос­по­дар­ст­вом, то дер­жа­ва до­по­мо­же тобі об­ла­ш­ту­ва­ти­ся на землі. Го­ло­вне, щоб жив у селі і впро­довж де­ся­ти років без­по­се­ред­ньо пра­цю­вав на цьо­му наділі. Ко­ли аг­рар­ної освіти не­має, тре­ба бра­ти дозвіл, до­во­ди­ти, що мо­жеш фа­хо­во гос­по­да­рю­ва­ти.

Земельні оператори із САФЕР
Об­ла­ш­ту­ва­ти діяльність фер­ме­ра чи сільгосппідприємства най­кра­щим чи­­ном по­кли­кані То­ва­ри­ст­ва зе­мель­но­го та сіль­­­­сько­го­с­по­дарсь­ко­го ус­т­рою (САФЕР). Їхню діяльність кон­тро­лює дер­жа­ва, во­ни ма­ють по­вно­ва­жен­ня дер­жав­но­го ор­га­ну. З од­но­го бо­ку, СА­ФЕ­Ри за­ле­жать від міністер­ст­ва сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. А з дру­го­го, — від міністер­ст­ва фінансів. Це такі собі зе­мельні опе­ра­то­ри.
Од­на з цілей сільсько­го­с­по­дарсь­кої по­літи­ки — за­без­пе­чи­ти сталість, тоб­то постійність, с.-г. ви­ко­ри­с­тан­ня зе­мель, упе­ре­д­жу­ва­ти ро­з­д­роб­лен­ня діля­нок, точніше, са­мих струк­тур, які ве­дуть аг­ро­ви­роб­ництво. На­при­клад: ра­но чи пізно зем­лю пе­ре­да­ють іншо­му влас­ни­кові, і тут тре­ба уник­ну­ти поділу цієї влас­ності, ро­з­д­роб­лен­ня зем­лі на ма­­ленькі шмат­ки, які мо­жуть ма­ти мен­шу життєздатність.
На важ­ли­вості збе­ре­жен­ня ко­лек­тив­них по­слуг у зо­нах із мінімаль­ною щільністю на­се­лен­ня на­го­ло­шу­вав Мі­шель Бай­лак, го­ло­ва СА­ФЕР (Га­с­конь, регіон О-Лан­ге­док), віце-пре­зи­дент Націо­наль­ної фе­де­рації СА­ФЕР, віце-пре­зи­дент Євро­пейсь­кої асоціації інсти­тутів із пи­тань об­ла­ш­ту­ван­ня сі­льських те­ри­то­рій. Потрібен лікар, по­штар — це по­слу­ги, які гро­ма­да має одер­жу­ва­ти. Тоб­то під час зем­лев­по­ряд­ку­ван­ня пев­ної те­ри­торії потрібно за­без­пе­чи­ти роз­поділен­ня різних видів діяль­ності на цій те­ри­торії. Як­що дба­ти про за­галь­ний план за­бу­до­ви, роз­вит­ку те­ри­торії — тоді мож­на ус­­пішно ре­алізу­ва­ти той чи інший про­ект.
За сло­ва­ми Міше­ля Бай­ла­ка, ко­ли йдеть­ся про ви­лу­чен­ня землі для будів­ництва ав­то­ба­ну або швидкісної заліз­ни­ці, то за­со­би для пе­ре­ко­нан­ня влас­ни­ка, «по­лю­бов­не» вирішен­ня про­бле­ми — це до­б­ре, але потрібна і пев­на «зброя». І та­ка «зброя», яку нам дав за­­ко­­­но­да­­вець, — пра­­­во пер­шо­чер­го­вої ку­­півлі діля­нок.
Ку­пуємо, щоб збе­рег­ти сімей­ний тип гос­по­дар­ст­ва, збе­рег­ти са­ди­би ра­зом із будівля­ми, іноді — за­для кон­солідації зе­мель­них діля­нок та про­ве­ден­ня меліо­рації. Та­ким чи­ном бо­ре­мо­ся і з зе­мель­ни­ми спе­ку­ляціями.
Фре­дерік Кар­дон-Дю­буа, за­ступ­ник регіональ­но­го де­ле­га­та Бю­ро з на­дан­ня по­слуг та фінан­су­ван­ня в га­лузі сільсь­ко­го гос­по­дар­ст­ва, роз­повів, що ця ад­міністра­тив­на дер­жав­на ус­та­но­ва теж по­кли­ка­на спри­я­ти поліпшен­ню сільсь­ко­го­с­по­дарсь­ко­го ви­ко­ри­с­тан­ня зе­мель. Ця струк­ту­ра ак­тив­но за­сто­со­вує так зва­ний по­лю­бов­ний обмін діля­нок, ко­ли влас­ник по­го­д­жується пе­­­рей­ти гос­по­да­рю­ва­ти на іншу ділян­ку, от­ри­мав­ши в зв’яз­ку з цим до­тацію-ком­пен­сацію — десь 100 євро/га. Та­кий обмін обо­в’яз­ко­во засвідчується но­та­ріаль­но.
На об’єдна­них та­ким чи­ном ділян­ках (а та­кож за­ли­ше­них зем­лях) впро­­вад­жуються за­хо­ди зем­лев­по­ряд­ку­ван­ня: дре­наж, до­ро­ги, ого­ро­жа то­що; ре­а­лізуються «за­хо­ди зе­мель­ної сво­бо­ди»: вільні землі передаються пріори­тет­ним пре­тен­ден­там, пе­ре­дусім — мо­ло­дим аг­раріям. Вреш­ті-решт, ці дії націлені на по­кра­щан­ня та за­хист дов­кілля, за­­­по­біган­ня при­пи­нен­ню на певній те­­ри­торії сільсько­го­с­по­дарсь­кої діяль­ності.
У підсум­ку, за та­ких умов фран­цу­зам (на відміну від ук­раїнців) мож­на не хви­лю­ва­ти­ся, що їхні сільго­с­пугіддя пе­ре­тво­рю­ва­ти­муть­ся на ла­ти­фундії.

Інтерв'ю
Заріпов Андрій
Несприятливі погодні умови часто спричинюють втрату частини врожаю.  Але аграрії можуть зберегти фінансову стабільність  за допомогою агрострахування. 
Змінити своє життя та переїхати за кордон, до Європи, мріє зараз чи не кожен українець. Про те, чи настільки позитивним є цей досвід та яким чином будувати свою аграрну стратегію, аби завоювати

1
0