Грона проблем, або Як зарадити виноградній галузі
Стан галузі складний - саме час говорити про серйозну реконструкцію, а в деяких регіонах, можливо, - і про відродження виноградарства.
Стан галузі складний - саме час говорити про серйозну реконструкцію, а в деяких регіонах, можливо, - і про відродження виноградарства.
Виноградарство й виноробство на Півдні України та в деяких районах Закарпаття завжди було й залишається важливою бюджетоутворювальною складовою агропромислового комплексу, з усіх трибун переконує директор Інституту вина й виноградарства ім. В. Є.Таїрова В'ячеслав Власов. За поживними властивостями виноград належить до унікальних сільськогосподарських культур: у його ягодах виявлено близько тисячі корисних для людини сполук, елементів, речовин. Продукція виноградарства й виноробства має виняткове значення для підвищення соціально-економічної складової і свідчить про якісний рівень життя людини.
Хочеться реанімації,
а воно - руйнація
Стан галузі складний - саме час говорити про серйозну реконструкцію, а в деяких регіонах, можливо, - і про відродження виноградарства. За словами В'ячеслава Власова, майже втричі зменшено площі виноградників. Урожайність виноградних насаджень удвічі-втричі нижча за ту, яку забезпечують природна родючість грунту та потенційні можливості рослини. Майже повністю зруйновано мережу розсадників: із 66 розсадників, які вирощували саджанці винограду в 1981 році, на сьогодні продуктивно працюють близько десяти. Тому навіть ті незначні кошти, які держава чи підприємець витрачають на закладання виноградних насаджень, ідуть на закупівлю імпортних саджанців, які, як засвідчив багаторічний досвід, не забезпечують створення продуктивних, адаптованих до місцевих умов, виноградників, сприяють поширенню нових захворювань.
Значно погіршили стан справ у виноградарстві складні погодні умови наприкінці минулого - на початку нинішнього року. В ті місяці, зазначає В'ячеслав Власов, температура повітря знижувалась у виноградарських регіонах до мінус 24°С, а на окремих ділянках до мінус 27°С. Причому найнижчий рівень температур спостерігався в низинах: на нижніх частинах схилів, на дні долин тощо, унаслідок стоку холодних повітряних мас та їхнього подальшого вихолоджування. В цих самих місцях фіксували й найтриваліші морози. Такі погодні умови спричинили значні ушкодження виноградної лози. Отже, зменшення врожаю, зниження його кондицій цьогоріч не уникнути.
Концепція потребує картографічної проекції
Ще й досі не припинено фальсифікацій у виноробній галузі, а нинішній стан виноградарства та неефективна й непрацююча нормативно-правова база галузі не сприяють розвитку вітчизняного виноробства, констатує В'ячеслав Власов. А передбачувана жорстка конкуренція в разі приєднання до зони вільної торгівлі з ЄС загрожує значними втратами, і це не може не викликати занепокоєння.
Саме задля перебудови галузі відповідно до сучасних вимог ринку ще 2008 року було прийнято Програму розвитку виноградарства й виноробства України до 2025 року. На жаль, через затяжну економічну кризу, недосконалість чинного законодавства щодо власності на землю та нормування специфічних питань виноградарства, недостатній рівень державної підтримки й наукових досліджень у галузі, відсутність паритетних економічних відносин між суб'єктами інтеграційної структури "виробник винограду - виробник вина" тощо реалізація Програми гальмується. Водночас ситуація динамічно змінюється, і вже потрібно вживати невідкладних заходів, вносити зміни до Програми, щоб остаточно не втратити такої важливої для агропромислового комплексу галузі.
Для прийняття будь-яких рішень, особливо, розрахованих на роки, упевнений В'ячеслав Власов, потрібний виважений підхід, який базується на всебічній та достовірній інформації. Нині в Україні немає сучасної, повної і доступної інформації про землі під виноградниками, про сортовий стан, продуктивність і напрями використання врожаю тощо. Останній перепис виноградників було зроблено ще 1998 року. Навіть про стан та сортовий склад 34 тисяч гектарів виноградників, закладених в останнє десятиріччя за кошти 1%-ного збору, відомостей немає. А на це було витрачено понад мільярд гривень бюджетних коштів! За такої ситуації, передусім, потрібно законодавчо окреслити відведення площ під виноградники на базі ретельних ампелоекологічних досліджень, здійснити перегляд сорторайонування та спеціалізації районів виноградарства, розробити і ввести паспорти виноградників, запровадити декларування врожаю та напрями його використання власниками виноградників усіх форм господарювання тощо. Одно слово, назріла гостра потреба скласти та вести виноградний кадастр.
Виноградний кадастр передбачає якісний і кількісний облік виноградників, містить базу даних щодо їхнього стану та екологічних умов вирощування винограду. Розробка й ведення кадастру виноградних насаджень є вкрай важливою складовою вирішення низки проблем, які постають перед державою в зв'язку зі вступом у СОТ та можливим приєднанням до зони вільної торгівлі. Річ у тім, що виробництво вин вищих категорій якості та закріплення географічних найменувань за винами в Україні потребує великомасштабного агрокліматичного районування території і негайної підготовки виноградного кадастру. Можна стверджувати, що на сьогодні в Україні немає виноградного кадастру як складової земельного кадастру з ідентифікацією кожної земельної ділянки та визначенням її геодезичних координат. Проект виноградного кадастру країни, який 2009 року розробили науковці Державного технологічного центру охорони родючості грунтів та Інституту "Укргіпросад", не може бути таким, бо він не містить чітко визначеної основної термінології, завдань кадастру, методичної бази тощо. Це, швидше, матеріали звичайного, не дуже ретельного, перепису насаджень без планово-картографічного матеріалу з ідентифікацією виноградників, без детальної характеристики кількісних показників основних екологічних умов територій (рельєфу, клімату, грунтів) тощо. Саме планово-картографічний матеріал з ідентифікацією виноградних насаджень і характеристикою екологічних умов вирощування винограду має бути обов'язковою частиною виноградного кадастру.
З уведенням в дію виноградного кадастру нерозривно пов'язане проектування та закладання нових виноградних насаджень. На сучасному етапі практику проектування виноградників різними організаціями (а часто це приватні чи госпрозрахункові підприємства), без експертизи проектів у наукових установах, можна вважати недосконалою, а виділення державних коштів для реалізації таких проектів ризикованим.
Інструкція на реконструкцію
Для реконструкції виноградників та закладання нових насаджень у виноградарських країнах світу передбачено використання тільки сертифікованого садивного матеріалу, наголошує В'ячеслав Власов. Сертифіковані саджанці - саджанці клонового походження, вільні від вірусної інфекції, - забезпечують стабільну продуктивність та врожай високої якості. Про сумнівну високу якість імпортованого садивного матеріалу ми вже згадували вище. Тому використовувати бажано садивний матеріал вітчизняного походження. Забезпечити вітчизняне розсадництво вихідним клоновим матеріалом та здійснювати науковий супровід усіх технологічних етапів виробництва сертифікованого садивного матеріалу може Центр клонової селекції Інституту вина й виноградарства ім. В.Є.Таїрова. За останні роки тут виділено близько 50 клонів 36 сортів винограду. Зусиллями Центру в провідних розсадниках України закладено базові маточники-підщепи й прищепи загальною площею близько 150 га, розпочато виробництво вітчизняного сертифікованого садивного матеріалу. Але маточних насаджень недостатньо для забезпечення держави потрібною кількістю сертифікованого садивного матеріалу. Процес стримується, бо немає державної підтримки виноградних розсадників, а ще через те, що в нас недосконале нормативно-правове забезпечення. Інститут неодноразово виступав з пропозиціями щодо включення в Закон України "Про виноград та виноградне вино" статті про категорії садивного матеріалу. Та все залишилося без змін. Парадоксально, але в Україні прийнято Держстандарти на виноградний садивний матеріал певних категорій якості, а от самого визначення таких категорій немає. Як немає й нормативної бази для реєстрації виділених клонів та включення їх у Реєстр сортів рослин, без чого немає офіційної можливості пропагувати їхні переваги та розмножувати їх. Тож, приміром, тоді як у розсадниках України залишаються нереалізованими понад мільйон саджанців винограду, чомусь закуповують імпортний садивний матеріал. Значну допомогу та підтримку розсадникам забезпечив би нормативний документ Мінагрополітики про заборону використання коштів держави (1% збору) на придбання імпортованого садивного матеріалу винограду та закладання виноградників з використанням такого матеріалу.
Орієнтація на ринок
і вирощування екологічно
чистої продукції
У сфері технологій вирощування насаджень доцільно широко впровадити в практику зональні адаптивні технології закладання й догляду за виноградниками, що базуються на систематичному моніторингу агроекологічного середовища та забезпечуватимуть дотримання вимог міжнародного співтовариства до якості сировини. За словами В'ячеслава Власова, настав час переорієнтувати виноградарів "розвиватися" не на виробництво, а на ринок.
Одним із пріоритетів сучасного вітчизняного виноградарства, який сприятиме успішному конкуруванню в умовах міжнародного ринку, є вирощування екологічно чистої продукції. Відповідно, слід невідкладно запровадити державний екологічний контроль за станом грунтів і продукції виноградарства, а також виділити зони й розробити технології виробництва продукції для дитячого і дієтичного харчування, відновити матеріально-технічну базу виробництва столового винограду для споживання в свіжому вигляді й сировини для задоволення потреб консервної промисловості.
Вирощування та реалізація столового винограду заслуговує окремої розмови. З 1990 року виробництво столового винограду, в розрахунку на одну особу, знизилося майже до 700 грамів, що в 10-12 разів менше за рекомендовану фізіологічну норму річного споживання цього продукту. Зрозуміло, що таке скорочення власного виробництва столового винограду призвело до зростання імпорту, і саме він формує близько 65% обсягу пропозиції. За останнє десятиліття імпорт столового винограду збільшився всемеро. І це тоді, коли Україна має реальні можливості не тільки забезпечити власні потреби в столовому винограді, а й експортувати його на міжнародний ринок. У Реєстр сортів рослин України записано 126 сортів винограду, з яких 40 - столові. Водночас промислові насадження столового винограду в різних регіонах - це одні й ті самі 10-12 сортів переважно європейського походження, які не мають генетичного захисту від стресових біотичних та абіотичних чинників середовища, тож їх можна культивувати тільки в окремих регіонах Півдня України. Для забезпечення населення свіжим виноградом селекціонери Інституту вина й виноградарства ім. В.Є.Таїрова, переконує його директор, створили адаптованіші до умов культивування, холодо- та патогеностійкіші сорти столового винограду: в Державному реєстрі таких столових сортів 19 та два універсальні. Нові столові сорти винограду селекції інституту здатні витримувати морози до мінус 24°С без значних ушкоджень. Різноманіття столового сортименту держави та використання нових сортів дає можливість створити конвеєр виробництва й споживання столового винограду в свіжому вигляді протягом п'яти-восьми місяців. Ця високоефективна галузь виноградарства - розрахункова, 200-300% рентабельності, особливо великих ягідних стійких сортів раннього або пізнього строків достигання, викликає великий інтерес дрібних фермерських господарств до виробництва столового винограду. Але невеликі площі насаджень таких господарств і, здебільшого, відсутність кооперації не дають їм можливості пропонувати ринку суттєві партії столового винограду. Столове виноградарство, за суттю, є самостійним підрозділом галузі зі своїми специфічними цілями, завданнями, засобами виробництва тощо. Тому видається доцільним виокремлення підпрограми "Столовий виноград" у загальній Програмі розвитку виноградарства, виділення площ та окреслення районів його розміщення, сортименту, певної супутньої інфраструктури (тара, холодильники) тощо. Вирощування екологічно чистого столового винограду дає можливість отримати конкурентоспроможну продукцію в умовах міжнародного ринку.
Шампанському доведеться змінити назву
Складні питання постають перед вітчизняними виноробами. Столові вина України зі своїми якісними показниками можуть конкурувати на світовому ринку. Але існує проблема підвищення стабільності, збільшення нормативних термінів зберігання. Традиційні для українського ринку кріплені вина на світовому ринку не матимуть великого попиту, бо для споживача об'єднаної Європи такі вина незвичні. Виникнуть труднощі і з погодженням географічних назв та маркуванням вин (типу шампанське, херес, портвейн тощо). В Україні немає вітчизняних стандартів, адаптованих до міжнародних щодо класифікації категорійності й оформлення вин, а власної законодавчої бази винороби часто не дотримуються. Вже кілька років не вводять у дію статтю Закону України "Про виноград та виноградне вино" щодо створення та функціонування винної інспекції. Це призводить до безконтрольного випуску вин сумнівної якості, а іноді і до прямої фальсифікації вин. Дрібний та середній виробник вина не може вийти на ринок зі своєю продукцією через дуже високу ціну ліцензії на такий вид діяльності. А саме цей виробник створює та є автором вин вищих категорій якості. У нас близько тисячі товаровиробників займається виноградарством. Тоді як, приміром, у Німеччині 100 тисяч гектарів виноградників належать близько 70 тисячам фермерів, а вино готують понад 35 тисяч виробників, і кожна третя пляшка вина іде на експорт. В Україні вартість ліцензії треба визначити відповідно до обсягів продукції: нині для всіх вона коштує 500 тисяч гривень - і дрібні, й середні виробники вийдуть на ринок вина. А це - нові робочі місця, винний туризм, загалом, - імідж держави, візитна картка регіону.
Світовий ринок, зауважує В'ячеслав Власов, з величезною повагою ставиться до нормативних документів, стандартів, ретельно їх дотримується й вимагає дотримання партнерами. Механізми впровадження державної політики розвитку галузі, дотримання й виконання законодавчої та нормативної бази в нашій країні не витримує критики: у нас немає єдиної, дієвої та фахової управлінської вертикалі. Наявні корпорації, об'єднання, холдингові компанії відстоюють свої інтереси, які іноді не враховують інтересів держави, не завжди зважають на чітке дотримання законодавства тощо. Тож доцільно, за прикладом виноградо-виноробних країн світу, створити Національну раду з виноградарства й виноробства як консультаційно-дорадчий орган, до складу якого ввійшли б представники Мінагрополітики, Мінекономіки, провідні науковці галузі, знані виробники винограду й вина. Рекомендації Національної ради потрібно враховувати під час прийняття, зокрема, державних рішень щодо розвитку галузі.
У сухому залишку
Результативність і ефективність виконання робіт у виноградарстві залежить від кваліфікації спеціалістів, підприємницьких та організаторських здібностей керівників підрозділів господарств. Нині в галузі практично немає системи підготування кваліфікованих робітників-виноградарів і виноробів, працівників середньої ланки. А спеціалістів з вищою освітою готують без урахування сучасного стану ринку праці. Тому часто на виробництво приходять малокваліфіковані люди, що призводить до значних втрат як урожаю, так і рослин. Сьогодні у виноградарстві потрібні спеціалісти з додатковими спеціалізаціями: виноградар-селекціонер, виноградар-розсадознавець, виноградар-винороб тощо. Працевлаштування спеціалістів з вищою освітою потребує удосконалення. Доцільно створити, зазначає В'ячеслав Власов, центр з підготування та кадрового забезпечення виноградо-виноробної галузі на базі Інституту вина і виноградарства ім. В.Є. Таїрова. Центр має здійснювати поглиблену підготовку студентів четвертих-п'ятих курсів профільних вузів за обраними спеціальностями в галузі виноградарства та управління галуззю, забезпечити дієве підвищення кваліфікації спеціалістів виноградарів і виноградарів-аматорів, фермерів.
Перелік лише основних питань, які потребують вирішення з позначкою "невідкладно", дуже об'ємний. Ще не все втрачено. Є знані та висококваліфіковані науковці, фахівці в галузі виноградарства й виноробства, є перспективні доробки, збереглася науково-технічна база. Потрібні тільки науково обгрунтовані державні рішення, консолідовані з виробниками винограду й вина, та дієва допомога і контроль виконання. За уважного розгляду кожної позиції можна стверджувати: суттєві доробки наукових установ та набутий виробничниками досвід у кожному конкретному випадку є, і такі доробки цілком конкурентоспроможні на світовому ринку вина.
Із ситуацією в галузі знайомився
Іван Лазнюк