Годівля та утримання свиней. Поради

Свинина є одним із найпоширеніших та найпопулярніших видів м’яса в Україні. Навіть сьогодні, в умовах затяжної споживчої кризи, свинина хоча б двічі на рік, на основні християнські свята — Паску та Різдво — потрапляє на стіл майже кожної української родини. Особливо колоритно й різнобарвно, якщо говорити про палітру страв, це відбувається в сільській місцевості. Хоча в українській мові немає відповідника німецькому “Schweinerstechen” (“свято забою свині”), ця подія, що найчастіше настає в переддень свят та сімейних урочистостей, для багатьох наших селян справді набирає майже врочистої форми.
Можна стверджувати, що свинина є не лише невід’ємним елементом української кухні, особливо сільського населення, а й частиною нашої культури. Зрештою, один із базових в українській практиці продуктів свинарства — сало — не без підстав майже перетворився на національний символ. І річ тут не лише у невмотивованому захопленні жирними продуктами, просто впродовж тривалого часу, а почасти — й нині, це один із тих небагатьох висококалорійних, поживних та корисних (саме так, попри доволі поширений пострах перед холестерином) продуктів тваринництва, що не потребує спеціальних методів зберігання і дорогого консервування. Такого сала, яким ласують в Україні, практично не знайдеш за її межами, хіба що в спеціалізованих магазинах для українських емігрантів та заробітчан. Адже не візьме із собою в поле косар чи орач гамбургера або “хот-дога”, а от сало з чорним хлібом і цибулиною — саме те, що треба.
Так ставляться до свинини не лише українці, а й більшість європейських народів, особливо данці, німці, чехи і угорці. Визнаним світовим гігантом у галузі свинарства є Китай. Світове виробництво і споживання свинини має стійку тенденцію до зростання (2000 року — на 1,5%), найбільші експортери її — Канада, США і Данія.
У 2000 році в Україні налічувалося понад 7,6 млн гол. свиней, 5,2 млн гол. із них — у господарствах населення.
Наступного року ситуація дещо поліпшилася, загальне поголів’я свиней навіть зросло до 8,3, у господарствах населення — до 5,4 млн гол. Найбільше свиней утримують у лісостеповій та степовій зонах, однак, якщо говорити про господарства населення, то там ситуація більш вирівняна. За статистичними даними, близько 53–65% господарств населення на селі утримують свиней, на одне господарство припадає 0,5–0,6 свині, що, на нашу думку, не стільки відображає реальний стан, як свідчить про недовіру сільських мешканців до різних переписів.
На Львівщині у 2001 році налічувалося понад 270,5 тис. гол. свиней (зростання проти попереднього року становило 4,5%), 244,2 тис. гол. (90,3%) припадало на господарства населення. Найбільшим поголів’я свиней було в Сокальському, Радехівському, Кам’янко-Бузькому та Бродівському районах. Саме в них і означилися певні позитивні зрушення в технології утримання і годівлі свиней (ми говоритимемо про це у пропонованій публікації і сподіваємося, що викладене тут стане в пригоді широкому загалові сільських господарів).
Сучасна сільськогосподарська наука розробила чимало систем і способів утримання свиней у великих і середніх господарствах та підприємствах. У багатьох випадках свинарство так інтенсифікувалося та сконцентрувалося, що йшлося навіть про індустріальні технології виробництва свинини. Високотехнологічні та ефективні свинарські підприємства ще й досі, попри горезвісну кризу, можна знайти в Україні. Однак господарства населення, цей феномен сільського господарства України, загалом перебували осторонь цих процесів. Там усе відбувалося за усталеними традиціями. Почасти такий консерватизм рятував від коливань кон’юнктури, проте сьогодні, коли товарна орієнтація господарств населення зростає, а селяни змушені рахувати ресурси, затрачені у власному господарстві, так далі залишатися не може.
Як відомо, населення утримує свиней у домашніх та селянських (фермерських) господарствах. Ми у своїй розвідці зупинимося на першому напрямі, оскільки селянські (фермерські) господарства поступово набуватимуть рис аграрних підприємств із властивими їм технологічними підходами. У домашніх господарствах зазвичай утримують від 1–2 до 3–4 дорослих свиней, у тому числі свиноматку з відповідним шлейфом приплоду. Тому за цільовим призначенням домашні господарства можна поділити на три групи:
q отримання м’яса для власних потреб;
q отримання м’яса для власних потреб і продажу;
q отримання м’яса і приплоду для власних потреб і продажу.
Свиней зазвичай утримують стійлово, у спеціальних клітках у хліву, влітку інколи на вулиці, доволі часто — поруч з іншими господарськими тваринами і птицею. Лише в окремих місцевостях практикують своєрідний випас і вигул свиней. У клітці утримують 1–2 тварини (молодняк — більшими групами) — аж до їх підростання або реалізації. На відгодівлі господарі здебільшого тримають “пару” тварин — свинку та кастрованого кабанчика. Кабани-плідники та штучне осіменіння свинок є доволі проблематичним питанням у більшості регіонів, однак і одним з потенційних резервів для поліпшення справ у домашньому свинарстві. Останнім часом населення почало добре орієнтуватися в перевагах племінної роботи, тому зрушення будуть.
Однак найбільшим і найсуттєвішим резервом підвищення ефективності домашнього свинарства є сфера годівлі. Як відомо, свині — всеїдні тварини з порівняно невеликим об’ємом травних органів. Тому раціон їх має відрізнятися високою поживністю, збалансованістю та сконцентрованістю. Найповніше цим вимогам відповідають концентровані корми (зерно, дерть, висівки, шроти тощо) та окремі різновиди інших кормів — картопля, коренеплоди, високоякісний комбінований силос. Доволі корисними можуть бути високоякісне подрібнене молоде сіно, свіжа молода зелена маса, харчові відходи. Інтенсивний ріст тварин породжує гостру потребу в мінеральних речовинах, тому до раціону свиней вводять кухонну сіль (дещо обережніше, ніж для великої рогатої худоби), деревне вугілля, кормову глину, трикальційфосфат тощо. Обираючи тип годівлі та кормові раціони, селяни зазвичай керуються неекономічними (проте дедалі частіше — й економічними) мотивами: доступністю корму, мірою складності його приготування, ціною, окупністю. Тип та раціон годівлі, якість корму і спосіб згодовування впливають не лише не собівартість, а й на якість отриманої продукції.
У свинарстві (у тому числі — домашньому) виділяють три типи годівлі:
q концентровану, за якої середній рівень концентрованих кормів у раціоні становить за поживністю 80–85% (цей тип домінує в регіонах з великим виробництвом зерна та в господарствах, де такі продукти з різних причин є доступними щодо ціни);
q напівконцентровану, за якої середній рівень концентрованих кормів у раціоні становить за поживністю 50–75% (це найпоширеніший тип годівлі);
q малоконцентровану, за якої середній рівень концентрованих кормів у раціоні становить за поживністю 40–45% (така годівля поширена в господарствах із незначними доходами, особливо — пенсіонерів та сільської інтелігенції.
Переваги концентрованого типу годівлі очевидні з огляду на порівняне здешевлення зерна та зернопродуктів. Це поступово починають розуміти селяни, адже, навіть за статистикою, протягом 1990–2001 років зерно подорожчало (в індексному обчисленні) в 1,4, а свинина (абсолютний рекордсмен) — у 2,63 раза. У домашніх господарствах це співвідношення досить легко можна зменшити, використавши сезонне коливання цін на зерно та свинину. За даними Інституту аграрної економіки УААН, найнижчою ціна зернових буває в липні-листопаді, а ціна свинини, так само як і особисте споживання, має виразну прив’язку до святкових дат.
Концентрований тип годівлі дає змогу зменшити затрати часу на приготування і згодовування кормів, прибирання приміщення. Отримана свинина — ніжна й соковита, без специфічних присмаків. Доволі популярним стає сухий підтип концентрованої годівлі, за якого корм для згодовування подається в бункер воронкоподібної форми з гумовим наконечником-дозатором. Такі нехитрі пристрої поширені в Польщі, західному регіоні України та в зоні Степу. Виробництво їх нескладне і освоєне вже кількома підприємствами. Це обладнання демонстрували на всіх останніх сільськогосподарських виставках, його активно пропагує Львівська дорадча служба для сільського господарства, де, до речі, можна отримати ширшу й докладнішу інформацію.
За такого типу годівлі у бункер засипають подрібнені концкорми або, що набагато ефективніше, — кормові суміші: ячмінну дерть з додаванням пшеничних, кукурудзяних висівок, шротів олійних культур і обов’язково преміксів (про це трохи далі). Одночасно встановлюється напувалка з водою із гумовим соском. Тварина самостійно дозує собі корм і воду. За такої схеми догляд (у тому числі й прибирання гною) можна здійснювати з періодичністю 1–3 рази на тиждень. Такий тип годівлі й утримання свиней особливо зручний для родин, де всі дорослі щодня працюють. Послідовники такого методу на Львівщині кажуть: “Дві свині на відгодівлі дають безкоштовно третю”.
За концентрованого типу годівлі особливо гостро постає питання використання кормових добавок і преміксів. Їх використання є корисним за будь-якого типу годівлі, але в цьому разі ефективність є просто вражаючою. Звісно, найоптимальнішим є варіант використання спеціальних комбікормів у поєднанні з преміксами. Однак наша комбікормова промисловість уже давно й абсолютно нерозважливо “зрубала гілку, на якій сиділа” (йдеться про низьку якість колишніх комбікормів та їхню надміру високу ціну). Коли саме вона відродиться і коли саме на ринку з’являться комбікорми безпосередньо для свиней — запитання не до авторів. Зрештою, реально відповісти на них зможе лише ринок зростанням попиту на свинину, що, своєю чергою, можливе лише за умови реального зростання доходів населення.
Поряд із концентрованими кормами в годівлі свиней активно використовують картоплю, кормові коренеплоди, зелені корми. Використання цих продуктів дещо складніше щодо технології: вони потребують спеціального приготування (подрібнення, варіння, очищення), існують певні обмеження в згодовуванні. Проте наукою доведено, що об’ємні біологічно повноцінні корми дещо гальмують відкладання жиру, що створює сприятливіші умови на етапі росту й розвитку молодняку. Змішаний тип годівлі підвищує коефіцієнт перетравності органічних речовин. Водночас зелені та соковиті корми збуджують апетит, сприяють кращому формуванню травної системи, особливо шлунка й кишківника. Фахівці стверджують, що свинина, одержана в результаті змішаної годівлі, смачніша й соковитіша. Зрештою змішана годівля дає змогу з користю використовувати значний масив відходів та некондиційної сільськогосподарської продукції. Більшість соковитих кормів згодовують сирими (винятком є картопля, яку слід зварити й розім’яти).
У селянських господарствах для годівлі свиней використовують молоду кропиву (тоді м’ясо стає особливо смачним), гичку буряків, гарбузи, топінамбур. Зелень, особливо бобових культур, слід згодовувати обережно, аби не спричинити захворювання тварин. Її треба трохи пров’ялити й обов’язково подрібнити, привчаючи до неї дорослих тварин поступово.
В окремі роки для годівлі свиней використовують відходи овочів, фруктів, навіть — дубові жолуді. Господарства, що розташовані поблизу цукрових заводів, використовують жом і мелясу, спиртових заводів — брагу. Фантазії та розмаїття технологічних підходів не бракує. Авторам навіть відомі окремі випадки, коли протягом літа для годівлі свиней практично зовсім не використовували концентровані корми, проте у такому разі йдеться радше не про відгодівлю, а про утримання тварин.
Малоконцентратна годівля є економічно невигідною і затратною, а тому може мати лише звичаєве, а не економічне виправдання — і лише в специфічних умовах домашніх господарств малозабезпечених сімей, пенсіонерів. А проте і в цьому разі можна дочекатися святкового столу зі свіжиною.
Використання об’ємних та зелених кормів має кілька засторог. Головні з них — велика трудомісткість (у випадку з картоплею) та енергозатратність, потреба в приміщеннях для зберігання кормів та небезпека поширення хвороб, що дедалі зростатиме. Без теплової обробки соковиті й зелені корми можуть стати джерелом інфекції. Трапляється це нечасто, проте коли вже трапляється, то доволі масово.
Доречно ще раз згадати про необхідність використання у годівлі свиней преміксів та шротів олійних культур. Упродовж тривалого часу ми здійснювали вибіркове спостереження за тваринами, яких утримували в господарствах населення та на невеликих фермах і яким згодовували премікси фірми BASF. Оскільки публікація не має рекламного характеру, ми не зазначатимемо назву підприємства, що пропонувало ці премікси, та їхні марки. Проте ефект був настільки очевидним, що його не можна було не помітити навіть у домашніх господарствах, де, як відомо, облік не ведеться.
Використання збалансованих преміксів у поєднанні з комбінованими сумішками концентрованих кормів, за відсутності спеціалізованих комбікормів, дали однозначно позитивний ефект. Ефективність їх констатують і інші дослідники — як вітчизняні, так і зарубіжні.
З огляду на невисокі дози та значний ефект, премікси, незважаючи на чималу ціну, надзвичайно швидко окуповуються. Істотно покращуються зоотехнічні виробничі показники та собівартість продукції. Так, за нашими спостереженнями, збереження поросят до двомісячного віку зростає на 4–10%, жива вага їх у цьому віці досягає 17–18 кг, середньодобовий приріст зростає на 12–14%, а затрати кормів знижуються на 10–14%. Адже використання преміксів нормалізує обмінні процеси, стимулює апетит, збалансовує раціон щодо критичної групи поживних речовин, особливо незамінних амінокислот.
Перевірено на практиці дію й низки вітчизняних преміксів та білково-вітамінних добавок (БВД) для свинарства. За існуючим стандартом (ДСТ), масова частка протеїну в БВД має бути не меншою 30%, тому до їх складу вводять багаті на білок корми рослинного і тваринного походження. За існуючою класифікацією премікси поділяються на: вітамінні, мінеральні та вітамінно-лікувальні (особлива група — антистресові премікси). Проте дедалі частіше вони мають універсальне призначення. Проблеми, спричинені гіпотетичним поширенням деяких хвороб через кормові добавки, дещо стримали поширення преміксів, однак ця тенденція не була стійкою. Сьогодні загальновизнано, що без преміксів сучасне свинарство не може бути конкурентоспроможним, а щодо їхньої якості немає жодних застережень. Більшість зарубіжних та частина вітчизняних препаратів мають сертифікати якості ISO 9001 та екологічної безпеки ISO 14001.
Отже, годівля й утримання свиней у господарствах населення є частиною звичаєвого укладу українського життя. Однак домашнє свинарство має адекватно реагувати на сучасні технологічні та ринкові тенденції, посилюючи економічну мотивацію та враховуючи екологічний аспект. Одним із напрямів удосконалення технології вирощування свиней може бути перехід на суху концентровану годівлю з використанням преміксів. Таке вирішення має очевидні виробничі й економічні переваги при товарному виробництві свинини або самозабезпеченні нею. Структурна перебудова тваринництва, зростання ролі та значення домашніх господарств у ньому вимагає адекватної аграрної політики, зокрема в частині ціноутворення та племінної роботи. Важливе значення також має просвітницька робота та пропаганда сучасних технологічних та економічних здобутків.

С. Вовк, д-р біол. наук, професор,П. Березівський, д-р екон. наук, професор,Ю. Губені, канд. екон. наук, доцент,Львівський державний аграрний університет