Галина Cкарга: «…нам потрібно подолати один із недоліків нашої ментальності — “моя хата скраю”»
Жінка, про яку піде мова у цій статті, безперечно, гідна більшого, ніж просто про неї писати. А не писати про неї також не можна, адже про таких, як вона, кажуть: «Жінка-кремінь. Багатьом чоловікам фору дасть».
Жінка, про яку піде мова у цій статті, безперечно, гідна більшого, ніж просто про неї писати. А не писати про неї також не можна, адже про таких, як вона, кажуть: «Жінка-кремінь. Багатьом чоловікам фору дасть».
Так, вона знає, що робить, і перед труднощами не пасує. Енергійна та життєрадісна, її доброта, порядність, високе почуття власної гідності та увага до людей привертають до неї всіх, хто її знає. А ще ця жінка дуже скромна. На інтерв’ю згодилася лише після четвертої зустрічі з нашим позаштатним кореспондентом.
Її активність і тут проявилася повною мірою: у другій половині розмови вона вже стала інтерв’ювати інтерв’юера. Тому журналістський виклад їхньої розмови вийшов нетиповим для класики цього жанру. Це, скоріше, діалог двох інтелігентів, яким небайдужі проблеми рідного краю, які переймаються турботами сільського жителя, бджоляра, фермера, вчителя, загалом майбутнього України.
Отже, знайомтеся — Галина Петрівна Скарга, очільник Всеукраїнської громадської організації «Спілка сільських жінок України». Дуже цікавий співрозмовник, цілісна особистість, неординарна людина з активною життєвою позицією. Свою трудову діяльність почала з обліковця молочнотоварної ферми, а далі самовіддано торувала стежину зоотехніка, піднімаючись професійними сходинками все вище і вище. Завжди відкрита для пізнання нового, ніколи не боялась труднощів першопрохідця.
…Їдемо машиною. Галина Петрівна за кермом. Розмовляємо. Згадалися слова пісні із юності:
Старость меня дома не застанет —
Я в дороге, я в пути!
Це, напевно, і про неї. Енергійна жінка. Постійно в русі, повсякчас зайнята якоюсь справою і, головне, завжди знає, що робить…
Петро Ліпський,
канд. біол. наук, професор МКА,
віце-президент Еколого-медичної академії
Спеціально для журналу «Тваринництво та ветеринарія»,
Л. Крюкова
l.kryukova@univest-media.com
Галино Петрівно, багато років Ви очолюєте Всеукраїнську громадську організацію «Спілка сільських жінок України». З чого все розпочиналося?
— Громадська організація (ГО) «Спілка сільських жінок України" була зареєстрована у серпні 2001 р., хоча фактично почала функціонувати значно раніше. Ініціаторами її створення виступили осередки Полтавської, Харківської, Кіровоградської, Черкаської, Київської та інших областей.
Я на власному досвіді переконалася, як нелегко організовувати фермерське господарство, адже свою трудову діяльність почала з обліковця молочнотоварної ферми, працювала зоотехніком, головним зоотехніком, зоотехніком району із бджільництва. У 1992 р., тільки-но з’явилися законодавчі передумови сільськогосподарського підприємництва, почала створювати власне фермерське бджолярське господарства «Нектар». Був задум поставити бджільництво у районі на промислову основу, займатися племінною справою (розведенням бджолиних маток), вирощуванням медоносів.
Першим завжди нелегко… Щоб допомагати іншим, почала займатися громадською просвітницькою роботою: економічна просвіта, правова допомога сільським жінкам, підприємцям. Створювала ресурсні центри, готувала лідерів громадських організацій та сільськогосподарського виробництва.
Які основні цілі реалізовує Ваша спілка?
— Реформи на селі, і це всім відомо, проходять надто нелегко по всій країні. Тому головною метою нашої спілки є сприяння розвитку сільськогосподарського виробництва та створення умов для задоволення і захисту економічних, соціальних, творчих та інших інтересів сільських жінок та їхніх сімей. Ми докладаємо зусиль для відбудови покинутих, занедбаних сіл, розвитку підприємницької діяльності на селі, залучення жінок, а також чоловіків сільської місцевості до участі в діяльності влади та місцевого самоврядування.
Судячи із назви Вашої організації (Спілка сільських жінок України), до її лав залучено здебільшого жінок…
— Не зовсім так… До спілки входять не лише жінки, які займаються сільськогосподарським виробництвом, а й сільські вчителі, лікарі, соціальні працівники, пенсіонери, інші жителі села. Залучаються також науковці, переробники сільськогосподарської продукції та її споживачі.
Нині кількість членів спілки сягає 5487 осіб, із них 483 — чоловіки. Функціонують осередки в 22 областях України.
То Вас, напевно, можна назвати інтегратором та активатором сільської життєдіяльності.
— Не я, а спілка здійснює організаційну, координаційну, інформаційну, консультативну, навчально-тренінгову роботу. В центрі нашої уваги — СІЛЬСЬКА ЖІНКА-ТРУДІВНИЦЯ.
Але до цільових груп, на які спрямована наша діяльність, входять співробітники місцевої, регіональної та центральної влади, сільська інтелігенція (дипломовані спеціалісти: від ветеринарного лікаря і вчителя до бібліотекаря і поштарки; активні члени сільської громади), пенсіонери та сільська молодь.
Даруйте, давайте уточнимо, кого Ви називаєте інтелігенцією?
— Розумних людей, які не байдужі до долі країни, справжніх громадян незалежно від їхньої освіти чи наукових ступенів. Як говорив учений Микита Мойсеєв, учень знаменитого академіка Вернадського: «Інтелігенти — це звичайні люди, які після роботи збираються разом і обговорюють проблеми країни, думають про майбутнє».
Добре сказано. Що дає сільському жителю участь у цій спілці?
— Якщо сказати одним реченням, підняти рівень своєї компетентності в нових, досить складних і нелегких, умовах розвитку села, включитися в економічну діяльність, стати активним членом сільської громади, зрештою, сформувати лідерські навики, які знадобляться для підвищення якості нашого спільного життя.
Зрозумійте, нам потрібно подолати один із недоліків нашої ментальності — «моя хата скраю». У системі колективного самозахисту, яку ми спільно формуємо, кожен член спілки стає більш захищеним, і не лише в правовому плані. Сільська людина не повинна відчувати себе покинутою напризволяще.
А чому Ви так багато уваги приділяєте саме правовій просвіті сільських громадян та правовій допомозі сільським жінкам? Думаєте, це так важливо?
— Так. Проблема правової захищеності сільського населення України, особливо жінок, є однією із найгостріших та найактуальніших. Права жінок на працю, отримання зарплати, рівнозначної оплаті чоловікам за однакову працю, рівний доступ до матеріальних і духовних благ, освіти, інформації, надання медичних послуг — ці правові принципи щодо сільського жіноцтва часто порушуються.
Ну що там гріха таїти, у сільській місцевості багато безробіття, часті випадки недотримання трудового законодавства роботодавцями. Має значення також низький ступінь громадської самоорганізованості та відсутність сільського профспілкового руху. Ну і, звичайно, низький рівень правової грамотності сільського населення, відсутність системи правової освіти та популяризації правових знань серед селян.
Має значення, напевно, і недостатня урегульованість ринкових відносин з боку держави…
— Саме так. Роботодавці зменшують зарплату, скорочуючи витрати на поліпшення умов праці задля підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції. Чинне законодавство щодо врегулювання більшості процесів, що відбуваються на сільському ринку праці, має багато прогалин і суперечностей. А це часто використовують під час розгляду спорів на користь роботодавців, а не сільських працівників.
Ви говорите як професійний юрист.
— Правознавство доводилося освоювати самотужки. У нашій спілці працюють високопрофесійні юристи. Вони знають, що часто стає проблемою витребувати майнові паї із майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств. А цими проблемами займаються переважно літні жінки та пенсіонерки. Тому допомагаємо їм.
В українському селі традиційно виникають проблеми добросусідських відносин (наприклад, часті конфлікти через межі земельних ділянок, з приводу шкоди, завданої домашньою худобою і птицею, суперечок навколо спільного використання різноманітних угідь — пасовищ, сінокосів, лісів, річок, джерел). Треба вчитися їх вирішувати цивілізовано, а не як у минулому баба Параска і баба Палажка.
Ще одна проблема. У наших нинішніх соціально-економічних умовах нерідкі випадки насильства у сім’ї, від якого страждають насамперед жінки і діти.
Врахуйте ще такі важливі чинники, як відома всім нам корумпованість та інертність української правозахисної системи, переважна концентрація юридичних та судових інстанцій у містах, їхня відірваність від сільської місцевості. А перевантаженість судів кримінальними справами! Думаю, ви згодитеся зі мною, що проблеми, якими ми займаємося, справді актуальні. Наша правова допомога потрібна людям.
Абсолютно згоден. А як Ваша спілка ставиться до євроінтеграції України?
— Ми повинні сприяти досягненню європейських стандартів як у виробництві сільськогосподарської продукції, так і в досягненні відповідної якості життя. Є ще поняття соціальних стандартів, стандартів рівня життя, системи суспільних відносин. Ми маємо «свого не цуратися і чужому навчатися». Завдяки діяльності проектів 12 зіньківчан побували у Швеції; п’ятеро — у Польщі, четверо — в Німеччині. Зінківська земля зустрічала делегації 27 країн. Ми водночас учимося в Європи та себе показуємо світові.
З ким Ви співпрацюєте, хто Ваші партнери по добрих справах?
— Що масштабнішими ставали наші проекти і ширшало коло завдань, які ми освоювали, то більше партнерів у нас з’являлося.
З метою консолідації зусиль спілка уклала меморандуми про співпрацю із низкою громадських організацій. Тобто до числа наших партнерів належать ВГО «Національна асоціація дорадчих служб України», ГО «Інститут сільського розвитку», Міжнародний фонд «Відродження»; ГО «Інститут аграрних ринків», ТОВ «Полтавська обласна сільськогосподарська дорадча служба», ВГО «Громадянський парламент жінок України», ВГО «Асоціація соціального підприємництва» та багато інших.
Співпрацюємо з районною радою та адміністрацією Зіньківського району Полтавської області, з міністерствами і відомствами України та іншими інституціями. Організація також тісно співпрацює з аграрними науковими установами України, Асоціацією фермерів України, Національною асоціацією кооперативів України.
Спілка сільських жінок є членом Всеукраїнської коаліції із надання правової допомоги, та наразі — співвиконавцем проекту «Захист цивільних та громадянських прав в Україні». Наша спілка стала засновником Громадської організації «Асоціація розвитку сільської місцевості Полтавщини» та Всеукраїнської громадської організації «Інтелектуальний форум України».
Я так зрозумів, що до активної громадської роботи Ви перейшли від спроби займатися підприємницькою діяльністю, адже організували своє фермерське господарство. Що стало головним рушієм такого переходу?
— Допомогти жінкам, та й чоловікам, які хочуть стати сільськими підприємцями, товаровиробниками. В цілому — сприяти активізації сільськогосподарського виробництва в Україні. У нас, на Полтавщині, як і в усій Україні, ви знаєте, найкращі в світі грунти — чорноземи. А макарони купляємо у європейських сусідів, гречку — в Китаю. Парадокс! Наша гривня фінансує розвиток чужого аграрного сектору, а наші трудівниці і трудівники, до речі, з вищими освітами, працюють на чужих полях, обслуговують європейців. Тобто у нас є все для того, щоб ми жили заможно, чесно працюючи на своїй землі. Вся справа — в управлінні, в розумній організації нашого життя. Потрібно сформувати новий аграрний менеджмент.
У селах багато розумних, працелюбних, енергійних людей. Їм потрібна допомога. Як у правовому плані, так і в плані розвитку економічного мислення, інноваційності. Тоді вони зможуть створити свою справу. Тим більше, що для поширення такої просвіти можна залучити гроші інших країн, так званих донорів.
Я справді мала досвід створення власного фермерського господарства. Доводилося долати так багато перепон, вирішувати масу проблем на шляху до його організації. Я вже тоді розуміла, що аграрна галузь може стати точкою прориву для української економіки. Гадаю, досвід, накопичений мною та сільськими активістами, потрібно передавати іншим селянам.
Розумію Вас. Справді, нелегко в 1992 р. було організувати фермерське господарство. Відомо, що навіть вольові чоловіки іноді пасували перед труднощами. Як давалася нова справа Вам, жінці?
— А мене труднощі заводять, активують, стимулюють до праці, до діяльності. Хочеться здолати всі перепони. Згадуються слова Івана Франка, великого українця: «Лупайте цю скалу, нехай ні жар, ні холод не спинить вас. Бо вам призначено скалу сесю розбить!». Або: «Вставай, хто живий, в кого думка повстала. Година для праці настала…». У нас раніше були ідеали. Ми гартувалися, як сталь.