Форум ЄБРР з питань агробізнесу: “вчитися, вчитися і ще раз вчитися”

20 травня в Києві відбувся форум Європейського банку реконструкції та розвитку з питань агробізнесу під назвою “Практичне вирішення проблеми зростання цін на продовольчі товари”.

Одразу треба сказати, що сама назва форуму була абсолютно безперспективною: як вирішити цю проблему хоча б теоретично, ніхто в світі не знає, а тут одразу — практично. Ну й, зрозуміло, ніхто нічого не вирішив — ні так ні сяк. Єдиний висновок для України був такий: оскільки якось вплинути на зростання цін у світі взагалі та в Україні зокрема не можна, то Україна могла б принаймні з цього зростання цін скористатися, нарощуючи виробництво та експорт сільгосппродукції. Саме під цим кутом і треба розглядати все про що говорилося на цьому форумі.
Своєю присутністю вшанували форум міністр аграрної політики Юрій Мельник та два його заступники: академік, доктор сільськогосподарських наук Ярослав Гадзало та Валентина Завалевська. Як ви вже, мабуть, зрозуміли, ключовим словом у виступах наших аграрних чиновників на зустрічах з іноземцями є “потенціал”. У Юрія Мельника це звучало так:
“За результатами 2007–2008 років ми очікуємо, що у нас в процесі обробітку будуть задіяні 26,5 млн га землі. Це цікаві цифри. Вони спонукають до того, щоб ми мали амбіції реалізувати потенціал, який нам подарувала природа, і наші дії якраз були спрямовані на те, щоб цей потенціал реалізувати разом із нашими партнерами — бізнесменами. Безперечно, учасники нинішнього форуму знають про те, наскільки цей потенціал не реалізовано. За оцінками експертів (?!), у нас можливе виробництво зерна на рівні 80–100 млн тонн. На превеликий жаль, ми демонстрували показники на рівні 30–35 млн тонн”.
Уявіть собі чоловіка, який весь час чіпляється до жінок: дайте мені трохи грошей, і я продемонструю вам свою велику потенцію. Іноді знаходяться такі, яким просто цікаво поглянути на цю велику потенцію, і щось вони таки дають. Під час форуму постало питання про те, що стабілізувати виробництво зерна могло б запровадження такого ринкового інструменту, як складські свідоцтва. (Але, здається, причиною того, що складські свідоцтва та ф’ючерсна торгівля так і не були реалізовані в Україні, є величезний рівень корупції).
Приблизно в такому самому ключі виступив і Ярослав Гадзало. Яким таким дивом, не виконавши програму “Зерно України’2004”, якою передбачалося середньорічне виробництво зерна в 40 млн тонн, маючи лише на папері наміри дійти у 2015 році до 50 млн тонн, можна отримати 100 млн тонн? У відповідь почув: ви не читали програму Мінагрополітики! Немовби те, що написали чиновники з Мінагрополітики, “по щучому велінню” враз перетворюється на реальність.
Президент компанії “Райз” Віталій Цехмістренко повідомив, що тільки в сільськогосподарську техніку потрібно інвестувати близько 1000 дол./га. Множимо на 26,5 млн га і отримуємо 26 млрд доларів.
В Україні 4,3 млн га землі, яку ніхто не обробляє, врожайність у найкращі роки на “найкращих у світі чорноземах” ледве досягає 47% урожайності зерна на значно гірших землях у ЄС.
Ілюстрація (її я побачив у корпорації “Агро-Союз”) засвідчує ступінь деградації українських грунтів (реальний стан справ з потенціалом).
Ну й як на таких грунтах досягти врожаю в 100 млн тонн зерна? А якби навіть і отримали ті 100 млн, то що з ними робити? За даними Української зернової асоціації, ємність наявних елеваторів дає можливість зберігати 30 млн тонн зерна. Отже, треба збільшити ємність елеваторів утричі. Навіть за внутрішньої потреби в 40 млн тонн зерна 60 млн треба експортувати. Нинішня пропускна спроможність зернових терміналів — 26 млн тонн. А кількість залізничних вагонів, придатних для перевезення зерна, щороку зменшується.
ЄБРР пообіцяв надати кредит у 750 млн дол. для закупівлі 15 тис. вагонів-зерновозів. Добре, але цього замало. Треба модернізувати всю українську залізницю, адже 70% зерна транспортують саме залізничним транспортом. Уже тепер під час експорту 10 млн тонн зерна в портах — “вавилонське стовпотворіння”. А що буде, коли доведеться експортувати 60 млн тонн зерна?
А тут ще й Росія збирається наростити обсяги виробництва зерна до 120–140 млн тонн, а отже, зросте й експорт. При цьому своїх портів — як кіт наплакав: Туапсе та Новоросійськ на Чорному морі, перевантажений Санкт-Петербург на Балтиці й абсолютно ненадійні Архангельськ і Мурманськ. Та й уявіть собі, як везти те зерно з Татарстану або Поволжя до Архангельська. Значить, — транзит через українські порти? А додайте до цього таку “чорноморську” країну, як Казахстан. Чи спроможні пропустити такий обсяг зерна протоки Босфор і Дарданелли, Суецький канал?
Що робити? Експерти з ЄБРР називали передусім, що має бути реальна аграрна політика, яка є: 1) прозорою, 2) з участю інвесторів і власників, 3) передбачуваною. Те, що в Україні взагалі немає жодної аграрної політики, говорить кожний новий уряд і кожний новий голова комітету Верховної Ради з питань аграрної політики, але жоден із них так і не спромігся її сформулювати. І хіба можна назвати прозорою та прогнозованою політикою те, що відбувалося на зерновому ринку за останні два роки: заборонити експорт зерна, дозволити експорт зерна, знову заборонити, знову дозволити? (Крапка — тире, крапка — тире... SOS — рятуйте наші душі!) Втрати сільгоспвиробників від такої політики Мінагрополітики оцінюють у 2 млрд дол. І це не посуха, повені, градобій чи сарана — це наслідки “високого професіоналізму” діячів із Хрещатика, 24,2 млрд дол. — це 10 млрд грн — більше за річну допомогу сільському господарству з бюджету.
Прогнози щодо врожаю зерна Держкомстату, Мінагрополітики та Гідрометеоцентру, з одного боку, та незалежних аналітичних агентств, з другого, — можуть різнитися на мільйони тонн. Це породжує непевність і нестабільність.
Земельна реформа, затіяна 15 років тому, так і не дійшла до свого завершення. Країна перетворюється на власність кількох латифундистів — уже ні в кого не викликають подиву площі обробітку землі окремими компаніями в 100 тис. га, 500 тис. га. Ще трохи, й тут з’являться “мільйонери”.
Як за роки реформи вирішено питання доступу до кредитних джерел? А ніяк. І як конкурувати з іноземними виробниками, маючи кредитну ставку в 25–30 відсотків?
Україна подала заяву щодо вступу в СОТ 14 років тому, а враження таке, що наші чиновники й сільгоспвиробники тільки вчора про це дізналися. Реальний стан справ у сільському господарстві відтворюють стандарти на сільськогосподарську продукцію. Вітчизняне молоко найвищого гатунку в кращому разі відповідає третьому класу європейського, а його, за статистикою, виробляють ледве 17%. Решта — то взагалі отрута, з якої виготовляють продукцію, що навіть Росії не потрібна.
Чиновники пропонують: експортуймо те, що вдасться. Добре, а самі труїтимемося тим, що нікому не потрібне, й пишатимемося тим, що 90% харчів — вітчизняного виробництва?
На форумі Юрій Мельник вимагав паритетного доступу до європейських ринків молоко- та м’ясопродуктів. Як з молокопродуктами, отриманими з молока, в якому міститься кілька мільйонів бактерій у мілілітрі, вимагати доступу на європейські ринки? В Європі є стандарти на утримання тварин, їхній забій. Стресовий стан тварин перед забоєм призводить до високого рівня гормонів у м’ясі. Скільки тваринницьких ферм в Україні відповідає європейським вимогам щодо утримання тварин? Скільки відповідних боєнь? Що зроблено в цьому напрямі?
І зрештою експерти ЄБРР, Всесвітнього банку сказали, що треба робити, куди спрямувати інвестиції: освіта, підвищення кваліфікації, підготовка фахівців, які професійно розроблятимуть політику — державну взагалі та аграрну зокрема. А ось на це підуть роки, якщо не десятиліття. Бо спочатку треба підготувати тих, хто вчитиме, а вже вони потім готуватимуть відповідних фахівців. Бо ж не може вчити той, хто сам нічого не знає і не вміє.
Україна має величезний потенціал, але я вже не сподіваюся дожити до того часу, коли цей потенціал реалізується у щось путнє. Мабуть, так само вважають і ті сім мільйонів українців, які поїхали реалізовувати свій власний потенціал за кордоном. Може, наступне покоління доживе? 

Юрій Михайлов