Спецможливості
Технології

Екофіто­санітарні ас­пек­ти аг­ро­технічно­го ме­то­ду за­хи­с­ту рос­лин від хво­роб

09.11.2015
1388
Екофіто­санітарні ас­пек­ти аг­ро­технічно­го ме­то­ду за­хи­с­ту рос­лин від хво­роб  фото, ілюстрація

Кожен господар має власний підхід до ведення справ та застосовує певну техніку. Хтось для обробітку 2 тис. га використовує цілий арсенал техніки, хтось користується лише кількома одиницями. Що це за «одиниці» і чи справляються вони із покладеними на них завданнями, ми вирішили перевірити на прикладі одного із фермерських товариств.

Кожен господар має власний підхід до ведення справ та застосовує певну техніку. Хтось для обробітку 2 тис. га використовує цілий арсенал техніки, хтось користується лише кількома одиницями. Що це за «одиниці» і чи справляються вони із покладеними на них завданнями, ми вирішили перевірити на прикладі одного із фермерських товариств.

І. Мар­ков, про­фес­ор НУБіП Ук­раїни

Аг­ро­технічні прий­о­ми спри­я­ють при­­гнічен­ню дже­рел пер­вин­ної інфекції і об­ме­жен­ню по­ши­рен­ня збуд­ників хво­роб. Ці прий­о­ми ділять­ся на за­галь­ні аг­ро­технічні та спеціальні. Перші не по­­­­тре­­­­­бують с­пеціаль­них ви­т­рат і є обов’яз­­­ко­ви­ми у ви­ро­щу­ван­ні да­ної куль­ту­ри. Другі пов’язані з до­дат­ко­ви­ми ви­т­ра­та­ми праці і за­собів. Ви­ко­ри­с­тан­ня аг­ро­технічних прий­омів у за­хисті рос­лин ефек­тив­но тільки на фоні прий­ня­тих для да­ної зо­ни сіво­змін з вла­с­ти­ви­ми їм си­с­те­ма­ми об­робітку грун­ту, до­гля­ду за куль­ту­ра­ми і оп­ти­маль­ни­ми терміна­ми висіву і зби­ран­ня. Особ­ли­во ве­ли­ке зна­чен­ня в за­хисті рос­лин від хво­роб ма­ють такі фіто­санітарні за­хо­ди, як сівозміна, про­сто­ро­ва ізо­ляція по­сі­вів, зни­щен­ня післяж­нив­них решток і бур’янів, оп­ти­мальні стро­ки висіву і зби­ран­ня, вап­ну­ван­ня кис­лих грунтів, вне­сен­ня до­б­рив та ін.

   Сівозміна. Як з еко­номічної, так і з аг­ро­еко­логічної точ­ки зо­ру на­си­ченість сівозмін куль­ту­ра­ми доцільна до пев­ної межі, пе­ре­ви­щен­ня якої при­зво­дить до зни­жен­ня їхньої уро­жай­ності через погіршен­ня фіто­санітар­но­го ста­ну посівів. За надмірно­го на­си­чен­ня сівозміни однією куль­ту­рою або за вирощування у мо­но­куль­турі шкідливість збуд­ників хво­роб різко зро­с­тає, що при­зво­дить до зни­жен­ня уро­жай­ності куль­ту­ри у 2–6 разів (фото 1–14).
Сівозміна як важ­ли­вий профілак­тич­ний захід за­без­пе­чує зни­щен­ня за­пасів інфекції в грунті. На­при­клад, за умов по­вер­нен­ня со­няш­ни­ку в сіво­змі­ну на по­пе­реднє по­ле че­рез 2 ро­ки ура­женість рос­лин со­няш­ни­ко­вим вовчком ста­но­ви­ла 86%, че­рез 4 ро­ки — 31, че­рез 7 років — ли­ше 13%. Та­ким чи­ном, сівозміна сприяє зни­жен­ню за­па­су фіто­па­то­генів у грунті тільки у разі як­що по­вер­та­ти куль­ту­ру на по­ле не раніше, ніж у грунті за­ги­не ос­нов­ний за­пас пер­вин­ної інфекції. Так, ви­клю­чен­ня рос­лин з ро­ди­ни ка­пу­с­тя­них з да­но­го по­ля на два ро­ки звільняє йо­го від збуд­ни­ка не­справжньої бо­рош­ни­с­тої ро­си, а на п’ять-шість років — від збуд­ни­ка ки­ли ка­пу­с­ти. Сівозміна дає мож­ливість очи­с­ти­ти грунт від збуд­ників стеб­ло­вої саж­ки злаків, пу­хир­ча­с­тої та ле­тю­чої саж­ок ку­ку­руд­зи та ін. Ре­зуль­та­ти чи­слен­них досліджень по­ка­зу­ють, що обгрун­то­ва­ний період по­вер­нен­ня ози­мої пше­ниці на по­пе­реднє по­ле у сівозміну ста­но­вить 2–3 ро­ки, лю­цер­ни — 3–4, го­ро­ху, ріпа­ку, цу­к­ро­вих бу­ряків — 5–6, со­няш­ни­ку — 8–10 ро­ків.
Упро­ва­д­жен­ня ос­танніми роками ко­рот­ко­ро­таційних сівозмін спри­я­ло суттєво­му зро­с­тан­ню інтен­сив­ності ура­жен­ня рос­лин бу­ряків цу­к­ро­вих цер­ко­с­по­ро­зом, ра­му­ляріозом, ко­ре­неїдом, ко­ре­неп­лодів — різни­ми ви­да­ми гни­лей; со­няш­ни­ку, ріпа­ку — білою та сірою гни­ля­ми, не­справжнь­ою бо­рош­ни­с­тою ро­сою; ку­ку­руд­зи — пу­хир­ча­с­тою та ле­тю­чою саж­ками.
За чер­гу­вання куль­тур не­обхідно вра­хо­ву­ва­ти філо­ге­не­тич­ну спеціа­лі­за­цію збуд­ників, то­му не тільки ура­же­на да­ною хво­ро­бою куль­ту­ра по­вин­на бу­ти ви­клю­че­на на кілька років з по­ля, але й ті куль­ту­ри, які є спри­ят­ли­ви­ми для роз­вит­ку хво­ро­би. На­при­клад, у сівозміні полів роз­сад­ни­ка пло­до­вих куль­тур не мож­на ви­ро­щу­ва­ти ко­ре­неп­ло­ди морк­ви, бу­ряків, оскільки ці куль­ту­ри ура­жу­ють­ся од­ним і тим са­мим збуд­ни­ком ко­ре­не­во­го бак­теріаль­но­го ра­ку. У за­хис­них сму­гах на­вко­ло роз­сад­ників пло­до­вих куль­тур не мож­на ви­са­д­жу­ва­ти пло­дові куль­ту­ри і ялівець, які є ос­нов­ним гос­по­да­рем-жи­ви­те­лем збуд­ників іржі яб­луні і груші.
За ви­ро­щу­ван­ня в одній сівозміні цу­к­ро­вих бу­ряків і ріпа­ку є ве­ли­ка за­гро­за ура­жен­ня рос­лин бу­ря­ко­вою не­ма­то­дою. Крот­ка ро­тація ріпа­ку і цу­к­ро­вих бу­ряків у сівозміні при­зво­дить до ка­та­ст­рофічно­го змен­шен­ня їхньої уро­жай­ності і якості про­дукції. Для очи­щен­ня грунтів від бу­ря­ко­вої не­ма­то­ди слід ви­ро­щу­ва­ти куль­ту­ри, які не ура­жу­ють­ся цим па­ра­зи­том (бо­бові ба­га­торічні тра­ви, ку­ку­руд­за, льон та ін.). Слід та­кож за­зна­чи­ти, що ко­ре­неві виділен­ня цих куль­тур про­во­ку­ють вихід із цист ли­чи­нок не­ма­то­ди, які, не зна­хо­дя­чи ко­­­ренів рос­лин-жи­ви­телів, ги­нуть.
Рос­линні решт­ки куль­тур є до­б­рим суб­ст­ра­том для на­ко­пи­чен­ня і збе­ре­жен­ня інфекції. Це при­зво­дить до фор­му­ван­ня у кожній еко­ло­го-ге­о­графічній зоні спе­цифічної грун­то­вої інфекції, що виз­на­чає у по­даль­шо­му фіто­па­то­ген­ний ком­плекс пев­ної куль­ту­ри. То­му по­пе­ред­ни­ка слід ви­би­ра­ти та­ким чи­ном, щоб йо­го мікро­ф­ло­ра ри­зо­сфе­ри про­яв­ля­ла ан­та­гоністич­ну дію до збуд­ників хво­роб на­ступ­ної куль­ту­ри. На­при­клад, посів льо­ну після ко­ню­ши­ни або про­сап­них куль­тур при­зво­дить до суттєво­го зни­жен­ня ура­жен­ня йо­го фу­заріозом.
Ба­га­то видів рос­лин виділя­ють фі­тон­­­­ци­ди, і добір та­ких куль­тур як по­пе­ред­ни­ків мо­же спри­я­ти звільнен­ню грун­ту від інфекції у більш ко­роткі тер­міни. При на­си­ченні сівозмін зер­но­ви­ми куль­ту­ра­ми в зоні до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня звільнен­ня від грун­то­вої ін­фекції ко­ре­не­вих гни­лей мо­же бу­ти до­сяг­ну­то ви­ко­ри­с­тан­ням проміжних куль­тур, на­при­клад гірчиці, ріпа­ку та ін. Ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку сприяє інтен­сив­но­му роз­вит­ку в грунті ак­ти­номіцетів та інших ан­та­гоністів, що пригнічу­ють роз­ви­ток збуд­ників ко­ре­не­вих гни­лей зер­но­вих куль­тур. Ко­ре­неві виділен­ня са­мо­го ріпа­ку та­кож пригнічу­ють роз­ви­ток цих фіто­па­то­генів.

   Про­сто­ро­ва ізо­ляція. До­три­ман­ня про­сто­ро­вої ізо­ляції між куль­ту­ра­ми, які ура­жу­ють­ся спільни­ми збуд­ни­ка­ми хво­роб, суттєво по­кра­щує фіто­санітар­ний стан посівів. На­при­клад, для уник­нен­ня пе­ре­за­ра­жен­ня то­ма­тів від кар­топлі збуд­ни­ком фіто­ф­то­ро­зу про­сто­ро­ва ізо­ляція між ділян­ка­ми по­вин­на становити не мен­ше 1 км. За­зви­чай роз­ви­ток хво­ро­би по­чи­нається на кар­топлі, а потім збуд­ник пе­ре­хо­дить на рос­ли­ни то­ма­тів. По­ши­рюється він повітря­ним шля­хом, то­му при відсут­ності про­сто­ро­вої ізо­ляції по­чи­нається ма­со­ве ура­жен­ня плодів то­ма­тів фіто­­фто­ро­зом.
Слід до­три­му­ва­ти про­сто­ро­ву ізо­ляцію посівів фа­б­рич­них бу­ряків від насінників, оскільки ос­танні є дже­ре­лом пер­вин­ної інфекції не­справжньої бо­рош­ни­с­тої ро­си, вірус­них та інших хво­роб. Насіннєві ділян­ки пше­ниці ура­жуються інфекцією, яка по­ши­рюється з то­вар­них посівів. Озимі, висіяні по яро­вим або на при­лег­лих до них ділян­ках, ще з осені мо­жуть ура­жу­ва­ти­ся бу­рою, жов­тою іржею і бо­рош­ни­с­тою ро­сою. Ярові куль­ту­ри, роз­та­шо­вані по­ряд з ози­ми­ми, на­весні інтен­сив­но ура­жу­ють­ся збуд­ни­ка­ми вірус­них, фіто­плаз­мо­вих хво­роб, іржі, бо­рош­ни­с­тої ро­си, сеп­торіозу та ін.
Насіннєві посіви лю­цер­ни слід ізо­лю­ва­ти на віддаль не мен­ше 0,5 км від посівів ба­га­торічних бо­бо­вих трав на кор­мові цілі та зер­но­бо­бо­вих куль­тур, і не мен­ше ніж на 2 км від насіннєвих посівів дру­го­го і тре­ть­о­го ро­ку ви­ро­щу­ван­ня.
Посіви більшості сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур по­точ­но­го ро­ку не по­винні ме­жу­ва­ти з по­ля­ми, де їх ви­ро­щу­ва­ли ми­ну­ло­го ро­ку. Про­сто­ро­ва ізо­ляція у цих ви­па­дах по­вин­на ся­га­ти понад 1 км.

 Об­робіток грун­ту. У профілак­тиці хво­роб сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур знач­ну роль відігра­ють прий­о­ми, що зни­жу­ють за­пас спо­чи­ва­ю­чих струк­тур фіто­па­то­генів, які до­б­ре зберіга­ють­ся в грунті. Суттєве зни­жен­ня цьо­го дже­ре­ла інфекції відбу­вається після про­ве­ден­ня куль­ти­вацій та оран­ки з обертанням і без обертання пла­с­та. Лу­щен­ня стерні і ран­ня гли­бо­ка зяб­ле­ва оран­ка плу­гом з пе­ред­плуж­ни­ком — ефек­тив­ні прий­оми зни­щен­ня теліос­пор збуд­ників саж­ки, іржі, клей­сто­теціїв збуд­ників бо­рош­ни­с­тої ро­си, ріжків жи­та, пікнідіаль­ної стадії збуд­ників сеп­торіозів, конідіаль­ної і сум­ча­с­тої стадії фу­заріозу ко­ло­са та ін. За та­ко­го об­роб­лен­ня грун­ту спо­чи­ва­ючі стадії ба­га­ть­ох фіто­па­то­генів пе­реміщуються на знач­ну гли­би­ну, що за­побігає їхньому про­ро­с­тан­ню і на­ступ­но­му за­ра­жен­ню рос­лин. Окрім цьо­го, у гли­бо­ко­му шарі грун­ту па­то­генні ор­ганізми підда­ють­ся дії са­про­т­роф­ної мікро­ф­ло­ри, в то­му числі і ан­та­гоністів, і ги­нуть. Інша їхня ча­с­ти­на з нижніх шарів грун­ту пе­реміщується на по­верх­ню, де во­ни ви­­су­шу­ють­ся і підда­ють­ся дії інших не­спри­ят­ли­вих фак­торів або про­ро­с­та­ють і за відсут­ності сприй­нят­ли­вих рос­лин ги­нуть. У ре­зуль­таті за­пас пер­вин­ної інфекції до­стовірно змен­шується.
За­гор­тан­ня рос­лин­них решток, ство­рен­ня спри­ят­ли­вих умов для життє­­діяль­ності мікробів-ан­та­гоністів у грунті, при­ско­рен­ня про­це­су роз­кла­дан­ня рос­лин­них решток за до­по­мо­гою мікро­ор­ганізмів та інші фіто­санітарні за­хо­ди за­побіга­ють про­це­су на­ко­пи­чен­ня фіто­па­то­генів та їхнього по­ши­рен­ня.
На­томість си­с­те­ма ноу-тілл, по­верх­не­вий об­робіток грун­ту та не­гли­бо­ке за­гор­тан­ня рос­лин­них ре­ш­ток спри­я­ють роз­вит­ку хво­роб. За за­про­ва­­дження та­ких си­с­тем об­робітку грун­ту суттєво зро­с­та­ють ви­тра­ти на обов’яз­ко­ве про­ве­ден­ня профілак­тич­них хімічних за­ходів.
У про­цесі ве­ге­тації рос­лин ре­гу­ляр­не руйнуван­ня грун­то­вої кірки об­ме­жує роз­ви­ток ко­ре­неїду бу­ряків, ри­зок­тоніозу кар­топлі, чор­ної ніжки ка­пу­с­ти та інших хво­роб. Підгор­тан­ня кущів кар­топлі змен­шує ступінь ура­жен­ня бульб фіто­­фто­ро­зом. Ре­зер­ва­то­ра­ми ба­га­ть­ох фіто­па­то­ген­них вірусів, фіто­плазм слу­гують ба­га­торічні бур’яни. Зни­щен­ня бур’янів у чи­с­то­му па­ру си­с­те­ма­тич­ною куль­ти­вацією зни­жує за­пас інфекції. При до­гляді за про­сап­ни­ми куль­ту­ра­ми (бо­ро­ну­ван­ня, роз­пу­шу­ван­ня міжрядь, підгор­тан­ня) зни­щу­ють­ся бур’яни, по­кра­щу­ють­ся фізичні вла­с­ти­вості грун­ту, ство­рю­ють­ся спри­ят­ливі умо­ви для рос­ту і роз­вит­ку рос­лин, у зв’яз­ку з чим підви­щується їхня стійкість до фіто­па­то­генів. Так, у за­хисті кар­топлі від ри­зок­тоніозу ве­ли­ке зна­чен­ня має бо­ро­ну­ван­ня по­ля че­рез чо­ти­ри-п’ять днів після по­сад­ки і при по­яві сходів для руйнуван­ня грун­то­вої кірки. Цей прий­ом при­ско­рює по­яву сходів, по­кра­щує стійкість рос­лин проти хво­роб, зни­жує їхню шкід­ли­вість.
   Стро­ки і спо­со­би сівби й зби­ран­ня. Насіння сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур висіва­ють в оп­ти­мальні для пев­ної зо­ни стро­ки у прогрітий грунт. Пізні стро­ки висіву ози­мої або за­над­то рання сівба ярої пше­ниці при­зво­дить до знач­но­го під­ви­щен­ня ура­же­ності рос­лин твер­дою саж­кою. Це по­яс­нюється тим, що збуд­ни­ки ура­жу­ють про­ро­ст­ки рос­лин у період про­ро­с­тан­ня насіння в грунті. Отже, що ко­рот­ший період про­ро­с­тан­ня і що дружніші схо­ди, то мен­шою буде ура­женість пше­ниці твер­дою саж­кою. За запізнення із сів­бою ози­ми­ни на­сіння по­трап­ляє в хо­лод­ний грунт, пе­ріод про­ро­с­тан­ня роз­тя­гується, спри­ят­ли­ва фа­за по­до­вжує­ться і ура­женість рос­лин збільшується.
Сівба сої за ранніх строків у не­про­грітий грунт вик­ли­кає ма­со­ве ура­жен­ня сходів фу­заріозом, а за сівби льо­ну в ці стро­ки спо­с­терігається мінімаль­не ура­жен­ня рос­лин фу­заріозом, ан­т­рак­но­зом, ламкістю сте­бел, іржею порівня­но з ура­женістю рос­лин за пізньої сівби. Ви­са­д­жу­ван­ня кар­топлі у хо­лод­ний грунт сприяє ура­жен­ню рос­лин ри­зок­тоніозом. То­ма­ти пізніх строків висіву або ви­сад­ки роз­са­ди в грунт сильніше ура­жу­ють­ся фіто­ф­то­ро­зом і стов­бу­ром. Висів цу­к­ро­вих бу­ряків у до­б­ре об­роб­ле­ний грунт, в оп­ти­мальні для да­ної міс­це­вості стро­ки сприяє швид­ко­му про­ро­с­тан­ню насіння і по­яви друж­них сходів, які мен­ше ура­жу­ють­ся ко­ре­неїдом.
Іноді терміни висіву або по­сад­ки до­по­ма­га­ють рос­ли­нам «уник­ну­ти кон­так­ту з па­то­ге­ном» або сфор­му­ва­ти вро­жай до по­чат­ку інтен­сив­но­го роз­вит­ку хво­ро­би. Так, ран­ня по­сад­ка ран­нь­о­с­тиг­лих сортів кар­топлі дає змогу зібра­ти вро­жай до ма­со­во­го роз­вит­ку фіто­ф­то­ро­зу.
За своєчас­ного зби­рання зер­но­вих куль­тур змен­шується кількість па­да­лиці (са­мосівів), що об­ме­жує роз­ви­ток іржі і бо­рош­ни­с­тої ро­си.
Ре­тель­не очи­щен­ня полів після зби­ран­ня вро­жаю від рос­лин­них решток сприяє зни­щен­ню дже­рел пер­вин­ної інфекції іржі, ко­ре­не­вих гни­лей, ріжків та інших хво­роб. Ско­шу­ван­ня ба­дил­ля кар­топлі за декілька днів до зби­ран­ня уро­жаю за­побігає пе­ре­дачі інфекції збуд­ни­ка фіто­ф­то­ро­зу кар­топлі, кільце­вої гнилі, чор­ної ніжки з ура­же­но­го ба­дил­ля на по­верх­ню свіжозібра­них бульб.

   Си­с­те­ма удо­б­рен­ня. За­без­пе­чен­ня зба­лан­со­ва­но­го міне­раль­но­го жив­лен­ня рос­лин здійсню­ють на ос­нові щорічно­го аг­рохімічно­го аналізу грун­ту з ура­ху­ван­ням по­тре­би рос­лин на за­пла­но­ва­ний уро­жай. До­б­ри­ва відігра­ють важ­ли­ву роль у підви­щенні стійкості рос­лин проти хво­роб.
Вне­сен­ня ор­ганічних до­б­рив по­кра­щує умо­ви рос­ту і роз­вит­ку рос­лин, підви­щує їхню стійкість проти хво­роб, особ­ли­во тих, що вик­ли­ка­ні грун­то­ви­ми па­то­ге­на­ми. Ор­ганічні до­б­ри­ва ак­тивізу­ють діяльність са­про­т­роф­ної мікро­ф­ло­ри, внаслідок цьо­го за­пас інфекції в грунті зни­жується. Теліос­по­ри збуд­ників твер­дої саж­ки пше­ниці, пе­ре­бу­ва­ю­чи в грунті, до­б­ре за­прав­ле­ним гноєм, не ви­т­ри­му­ють кон­ку­ренції з грун­то­ви­ми мікро­ор­ганізма­ми і ги­нуть. Під впли­вом ор­ганічних до­б­рив поліп­шує­ться струк­ту­ра грун­ту, що має ве­ли­ке зна­чен­ня у боротьбі про­ти ко­ре­неїду, гни­лей ко­ре­неп­лодів та інших хво­роб. Разом з тим, вне­сен­ня у грунт свіжо­го гною сприяє роз­вит­ку зви­чай­ної парші кар­топлі, бу­ряків, морк­ви та інших куль­тур, то­му йо­го мож­на вно­си­ти ли­ше під по­пе­ред­ник цих куль­тур.
Ви­сокі до­зи азот­них до­б­рив, нез­ба­лан­со­вані за інши­ми еле­мен­та­ми, ча­с­то при­зво­дять до ток­си­ко­зу грун­ту, на­ко­пи­чен­ня у ньо­му па­то­ген­них грибів. Ос­танні здатні по­си­лю­ва­ти роз­ви­ток ко­ре­не­вих гни­лей і фу­заріозів. Вне­сен­ня азот­них до­б­рив у ви­со­ких до­зах пришвидшує роз­ви­ток бо­рош­ни­с­тої ро­си, іржі, бак­теріозів у 3–7 разів. Не­ста­ча азо­ту мо­же спри­чи­ни­ти ви­ля­ган­ня рос­лин, що за на­яв­ності дощів і ви­со­кої тем­пе­ра­ту­ри по­си­лю­ва­ти­ме роз­ви­ток хво­роб. На­томість, фо­с­форні і калійні до­б­ри­ва підви­щу­ють стійкість рос­лин про­ти хво­роб і лежкість про­дукції.
У підви­щенні стійкості про­ти хво­роб важ­ли­ва роль на­ле­жить та­кож мікро­е­ле­мен­там. Так, мікро­до­зи спо­лук міді зни­жу­ють ура­женість кар­топлі фіто­ф­то­ро­зом, борні до­б­ри­ва за­побіга­ють роз­вит­ку гнилі сер­деч­ка бу­ря­ків, об­роб­лен­ня насіння зер­но­вих куль­тур со­ля­ми молібде­ну зни­жує ура­жен­ня рос­лин іржею, саж­кою та інши­ми хво­ро­ба­ми.
Кислі грун­ти спри­я­ють роз­вит­ку чор­ної ніжки і ки­ли ка­пу­с­ти, то­му во­ни по­тре­бу­ють вап­ну­ван­ня. Вне­сен­ня вап­на на та­ких грун­тах зни­жує ура­женість бу­ряків ко­ре­неїдом, льо­ну — фу­заріозом, ан­т­рак­но­зом; ка­пу­с­ти — ки­лою, чор­ною ніжкою.

Інтерв'ю
Новітні системи обробітку ґрунту, насіннєвий матеріал від найкращих оригінаторів, нові підходи до живлення рослин, інтегровані системи захисту із залученням сучасних ЗЗР — все це стало звичним і пріоритетним для багатьох господарств... Подробнее
Георгій Гелетуха, голова правління Біоенергетичної асоціації України
Ідея спалювати в котлах ТЕЦ солому ще в 80-х здалася б смішною. Однак зараз учені бачать не тільки можливість замінити ним, кукурудзяним і соняшним бадиллям дві третини газу, але й доводять, що тепло

1
0