Дмитро Мельничук: «Від університету про життя та довкілля — до життя й довкілля»

Є люди, яких поважають співрозмовники незалежно від посади, яку ті займають, або від їхнього соціального становища. З цими людьми цікаво й приємно спілкуватися. Одним із них, безумовно, є ректор Національного університету біоресурсів і природокористування Дмитро Олексійович Мельничук. Менше ніж за місяць починається новий навчальний рік, і ми вирішили, поки в ректора НУБіП є трохи вільного часу, скористатися цим і поговорити з ним, зокрема й «за життя». Розмову веде начальник сектору економічного аналізу «Пропозиції»

Юрій Михайлов.

Дмитре Олексійовичу, я почну з такого запитання: звідки дивна назва «Університет біоресурсів і природокористування»?
-   Кілька років тому я робив доповідь у Парижі під назвою: «На шляху від типового аграрного до багатопрофільного університету наук про життя та довкілля». І я хотів, щоб і наш університет мав таку назву: університет наук про життя та довкілля. Але виник дуже великий спротив - і тут в університеті, і в наших міністерствах, і в Кабінеті міністрів (Міністерство освіти й науки, молоді та спорту України. - Ю. М.). Зрештою, майже через два роки, знайшли компроміс: університет біоресурсів і природокористування. Але англійською назву університету ми пишемо - National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine. Так вирішила вчена рада Університету.
На сьогодні в Європі немає жодного аграрного університету: всі стали університетами наук про життя та природні ресурси, або біоресурси, або природничих наук і життя тощо. На Заході на аграрні університети покладено відповідальність за підготовку фахівців у сфері екології та безпеки кормів і продуктів харчування. Йдеться не лише про хімічні отруєння, а і про вірусні,  бактеріальні та грибкові хвороби, біологічну та радіаційну безпеку.

Але ж якість продукції визначається багатьма чинниками, зокрема і якістю сировини, процесами її переробки, тут важливі також тара, зберігання тощо.
- Сподіваюсь, що всі зі мною погодяться, що без забезпечення і гарантії високої якості харчів, привабливою наша сировина і готова продукція на всіх видах ринків, як і для інвестицій, не буде.
Наведу такий приклад. Наші вчені лісники розробили технологію вирощування женьшеню в лісах, а згодом і на полях. Можемо його вирощувати, як кукурудзу, Коли, нарешті, ми отримали придатний для фармацевтики корінь, знайшлися німецькі підприємці, готові його купити. Вони провели аналіз вмісту діючих речовин - все було відмінно. Але токсикологічний аналіз показав, що вміст свинцю (більший утричі) перевищував допустимі норми. Виявилося, що наше поле було поблизу залізничної магістралі, а свинець викидали в атмосферу дизельні двигуни потягів. Але ж це ми з'ясували вже «після того», а необхідно до!
Це приклад, як можна «погоріти» на бізнесі. Інвесторам потрібна гарантія якості кінцевого продукту. А гарантувати це можна лише тоді, коли буде забезпечено якість на кожній ланці виробництва. Це означає, що треба думати наперед і вчити цьому дітей у дітячих садках, не говорячи вже про студентів.

А як ви прийшли до ідеї потреби впровадження екологізації аграрного виробництва, до того, що нині англійською називають Sustainable agriculture?
-  Коли я сюди прийшов ректором 28 років тому, університет (тоді Українська Сільськогосподарська Академія) на той час «славився» не з кращого боку, хоча у 70-х роках він був одним з найкращих серед 108 ВНЗ аграрного профілю в СРСР. Університет «роздирали» великі чвари між групами «лідерів», які не могли визначитися хто з них головний, з усіма негативними наслідками, бо процес цей тривав більше 10 років.
І коли я вже зайняв посаду ректора, то задумався: ну що мені треба зробити такого, щоб згуртувати колектив ВУЗу, де так багато проблем? Обміркувавши все, що приходило в голову вирішив, що всю увагу співробітників слід сконцентрувати, перш за все, на вирішенні наукових проблем та на проблемах розвитку соціальних і матеріально-технічних питань. Ця тактика ефективно спрацювала і вже у 1990 р. Академія і одне з наших навчальних господарств отримали перехідні червоні Прапори ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ЦК профспілок СРСР та ЦК ЛКСМ СРСР як переможці всесоюзних змагань.
Одразу після розпаду СРСР я потрапив у США (за ці 28 років я понад 30 разів був у США). Туди виїздили десятки наших співробітників і сотні студентів і аспірантів. І там, в університетах, ми вивчали їхнє фінансування, управління, навчальні плани тощо. Це дало змогу зрозуміти, що тих дев'ять спеціальностей, які були в Українській сільськогосподарській академії, якщо їх не підкріпити інформатикою, екологією, сучасною генною інженерією, правовими науками, філософією природи тощо, в сучасних умовах абсолютно недостатньо.
От і ми почали освоювати ті американські спеціальності: екологію, біотехнології, інформатику, телекомунікації,  якість і безпеку та стандартизацію і сертифікацію сільськогосподарської продукції, правознавство, менеджмент в ринкових умовах і т.д.  І хоча ці факультети було створено понад десять років тому, тільки тепер суспільство починає розуміти значення цих питань. А тоді я звернувся до Президента України Леоніда Кучми з питанням, яке звучало приблизно так: «поки що ми боремося за кількість сільськогосподарської продукції, але вже скоро гостро виникне проблема її якості та безпеки довкілля. І коли ми почнемо виходити на зовнішні ринки, а нас туди не пускатимуть через низьку якість нашої продукції - що ж то буде у нас за економіка?». І його вдалося переконати: він  доручив тодішньому прем'єру - Віктору Януковичу - і той видав відповідне розпорядження. І нині ми маємо Українську лабораторію якості та безпеки продукції АПК - ніде більше в Україні, навіть у Росії, такої лабораторії немає! В ній ми зібрали найталановитішу молодь, найкращі прилади й устаткування зі США, Німеччини, Британії, Японії для досліджень у галузях вірусології, бактеріології, хімічної та радіаційної токсикології.

З екологією зрозуміло. А спеціальність «правознавство»? Відбираєте хліб у Київського національного університету ім. Т. Шевченка?
-   Ні, хліб чужий ми не відбираємо. Сільськогосподарське виробництво (землеустрій і кадастр, якість продукції, безпека природокористування, біотехнології, генна інженерія, міжнародний аграрний бізнес, екологія і т.д.) з початку до кінця регламентуються відповідними законами, стандартами, інструкціями, обмеженнями, покараннями за порушення тощо, а це і є чисто правові відносини. На нашому факультеті правознавства навчання бакалаврів відбувається за тими ж навчальними планами, що і в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка і тут ми визнаємо його верховенство. А от щодо магістерської підготовки у сфері аграрного і екологічного права, правового забезпечення аграрного бізнесу, агро- і біотехнологій природокористування тощо, то тут уже ми претендуємо на верховенство і досягли чималих успіхів. Так, ми вже виростили шістьох власних докторів юридичних наук та біля 30 кандидатів наук. В цьому році підручник наших співробітників «Аграрне право» відзначений спеціальною премією Національної академії правових наук України як найкращий. Я пишаюсь цим факультетом і не вважаю його непрофільним для нашого ВНЗ, бо більш профільного для правового забезпечення АПК та охорони Природи важко знайти. При цьому хочу відмітити, що ми не збираємося готувати слідчих, суддів, прокурорів. Першочергова наша задача - підготувати майбутніх юристів-консультантів для правового забезпечення аграрного бізнесу та сталого природокористування.

Так у вас є ще й філологія...
-   Справді, в нас є спеціальність перекладача іноземної мови. Нам казали: перекладачів нехай готує «ІНЯЗ» (офіційно: Київський національний лінгвістичний університет. - Ю. М.). А в нас сьогодні з 43 спеціальностей 12 викладають англійською мовою з першого до останнього року навчання: математика, хімія, фізика, філософія, енергетика, біологія і прикладні науки. А це не просто. Саме з цією метою ми створили чотири кафедри іноземних мов майже по 30 викладачів на кожній. І студенти цих факультетів, що навчаються англійською, також можуть ще й по заочній системі додатково отримати спеціальність перекладача або вчителя англійської мови.

А викладачів ви запрошуєте з-за кордону?
-  Так. Та й до наших викладачів, які їдуть за кордон, підвищувати кваліфікацію ми ставимо завдання - після повернення викладати предмет англійською. За це їм робимо надбавки до заробітної плати.

В Україні останнім часом почали обговорювати проблему утилізації невикористаних добрив і засобів захисту, що роками, а то й десятиліттями лежать на різних складах (ще колгоспних)...
-   За даними Міністерства аграрної політики і продовольства, «безгоспними» на складах «без вікон, без дверей» лежать десятки тисяч тонн агрохімікатів, які разом із водами дощів й розталих снігів потрапляють у грунти та грунтові води. Візьміть офіційну цифру, а потім помножте її на десять. І такий стан справ наявний не тому, що про цю проблему не знають, а тому, що утилізація невикористаних агрохімікатів потребує величезних коштів. Тож треба, як каже народ, продати останні штани, але хоча б вивезти їх на зберігання в безпечні сховища. А у нас в Україні й досі немає жодного сертифікованого за міжнародними стандартами складу зі зберігання цих хімікатів!
Ще одне питання - утилізація тари після використання пестицидів. У нас же можуть її помити, а потім налити туди молоко. І жодного контролю. А треба так: отримав п'ять каністр із добривами, то й поверни стільки ж порожніх.

Дипломи НУБіП визнають у США та Європі.
Як цього вдалося досягти?
-   Плідна співпраця з провідними університетами світу сприяла реформуванню системи освіти НУБіП України відповідно до ринкових відносин і адаптації її до вимог провідних університетів світу. Два університети США (штатів Айова, 1996 р., і Луїзіана, 1998 р.), університет м. Гент (Бельгія, 2002 р.) і університет ім. Гумбольдта (Німеччина, 2002 р.) визнали систему освіти НУБіП України як таку, що відповідає їхнім вимогам. У період 2005-2008 рр. було підписано Меморандуми про спільні магістерські програми та можливість отримання подвійного диплому НУБіП України та цими університетами: університет Вагенінген (Нідерланди) - в галузі науки про навколишнє середовище, біоекономіка, біотехнологія; університет ім. Гумбольдта (Берлін) - за магістерською програмою «Управління процесами та менеджмент якості»; Токійський аграрний університет - за програмою «Міжнародний біобізнес»; університет прикладних наук Вайєнштефан (ФРН) - за програмою МВА та університет прикладних наук Ангальт (ФРН) - за програмою МFА і МВА.

Закордонні дослідницькі університети, такі як Єльський, з яким ви нині розпочинаєте співпрацю, Луїзіанський, мають щорічні бюджети в мільярди й навіть десятки мільярдів доларів. Чи дає можливість бюджет НУБіП стояти в одному ряду з такими гігантами освіти?
-   У нас державне фінансування науки ділиться між вищими навчальними закладами, академіями наук та міністерствами (в останньому випадку - для впровадження інновацій). А в Америці фінансування науки спрямовується перш за все в дослідницькі університети. До речі, у США поняття «державний» (університет штату) чи «приватний» означає лише те, хто саме його заснував: штат, приватні особи або якась організація чи громада, наприклад, релігійна. При цьому ці університети самі вирішують, як їм краще розпорядитися своїм фінансуванням: скільки виділити на дослідження, на впровадження. Самі університети мають величезні депозити в банках, і саме відсотки з них (а не капітал) спрямовують на фінансування своєї діяльності. А розподіл коштів такий: третина - державне фінансування, третина - плата за навчання, третина - відсотки з депозитів і пожертвування випускників. Що ж до благодійних внесків, то це вже загальноамериканська традиція: частину своїх доходів випускники перераховують Alma mater протягом всього життя.
Що стосується нас, то від держави ми отримуємо приблизно 50 млн. дол., 20 млн. дол. заробляємо самі. З урахуванням ресурсів дослідних господарств загалом матимемо десь близько 100 млн. дол. Тому, в цілому, наш бюджет десь у 10 разів є меншим за бюджет американського дослідницького університету. З іншого боку, порівняння в доларах не є достатньо коректним, тому що системи оцінки вартості нерухомості і інших ресурсів (землі, ліси, тощо) дуже сильно різняться (у декілька разів). Проте, як не рахуй, фінансування Американських і Європейських університетів у декілька разів вище, особливо в дослідницьких університетах. Нам цього також треба досягти.

Розподіл на університети - дослідницькі, навчальні і т. д. - наскільки він  важливий?
-   У нас усі вищі навчальні заклади ділять на чотири рівні акредитації: І - технікуми, ІІ - коледжі, ІІІ - інститути, IV - університети і академії. Але тепер інститутів практично не залишилося: їхній статус втратив престижність. І тепер всі колишні інститути є університетами або академіями IV рівня акредитації. Американці не можуть цієї системи зрозуміти. Вони вважають так, якщо університет має IV ступінь акредитації, то це - дослідницький університет, тобто університет найвищого рівня (їх у США близько сотні) з бюджетами в мільярди доларів на наукові дослідження й інноваційні впровадження. А в Україні часто в університеті IV рівня акредитації немає ні науки, ні аспірантури. Дослідницькі університети США з такими університетами справи мати не бажають.
Тому проблема класифікації наших університетів на сьогодні є також однією з основних. Ми багато говоримо про реформи науки, вищої освіти та інноваційної системи, малюємо на паперах багато планів і схем, перспектив і т.д. І при цьому забуваємо, що передусім реформа передбачає:
а) наявність стартового фінансового ресурсу. Без цього політика реформ повинна будуватися на принципі - «Не шкодь!»;
б) університет, який хоче потрапити у найвищу категорію - дослідницьких, - повинен продемонструвати чудову навчальну базу, кадровий потенціал, здійснення на найвищому рівні досліджень з найактуальніших проблем та систему впровадження наукових досягнень у виробничу сферу, міжнародне визнання. При цьому, ці компоненти є взаємопов'язаними. Тому американці уже давно дійшли згоди в тому, щоб розділити університети на: дослідницькі (близько 6-7%), навчально-наукові (близько 20%), чисто навчальні (60-65%) та окремі найуспішніші коледжі зі статусом університетів (2-3%).
Таким чином, якщо ми хочемо, щоб нас визнавали американці та європейці, нам також потрібно уточнити статуси своїх університетів розділивши їх на вказані чотири категорії.

У мене таке враження, що з цією реформою освіти ми застрягли десь посередині: у нас є бакалаври й магістри американської та європейської системи, але немає докторів філософії (PhD), замість яких у нас - кандидати та доктори наук радянської системи.
-   PhD - це наш кандидат наук і тут також необхідно провести ряд взаємно адаптаційних заходів та підписати відповідні меморандуми. На заході, наприклад, дипломи PhD видаються самими університетами і це нерідко викликає непорозуміння між нашими та їхніми університетами.
Я не впевнений у цьому. Ступінь PhD неможливо здобути заочно або взагалі, не закінчуючи аспірантури, як це у нас буває у вигляді так званих пошукачів. PhD (Doctor of Philosophy) - це два-три роки за партою, а потім складання іспиту перед тим, як бути допущеним до безпосередньо досліджень та захисту дисертації. Науковий ступінь взагалі можуть присвоювати без захисту, наприклад, «за сукупністю робіт».
-   З часом це вирішиться. Вечірня чи заочна система підготовки спеціалістів, кандидатів і докторів наук через систему пошукачів - це досить скоро стане нашим минулим, так як ця система із самого початку містить багато елементів корупції. Приходить, наприклад, здавати іспити студент, який нічого не знає, але має гроші. А екзамен приймає викладач з солідними знаннями, але із мізерною зарплатою. Мотивація їх зустрічі бездоганна, от  вони часом і домовляються «на ринкових умовах». А на стаціонарі це зробити набагато важче, бо ж однокурсники самі бачать, хто чого вартий, і незаслужена оцінка одразу кидає пляму на авторитет викладача та й самого університету. Думаю, що питання зі ступенем PhD вирішиться шляхом внесення до Закону про вищу освіту положення, де було б вказано, що кандидат наук прирівнюється до PhD, а доктор наук - до DS (Doctor of Science).
У нас є зараз більш нагальна проблема. У проекті нового закону «Про вищу освіту», внесеного до Верховної Ради Кабінетом міністрів України, ступеня «спеціаліст» вже немає, а є «молодший спеціаліст», «бакалавр», «магістр», «доктор філософії» та «доктор наук». А як бути людям, які отримали диплом про вищу освіту ще тоді де є запис що він спеціаліст. Думаю, що в законі нам ніщо не заважає зазначити, що ступінь «спеціаліст» є еквівалентним ступеню «магістр виробничого спрямування» і це питання буде знятим. Необхідно модернізувати також положення про магістратуру та аспірантуру і докторантуру шляхом передачі університетам більшої автономії і відповідальності.