Де взяти ідеальну доярку?

Таку, щоб не хворіла, не потребувала вихідних та відпусток, не мала сімейних і житлових проблем, нежиті, поганого настрою, зрештою, ніколи не забувала помити руки й коров’яче вим’я... Виробництво якісного молока з перспективою виходу на європейські ринки саме на часі, і це спонукає серйозних  інвесторів вкладати кошти у розвиток молочної індустрії. Однак можна з певністю стверджувати: переважна більшість із них стикнеться з проблемою браку кваліфікованих спеціалістів.

Кадрова проблема не нова й повсюдно набуває дедалі більшої гостроти. Старі кадри з плином часу відходять, а молоді працювати в селі не хочуть. Причин багато — це й платня, і умови життя, роботи й дозвілля. Геннадій Шиловський, директор колгоспу “Племзавод “Родіна”, що на Вологодщині (Російська Федерація), зайшов одного разу до місцевої школи й запитав учнів випускного класу, хто піде працювати до нього на ферму. Як ви вже здогадалися, не знайшлося жодного бажаючого.
Пан Шиловський — класичний директор радянського гарту — майже чверть доби працює в молочному скотарстві. Має доволі міцне багатогалузеве господарство, але ніякий не олігарх. Він добре знає й розуміє, як будується реальний бізнес, де ховається підводне каміння, а тому вирішив проблему радикально: доярками на його фермі працюють… роботи. Як наслідок, продуктивність праці зросла вчетверо: там, де було шістнадцять осіб персоналу, залишилося четверо.
“Ідея з’явилася у 2006 році. У нас було два варіанти — доїльна зала або роботи, — розповідає Геннадій Шиловський. — Ще вісім років тому, в Швеції, я побачив перші моделі роботів компанії DeLaval (системи добровільного доїння VMS. — Ред.). Ми попросили її представників показати, як вони працюють. Це вже були роботи восьмого покоління. На Заході нині багато таких ферм. У Голландії ми спілкувалися з їхніми власниками. Їх така технологія дуже влаштовує, бо вивільняє багато часу, дає змогу дистанційно контролювати становище.
У лютому 2007 року ми уклали угоду з DeLaval на поставку і монтаж чотирьох роботів, у червні почали будівництво корівника на 300 голів, у листопаді — змонтували устаткування, а 18 грудня відбулося перше пробне доїння за допомогою VMS. Таким способом ми вирішили кадрову проблему, заощадили на будівництві доїльної зали і отримали найпередовішу технологію. Ферма нам обійшлася в 40 млн рублів (майже 8 млн гривень. — Ред.), з них 22 млн ми взяли за національним проектом”.
Йдеться про пріоритетні національні проекти російського уряду, серед яких освіта, охорона здоров’я, доступне житло та підвищена увага сільському господарству, згідно з якими держава, зокрема, надає пільгові кредити та компенсує 2/3 ставки рефінансування.
Одна система добровільного доїння, або, як його називають розробники — робот-дояр, за добу обслуговує 65–75 корів. Збільшити навантаження на робота можна, вибираючи корів із високою молоковіддачею. Сьогодні на фермі Шиловського  працює дві установки, готують корів для третього та четвертого роботів, комплектують ферми виключно власним поголів’ям. Цю ж таки технологію вирішили застосувати після переоблаштування іншої старої ферми. “Ми пересвідчилися, що це технологія майбутнього і не стоїмо на місці, — ділиться планами господар, — будуємо другий такий двір, він буде готовий за кілька місяців. Його буде обслуговувати одна людина. Тепер до нас приїжджають науковці та виробники   з усієї Росії ознайомитися з новою технологією. Для мене роботи — це спасіння. Якби були гроші, ми усіх корів перевели б на роботодоїння”.
Звичайно, все було пораховано. Одна VMS-система коштує приблизно 100 тис. євро, а одна кваліфікована доярка отримує 13–15 тис. рублів зарплати щомісяця. На обслуговування ферми потрібні чотири основні доярки та одна на підміну. Загальні витрати на заробітну плату за рік становлять майже 25 тис. євро, до того ж, кожна робітниця потребує житла. Очікуваний термін окупності — чотири-п’ять років. Але  є й деякі обов’язкові умови.
Передовсім, наголошує пан Шиловський, потрібні 100-відсоткове забезпечення кормами (інакше взагалі немає сенсу братися за цю справу) і два-три кваліфіковані спеціалісти. По-друге, якісні племінні тварини. Якщо корова доїться, даруйте, як коза, робот їй не допоможе.
Деякі спеціалісти твердять: скільки корову не годуй, а якщо генетично вона не спроможна дати за рік більше 6–7 тис. кг молока, то й не дасть. Для більшості вітчизняних “лисок” і це неабиякий рекорд. “Бурьонки” Шиловського торік у середньому давали 8089 кг молока.
Колгосп “Племзавод “Родіна” розводить корів чорно-рябої породи. На кінець минулого року все поголів’я ВРХ налічувало 4632 голови, в тому числі 1750 корів. Із 2000 року худобу повністю переведено на стійлове утримання; аби уникнути втрат кормів, придбали кормозмішувачі-роздавачі; раціон складається виключно з монокормів — суміші на основі якісного силосу. Досвід показав, що переходи на пасовища та зміна кормів призводили до значних втрат молока. Для осіменіння використовують сім’я плідників-голштинів. Результат — за сім років надої зросли з 6000 до 8000 кг; денний надій від корови на всіх фермах становить 22 кг. Щодня, незалежно від сезону, виробляють 37–40 т молока. Рентабельність його торік становила 43% (у 2006 — 36%).

Корови, які гуляють самі по собі
Втілення проекту ферми з системою добровільного доїння забирає близько року від моменту його обговорення. Дуже важливо правильно спроектувати її з урахуванням фізіології та психології тварини. Зазвичай ферму облаштовують так званими кластерами: чотири роботи, відповідно, чотири секції для кожної групи корів плюс секція сухостою. Кожна секція розрахована на 70 корів і поділяється на чотири зони: для відпочинку, годування (кормовий стіл), доїння та санітарну зону, де можна виокремити тварину, зафіксувати її в станку і проводити з нею певні маніпуляції, наприклад, лікування.
Одна з основних відмінностей ферми із системою добровільного доїння полягає в тому, що тут тварини пересуваються вільно, майже, як заманеться; самостійно вибирають, що їм треба. Між зонами встановлено одноходові ворота (відчиняються лише в один бік), з допомогою яких певною мірою можна спрямовувати маршрути кожної корови. Корови — розумні істоти,  звикають до самоврядування  за один-два тижні. У комп’ютер вводять усю інформацію про корову, стан її здоров’я, якість молока, дозвіл або заборону на доїння. Якщо її недавно подоєно, ворота до робота-дояра їй не відчиняться. Аналітична програма VMS Mgmt дає можливість управляти всіма процесами виробництва молока. “Зверніть увагу, — каже Шиловський, — все устаткування ферми змонтовано дуже ергономічно: немає ніяких гострих кутів, сходів, уступів. Тварини почуваються комфортно, рухаються вільно, природно, уникаючи будь-яких травм”.
Робот-дояр до корів ставиться дуже дбайливо. Гідравлічний маніпулятор за допомогою двох лазерних променів відшукує дійки, під’єднує стакани для промивання та доїння (окремі), здійснює дезінфекцію дійок після доїння тощо. Молоко відразу тестують і ділять на чотири фракції: нормальне молоко, молозиво, а також від хворих тварин — таке, що містить антибіотики або ознаки маститу.
Кожну дійку доять окремо до повного видоювання. У цьому полягає головна відмінність робота від інших систем, де доїння всіх часток вимені відбувається одночасно. Зважаючи на різну швидкість молоковіддачі в дійницях, у разі одночасного доїння не уникнути передоювання або недодоювання, що є основною причиною маститів.
“Протягом доби в середньому кожну корову робот доїть 2,7 раза. Поруч на іншій фермі — доїльна зала, система й норма годування така сама, — розповідає директор, — і надої теж однакові, тобто втрат молока за цієї технології немає, проте в цьому разі менше вибракування тварин, зовсім немає проблем із маститами. Із західного досвіду знаємо, що за такої технології збільшується тривалість життя корів, а це означає, що буде більше телят”.
Як і будь-яка техніка, системи добровільного доїння старіють морально, але піддаються модернізації, наприклад, пневматичний маніпулятор, яким обладнано перші моделі, легко замінити гідравлічним, він рухається значно швидше. Перші роботи, введені в дію 1998 року, працюють і донині.

Дасть Бог і нашому теляті…
Компанія DeLaval працює в усіх країнах, де є хоч скільки-небудь вагоме виробництво молока. Від 1998 року і дотепер у світі продано понад 10 тисяч роботів. Найбільше поціновувачів цієї технології у Голландії та Данії, де вже сформувався новий тип сучасного фермера, який потребує вільного часу для повноцінного життя. Там ферму на 200 голів корів обслуговують двоє: сам власник та найманий на півдня робітник. У Росії вже працюють дві ферми, обладнані системами добровільного доїння VMS, будують іще три, одна з них матиме 16 роботів — чотири кластери. Це поки що світовий рекорд.
В Україні DeLaval працює з 1993 року і бере участь у досить потужних проектах. Приміром, торік було збудовано найбільшу в країні й одну з найбільших та найефективніших ферм Європи на 2400 голів. Якість молока, що там виробляють, відповідає найвищим вимогам, зокрема, бактеріальне обсіменіння у 20 разів менше, ніж вимагають українські стандарти від молока вищої якості.
“В українських реаліях (у цінах кінця 2007 року) будівництво з нуля ферми з системою добровільного доїння щонайменше на 1 000 голів обійдеться близько в 10 тис. доларів на голову, — вважає директор компанії “DeLaval Україна” Олег Красноруцький. — Що менше поголів’я, то більші затрати на голову. Основна частина витрат припадає на будівництво, на другому місці — вартість племінної корови, і найменша частка — вартість самого устаткування. Нині в Україні будують дві невеликі ферми з VMS — у Київській та Черкаській областях, — є ще один доволі амбіційний проект на 32 роботи”.
“Індустріальне виробництво молока, як і будь-яке високотехнологічне виробництво, потребує суворого дотримання рекомендованих правил і норм, — акцентує директор з маркетингу в Росії, Україні та республіках Центральної Азії  Андрій Шпаковський. — Будь-яке порушення їх призводить до втрати якості молока, яку брали за основу розрахунків під час розроблення бізнес-плану. Економічні показники такої ферми не відповідатимуть запланованим, а відтак, можуть суттєво віддалити термін окупності проекту”.
Можливо, тому сучасні бізнесові технології навіть у тваринництві, яке традиційно потребувало багато ручної праці, намагаються виключати “людський фактор” як найбільш нестабільний і важкопрогнозований.

Лідія Кудрявцева
Київ — Вологда — Київ

“Пропозиція” висловлює подяку представникам компанії DeLaval у Російській Федерації Андрію Шпаковському і Наталії Чистяковій та “DeLaval Україна” Аллі Захарчук за всебічне сприяння в підготуванні публікації та організацію поїздки до Вологди, РФ