Чому лихоманить ринок цукру?

Впродовж останніх місяців пересічні споживачі повною мірою змогли відчути на собі те, що насправді відбувається на ринку цукру. Порівняно з початком року ціни на цукор у роздрібній мережі та селянських ринках зросли на 65-70%. Чому так сталося? Шукати причини нинішньої цінової ситуації потрібно не в торгових націнках операторів ринку, а в нинішньому стані бурякоцукрової галузі.

Стан галузі
Донедавна Україна виробляла значно більше цукру, ніж їй було потрібно для забезпечення внутрішніх потреб. Так, за річної потреби на рівні 1,8-2,0 млн т у 2006 році було вироблено 2,6 млн т цукру, у 2007 році - 1,9 млн т. Цього було цілком достатньо, щоб, попри на зменшення виробництва у 2008 році (1,6 млнт), на внутрішньому ринку до середини весни поточного року трималася стабільна цінова ситуація. Проте надалі ситуація змінилася. Оператори ринку запевняють про можливість дефіциту цукру, що вже проявляється у значному зростанні цін.
Однією з головних причин цього є зменшення виробництва цукрових буряків. Упродовж 2007-2009 років посівні площі під цією сільськогосподарською культурою скоротилися більш ніж удвічі. Як наслідок, у 2009 році очікуваний показник виробництва - близько 12 млн т солодких коренів, що на 12% менше за минулорічний.
Це пов'язано із значними витратами на виробництво продукції, які за цінової ситуації, що склалася в попередні роки,  не для всіх господарників давала можливість прибуткового ведення такого виду діяльності. До того ж, траплялося, що цукрові заводи штучно занижували цукристість сировини, затримували оплату, а то і дозволяли собі продаж цукру, що вже належав постачальникам буряків, але тимчасово зберігався на заводських складах.
Відтак, виробникам цукрових буряків доводилося докладати чималих зусиль для того, щоб не залишитися зі збитками. Усе це змушувало сільськогосподарських товаровиробників відмовлятися від роботи з такою культурою. У результаті, якщо раніше потреби галузі в сировині на 80% забезпечували аграрії і лише на 20% - агроцукрові корпорації, то в нинішньому році структура ринку сировини змінилася: очікується, що незалежні виробники забезпечать лише 30% загального обсягу буряків.  Як наслідок, спостерігається тенденція до зменшення не лише посівних площ, а й працюючих цукрових заводів. Якщо у сезоні цукроваріння 2008 року в Україні працювало 70 таких підприємств, то у нинішньому очікується близько 50. До того ж, більшість вітчизняних заводів мають невеликі потужності із переробки солодких коренів. Лише 20 заводів в Україні мають потужність понад 5000 т/день, що на третину менше від європейських аналогів. У середньому українські цукрові заводи споживають на виробництво 1 т цукру вдвічі більше теплової й електричної енергії, ніж у країнах ЄС, а екстрагують тільки 80% того цукру, що міститься у цукрових буряках, що на 10-12% нижче від європейського рівня. Білий цукор, що виробляється в Україні, як правило, не відповідає міжнародним стандартам за такими показниками, як вміст золи, колір, зернистість, тому є менш конкурентним на світовому ринку.
Отже, виробництво цукру в Україні значною мірою не відповідає європейським стандартам через невисокий вихід солодкого піску, втрати енергії, що призводить до низького рівня економічної ефективності виробництва та потребує суттєвих змін.
Проте вітчизняний ринок цукру є невід'ємною частиною світового ринку. А з урахуванням входження України до СОТ це стає більш реальним і водночас конче потрібним.
Світовий та вітчизняний ринок
Основу сировинного забезпечення світового ринку цукру складає цукрова тростина. З неї виробляють близько ? всього солодкого піску. За умови глобалізації світової економіки цукрова тростина є дешевшою сировиною для виробництва цукру, що дає можливість за помірними цінами наситити потребу світового ринку. Тому здебільшого виробники цукрових буряків, а в основному це країни Європейського Союзу, з року в рік зменшують посівні площі під цією культурою.
Нинішній рік є особливим  порівняно з попередніми. Так, через посуху в Індії та надмірні опади в Бразилії - країнах, що є найбільшими світовими виробниками цукру, - врожай цукрової сировини буде значно менший, що вплине на зменшення обсягів виробництва цукру в них. При цьому споживання залишатиметься на високому рівні. У зв'язку із цим жовтневі ф'ючерси на цукор-сирець, за підсумками біржових торгів на початок серпня, наблизилися до відмітки 500 дол. США/т та мають тенденцію до підвищення.
Провідні аналітичні компанії прогнозують, що зростання цін світового ринку цукру в поточному році на 85% може стимулювати аграріїв у всьому світі збільшити цукровиробництво. Це, своєю чергою, може спричинити до створення суттєвого надлишку продукції в наступні два роки. Адже потенціал до збільшення посівних площ цукрової тростини простежується у найбільших країн-експортерів, зокрема Індії, Таїланду, Австралії. Але не всі трейдери очікують подальше утримання цін на цукор на високому рівні, сподіваючись на зниження цінової ситуації та, відповідно, відсутності стрімкого зростання виробництва.
За прогнозами Міністерства сільського господарства США (USDA), у 2009/10 маркетинговому році буде вироблено 159,9 млн т цукру. На такому самому рівні (159,0 млнт) очікується і його споживання, що на 1,5 млн т більше, порівняно з минулим сезоном. Обсяги світової торгівлі теж зростуть (+6,4%), сягнувши 51,2 млн тонн.
За інформацією цього ж міністерства, у новому цукровому сезоні в Україні спостерігатиметься дефіцит цукру. При цьому внутрішній попит на нього буде забезпечений за рахунок експорту цього продукту на рівні 390 тис. тонн.
Проте вітчизняні урядовці запевняють, що в країні є достатні запаси цукру. На 1 серпня поточного року вони становили 735 тис. т. З урахуванням виробництва солодкого піску в нинішньому році на рівні 1,5 млн т внутрішні потреби будуть забезпечені. Хто більше обізнаний у питаннях насичення вітчизняного ринку, покаже час, але про те, що ринок лихоманить і він далекий від сталого розвитку, свідчить серпнева цінова ситуація.

Перспективи вітчизняного ринку
Світовому ринку не потрібен український цукор, і на сьогодні це підтверджується  відсутністю його конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Операторам світового ринку хочеться бачити Україну не експортером цукру а потенційним споживачем тростинного цукру-сирцю та цукру. А це переорієнтація цукрових заводів на іншу сировину, зменшення їхньої кількості та поступове знищення виробництва цукрових буряків, а отже, й бурякоцукрової галузі в цілому. І щоб цього не сталося, потрібно урядовцям та суб'єктам господарювання ринку цукру стати ініціаторами відродження та перспективного розвитку галузі.
Незважаючи на кон'юнктурні перипетії, ні в кого не викликає сумніву, що  Україна має зберегти та розвивати цукрову галузь, необхідну, насамперед, для забезпечення внутрішніх потреб, розвитку вітчизняної економіки, а згодом - для створення експортного потенціалу.  
Керуючись відомою тезою, що "цукор виробляється на полі, а не на заводі", відродження галузі українського буряківництва слід почати із запровадження сучасних високоінтенсивних ресурсоощадних технологій, насамперед на найбільш бурякопридатних грунтах зі сприятливими кліматичними умовами, що відповідають лісостеповій зоні України. До таких регіонів можна віднести Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Київську, Черкаську, Полтавську, Сумську, Харківську, частково Львівську, Рівненську, Волинську та Житомирську області.
Вектор усіх організаційно-технологічних і економічних заходів має спрямовуватися на збільшення врожайності та валових зборів. Тільки підвищивши до 400-500 ц/га врожайність цукрових буряків, можна забезпечити їхнє рентабельне вирощування.
Держава мала б надати довгострокові кредити бурякосійним підприємствам для придбання високоякісного насіння, мінеральних добрив і засобів захисту рослин, підвищення якості машинного парку; цукровим заводам - для їхньої якнайшвидшої реконструкції та модернізації, розширення виробничих потужностей до економічно оптимальних розмірів.
Окрім цього, відновлення виробництва цукрових буряків в Україні залежатиме від приватних внутрішніх та іноземних інвестицій. Отже, обов'язковою умовою оздоровлення галузі виробництва цукрових буряків в Україні є істотне поліпшення інвестиційного клімату.
Досвід країн Західної та Східної Європи переконливо свідчить, що досягнення низької собівартості білого цукру можливе не тільки за рахунок зниження виробничих витрат по всьому циклу вирощування цукрових буряків, а й завдяки підвищенню продуктивності, економічності та якості роботи цукрових заводів. Йдеться про пряме виробництво не тільки білого цукру, а й інших супутніх йому продуктів: меляси, бурякового жому, цукрового сиропу тощо, а також про розумне доведення їх до рівня, потрібно споживачеві (меляси - до сухих чи пресованих дріжджів; бурякового жому - до гранульованого жому й т. ін.). Тому докорінну реконструкцію і модернізацію українських цукрових заводів слід розглядати також і в контексті створення умов для ефективнішого використання всіх сировинних компонентів, які супроводжують вихід кінцевого продукту.
Нині бурякоцукрова галузь є низькорентабельною та поступається іншим напрямам аграрного бізнесу, але є вкрай потрібною для розвитку сільських територій та державного устрою в цілому, і забезпечити її ефективний розвиток - першочергове завдання владних структур за активної підтримки суб'єктів аграрного бізнесу.

О.М. Маслак,
к.е.н., керівник Центру стратегічних досліджень АПК Сумського національного аграрного університету