Болід з “Формули-1” від “ЛЕМКЕН” на полях голландської королівської ферми.

26—27 червня цього року фірма “ЛЕМКЕН” провела свій традиційний День преси. Треба зазначити, що ця подія проводиться один раз на два роки і в той самий рік, коли відбувається відома міжнародна виставка сільськогосподарської техніки в м. Ганновер. І кожного разу конструктори фірми “ЛЕМКЕН” вражають присутніх журналістів своїми технічними новинками та напрямом технічної думки, підтверджуючи тим самим, що не існує обмежень досконалості. В останні роки, коли для західноєвропейських машинобудівників відкрилися нові ринки у Східній Європі, фірма “ЛЕМКЕН” стала приділяти більшу увагу виробництву високопродуктивної техніки для великих сільськогосподарських угідь. Нашим читачам буде цікаво дізнатися, що більшість західноєвропейських ферм мають розмір у середньому 20 га (1—2 га у Греції та Португалії, 20—30 га у Франції та Німеччині, 80 га у Великій Британії). Вони видаються ліліпутами порівняно з багатьма українськими господарствами.

Так якими ж новинками вразила фірма “ЛЕМКЕН” журналістів цього року?
Найголовніше — сівалкою “Солітер” з шириною захвата 12 м. Це знаряддя приголомшує не тільки своєю новітньою конструкцією, високою продуктивністю понад 12 га/год, ємкістю бункера 5600 л та системою копіювання рельєфу грунту при висіві, а й своїм вишуканим дизайном: низенька, з людський зріст, що дає змогу підійти до неї та відкрити бункер без допоміжних засобів, широкі колеса, простота та зручність у використанні та обслуговуванні. Журналісти одноголосно назвали цю швидкісну сівалку болідом з “Формули-1” та бідкалися, що її не може випробувати славнозвісний Шумахер. І це чудо обслуговує лише один тракторист. На питання деяких журналістів із Західної Європи, кому потрібні такі великі агрегати, мені спала на думку відповідь, що саме такі сівалки і потрібні нині українським сільськогосподарським товаровиробникам.
Крім цього, журналістам було продемонстровано цілу низку нових конструкторських рішень, а саме: нові механізми від перевантаження на плугах для роботи на екстремально важких і кам’янистих грунтах, використання бункера сівалки для мінеральних добрив, електронне оснащення плугів за допомогою бортових комп’ютерів, що встановлюються в кабіні трактора, та багато іншого.
Для тих, хто працює з технікою фірми “ЛЕМКЕН”, відмічу, що відтепер будь-яку інформацію щодо техніки і запчастин до неї та цін на неї можна отримати з мережі INTERNET за наступною адресою: www.agroparts.com.
Цьогорічні Дні преси фірми “ЛЕМКЕН” проходили на полях голландської ферми “Вільгельмінапольдер” поблизу міста Гус. 1700 га землі ферми можуть видатися комусь доволі малими. Проте, враховуючи середній розмір західноєвропейських ферм, можна сказати, що цього разу мова йде про гіганта сільськогосподарського виробництва.
Отже, що таке “королівська” ферма “Вільгельмінапольдер”? Ферма “Вільгельмінапольдер” була заснована у 1809 році, коли у моря було відвойовано велику ділянку землі. За формою організації це — закрите акціонерне товариство, власниками якого є приблизно 300 фізичних осіб. До речі, звання “королівська” означає не те, що вона є власністю королеви Голландії Беатрікс, а те, що протягом майже двохсот років свого існування ферма “Вільгельмінапольдер” не мала боргів перед кредиторами та жодного разу не виступала відповідачем у суді. Це приблизно те ж саме, як за комуністичних часів колгосп отримав би назву “імені Леніна”.
У даний час площа ферми “Вільгельмінапольдер” становить 1700 га землі, з яких 250 га — це інфраструктура (шляхи, будівлі та канали). Основний вид діяльності — рослинництво, площі під яким займають 1320 га. Крім того, до складу ферми входять також 35 га лісів і 56 га пасовищ. Ще на 45 га розташовані устричні поля.
Грунти. Увага! Практично всі грунти на фермі “Вільгельмінапольдер” – це мул і пісок. Товщина мулу коливається від кількох сантиметрів до одного метра. Вміст мулу — 20—65%. Вміст природного гумусу становить лише кілька відсотків (!). Практично всі поля мають систему дренажування. Для підвищення вмісту гумусу на поля вносять гній. Для підвищення родючості грунту активно використовують сидерати, в першу чергу люцерну, заорювання пожнивних решток, компости з овочів, фруктів та садових відходів.
Низини із засоленими грунтами, які занадто засолені для вирощування дерев, використовують як пасовища.
На фермі працює 23 найманих працівника, більшість із яких — це механізатори, які працюють за цілодобовим графіком. На фермі “Вільгельмінапольдер” працюють 14 тракторів з діапазоном потужностей від 66 до 210 к.с. Сюди входять: 2 трактори “Джон Дір-8200” (210 к.с.), 2 JD-4755 (190 к.с.),
1 трактор JD-7700 (150 к.с.), 1 трактор “Форд-8670” (170 к.с.), 3 трактори “Форд-8340” (125 к.с.), 3 трактори “Форд-8210” (115 к.с.), 1 “Форд-6610” (77 к.с.), 1 “Форд-6640” (66 к.с.), 3 зернозбиральні комбайни “Джон Дір-1188” з жниваркою 4,5 м, 2 обприскувачі “Дельвано” з довжиною штанги 27 м, 4-рядний самохідний картоплезбиральний комбайн “Амак”, 6-рядний самохідний бурякозбиральний комбайн “Вервает”, 6 вантажних автомашин (кожна підйомністю 18 тонн). Уся грунтообробна техніка — виключно фірми “ЛЕМКЕН”.
Останній факт пояснюється тим, що до кожного клієнта фірма підходить індивідуально. Наприклад, для обробітку типового для Голландії польдерного грунту (важкого мулистого та до того ж клейкого) фахівці ферми замовили у фірми “ЛЕМКЕН” оснащення кожного корпусу плугів дисковими ножами, які попередньо підрізають пласти грунту, що забезпечує легку ходу плуга, а також високу якість оранки. Ідея використання бункера сівалки “Солітер” для розміщення мінеральних добрив у ньому також виникла на фермі “Вільгельмінапольдер”.
Основний напрям діяльності ферми “Вільгельмінапольдер” — насінництво. На фермі — 8 вентильованих картоплесховищ загальною місткістю 13 тис. тонн, також є елеватор для зберігання 3 тис. тонн зерна та відповідне обладнання для його сушіння. Найбільш прибутковою культурою, проте, є цукрові буряки, врожайність яких, на відміну від урожайності картоплі, є стабільною, а отже, стабільними є доходи від їх вирощування.
А тепер поглянемо на показники врожайності основних культур, яких досягають голландські фермери на мулі та піску. Порівняйте це з урожайністю таких самих культур на найкращих у світі чорноземах.
Отже, врожайність основних культур на фермі “Вільгельмінапольдер”: яра та озима пшениця — 82 ц/га, ярий ячмінь — 57,5, цукрові буряки — 620, товарна картопля — 490, насіннєва картопля – 320 ц/га. Загальний доход ферми — приблизно 7 млн гульденів (2,74 млн дол.).
На фермі збудовано 35 будівель, вартість яких становить 20 млн голландських гульденів (7,8 млн дол.). За останні п’ятнадцять років більшість будівель, які перебували в довгостроковій оренді, були продані. Інші будівлі передано в довготермінову оренду. Наприклад, на території ферми “Вільгельмінапольдер” знаходиться Дослідний інститут садівництва.
Захоплений такою високою “озброєністю” машинно-технічного парку цієї ферми, я замислився: “А що ж заважає нашим фермерам мати техніку такого рівня?”. Користуючися нагодою, я запитав двох менеджерів фірми “ЛЕМКЕН”, яка працює на українському ринку з 1993 року, що вони думають з цього приводу.
Ось якою бачиться ситуація генеральному директору фірми “ЛЕМКЕН” д-ру Францу-Георгу фон Буссе: “До 1998 року ми спостерігали дуже великий темп зростання обсягів продажу нашої техніки в Україну. Тому як перший крок до поглиблення нашої присутності на цьому перспективному ринку ми відкрили в 1997 році дочірнє підприємство “ЛЕМКЕН-Україна”, що дало нам змогу оперативно надавати послуги клієнтам. Проте фінансова криза 1998 року створила великі перепони для багатьох сільськогосподарських підприємств на шляху придбання імпортної техніки. В умовах незахищеності української валюти вийшло так, що вона знецінилася в два рази, при тому що ціна на техніку залишилася в іноземній валюті в тому ж самому розмірі. Це означало, що техніка в один момент подорожчала в два рази. Це призвело до деякого скорочення обсягів поставок імпортної техніки в Україну. Але з часом ситуацію вдалося стабілізувати. Незважаючи на все, техніка користується попитом.
Нині ми починаємо спільне виробництво в Україні, яке дасть змогу значно зменшити ціни на нашу продукцію. Щодо якості техніки, то я цілком переконаний, що рівень українських робітників є таким самим, як і рівень робітників у Німеччині, оскільки перед тим, як розпочати роботи зі збирання техніки в України, українські спеціалісти отримали, завдяки стажуванню, гідну кваліфікацію. Крім того, якби вдалося забезпечити виготовлення хоча б 30% комплектуючих в Україні (як це ми маємо нині із спільним підприємством “Євротехніка” в Росії, де налагоджено виробництво ротаційних борон), то ціна нашої продукції була б значно зменшена. Так, крок за кроком, ми б могли зробити нашу техніку загальнодоступною, аби її зміг дозволити собі майже кожен сільськогосподарський товаровиробник в Україні.
Однак ще й досі розгортанню нормального, здорового спільного виробництва нашої грунтообробної техніки заважають деякі проблеми. Так, наприклад, згідно із Законом “Про стимулювання сільськогосподарського виробництва на період 2001—2004 років” (прийнятим у січні 2001 року) передбачалося звільнення імпортованих запасних частин і комплектуючих до сільськогосподарської техніки від мит і податку на додану вартість. Це розкривало широкі можливості для розгортання виробництва іноземної сільськогосподарської техніки в самій Україні. Проте через нечітко виписані положення закону до цього часу точаться суперечки стосовно того, чи ці пільги поширюються тільки на сільгосптоваровиробників, чи на всіх. Якщо тільки на сільгоспвиробників, то цим руйнується вже існуюча дилерська система іноземних машинобудівних компаній, адже тепер сільгоспвиробник буде змушений звертатися по запчастини безпосередньо до фірми-виробника, що ускладнить процес закупівлі деталей — тепер навіть для придбання простої деталі доведеться укладати зовнішньоекономічний контракт та виконувати митні процедури з усіма їх дивацтвами, а це значить: оформлення попереднього повідомлення, санітарно-гігієнічний контроль, підтвердження кодів ТН ЗЕД, сама процедура розмитнення...
Як би там не було, мені відомо, що цей закон все одно не працює, хоча він і вступив у силу, і ніхто не може дати чітку відповідь, чи запрацює він узагалі.
Якщо Україна зацікавлена в імпортній сільськогосподарській техніці, то перш за все потрібне внутрішнє інвестування. Що ж до іноземних інвестицій, то українська влада повинна створити для цього відповідні умови.
Наприкінці хотів би сказати декілька слів про той позитивний досвід, який західні компанії набувають в Україні. Сьогодні в Західній Європі є дуже мало ферм і сільськогосподарських підприємств (навіть у Східній Німеччині), розміри яких давали б змогу виконати, наприклад, оранку за сезон більше, ніж у 1000 га. Великі розміри українських сільськогосподарських підприємств надали нам дуже корисні дані щодо витривалості матеріалів, надійності техніки, що дало змогу нам внести відповідні зміни до її конструкції. Ми бачимо світову тенденцію до збільшення розмірів ферм, і одержаний нами досвід в Україні, Росії, Казахстані, безумовно, є дуже корисним з цієї точки зору”.
А ось кілька думок регіонального уповноваженого фірми “ЛЕМКЕН” по країнам Східної Європи пана доктора Вольфганга Фокка: “Розходження потреб у техніці з фінансовими можливостями українських сільськогосподарських підприємств повязане з низькою платоспроможністю, браком розвинених механізмів фінансування імпорту високоякісної та високопродуктивної техніки, завищеними порівняно із сусідніми країнами митами.
Хоча ми виробляємо широкий спектр грунтообробної та посівної техніки і не розрізняємо клієнтів за розмірами чи формою організації їхніх господарств, проте основними нашими клієнтами є сільгоспвиробники, які обробляють понад 1000 га ріллі. Однак велику частину площ сільськогосподарських земель в Україні займають також і виробники, які обробляють невеликі ділянки. Тому важко сказати, яким чином можна забезпечити такі господарства необхідною технікою за умов відсутності в них достатніх фінансових ресурсів.
Дещо дивним видається відсутність зацікавленості у співпраці з нами українських тракторобудівних заводів. Демонструючи свої знаряддя клієнтам, ми підкреслюємо можливість використання ними наявних тракторів ХТЗ і ПМЗ українського виробництва. У тому разі, коли є відмінності у параметрах порівняно з тракторами західних машинобудівних компаній, ми пропонуємо нашим клієнтам спеціальні перехідні адаптери. На жаль, мені не відомо про зворотні випадки, коли українські тракторобудівельники вказували би на придатність їхніх машин працювати з грунтообробною та посівною технікою іноземного виробництва, в тому числі нашої фірми. Адже це сприяло би просуванню їхньої техніки на західні ринки, залученню іноземних інвестицій у власне виробництво”.
Ось такі думки двох топ-менеджерів середньої за розмірами західної машинобудівної компанії, яка успішно працює на українському ринку і зацікавлена у розгортанні своєї діяльності в Україні. Приємно, що є не менша зустрічна зацікавленість українських сільськогосподарських товаровиробників. Отож, як бачимо, інтереси сторін збігаються. Але від цього озброєність машинно-технічного парку наших господарств не стає набагато кращою. А що думають з цього приводу наші державні топ-менеджери?

Юрій Михайлов