Спецможливості
Агробізнес

Блиск та злиднi української аграрної реформи

05.06.2008
633
Блиск та злиднi української аграрної реформи фото, ілюстрація
Блиск та злиднi української аграрної реформи

Блиск та злиднi української аграрної реформи.

У груднi 2000 року виповнилося 10 рокiв з часу започаткування широкомасштабної земельної реформи в Українi. На початку грудня 2000 року вiдзначалася перша рiчниця з дня пiдписання Президентом України, як тодi писала офiцiйна преса, “доленосного” Указу “Про невiдкладнi заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економiки”, який насправдi слiд було б назвати “Про блискавичне завершення земельної реформи”. Отже, як кажуть, сам Бог велiв пiдбити пiдсумки.
1. Шляхом найменшого опоpу
18 грудня 1990 року Верховна Рада України прийняла Постанову “Про земельну реформу”. В преамбулi цiєї постанови зазначалося: “Завданням цiєї реформи є перерозподiл земель з одночасною передачею їх у приватну ... власнiсть...”. Все, що вiдбувається в сiльському господарствi України, є наслiдком цього, а саме: запровадженням приватної власностi на землю.
Винесення питання про приватну власнiсть на землю на порядок денний розбудови Української держави викликала розкол у суспiльствi, протистояння виконавчої та законодавчої гiлок влади, зростання кримiналiзацiї та корумпованостi, які тривають і до цього часу. Багато зусиль i часу було витрачено на протистояння в питаннi, вирiшення якого не має якогось iстотного значення для розвитку економiки. Помилка полягала в тому, що, замiсть радикального та широкомасштабного реформування системи управлiння державою на всiх щаблях (адмiнiстративної реформи), влада пiшла шляхом “найменшого опору” — розпочала реформу власностi на селi.
Витяг з “Британської енциклопедiї”: “Земельна реформа не має суттєвого значення в досягненнi вiдчутних економiчних змiн... Може виявитися необхiдним здiйснення багатьох змiн у сферах поза межами сiльського господарства, таких як кредитна, маркетингова та освiтня. Дорогий або недосяжний кредит i надмiрно дорогi послуги посередникiв збiльшують собiвартiсть виробництва”.
Нашi ж реформатори бачили єдино можливий шлях розвитку — реформування земельних вiдносин, iнших варiантiв для них не iснувало. Як казав один iз персонажiв “Золотого теляти”, “ми ж бо унiверситетiв не закiнчували.”
Безумовно, набагато легше забити баки селянам-тpудiвникам i переконати їх у тому, що їхнє майбутнє процвiтання полягає в приватнiй власностi на землю, нiж зайнятися руйнуванням закоснiлої радянської бюрократичної тоталiтарної системи, створенням ринкового середовища, сучасних систем: банкiвсько-кредитної, страхування, податкової, збуту, освiти тощо.
Ось що писав у 1996 роцi Михайло Гладiй, на той час завiдуючий вiддiлом з питань АПК i продовольства Кабiнету Мiнiстрiв України: “Головним нашим завданням є докорiнне реформування вiдносин власностi у сiльському господарствi з метою формування ефективного власника... Критична ситуацiя в АПК, з якої починає виходити Україна, має один шлях розв’язання: активне i вмiле реформування земельних вiдносин як найважливiшої складової аграрної реформи” (“Аграрна реформа в Українi”. Київ, 1996).
А ось думка голови представництва USAID в Українi, Молдовi та Бiлорусi Крiстофера Краулi: “В багатьох випадках причиною невдач розвитку приватного бiзнесу в країнах з перехiдною економiкою була наївна вiра мiжнародних фiнансових органiзацiй у те, що приватизацiя вирiшить усi проблеми” (“Пропозицiя”, №1, 2000).
До речi, звернiть увагу на вираз “ефективний власник” у цитатi Михайла Гладiя. Це — показово: атрибут ефективностi, притаманний менеджменту, вiн застосовує до власностi. Врештi-решт на той час Михайло Гладiй був лише кандидатом наук. Доктор економiчних наук, членкор УААН Михайло Гладiй тепер вживає термiн “реальний власник”, але про це далi.
2. Три джерела та три складовi української аграрної реформи
Ось як викладав змiст аграрної реформи тодiшнiй заступник Михайла Гладiя, а тепер заступник Мiнiстра аграрної полiтики з питань реформування Роман Шмiдт: “10 листопада 1994 року Президентом України пiдписується Указ “Про невiдкладнi заходи щодо прискорення земельної реформи у сферi сiльськогосподарського виробництва”, який прискорив завершення першого етапу — роздержавлення землi, тобто передачу її Радами колективним господарствам... Указ Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власнiсть сiльськогосподарським пiдприємствам i органiзацiям вiд 8 серпня 1995 року, започаткував другий етап аграрної реформи у державi. Ним було запроваджено сертифiкат на право на земельну частку (пай). Це право стало об’єктом купiвлi — продажу, дарування, успадкування, мiни, застави... Наступний i найважливiший третiй етап аграрної реформи — реформування КСП у новi органiзацiйно-правовi форми господарювання на засадах приватної власностi на майновi i земельнi паї...” (“Аграрна реформа в Українi”. Київ, 1996).
3. Швидко не тiльки казка мовиться...
11 серпня 2000 року Мiнiстерство аграрної полiтики видало наказ №140, у якому йшлося про те, що “...завершено реформування КСП на засадах приватної власностi на майно та землю... На базi 10731 колишнiх КСП створено 13279 нових формувань, у тому числi селянських фермерських господарств — 7%, приватних i приватно-орендних пiдприємств — 21%, господарських товариств — 46%, сiльськогосподарських виробничих кооперативiв — 25%... Сертифiкати на право на земельну частку (пай) видано 6,3 млн громадян, бiльше нiж 325 тис. громадян отримали державнi акти на право приватної власностi на землю”.
Оскiльки реформування КСП у новi органiзацiйно-правовi форми господарювання на засадах приватної власностi на майновi i земельнi паї є третiм i останнiм етапом аграрної реформи, датою її закiнчення слiд вважати 11 серпня 2000 року.
Отож бо й воно, та 6 млн громадян (95%) землю у приватну власнiсть так i не отримали (не вийшли з КСП i не отримали державнi акти на землю). Земля, яка начебто належить цим 6 млн селян, фактично є нiчиєю — вона недержавна, неколективна, неприватна. 6 млн селян так i не знають, де саме знаходяться їхнi дiлянки. У зв’язку з миттєвим зникненням КСП виникає ще одне делiкатне питання: хто саме має видiляти землю в натурi селянам, якi бажають вийти з КСП, якщо самих КСП уже немає?
Цiкавими є цифри кiлькостi громадян, якi отримали державнi акти. 11 серпня, за даними Мiнагpополiтики, їх було 325 тисяч. У серединi листопада мiнiстр аграрної полiтики Iван Кириленко на зустрiчi з представниками ЗМI заявив, що видано вже 385 тисяч державних актiв, а 16 грудня Павло Гайдуцький на семiнарi для журналiстiв регiональних ЗМI повiдомив, що їх було видано аж 310 тисяч. Щось подiбне, здається, є в “Мертвих душах” Гоголя.
А ось ще одна цiкава цифра, яку навiв голова Сумської облдержадмiнiстрацiї Володимир Щербань: “Державнi акти i сертифiкати на право приватної власностi на землю одержали понад 240 тисяч сiльських жителiв.” (“Урядовий кур’єр”, 13 грудня 2000). Це — про Сумську область, на яку припадає 75% виданих державних актiв на землю i то завдячуючи тiльки тому, що бiльша їх частина була видана на кошти американських платникiв податкiв у рамках американської допомоги Українi.
4. Скpипи “тихої pеволюцiї”
Буквально наступного дня пiсля виходу в свiт Указу вiд 03.12.1999 постало питання, чи не означає прирiвнення сертифiкатiв на право одержання земельної дiлянки до державного акту на приватне володiння земельною дiлянкою запуск широкомасштабної торгiвлi землею? Нi, каже Михайло Гладiй: “В указi не написано, що земля є товаром, що земля продається/купується. Сьогоднi це робити просто неможливо. Щоб це робити повинен бути ринок землi, але вiдповiдних механiзмiв немає” (“Пропозицiя”, №1, 2000).
I невже вiце-прем’єр-мiнiстр з питань АПК забув положення Указу Президента №666 вiд 10 листопада 1994 року “право на земельну частку (пай) може бути об’єктом купiвлi/продажу, дарування, мiни, успадкування, застави”? Цей же самий напис є й на самих земельних сертифiкатах (форма сертифiката затверджена Постановою Кабiнету Мiнiстрiв №801 вiд 12 жовтня 1995 року, де вiн тодi працював). Жодного натяку на те, що сертифiкати можна купувати/продавати тiльки на якомусь там ринку, немає нi в Указi, нi в самому сертифiкатi.
Про свiй Указ вiд 10.11.1994 забув i сам Президент України, який, виступаючи 16 грудня 2000 року на розширеному засiданнi Комiсiї з питань аграрної полiтики при Президентові, заявив, що включення до Земельного кодексу норми щодо продажу землi є передчасним. “При цьому Леонiд Кучма пiддав критицi зростання числа проданих та подарованих земельних сертифiкатiв. За його словами, в 2000 роцi їх кiлькiсть в Українi збiльшилася в 5—6 разiв” (“Агроновости”, №235, 2000).
Ой, як негарно вийшло. Що ж тепер робити, наприклад, головi Сумської облдержадмiнiстрацiї Володимиру Щербаню, який уже через якiсь три мiсяцi пiсля чергового “штурхана” аграрнiй реформi заявив: “Сiльгосппiдприємства Сумської областi першими в Українi будуть розраховуватися з кредиторами землею” (“Український Фiнансовий Сервер”, 28 березня 2000)?
“Триста тисяч паїв уже пiшли в рух, хоча дозволу, вiдверто кажучи, немає. Близько мiльйона гектарiв уже пiшли в оборот! — каже мiнiстр аграрної полiтики Iван Кириленко, щоправда, уточнюючи, що це неофiцiйнi данi.” (“Україна молода”, 5 жовтня 2000).
Про який це дозвiл iдеться ? “За висновком Головного науково-експертного управлiння Верховної Ради, пiд час розгляду питання, порушеного в законопроектi, треба враховувати конституцiйнi норми, якi надають громадянам України право володiти, користуватися i розпоряджатися своєю власнiстю” (Iнформацiйне управлiння Верховної Ради України, 10 жовтня 2000).
То що ж дала реформа селянам — “реальним” власникам земельних паїв? “Сертифiкати на право володiння землею одержали 350 тисяч селян, а державнi акти на землю, виданi лише в Комiнтернiвському i частково Iзмаїльському районах. В iнших районах Одещини селяни ведуть “бої” за власне поле на рiвнi законодавчих параграфiв i паперiв. Причому керiвники господарств та сiльрад приховують, що засновниками новоутворених пiдприємств є лише декiлька осiб, якi використовують засоби виробництва, що їм не належать. Їм же дiстаються i всi прибутки. За словами начальника управлiння земельних ресурсiв облдержадмiнiстрацiї Миколи Сологуба, на правовiй безграмотностi трудiвникiв села грiють руки i чиновники, i бариги, якi за безцiнь скуповують у них сертифiкати. У ходi перевiрки укладення договорiв оренди паїв i розрахункiв з орендодавцями виявлено чимало правопорушень. Із 110 тисяч договорiв оренди кожен третiй не вiдповiдав вимогам, затвердженим Мiн’юстом. Одна з причин правового свавілля, на думку голови постiйної комiсiї облради з питань законностi, правопорядку та захисту громадян Валерiя Бойченка, — вiдсутнiсть належної органiзацiї для проведення реформ на селi, внаслiдок чого пiд прикриттям договорiв дарування, наслiдування йде масштабний розпродаж землi. Скарги вiд сiльських громадян у рiзнi iнстанцiї Одеської областi набули масового характеру. За 10 мiсяцiв поточного року облпрокуратурою встановлено 2,5 тисячi зловживань, порушено 200 кримiнальних справ. Словом, “тиха революцiя” (так охрестили в народi процес реформування АПК), як констатує чимало депутатiв, проходить “зi скрипом” i не на користь бiльшостi селян та державi” (“Україна молода”, 30 листопада 2000).
У щойно наведенiй статтi згадуються два райони Одещини — Комiнтернiвський та Iзмаїльський. У першому селяни одержали державнi акти на землю завдяки фiнансуванню з боку платникiв податкiв iншої держави — Великої Британiї. Якби не американцi та британцi, власниками державних актiв на землю, а отже, й власниками землi в Українi були б лiченi особи.
Аграрна реформа в Українi є справдi унiкальною: запровадження приватної власностi на землю не тiльки не вирiшило жодних проблем сiльського господарства, але й створило безлiч нових, у тому числi проблему визначення, що таке приватна власнiсть на землю? Що це за власники, якi не можуть розпоряджатися своєю власнiстю (купувати/продавати, дарувати тощо)? За iнформацiєю прес-служби Кабiнету Мiнiстрiв України (5 грудня 2000), “5,5 млн селян передали в оренду свої земельнi паї i майно”, хоча це заборонено Законом України “Про оренду землi” вiд 6 жовтня 1998 року: в оренду можна здавати тiльки видiленi в натурi земельнi дiлянки.
До речi, а яку саме орендну плату за землю отримали селяни? “Виступаючи на брифiнгу для журналiстiв, заступник мiнiстра аграрної полiтики України Роман Шмiдт заявив, що згiдно з чинним законодавством України вони отримуватимуть орендну плату, яка має становити не нижче 1% вартостi орендованої землi, що в середньому по Українi становить 80 грн за га” (УНIАН, 28 березня 2000), “Їм нараховано 1,5 млрд грн орендної плати, або 60 грн у середньому з 1 гектара землi” (Головне управлiння з питань економiчної полiтики Адмiнiстрацiї Президента України. “Київська правда”, 7 листопада 2000). Зауважте, що орендна плата виявилася на чверть меншою та й то тiльки “нарахованою”, а не сплаченою.
Але й це ще не все. “В положеннях доповiдi, пiдготовленої до Дня уряду, мiнiстр агрополiтики Iван Кириленко повiдомив: у 2000 роцi орендодавцi одержать 1,5 млрд орендної плати за землю та майно” (“Агроновости”, №237, 13 грудня 2000). Отже, в 1,5 млрд грн входить ще й орендна плата за майно. Якою ж тодi є середня орендна плата за землю?
“Тисячi селян-власникiв земельних сертифiкатiв, що залишилися без роботи, звернулися у вiдповiднi органи, щоб оформити допомогу по безробiттю, i — їм було вiдмовлено. Бо вважається, що власники земельних паїв не мають права на отримання такої допомоги. Орендна плата за земельний пай в сумi 300—400 гривень на рiк (це ще добре) — далека вiд прожиткового мiнiмуму. Працевлаштуватись нинi у сiльськiй мiсцевостi вдається лише окремим щасливцям” (“Сiльськi вiстi”, 30 листопада 2000).
А ось iнформацiя з “передового” регiону, часто згадуваного в цiй статтi, — Сумщини: “Повнiстю розрахувалися з людьми лише 62 господарства. Бiльшiсть сiльгосппiдприємств розрахувалися за оренду земельних паїв лише наполовину, а 36 господарств областi розплачуватися з селянами ще й не починали або ж розрахувалися з ними менше нiж на 20 вiдсоткiв.” (“Сумщина”, 1 листопада 2000 р.).
“Глава держави обурений тими орендарями, якi не розраховуються з власниками паїв. “Такого не повинно бути за жодних умов”, — пiдкреслив вiн” (“Україна молода”, 18 листопада 2000).
5. Дiалектика аграрної реформи
Розумiючи, що аграрна реформа в Українi закiнчилася не зовсiм так, як очiкували, вирiшено змiнити нумерацiю етапiв. За новою версiєю, аграрна реформа в Українi подiляється на такi етапи: 1) реформування КСП, 2) формування реального ринку, 3) фiнансове оздоровлення галузi. Нову нумерацiю “озвучив” заступник Голови Адмiнiстрацiї Президента України Павло Гайдуцький 12 травня 2000 року в Мiжнародному центрi перспективних дослiджень (МЦПД) (“Пропозицiя”, №7, 2000).
Але ж створення ринку не має жодного вiдношення до земельної реформи — це, так би мовити, арiї з рiзних опер. Далi: чи можна вважати списання боргiв реформованим сiльськогосподарським пiдприємствам державою “фiнансовим оздоровленням”? Якщо так, то чому третiй етап випередив другий i якими можуть бути наслiдки фiнансового оздоровлення пiдприємств в умовах вiдсутностi ринку?
Так, наплутано багато... Ось що сказав Павло Гайдуцький того ж таки 12 травня 2000 року: “Повiрте, що другий етап — не легший, а важчий. Тому що доведеться дуже багатьом “дати по руках”: не лiзьте до аграрного ринку, не мутiть його, забезпечте його прозорiсть, не дестабiлiзуйте його. Причому “давати по руках” самим же власникам, аби вони не демпiнгували його”.
6. Хто ж вiн, “реальний” власник?
В iнтерв’ю “Робiтничiй газетi” (20 вересня 2000) доктор економiчних наук, членкор УААН, вiце-прем’єр-мiнiстр Михайло Гладiй сказав: “Часто при зустрiчах iз селянами чую вiд них запитання: заради кого влада проводить реформи? I я щоразу вiдповiдаю: насамперед, заради добробуту селян”.
А ось ще одна цитата: “Нещодавно на науково-практичнiй конференцiї з проблем реформування сiльського господарства та розвитку iнфраструктури аграрного ринку за участю Михайла Гладiя, яка вiдбулася в Тернополi, керiвники областi оптимiстично пiдбили пiдсумок: аграрна реформа повнiстю виправдала сподiвання селян. I залунали красномовнi цифри! Якщо, за пiдсумками 1991 року, в областi було лише 4% прибуткових господарств, то в 2000-му — аж 39%. Балансовий прибуток мiсцевих сiльгосппiдприємств зрiс з 2,5 до 18 млн гривень. Ось що означає приватна власнiсть на землю, ось що означає ефективний орендар!” (“Дзеркало тижня”, 13 сiчня 2001).
Пам’ятаєте про 1,5 млрд гривень орендної плати? Здається, саме час придивитися до них уважнiше.
Яким би мав бути розмiр платежiв за оренду майна? Плата за оренду майна повинна включати в себе амортизацiйнi вiдрахування за використання основних фондiв. Припустiмо, що вона в середньому становить 5% їх вартостi (враховуючи будiвлi). Основнi фонди в сiльському господарствi оцiнюються в сумі з 12 нулями (трильйони). Двадцята частина навiть вiд одного трильйона складає 50 млрд гривень. Нехай навiть реальна вартiсть цих основних засобiв складає лише третину вiд балансової. Все одно мова йде, щонайменше, про 15—20 млрд гривень у рiк. А тут за землю та майно заплатили 1,5 млрд гривень. Може, саме цим пояснюється карколомний стрибок у прибутковостi реформованих господарств?
Ви звернули увагу, що нашi реформатори весь час вживають термiн “реальний”: реальний ринок, реальне пiдгрунтя, реальний власник, реальний пiдйом тощо. Я був би щиро вдячний тому, хто роз’яснив би менi: в чому полягає рiзниця мiж “ринком” i “реальним ринком”, “власником” i “реальним власником”, “пiдгрунтям” i “реальним пiдгрунтям”, “пiдйомом” i “реальним пiдйомом” тощо?
Наука вчить, що речi можуть бути реальними, тобто такими, що iснують насправдi, або нереальними, або такими, що iснують тiльки в нашiй уявi (уявними, примарними, iлюзорними). Скидається на те, що наших реформаторiв треба розумiти з точнiстю “до навпаки”: створено 6,3 млн iлюзорних власникiв, в економiцi досягнено примарного пiдйому, в Українi створено уявний ринок.
Проте “ефективнi господарi” в Українi є. Саме вони збираються “давати по руках” реальним власникам. Господарi необов’язково мають володiти майном, для них головною є можливiсть вiльно ним розпоряджатися. I вони ним розпоряджаються на “повну катушку”: землею, основними фондами, виробленою продукцiєю, забороняють або дозволяють вивозити її за межi “пiдмандатних” територiй. “Господарi” вказують “реальним” власникам кому, коли, де та за якою цiною продати. Це “господарi” розпорядилися взяти собi на баланс усе майно i землю колишнiх КСП новоствореним господарствам, тобто практично подарували “реальним власникам” надбання всього народу. Ви вже, мабуть, здогадалися, про кого мова? Правильно, “господарi” — це чиновництво, у тому числi аграрне, яке розпоряджається чужою власнiстю, як своєю. Ось кiлька цитат:
“Розпоряджатися зерном на власний розсуд вам не вдасться, — заявив вiце- прем’єр Криму з аграрних питань Василь Кисельов” (“Крымское время”, 24 червня 2000).
“Поки в Українi не буде зiбрано весь урожай i пiдведено баланс, жодної мови про експорт зерна бути не може. Це заявив на Всеукраїнськiй селекторнiй нарадi Мiнiстр аграрної полiтики Iван Кириленко” (IТАР-ТАРС, 17 липня 2000).
“Варто встановити державний контроль за зберiганням i переробкою зерна, за використанням iснуючої бази хлiбоприймальних i зернопереробних пiдприємств та введення облiку зерна, що зберiгається у суб’єктiв господарювання. Мiнiстерство аграрної полiтики подало в Кабiнет Мiнiстрiв України на розгляд ряд документiв, у тому числi Положення про лiцензування дiяльностi хлiбоприймальних та зернопереробних пiдприємств на право приймання, зберiгання та переробки зерна, а також порядок декларування суб’єктами пiдприємницької дiяльностi обсягiв зерна, що зберiгається у них. Впровадження цих заходiв дозволить створити чiтку систему державного контролю за обсягами виробництва та зберiгання зерна на рiвнi областi, районiв” (“Деснянська правда”, 7 вересня 2000 р.).
7. Перспективи новостворених приватних пiдприємств
Отже, КСП реформовано в новi утворення на засадах приватної власностi на майно та землю. Якi тепер вiдкриваються перспективи перед ними зокрема та сiльським господарством в ціломуi?
“Як вiдзначає Мiнiстерство аграрної полiтики, процес реформування КСП сприяв полiпшенню iнвестування в сiльське господарство — на проведення комплексу весняних польових робiт сiльгосптоваровиробниками було залучено 1,870 млн грн, у тому числi кредитiв комерцiйних банкiв — 633 млн грн (21—35% вiд усiєї структури кредитування)” (“Український Фiнансовий Сервер”, 28 серпня 2000).
Через три мiсяцi iнвестицiї “усохли” до 1,2 млрд грн кредитiв, але не пiд веснянi роботи, а пiд збирання врожаю, “оскiльки сiльгоспвиробники весною не встигли скористатися здешевленням банкiвських кредитiв” (Прес-служба Кабiнету Мiнiстрiв України, 22 листопада 2000). Проте навiть iз 175 млн грн, видiлених на здешевлення кредитiв, селяни скористалися лише 40 млн грн Чому?
На виконання Указу Президента України вiд 3 грудня 2000 року Мінагрополітики рекомендувало реформувати КСП у 4 види господарств (товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, приватно-оренднi пiдприємства, сiльськогосподарськi виробничi кооперативи та фермерськi господарства) та приєднувати селянам свої паї до особистих пiдсобних господарств без утворення юридичної особи.
Що стосується товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю, то Мінагрополітики рекомендувало обмежити кiлькiсть засновникiв до 5—10 осiб. Зрозумiло, що жодне з новостворених за цiєю схемою утворень повнiстю закрите як для кредитiв, так i для iнвестицiй. Для залучення стороннiх кредитiв цi утворення не мають достатнього власного капiталу (статутний фонд — кiлька тисяч гривень плюс кiлька гектарiв землi). За органiзацiйною формою вони повнiстю закритi для зовнiшнього iнвестування. Цiкаво, що акцiонернi товариства, створюванi саме для нарощування великого власного капiталу та залучення iнвестицiй, у рекомендацiях МінАП взагалi не згадувалися — на думку заступника Мінагрополітики Романа Шмiдта, “акцiонернi товариства як форма господарювання на селi є неприйнятною”. Зрозумiло, що за цих умов неприйнятними також є кредитування та iнвестування.
Але найбiльш цiкавими є надiї реформаторiв, що прийняття нового Земельного кодексу, законiв про iпотеку, реєстрацiю нерухомостi сприятиме залученню кредитiв у сiльське господарство, незважаючи на те, що власний капiтал бiльшостi реформованих господарств практично дорiвнює нулю. Цiкаво, що саме закладатимуть в iпотечному банку керiвники новостворених господарств? Цiкавим також є питання: як реформатори збираються залучати кредити та iнвестицiї у сiльське господарство, якщо в Земельному кодексі,i згiдно з рекомендацiями Президента України, буде запроваджено обмеження на розмiр землеволодiння у 100 га?
Ну, ввели iпотеку, реєстрацiю власностi. А як бути з боргами колишнiх КСП? Навряд щоб банкiри видали хоч якийсь кредитик господарству, в якого борги перевищують вартiсть активiв. Питання розрахункiв по боргах перед кредиторами у цивiлiзованих країнах вирiшується через процедуру банкрутства. Реформатори настiльки поспiшали з Указом Президента вiд 3 грудня 1999 року, що повнiстю забули про борги приватним кредиторам. А може й не забули — серед рекомендацiй МінАП щодо реформування КСП була й така:
“По-перше, зi складу КСП виходить декiлька осiб, якi отримують свої майновi та земельнi паї в натурi. Вони утворюють нову юридичну особу, яка не є правонаступником КСП, тобто до неї не переходять борговi зобов’язання господарства. По-друге, переважна бiльшiсть членiв КСП-боржника виходить з його складу i отримує належнi їм земельнi i майновi паї в натурi єдиним земельним масивом та цiлiсним майновим комплексом, вiдповiдно. Натомiсть невелика кiлькiсть осiб (щонайменше троє-четверо) залишається членами КСП- боржника, яке продовжує iснувати i утримує не тiльки борги, а й частину активiв, необхiдну для погашення заборгованостi. По-третє, новостворена юридична особа бере в оренду землю i майно у всiх колишнiх членiв КСП, якi вийшли з нього, i на цiй основi здiйснює господарську дiяльнiсть. Такий спосiб реструктуризацiї є характерним для господарств, якi мають дуже велику заборгованiсть i не є платоспроможними, тобто знаходяться фактично на межi банкрутства” (“Реформування та розвиток пiдприємств агропромислового виробництва”. Посiбник у питаннях i вiдповiдях. За редакцiєю доктора економiчних наук, професора, академiка УААН П.Т.Саблука. Київ, 2000).
Цю пораду всi бажаючi можуть побачити також на офiцiйному сайтi МінАП: http://www.minagro.kiev.ua/Reforms/Selo/Reform/reform03.html
Зрозумiло, що 1,2 млрд грн банкiвських кредитiв — це краплина в морi, адже щорiчне фiнансування сiльського господарства України вимагає 20—25 млрд грн. Якщо приватнi кредитори вiдмовилися вiд кредитування, то за рахунок чого було профiнансовано сезон 2000 року?
Вiдповiдь дав президент Української академiї аграрних наук Михайло Зубець: “Фiнансування програм рослинництва здiйснювалося за рахунок тваринництва” (“Пропозицiя”, №12, 2000). Iншими словами, фiнансування сезону 2000 року було здiйснено за рахунок великомасштабного вирiзання сiльськогосподарських тварин. Протягом лише 10 мiсяцiв поголiв’я ВРХ зменшилося на 1,6 млн голiв, свиней — 2,2 млн голiв, птицi — 115 млн голiв. Показовим тут є те, що цi сiльськогосподарськi тварини були майном, яке “iлюзорнi власники” отримали на свої майновi паї, а “реальнi власники” в них начебто мали орендувати, що не заважало їм знищити таку кiлькiсть тварин у власних iнтересах.
Колгоспи, КСП були “поганими”, бо вони, за словами реформаторiв, щорiчно висмоктували з Державного бюджету приблизно 1 млрд дол. (у виглядi кредитiв, якi потiм не поверталися). Тодi чим кращими за них є “реальнi власники”, якщо Верховна Рада (з подання МінАП) 21 вересня прийняла Закон “Про стимулювання розвитку сiльського господарства на перiод 2001—2004 рр.”, за яким встановлюється обов’язкова частина витрат Державного бюджету на фiнансування сiльського господарства в розмiрi не менше 10% витратної частини бюджету (для 2001 року це мало б становити бiльше 5 млрд грн, або тi ж самi 1 млрд дол.)?
8. Африканська країна в центрi Європи?
“Чиновники аграрного вiдомства останнiм часом гучно рапортують про те, що на село значно менше вiдправлено пального, хоча весь обсяг робiт виконується, як i ранiше. Отже, роблять вони висновок, хлiбороби стали значно ощадливiшими. Однак у цьому — лише частка правди. Суворий облiк пального справдi поклав край на селi численним крадiжкам пального, коли колгоспнi водiї бензин для власного транспорту, зазвичай, не купували. Що ж вiдбувається насправдi? Виявляється, енергоресурси заощаджуються за рахунок спрощення технологiї вирощування сiльгоспкультур. Польовi роботи практично зведено до примiтивної схеми “посiяв — зiбрав”. Там, де треба обробляти поля кiлька разiв, тепер технiка не ходить. Звiдси недобiр урожаю та низька його якiсть. Адже цього року Херсонщина отримала найбiльшу кiлькiсть фуражного зерна, яке годиться лише для годiвлi худоби, i, судячи з усього, областi-”житницi” доведеться, як i минулого року, закуповувати продовольче зерно за кордоном” (“Україна молода”, 30 листопада 2000).
“На нарадi розглянуто й ще одну проблему аграрної статистики — як облiковувати продукцiю, найперше тваринницьку, вироблену населенням. Нинi вона становить майже 60 вiдсоткiв валової аграрної продукцiї. У той же час 6 млн сiльських домогосподарств та 13 млн садово-городнiх дiлянок займають всього 15 вiдсоткiв сiльгоспугiдь” (Прес-служба Кабiнету Мiнiстрiв України, 24 листопада 2000).
Отже, на 15% сiльгоспугiдь виробляється 60% валової продукцiї сiльського господарства. На цих 15% земель (так званих “господарств населення”) застосовується виключно ручна праця. На рештi 85% сiльгоспугiдь виробляється лише 40% валової продукцiї сiльського господарства України. Здоровий глузд пiдказує, що в цьому разі перспектива полягає у збiльшеннi кiлькостi “господарств населення”, а простий арифметичний пiдрахунок показує, що якби вони займали 100% сiльгоспугiдь, виробництво продукцiї порiвняно з нинiшнiми обсягами зросло б у 3,5 раза.
Реалiї життя пiдтверджують цей висновок — сiльське господарство України досягло рiвня найвiдсталiших африканських країн. “В цьому роцi кампанiя збирання бурякiв, як i в минулi роки, проходить на тлi гострого дефiциту дизельного палива. Вiдповiддю нових приватизованих сiльськогосподарських пiдприємств, якi зовсiм недавно були створенi на базi колишнiх КСП, було значне збiльшення частки ручної працi. Так, якщо у 1998—-99 роках тiльки в окремих областях на збираннi цукрового буряку використовувалося до 40% ручної працi, то в цьому роцi, за нашими пiдрахунками, ручна праця використовуватиметься на рiвнi 60%. Таким чином, зростання частки ручної працi у витратах на збирання цукрового буряку в Українi в 2000 роцi — це природня, соцiально та економiчно виправдана реакцiя працiвникiв села на тi проблеми, з якими зiткнувся цукробуряковий комплекс” (“Дзеркало тижня”, 21 жовтня 2000).

Юрiй Михайлов

Інтерв'ю
Останніми роками в Україні спостерігаються значні зміни клімату. Регіони, які раніше були більш посушливими, поповнюються опадами, вологіші ж області, навпаки, висушуються. Крім того, температурний режим у кожному регіоні різний. Хоча... Подробнее
В успіху спільної праці компанії зазвичай вагома частка належить її очільникові й натхненнику, який зміг згуртувати команду однодумців, націлених на досягнення бажаного результату. Таким є Ярослав Чабанюк — людина, добре знана в широких... Подробнее

1
0