Береза як об’єкт бізнесу

Це дивовижне дерево та продукція з нього знані в народі з глибокої давнини.
Що заважає використовувати віковий досвід?

Одного разу у відомого фотографа не вдавався пейзаж. І хоча фотографії були начебто й добрими, але не відмінними, не “співали”, як картини Васнєцова, Юона, Шишкіна, Левітана, Ромадіна. Творчі муки підказали відступити на кілька кроків, щоб до кадру потрапили гілки берези. Незначний штрих у фото — з березовими гілками — настільки додав естетичності, що пейзаж відзначили першим місцем на виставці. Нині цей прийом став широко відомим, його використовують у зеленому будівництві для пожвавлення сірих похмурих містечок, спальних районів, прикрашання мегаполісів тощо.
А хто не мріяв про меблі з карельської берези? Та основне, чим славиться білокоре дерево, — сік. Про те, як зробити його джерелом прибутків і хотілося б розповісти.

Момент
Це головне, але часто невідоме. Пригадайте В. Ульянова, більш відомого як Ленін: “Вчера было рано, завтра будет уже поздно. Будем брать Зимний сегодня, товарищи!” Десь із середини — кінця березня, коли зійшов сніг, у деревах починається сокорух, спершу повільний, а потім активніший. Період найбільшої активності вгадати нелегко, а приблизно це кінець березня — початок квітня (до або початок утворення бруньок). Запам’ятайте, що сокорух відбувається за світлового дня, ввечері інтенсивність його зменшується! У народі це явище називають “засинанням” соку. Часто доводиться бачити таке: після роботи, ввечері, коли нарешті з’явився вільний час, люди йдуть по сік. Так само не бажано йти рано вранці. У цей період багато не назбираєш, хоча буває за сильного сокоруху поставлена посудина за ніч наповнюється. Краще йти після 10 години. Але й це ще не все. Досвідчені народні фахівці знають, коли настає середина квітня й збори соку зменшуються, він змінює колір, стаючи вже не білим, а коричневим. Такого соку дуже мало, проте саме він найсмачніший, на відміну від “масового” білого.

Отвір у дереві
На перший погляд, простий захід, але скільки тут є народних тонкощів! Краще робити отвір з південного боку. Виявляється, тут сокорух активніший завдяки більшій освітленості сонцем, щоправда, не обов’язково суворо орієнтуватися за компасом: аби тільки не північний бік. Наші діди визначали це за таненням снігу навесні й кількістю моху, яких більше з північного боку дерева.
Типова помилка недосвідчених — іти по сік з ножем. Отвір має діставати до камбію, тобто пронизати змертвілу кору, яка у цінних (з погляду соку) найтовстіших дерев має доволі товстий шар. Тому прорізати його ножем практично неможливо. Краще беріть великий, міцний ніж, а ще краще — невеличкий дриль із свердлом для роботи по дереву. Тоді все у вас вийде без проблем.
Іще одна помилка початківців — іти по сік без спеціального жолобка. Адже з глибокого отвору сік не попаде у вашу тару. Він просто стікатиме по корі. Отже, після того, як зроблено отвір, слід вставити в нього коротку трубочку (можна забити трикутник із металу) так, щоб кінець її виходив за товщину кори на 4–5 см (якщо дерево тонке, трубочку можна вивести на 3–4 см). І лише тоді підставляйте тару під жолобок.
Висота прорізу суттєвого значення не має, аби тільки близько до посудини, бо в разі вітру краплі не потраплять до неї (можна ставити під посуд глибоку тацю). Коли збагатитеся досвідом, отвір робитимете не горизонтально, а з нахилом, щоб жолобок був під кутом. Це полегшує затікання в тару.
Вам пощастило, якщо знайдете дерево, на якому вже зроблено отвір. Досвідчені збиральники витягують жолобок і забивають у це місце дерев’яний чіп. Зрозуміло, все зроблено для того, щоб не виснажувати дерево. Якщо чіп забили молотком, руками його не витягнеш. Тут без плоскогубців не обійтися. В нагоді стане цей інструмент і тоді, коли, замість дрилі, ви візьмете молоток і забиватимете в дерево цвяхи. Щоправда, забивати цвяхи й витягувати їх важче, ніж свердлити отвір дрилем: вони можуть згинатися.

Тара
Якщо ви знайдете “обладнане” дерево, а під ним пластиковий посуд із соком, не поспішайте виливати цей сік у свій посуд. Адже ці пляшки одноразові, а інколи забруднені. До того ж, хімічні полімери псують смак соку (під сонячними променями пластик розчиняється в ньому), а інколи випита прозора рідина, замість цілющих властивостей, спричинювала запаморочення й розлад шлунку. Тож користуйтеся тільки скляною власною тарою, можна й емальованою, фарфоровою, глиняною, тільки не алюмінієвою, не пластиковими пляшками і не оцинкованими чи пластмасовими відрами.
Не забувайте. До зборів продивіться карту радіоактивного забруднення країни, яку легко знайти на англомовних сайтах. Коріння берези дуже глибоке, тому поверхневе забруднення не є небезпечним для соку. Не потрапляють до нього цезій і стронцій, але радіоактивний йод або інші отруйні речовини, що здатні мігрувати на глибину, змушують стежити за екологічним контролем продукції.
Тару із соком накрийте кришкою, щоб попередити його окислення, і поставте в холодильник. Але більше двох-трьох днів його зберігати не можна, інакше випита рідина, як ми вже знаємо, замість цілющих властивостей, провокуватиме запаморочення й розлад шлунку. Тож не беріть соку надто багато. Інша річ, якщо розливати його в банки й виносити на ринок. На жаль, деякі підприємства-виробники до початку збору не здійснюють екологічного контролю, сік збирають у пластикові пляшки, а вже потім, коли минають ті самі два дні, везуть його на переробку. А вчасна стерилізація соку робить його придатним до їжі. Хоча такий сік, звичайно, вже не той цілющий напій, що з дерева.
Ось відомий рецепт консервування соку. Залити сік у емальований посуд або з нержавіючої сталі й нагріти до 80…90°С, розлити в скляні банки, накрити простерилізованими кришками. Можна за смаком додати трохи цукру. Потім на дно каструлі кладуть тканину, виставляють банки і ще кип’ятять п’ять хвилин. Можна варіювати: температуру збільшити до 90°С і витримати банки десять хвилин, після чого герметично закрити. У промислових умовах це роблять простіше: кип’ятять п’ять хвилин, розливають і закупорюють. Безперечно, в цьому разі сік збідніє на вітаміни, але все одно корисних речовин буде чимало. Лишається наклеїти привабливі етикетки й поставляти його на реалізацію з маркетинговим збутом продукції.

Маркетингові тонкощі
Реклами березовий сік не потребує. Його виробництво сезонне, але він користується попитом у будь-який період року. Наприклад влітку, коли ще немає яблук і помідорів, компоти домашньої консервації вже приїлися, магазинні екзотичні соки дорогі, а хочеться чогось нового. Доцільно його реалізовувати у великих містах, де в населення більша купівельна спроможність. Обійти конкурентів можна завдяки удосконаленню своєї технології збору, а саме: розміщення переробних підприємств біля місць збору, використання екологічно чистого посуду (що важко контролювати, але дуже важливо), скорочення періоду від збору до переробки. Якщо ретельно виконати й відпрацювати цей ланцюжок, використовуючи рекламу, можна досягти неабиякого успіху й отримати великі прибутки.
У меншій мірі об’єктом бізнесу можуть стати березовий квас, засушені бруньки (пригадайте горілку “На березових бруньках”), косметичні вироби, лікувальні засоби. Прикро, але цей сегмент ринку в нас мало використовують. Тож іще кілька рецептів.

Лікарські препарати
У давнину, коли не було стоматологічних кабінетів, зубний біль угамовували настоєм на березових бруньках. Для цього навесні березові бруньки заливали горілкою. Протягом місяця-двох розчин настоювали, періодично перемішуючи. В разі зубного болю кілька разів на день зуба полоскали або недовго тримали розчин у роті. Сьогодні нам допомагають стоматологи, але якщо біль з’явився вночі, цей засіб може стати в пригоді.
У вас “гудуть” ноги? Цією ж настоянкою натріть їх. Ефективна вона також для протирання ран, подряпин. Можна замінити її розчином спирту й березового соку у співвідношенні 1:1. Але березові бруньки народна медицина вважає ефективнішими. Засушені березові бруньки заварюють як чай для лікування кашлю та застуди.
Дівчата натирали березовим соком, а також охолодженим чаєм із бруньок обличчя, полоскали ним волосся. Крім тонізуючих властивостей, це корисно для жирної шкіри.
Тож напрошуються ще два об’єкти бізнесу, які ми використовуємо мало: засушені березові бруньки та парфумерні засоби. Хай там що, а збирання березового соку завжди корисне вже тим, що ми йдемо до весняного лісу, дихаємо свіжим повітрям, позбавляємося стресів.
Пам’ятайте й ще про один цілющий народний напій — про кленовий сік, який смачніший за березовий. Можливо, для нього ще все попереду.

Л. Бенев’ят