Зміщення сичуга: правильна допомога корові

На зміщення сичуга хворіють переважно високопродуктивні корови. Рівень захворюваності у деяких стадах може сягати 21,7%. Серед усіх випадків хвороби 80–90% — зміщення сичуга вліво й лише 10–20% — вправо. Правостороннє зміщення сичуга найчастіше діагностують серед молодняку та нетелей. Хвороба часто ускладнюється скручуванням органа й перебігає надгостро, спричинюючи навіть розривання сичуга та загибель тварин.

М. Чорнозуб,
канд. вет. наук, доцент,
М. Петрик,
канд. вет. наук, доцент,
М. Рубленко,
д-р вет. наук, професор, академік НААН,
Білоцерківський НАУ


Правостороннє зміщення сичуга характеризується здуттям і зміщенням органа вправо (Dislocacio abomasi dextrа) (рис.  7, Б). У нормі (рис. 7, А) сичуг має вигляд витягнутого вздовж грушоподібного мішка й розташовується в ділянці мечоподібного хряща на вентральній стінці черева, заходячи більшою частиною в праву половину черевної порожнини (рис. 8, а). У разі зміщення вправо сичуг розміщується каудо-дорсально між правою черевною стінкою та кишечником (рис. 8, б). У цьому разі сичуг часто скручується, а тому захворювання перебігає важче, оскільки порушується евакуація його вмісту шлунково-кишковим каналом, що призводить до інтоксикації організму, ураження інших органів, вибракування або загибелі тварин.
У патогенетичному відношенні розрізняють паралітичну і механічну форми зміщення сичуга вправо. Паралітична форма частіше виникає в результаті неглибоких виразок, спричинених тривалою ацетонемією або повільним накопиченням піску в сичузі з одночасним розвитком у ньому хронічного запального процесу. Дещо рідше ця форма захворювання виникає в результаті тромбозу (інфаркту) судин, які межують зі старими виразками слизової оболонки сичуга. Паралітична форма сичугового зміщення розвивається повільно, тварина хворіє тижнями й навіть місяцями. Водночас зазвичай настає повний параліч сичуга.
Механічна форма зміщення сичуга, навпаки, виникає раптово, клінічні ознаки захворювання більш виражені, хвороба супроводжується надмірним розширенням органа. Виникнення цієї форми захворювання пов’язане з одночасним поїданням великої кількості піску або землі, чи з наявністю великих виразок у ділянці пілоруса.
Як за паралітичної, так і за механічної форм захворювання сичуг сильно розширюється і зміщується вправо. І якщо тварин своєчасно не оперувати, може настати заворот сичуга із повертанням його навколо своєї осі від 180 до 450°.
Профілактика зміщення
 Годівля. Найкращий спосіб попередження зміщення сичуга — ретельний контроль годівлі до та після отелення корови. Слід забезпечити збалансованість за основними поживними речовинами залежно від фізіологічної потреби.
У раціоні корів глибокого сухостою слід забезпечити принаймні 70–76% грубих кормів у перерахунку на суху речовину. Перед отеленням обмежують даванку концентрованих кормів.
Новотільним коровам потрібно давати щонайменше 45–60% грубих кормів від загальної кількості сухої речовини. Також протягом двох тижнів після отелення слід обмежувати кількість та збільшувати кратність згодовування концентратів. Рекомендують відразу після отелення й першого випоювання теляті молозива заливати спеціальним апаратом (насос із зондом) корові в рубець 30–70 л води з 0,5 кг пропіленгліколю або препарату Ріндавіталь Енерджітранк.
У структурі раціону дійних корів кількість грубих кормів має становити не менше 18–20% загальної сухої маси кормів. Потрібно давати принаймні 1,4–2,3 кг довгостеблового сіна, особливо в раціоні із використанням дрібносіченого силосу.
У годівлі глибокотільних корів та в період ранньої лактації тварин із їхнього раціону виключають будь-які корми, що викликають підозру (або є підтвердження) щодо вмісту в них мікотоксинів. Потрібно забезпечити підгодівлю корів мінеральними та вітамінними добавками.
Утримання. Тваринам потрібно створити умови для активного моціону.
У господарствах, де утримують високопродуктивних корів, мають бути обладнані окремі приміщення для родів, сухостійних і лактуючих корів.
Слід виключати транспортування тварин під час глибокої тільності й одразу після їхнього отелення. Усувати вторинні етіологічні фактори, які спричинюють зміщення сичуга.
Лікування залежить
від типу зміщення
Зміщення сичуга вправо
У разі зміщення сичуга вправо оперативний метод лікування є основним, оскільки дає змогу усунути різного ступеня зміщення сичуга без завороту та із заворотом, а також звільнити його від вмісту (див. оперативне втручання).
У зв’язку з тим, що непрохідність пілорусної частини сичуга іноді зумовлена його спазмом, описану вище операцію поєднують із виконанням пілороміотомії.

Окремі труднощі під час
проведення операції
За значного розширення і заворотів сичуг може бути вкритий великим сальником. У такому разі сальник зміщують уперед, а якщо це не вдається, роблять у ньому розріз, який перед закінченням операції зашивають кетгутом швацьким швом. Не можна робити розріз сальника поблизу прикріплення його до сичуга через небезпеку розриву останнього в місці накладання кисетного шва. За подібного розташування великого сальника в зоні рани черевної стінки краще подовжити розріз угору або донизу і розтинати його на деякій відстані від місця прикріплення до сичуга.
За завороту сичуга насамперед потрібно з’ясувати, з яким типом завороту (зліва направо або, навпаки, справа наліво) маємо справу. За початкового завороту (на 180°) за типом «гвинта з правою наріззю» сичуг буває покритий великим сальником. Якщо ж після розтину черевної стінки через розріз видно нічим не вкритий сичуг, то це може бути або просте його зміщення, або ж заворот вправо чи вліво на 360°. У цих випадках великий сальник зміщується вперед і лежить у місці переходу книжки в сичуг.
З метою уточнення діагнозу досліджують рукою передню частину черевної порожнини: якщо пілорус пропальповують із правого боку, то це вказує на те, що має місце заворот сичуга вправо. У такому разі зміщують пілорус донизу і вздовж правої черевної стінки. Коли ж пілорус лежить лівіше й ближче до серединної площини тіла тварини, то маємо справу із заворотом сичуга вліво, тому орган слід розкручувати зміщенням пілоруса донизу зліва.

NB! Слід пам’ятати! За простого зміщення сичуга після розтину його стінки й видалення частини рідини великий сальник самостійно зісковзує з указаного органа. У разі його скручування сальник займає своє звичайне місце тільки після того, як його буде розправлено. Свідченням того, що сичуг розправлений і займає своє анатомічне положення, є те, що через рану черевної стінки проглядаються великий сальник і дванадцятипала кишка.

Догляд за твариною
у післяопераційний період
Годівля. У післяопераційний період у перші дві доби дають підігріту воду і невелику кількість м’якого лучного сіна (2/3 норми), вітамінні та мінеральні премікси. Надалі в раціон включають варену картоплю, моркву, буряки. За задовільного загального стану, починаючи з третьої доби, корові дають якісний кукурудзяний силос. Починаючи з п’ятого дня, тварин поступово переводять на загальний раціон (повна даванка), який включає і концентрати.
Терапія.
  Для профілактики перитоніту застосовують антибіотики (біцилін, амоксицилін 15% L. A. тощо) та виконують надплевральну новокаїнову блокаду за В. В. Мосіним.
  Для ліквідації енергетичного дефіциту, інтоксикації, за кетонурії чи кетонолактії та порушення функціонального стану печінки внутрішньовенно вводять 150–200 мл 20%-го розчину глюкози із підшкірною ін’єкцією інсуліну — 150 ОД/день. Усередину дають глюкопластичні препарати: натрію пропіонат чи пропіленгліколь — по 100–200 г на корову двічі на добу. Застосовують ліпотропні препарати і гепатопротектори: метіонін, холінхлорид, вітаміни А, Е, U, ліпамід, ліпоєву кислоту, нікотинамід та інші залежно від ступеня ураження печінки.
  Призначають засоби, які поліпшують травлення й соковиділення (усередину вливають 3–5 л вмісту рубця здорової корови; суміш за С. І. Смирновим (дріжджі — 50–100 г, цукор — 200 г, спирт етиловий 70° — 50–100 мл); 20–40 мл 0,5%-ї оцтової кислоти із 300 г цукру в 2 л води; карловарську сіль тощо), моторику передшлунків та сичуга (настоянка чемериці, аміридину гідрохлорид тощо).
  Для поліпшення роботи серця застосовують кофеїн (2–4 г підшкірно).
  Застосовують спазмолітики (но-шпа), транквілізатори (ацепромазин), глюкокортикоїди (дексафорт, дексаметазон).
  Лікування має сприяти усуненню дефіциту хлору та запобігати зневодненню організму. Для цього внутрішньовенно вводять 10%-й розчин натрію хлориду в дозі 250–500 мл, внутрішньо (з питтям) дають 50–100 г натрію хлориду із 10 л води.