АПК на голодному бюджетному паЙку, або Невже курка, яка несе золоті яйця, не має права на збалансований раціон?

Незважаючи на всі проблеми, що, як бурхливий потік, вилилися на голови селян, сільське господарство, агропромисловий комплекс залишаються одними з головних підвалин, що можуть допомогти Україні вийти з глибокої кризи, в яку вона потрапила не тільки внаслідок об’єктивних світових чинників, а й через недолуге керівництво чиновницької братії, яка через брак професіоналізму та корумпованість призвела до втрати товаровиробниками тільки на ринку зернових, за оцінками експертів, виручки від реалізації на рівні 20–25 млрд гривень.

І все ж товаровиробники вперто не бажають здаватися, а настирливо, відмовляючи собі у найпотрібнішому, мобілізують той потенціал, який залишився, щоб висіяти, доглянути й зібрати врожай. Цей урожай буде припливом свіжої крові , яка наповнить кровоносні судини економіки держави, і стимулом до розвитку. Що треба зробити державі? Докласти максимум зусиль, щоб дати поштовх поступальному руху того возу, який тягнуть угору сільськогосподарські товаровиробники. Їм мала б підсобити бюджетна підтримка, призначена для агросектору. Але…
Антикризова дірка від бублика
Детальний аналіз показників Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” наводить на сумні роздуми. Передусім, загальна сума бюджетного фінансування видатків Міністерства аграрної політики зменшилася, порівняно з 2008 роком, на 43% — з понад 11 млрд грн до 6,36 млрд. Тобто ми скотилися до рівня 2005 року, коли на сільське господарство держава фактично виділила 5,5 млрд грн. А якщо врахувати рівень інфляції за 2008 рік, то сільськогосподарські товаровиробники отримають від держави наполовину менше, ніж 2008 року, — на рівні підтримки, яку одержували понад п’ять років тому.
Безперечно, що на формування бюджету на 2009 рік глибокий відбиток наклала світова криза. Але ж прийняття основного фінансового закону держави є одним із головних чинників протистояння цій кризі, ослаблення її впливу на економіку держави і, в кінцевому результаті, виходу з неї. Тобто принцип визначення головних ланок, головних важелів, які, запрацювавши, запустять у дію весь механізм ефективних антикризових заходів, має бути провідним у бюджетотворчому процесі. В даній ситуації до формування бюджету підтримки сільськогосподарських товаровиробників підійшли за залишковим принципом. Ми ніби пам’ятаємо, що десь у селі є корови, які дають молоко, й регулярно присилаємо молоковози, щоб це молоко забрати, от тільки забуваємо, що цих корів потрібно хоча б нагодувати, або переконані, що корм собі вони знайдуть самі.
Я пам’ятаю радісні заголовки й коментарі агровидань після прийняття Державного бюджету на 2008 рік. Тоді саме зростання на 30%, порівняно з 2007 роком, фінансування видатків Мінагрополітики вважалося чи не головним успіхом для АПК. Як же назвати бюджет 2009 року для АПК? Без сумніву — поразкою, і поразкою не лише для АПК, а й для економіки України. Адже розробники бюджету бездумно (а може, й на чиєсь замовлення) зменшили видатки, які найбільш окупні в прямому вкладенні, а опосередковано дали б можливість потужніше запрацювати галузям, які безпосередньо пов’язані з АПК.
Абсолютно незрозумілою є логіка розробників бюджету щодо бюджетної дотації тваринництва та фінансової підтримки виробництва продукції рослинництва за допомогою дотування на гектар посівів. Вона становить лише 500 млн грн, або 18,3% рівня 2008 року. Дивним є й той факт, що в структурі видатків Мінагрополітики дані асигнування становлять усього 7,8%, тоді як із загального обсягу фінансування АПК у 2008 році на ці видатки передбачалося 24,7%, а в 2007 році — 27,5 відсотка.

Кінчай, батьку, торгувати, бо нічим здачу давати!
Тепер проаналізуємо, скільки ж коштів виділено на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів. Їх заплановано 300 млн грн, або в 3,3 раза менше, ніж у 2008 році, та в 2,2 раза, ніж 2007 року. І знову ж , як і в першому розглянутому випадку, незрозумілою є частка в структурі загальних видатків коштів на здешевлення кредитів. Якщо 2007 року вона становила 7,8%, 2008 — 9%, то на 2009 рік — лише 4,7%. Абсолютно зрозумілим є той факт, що навіть у разі пролонгації підприємствами АПК всіх узятих у 2008 році кредитів, виділених у бюджеті, 300 млн грн не вистачить на здешевлення відсотків за кредитами, не кажучи вже про здешевлення вартості кредитів, які підприємства АПК візьмуть під урожай 2009 року. Або виходить, що Кабінет Міністрів свідомо прогнозує, що банки взагалі зведуть до мінімуму кредитування аграріїв у нинішньому році.
Що стосується фінансової підтримки фермерських господарств, то складається враження, що Кабінет Міністрів України взагалі махнув рукою на цю категорію товаровиробників. На підтримку їхніх потреб у бюджеті АПК на 2009 рік виділено аж 20 млн грн, або втричі менше, ніж 2008, та в 1,9 раза, ніж 2007 року.
Які ж кошти безпосередньо доходять до товаровиробників, я хотів би показати на прикладі Карлівського району Полтавської області. Так, торік аграрії Карлівського району отримали за державними бюджетними програмами 5 млн 371,5 тис. грн, що на 2 млн 83,7 тис., або на 63% більше, ніж у 2007 році. Із цих коштів 2 млн 726 тис. — компенсація за висів озимих та ярих культур, або 50,7% загальної суми дотації, та 1 млн 68,7 тис. грн надійшло бюджетної дотації на тваринництво, що становить 19,9%. Крім того, товаровиробники одержали 1 млн 240,8 тис. грн компенсації відсоткової ставки за короткострокові кредити, або 23% загальної суми бюджетних коштів, які район отримав за державними бюджетними програмами.
Якщо порівняти з 2008 роком, безпосередня підтримка аграрних товаровиробників (з урахуванням компенсації Пенсійному фонду, втрат від застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку, спеціальної ставки за сплату збору на обов’язкове пенсійне страхування) зменшиться з 6,1 млрд до 2 млрд грн, або більше ніж утричі, а левову частку видатків бюджету АПК буде використано на фінансування наукових та освітніх установ, чиновників-управлінців, а також на заходи з контролю якості й безпечності продукції.

Гроші — на науку без розробок і освіту без спеціалістів
Основним напрямом фінансування потреб агропромислового комплексу за структурою запланованих видатків на 2009 рік буде фінансування освітніх та наукових установ. На перший погляд, все абсолютно правильно: вкладаючи гроші в освіту й науку, ми вкладаємо їх у майбутнє. Але чи справді це так? Де ті наукові розробки вітчизняних учених, про потребу яких постійно говорять чиновники Міністерства аграрної політики і які вкрай потрібні сільськогосподарським товаровиробникам? Як доходять до товаровиробників результати щорічної наукової діяльності цих самих наукових установ? Де наукові рекомендації, наукові прогнози, які були б компасом товаровиробникам у розбурханому океані ринкової стихії.
Їх, буду відвертим, немає. Є, в кращому разі, наука для науки, для звіту за пророблену роботу, за одержані бюджетні кошти. А реальний товаровиробник методом наукового “тику”, власного досвіду та інтуїції бреде ринковими лабіринтами до світла в кінці тунелю. Результатом укладення мільярдних асигнувань у розвиток АПК має бути не наявність у державі кількох десятків чи навіть сотень племінних биків і корів-рекордисток та вирощування рекордних урожаїв на десяти-ста гектарах дослідних полів. Потрібні конкретні результати впровадження науки у виробництво. Сьогодні, на мою думку, більше коштів у реальне застосування наукових розробок, у виробництво вкладають потужні приватні компанії, виробники насіння та засобів захисту рослин. Вони доносять до товаровиробників новітні розробки аграрної науки і, безперечно, мають зиск від реалізації цих новинок. На превеликий жаль, вітчизняні розробки, на які держава щорічно виділяє мільйони гривень, до села не доходять.
Дуже хотілося б також побачити статистику кількості випускників аграрних вузів та коледжів, які приходять працювати в сільськогосподарське виробництво. Я знаю десятки агрономів, ветлікарів, зоотехніків, економістів, які трудяться де завгодно, тільки не в АПК. Більшість студентів аграрних вузів навіть не збирається працювати в аграрному секторі, а ті випускники, які все ж приходять на роботу в сільгосппідприємства, нерідко мають такий низький рівень знань, що для них треба проводити додаткові поглиблені курси підвищення кваліфікації та стажування. То чи таку окупність повинні мати кошти, які так щедро виділяють на аграрну освіту?

А фонд — не такий уже й аграрний
Велику й серйозну програму з формування державного продовольчого резерву покладено на Аграрний фонд. Кредитування його передбачено в обсязі 2,14 млрд грн, але за рахунок повернення 2,2 млрд грн, наданих у попередні роки. Зважаючи на мізерне бюджетне фінансування видатків на потреби АПК у нинішньому році, звичайно ж, треба вітати виділення (а, за суттю, повернення наданих торік) коштів Аграрного фонду.
Та слід наголосити, що Аграрний фонд, на жаль, не став серйозним гравцем на аграрному ринку, контролюючи, за оцінками фахівців, близько 3% обсягів зернової продукції. Його вплив на формування цін був мізерним. Сама процедура продажу та визначення заставних цін — громіздка. І сказати сьогодні, що всі (або хоча б половина чи чверть сільськогосподарських підприємств) відчули реальну допомогу від держави завдяки ефективній роботі Аграрного фонду, не можна. Його діяльність — це крапля в морі.
Бо тільки два-три елеватори в області приймали зерно Аграрного фонду. А це означає, що переважній більшості сільськогосподарських підприємств області економічно не вигідно було везти за півтори-дві сотні кілометрів зернові культури на елеватори, які уклали договори на співпрацю з Аграрним фондом. Наявність обмеженої пропозиції на закупівлі була благодатним грунтом для різного роду пройдисвітів. Чимало керівників сільгосппідприємств та фермерів у розмові зі мною з обуренням говорили, що різні ділки, які вхожі до владних кабінетів, пропонували свої послуги за прийом зерна в Аграрний фонд, згідно з офіційними високими цінами, за винагороду в конверті з розрахунку 70–100 грн за прийняту й оплачену Аграрним фондом тонну зернових.
Я за те, щоб Аграрний фонд став надійним партнером і помічником аграріїв держави, потужним державним зернотрейдером, а не був годівницею для купки наближених до влади шахраїв.
Сумні перспективи вимальовуються, коли аналізуєш обсяги фінансування та структуру видатків Мінагрополітики на 2009 рік. Таке враження, ніби держава пустила своїх годувальників у розбурхане море на моторному човні, з якого для економії злили майже все пальне й зняли рятувальні засоби та ще й сподіваються, що в пункт призначення човен прибуде вчасно й з великим уловом риби.
Треба негайно вносити зміни в Держбюджет’2009, збільшивши реальну підтримку сільськогосподарським товаровиробникам. Підтримаємо селян — швидше виведемо державу з кризи. Часу обмаль, але він ще є. Дай нам, Боже, здорового глузду.
І наостанок. Розмови про те, що аграрний сектор економіки держави може вивести Україну з кризи, мають під собою реальне підгрунтя. Про це заявила сама прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. За її словами, Україні вдалося зберегти позитивний показник росту ВВП в 2008 році завдяки АПК, адже збільшення сільгоспвиробництва, за підсумками 2008 року, становило 17,3%. Курка, яка регулярно несе яйця, має право на збалансований раціон. Курка, яка несе золоті яйця, просто заслуговує бути добре нагодованою й захищеною.

Володимир Слєпцов,
голова постійної комісії Карлівської районної ради з агропромислового комплексу, Полтавська область