“Агро’2007” — успіх чи стагнація?

З 12 по 16 червня цього року в Києві відбулася чергова агропромислова виставка “Агро’2007”. Після тривалої суперечки з приводу того, хто є “саміший”: виставка “Агро” в Чубинському чи виставка “Агро” в НВЦ, — переміг адмінресурс. Виставка “Агро” в Чубинському, на превеликий жаль, “почила в Бозі”.

Чому, на жаль? А тому, що, незважаючи на низку недоліків, виставка в Чубинському мала одну величезну перевагу перед НВЦ: там усі бажаючі могли продемонструвати свою техніку в дії. Виставка ж у НВЦ, скоріше, схожа на музей — “руками не чіпати”. Взагалі обидві виставки доповнювали одна одну. Але сталося те, що мало неминуче статися в нашій українській реальності, й тому маємо одну дуже велику, але не дуже вдалу виставку. Ну що ж, за безальтернативності експоненти потяглися в НВЦ — учасників виставки “Агро” стало більше. Але як була “напхана” вся велика техніка, немов оселедці в бочці, так нічого в цьому плані й не змінилося. Проте мушу визнати одну перевагу нинішньої виставки перед торішньою. Минулого року з ранку до вечора на центральному майданчику перед корпусом №1 хтось безперервно горлав у мікрофон або витанцьовував під “фанеру”. При цьому гучність перевищувала ту, яку здіймав, злітаючи, “Конкорд”. А навпроти головної сцени не хотіли поступитися децибелами шоумени, найняті ХТЗ для “промоушн” своїх тракторів. Результат був гарантований: кожен, хто працював у радіусі 100 метрів від шум-індустрії, під кінець дня практично ставав глухим: так би мовити, нещасні випадки на роботі.
Цього року весь цей бедлам зник, за що велике спасибі організаторам: не маючи відношення до рок-індустрії, не хочеться захворіти на професійну хворобу рок-музикантів — глухоту.
А тепер до справи. Проти минулого року додалися дві спеціалізовані виставки: “Грибна індустрія” та FISHEXPO (рибна індустрія). (Чому наші організатори дедалі частіше використовують англійську мову в назвах — для мене повна загадка. Ще більшою загадкою є дивне англо-українське словосполучення “ЕквіСвіт” для назви виставки конярства. Взагалі префікс “екві” латиною та англійською означає “рівний”. Для слів, які стосуються конярства, послуговуються префіксом “екве”.)
Ще однією особливістю виставки “Агро” стала наявність цілого тематичного розділу, присвяченого біоенергетиці. Ні в кого не викликає сумніву, що клімат на Землі змінюється, але великим питанням є: змінюється він через людську діяльність чи внаслідок глобальних космічних циклічних змін? Поки що якоїсь чіткої відповіді немає, та є величезне бажання на цьому заробити, й тому на виставці пропонували якісь кустарні міні-заводи з виробництва біодизелю. Те, що через повальне й бездумне впровадження біодизелю отруяться і його виробники, і споживачі, занапаститься земля — нікого не хвилює, бо в усіх перед очима тільки купи банкнот із портретом Бенджаміна Франкліна. Виступаючи на конференції з біогазу, яка проходила в рамках “Агро’2007”, заступник міністра аграрної політики Петро Вербицький запевнив, що в недалекому майбутньому ВСІ українські села будуть опалюватися метаном, виробленим із гною, і навіть цього метану вистачить для генерування електроенергії, яка спрямовуватиметься в загальнодержавну мережу. Ну, ну...
Якщо використання біогазу таки можливе й може бути навіть економічно вигідним для великих тваринницьких комплексів з десятками тисяч тварин, таких як “Слобожанський” на Харківщині, то як відвести метан від гною кожної окремої тварини (корови, свині чи кози) в особистому селянському підсобному господарстві, в яких перебуває дві третини сільськогосподарських тварин — поки що не відомо.
Організатори конференції згадали Кіотський протокол, який підписали понад 150 країн, серед яких такі “гіганти” світової економіки, як Буркіна-Фасо та Чад, але чомусь немає США й Австралії. А Китай (найбільший виробник тепличних газів у світі), Індія та Росія були вилучені зі списку країн, які мають скоротити небезпечні викиди. Ну й що матиме пересічний українець або навіть великі сільськогосподарські виробники від того, що Україна підписала цей протокол? А нічого! Але як звучить!
На питання учасників конференції: а “хау мач?” (скільки це коштуватиме?) організатори конференції відповідали приблизно, як в анекдоті: “Зате у вас негрів притискають”. Тобто ми не постачаємо обладнання, ми розробляємо проекти. Оригінально-с! Заплатіть нам гроші за те, що ми вам скажемо, скільки це коштуватиме і чи буде це вигідно вам.
Хоча впроваджувати це чи не впроваджувати, визначатиме не підприємець, а Верховна Рада, яка взяла й у примусовому порядку зобов’язала всіх використовувати економічно невигідні біопалива. Одна надія на Президента України, який проігнорує цей дерибан державних і приватних грошей і не підпише відповідного закону.
В останній день роботи виставки відбувся українсько-німецький семінар із біопалив. Теоретичну базу під використання біомаси підвів директор науково-технічного центру “Біомаса” (Інститут теплофізики НАН України) Георгій Гелетуха. Основна пропозиція: спалюймо солому та деревину. Ніхто не заперечує, що з відходами щось треба робити, але робити у ХХІ столітті ставку в енергетиці на спалювання соломи та січки — це повертатися до кам’яного віку.
Це чудово, що в Швеції велику частку енергії одержують із деревини: там лісів багато, а населення мало. А в Україні власної деревини не вистачає, більшість її імпортуємо з Росії. А якщо палити січку, то що робити із золою? І чому треба спалювати солому замість природного газу, а потім виробляти мінеральні добрива, спалюючи природний газ?
А тепер про позитив. Багато компаній представляли нові технології в сільському господарстві. Компанія “Агро-Союз” проводила семінари з питань “як треба”. Не можу не порадіти за українських аграрних освітян: хоч би як там нашу освіту недофінансовували, реформовували і т. ін., а освітяни, як і раніше, готують висококласних фахівців для нашого сільського господарства. Правда,  робити це стає все важче. От запровадили 1000 Президентських стипендій для найкращих студентів аграрних вузів (бо ж Рік села, розумієте), а коштів у бюджеті під це не знайшли (Рік села ж бо закінчився).
Багато учасників представляли сучасну сільськогосподарську техніку. Мати сучасний вигляд намагалися й флагмани українського сільськогосподарського машинобудування — заводи “Херсонські комбайни” та Харківський тракторний. “Херсонські комбайни”, як і рік тому, заявляють про стрімке збільшення випуску зернозбиральних комбайнів. Побажаємо їм хоча б у цьому році виконати свої обіцянки.
Харківський тракторний завод виставлено на продаж, і до нього вже прицінюються хлопці з російського концерну “Газ”, маючи на меті передусім зосередитися на випуску бульдозерів і трубоукладачів. Менеджери заводу обіцяють цього року збільшити обсяги продукції на 30% — з двох до трьох тисяч тракторів (потужність заводу — понад 50 тис. тракторів на рік). Замахуються харків’яни й на розширення модельного ряду — 300, 400, 500 к. с. Правда, через десять років. А за десять років, як казав Ходжа Насреддін, хтось та помре: або я, або емір, або ішак. І замахнулися на продаж тракторів до Західної Європи, а тим часом, дай Боже, ХТЗ повернути довіру до себе хоча б вітчизняних споживачів: на українському ринку продається лише третина техніки. Решта — Росія, Казахстан, Узбекистан, Нігерія, Буркіна-Фасо і т. д. Та сподіватимемося на краще, а там — як вийде.
Ну що ж, як казали в Радянській Армії, “день минув — і дідько з ним”. Закінчила роботу “Агро’2007”, будемо поступово осмислювати побачене, знаходити тенденції, користуватимемося новими нагодами. 

Юрій Михайлов