Аграрне дорадництво в Україні: «Хворий перед смертю кашляв? Це добре»…

16 жовтня в Києві відбулась науково-практична конференція «Сільськогосподарське дорадництво: проблеми, стратегія та шляхи розвитку». Цей захід також збігся із відзначенням 10-ї річниці створення в Україні системи дорадництва.

Ю. Михайлов
propozitsiya@univest-media.com

Стан, у якому нині перебуває наше сільське господарство після 20 років «реформування», найкраще можна передати рядками з твору Умберто Еко «Ім’я рози»:
«Монастир горів три дні і три ночі, й останні зусилля були марні. Уже вранці сьомого дня нашого перебування в тому місці, коли ті, що вціліли, зрозуміли, що жодної будівлі не вдасться врятувати, коли завалились зовнішні мури найпишніших споруд, а церква, немов згортаючи сама себе, проковтнула власний шпиль, нікому вже не хотілося боротися проти кари Божої. Дехто ще бігав з останніми відрами води, але дедалі млявіше, а тим часом розмірено горіла капітулярна зала разом із розкішними абатськими палатами. Коли вогонь досяг віддаленого краю майстерень, челядники вже давно винесли скільки могли начиння та реманенту, а тепер бігали пагорбом, щоб виловити бодай частину тварин, які в нічному сум’ятті втекли за межі мурів».
Характеристику стану аграрного сектору економіки дала завідувач відділу Інституту економіки та прогнозування НАН України, членкор НАН України Олена Бородіна: посилення тиску на довкілля; деградація грунтів; монокультуризація; скорочення зайнятості; знецінення людського капіталу;
прискорення розбіжностей у доходах; витіснення селян у неформальний сектор; галузеві диспропорції; зростання виробництва комерційних культур, які виснажують грунти; виробництво сировини, а не готової продукції; зростання бідності у сільській місцевості; посилення корупції та підвищення рівня правопорушень; надконцентрація у землеволодінні та землекористуванні.
Аграрна реформа — начебто соціально орієнтована — призвела до того, що кількість працюючих у сільському господарстві скоротилась до показника, що трохи перевищує 600 тис. осіб. Решта із 15 млн мешканців сільської місцевості залишені напризволяще і перебувають на межі бідності. Найактивніші подались до чужих країв на заробітки, найбільш пасивні активно спиваються. Решта — намагається якось вижити, порпаючись із ранку до ночі на своєму городі або утримуючи якусь свійську живність.
Власне допомогти отим останнім і мали дорадчі служби. Але…
Ось як характеризує сьогоднішній стан дорадчої служби президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Роман Корінець.
«Хоча в Розпорядженні Кабінету Міністрів України № 303-р від 23 травня 2012 р. “Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції формування державної системи сільськогосподарського дорадництва на період до 2015 року” вказано: “Забезпечити надання фінансової підтримки сільськогосподарській дорадчій службі у межах видатків, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки заходів в агропромисловому комплексі, реально в уряду грошей навіть на це немає. Як наслідок:
   із 73 зареєстрованих дорадчих служб працюють одиниці;
   як правило, активні дорадчі служби опираються у своїй діяльності на проекти міжнародної технічної допомоги і тільки у зовсім окремих випадках — на місцеві бюджети (тобто, якби не іноземна допомога, дорадчій службі в Україні взагалі настав би гаплик);
   ліквідовано Кримський державний аграрний консультаційний центр (мабуть, у Криму все просто “супер”)».
Віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Микола Стрижак додав фарб до цієї картини руйнації сільської місцевості України: на розвиток сімейного фермерства та кооперативного руху немає грошей, сільська інфраструктура знищена.
Пам’ятаю, як після указу Президента України Леоніда Кучми наші аграрні ідеологи закликали до повного знищення кооперативів. Ось як обгрунтовував необхідність знищення виробничих кооперативів заступник міністра агропромислової політики Роман Шмідт («Галицькі контракти», №3, 2001):
«З усіх реформованих і новостворених господарств 46% — це господарські товариства. Не всі вони є ефективними власниками, бо серед їхнього керівництва є частина людей зі старою ментальністю. Нарешті, виробничі сільськогосподарські кооперативи. Їх 22–23%. Тут засновниками є майже всі колишні члени КСП. Вони і є перелицьованими колгоспами. Це господарства, які не тільки не розраховуються за старими боргами зі своїми партнерами і працівниками, а й нарощують їх.
З огляду на це Президент дав доручення забезпечити подальшу реорганізацію виробничих сільськогосподарських кооперативів і до 1 березня 2001 року її завершити».
Хоч когось із тих кабінетних «розумників» позбавили академічних звань, урядових відзнак, наукових ступенів? Ага, тримайте кишеню ширше!
Тепер прийшло розуміння, що виробничі сільськогосподарські кооперативи — один із шляхів спасіння, але грошей на це немає. На розкішні автомобілі для чиновників усіх рівнів, будівництво розкішних апартаментів для них, анально-вагінальні масажери, усілякі пільги гроші є, а на те, що вкрай потрібно людям на селі для виживання — грошей катма.
Координатор напряму аграрної політики проекту «USAID АгроІнвест» Олександр Муляр навів дані щодо розмірів орендної плати за землю в Україні: середнє значення — 619 грн/га (51 грн/місяць), найменший її показник у Житомирській області — 308 грн/га (25 грн/місяць), найбільший — 1120 грн/га — у Полтавській області. Дві третини власників паїв справедливо вважають, що орендна плата є занадто малою.
Тут, власне, має сенс навести витяг із виступу Президента України Л. Д. Кучми на засіданні Комісії з питань аграрної політики при Президентові України 8 грудня 2000 р. «На селі відроджено історично справедливі відносини»:
«Якщо б на орендну плату спрямовувалося 15–20% урожаю, як це має місце у країнах Європейського Союзу, селяни одержали б по 300–400 грн/га замість 70 грн, як цього року. Є різниця? Є!
Або інше. Сьогодні близько 1,5 млн га сільськогосподарських угідь перебувають у розпорядженні сільських Рад і надаються у користування сільгосппідприємствам за мізерну орендну плату чи навіть безоплатно (без оформлення). А якщо б ця орендна плата надходила на рівні 300–400 грн/га, сільські бюджети могли б одержати додатково понад 500 млн грн, або у середньому 15 тис. грн на село. Це щось важить для підтримки об’єктів соціальної сфери села: школи, медпункту, клубу, бібліотеки».
Щось змінилося за 12 років? Так, орендна плата зросла, але ж і наша національна валюта за цей час відповідно подешевшала і дешевшатиме й далі (а тут Мінагрополітики планує взагалі запровадити мінімальний термін оренди землі — 15 років!).
Учасники конференції висвітлили своє бачення розвитку сільського господарства України взагалі та малого й середнього бізнесу зокрема, місце в цьому процесі дорадчих служб тощо. Але я не писатиму про це, бо все це — мрії без шансу на втілення.

УКРАЇНСЬКІЙ ВЛАДІ МАЛИЙ І СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС, А РАЗОМ ІЗ НИМ І ТЕ ДОРАДНИЦТВО — ДО ОДНОГО МІСЦЯ. З УСІМА НАСЛІДКАМИ, ЩО З ЦЬОГО ВИПЛИВАЮТЬ. НА ПРЕВЕЛИКИЙ ЖАЛЬ…