Аграрна наука України

Негаразди в українській науці вже доволі тривалий час непокоять свідому громадськість. Особливо яскраво виражена неспроможність сільськогосподарської науки, зокрема її технічного напряму, найбільш ресурсоємного.

Держава, яка не хоче опікуватися власною наукою, купуватиме іноземну техніку, годуючи закордонного виробника, що ми тепер і спостерігаємо в Україні. На це звертають увагу навіть люди, далекі від науки, про що свідчать публікації в тиражних бізнес-виданнях. У наукових журналах ці нагальні питання чомусь не обговорюють, що свідчить про глибокий застій у науці та наявність важелів придушення вільнодумства, яке є наріжним каменем прогресу. Тим паче, що науковий занепад спричинив 30–50-річне відставання держави, про що “волають” негативні приклади з генетики, електроніки, медицини й техніки та ринок. На жаль, через півстоліття питати буде вже ні з кого і відповідати за помилки доведеться нашим онукам.
Головне завдання науки просте та зрозуміле — пропонувати практиці нові високоефективні розробки (по-теперішньому — інновації), які істотно зменшують витрати ресурсів (праці, енергії, матеріалів і коштів) на одиницю виробленої продукції, потрібної людям. Спробую продемонструвати, як це реалізується в сільському господарстві, зокрема в механізації заготівлі кормів, де я вважаю себе спеціалістом і на цьому терені є автором 20 розробок, 45 винаходів та 220 публікацій у наукових та інших періодичних виданнях. До листопада 2004 року 30 років працював у Національному науковому центрі “Інститут механізації та електрифікації сільського господарства” (ННЦ “ІМЕСГ”) Української академії аграрних наук (УААН), а останні 15 років завідував лабораторією і майже все трудове життя, за винятком року директорування в дослідному господарстві, займався механізацією заготівлі кормів, захистив у 1984 році кандидатську дисертацію й підготував у 2000-му докторську.
Оскільки в науці доказовою базою є цифри, то з них і почнемо. В Україні для нормованого харчування людині на рік потрібно вживати 80 кг м’яса та 400 л молока. Сьогодні ми виробляємо близько половини потрібного (для порівняння: в США статистичний громадянин споживає понад 100 кг м’яса). У нас понад 70% тваринницької продукції виробляють в особистих селянських господарствах. Це свідчить про натуральний спосіб виробництва тваринницької продукції та її високу собівартість і збитковість, через що фермери не поспішають займатися тваринництвом, а великі господарства скорочують поголів’я. Для визначення пріоритетів підйому тваринництва потрібно враховувати, що 50–70% собівартості продукції тваринництва становлять корми, на які припадає близько 70% ресурсовитрат сільського господарства. Отже, кожні два проценти зменшення вартості кормів дають змогу знизити на 1,0–1,4% ціну м’яса й молока або приблизно на стільки ж збільшити рентабельність їхнього виробництва. Як свідчать розрахунки, впровадженням моїх розробок можна підвищити рентабельність виробництва тваринницької продукції на 20–25%, насамперед завдяки заготівлі достатньої кількості якісних і дешевих стеблових кормів (сіна, сінажу, силосу та зерносінажу) з мінімальними ресурсозатратами та максимальним використанням вітчизняної техніки й нових технологічних і технічних рішень. Однак рівень упровадження інновацій далекий від належного, і ситуацію потрібно невідкладно виправляти.
Розглянемо практику прийняття державно важливих конкретних рішень у кормозбиральному напрямі. Основа кормозбиральної техніки — комбайни. Протягом останнього десятиріччя з моєю участю вдалося практично на ентузіазмі зацікавлених підприємств створити базову модель типоряду вітчизняних самохідних кормозбиральних комбайнів, яка вдвічі-вп’ятеро дешевша закордонних аналогів. За рахунок господарств було виготовлено п’ять дослідних зразків і випробувано на практиці. Перевірка засвідчила високі техніко-економічні показники комбайнів. Випробування проводили у відомих господарствах, зокрема, в с. Кодаки Васильківського району Київської області, в с. Сагунівка Черкаського району, у ВАТ “Явір-Агросервіс” Бершадського району Вінницької області, що засвідчують численні акти впроваджень. Водночас відповідальні структури

Надійна клинопасова ротаційна косарка до тракторів класу 1,4

таємно “вдосконалюють” поширений причіпний силосозбиральний комбайн КСС-2,6, унаслідок чого його продуктивність знижується в кілька разів, про що замовчують. Моє вдосконалення цього комбайна набагато ефективніше. За бюджетні кошти на Тернопільському заводі складають зразки найгіршого за своїми показниками білоруського комбайна КПК-3000 з енергозасобом “Полісся 250” і тихенько справу спускають на гальмах, а завод доводять до межі банкрутства. Спробували в Первомайську Миколаївської області налагодити серійний випуск причіпного варіанта попереднього комплексу — з тих самих причин отримали той самий результат. Нещодавно так само закінчилася ще одна спроба в Чернігові. У Хмельницькому, Світловодську та на “Борексі” запустили в серійне виробництво аналог німецького самохідного кормозбирального комбайна Є-281 (розробка 60-х років минулого сторіччя) з найменшою продуктивністю, практично з вартістю оригінала, але зі значно меншою надійністю, що відразу відповідно оцінили користувачі. Німці цей комбайн перестали випускати, а фірма збанкрутіла.
Цікаво було б дізнатися й про долю потужного самохідного кормозбирального комбайна “Орлан”, аналога відомої німецької фірми, створеного за кошти, як я підозрюю, вітчизняного спонсора, тобто за народні гроші. Зробив свій варіант самохідного кормозбирального комбайна Херсонський комбайновий завод і, як попередні заводи, опинився на межі банкрутства. Хто відповість за ці, м’яко кажучи, помилкові рішення? Це питання я неодноразово порушував і пропонував виходи у своїх попередніх статтях. Але, вочевидь, відповідальні чиновники журналів і газет не читають, вони “вирішують” питання. Причому, складається враження, що вони намагаються життя

Удосконалений КСС-2,6

підігнати під свої бажання, а не навпаки. Те ж саме можна сказати й про косарки, прес-підбирачі та іншу техніку. Хоча та модель, яку розробив я, краща й дешевша, про що свідчать відповідні акти її апробації. Держава за останні десять років виділила на виготовлення цих дослідних зразків “копійки”, тоді як на інші необгрунтовані напрями спрямовують сотні тисяч гривень, немов для відмивання.
Реакція на мої розробки нового директора ННЦ “ІМЕСГ” Якова Серафимовича Гукова була такою: наукові дослідження в пропонованих напрямах було поступово згорнуто, паралельно з лабораторії створили подібну сгруктуру, але з роботами, які, на моє переконання, навряд чи знадобляться селянину. Забрали бокси, кімнати, телефон, автомобіль. Силоміць запропонували тематику, яка вочевидь буде збитковою для виробника. Перешкоджають публікаціям моїх статей і забороняють демонстрацію на виставках моїх дослідних зразків техніки. Грубе втручання та відверте гальмування ефективних розробок спонукало мене до відкритих виступів на нарадах і вчених радах. Одноосібно вирішується не давати висновок ННЦ “ІМЕСГ” щодо моєї докторської дисертації, хоча в мене є позитивні відгуки п’яти докторів наук, наукового керівника, покійного академіка Л. В. Погорілого, та три рішення засідань відділу. Зрештою, директор взагалі вирішив розформувати мою лабораторію. На знак протесту я подав заяву й одразу був звільнений. Директор ННЦ “ІМЕСГ” пан Гуков — мій візаві, який “виріс” на моїх очах і якого я знаю близько 30 років,  вважаю пристосовується до будь-яких політичних обставин, ігнорує закони й не звертає уваги на думки підлеглих. Постає питання до влади:  як зупинити безлад у науковій галузі механізації сільського господарства.

Ротаційна косарка (4 метри захвату)

Нині я створюю нові експериментальні зразки кормозаготівельної техніки й пропоную їх селянам, фермерам і сільгосппідприємствам. Звичайно, з допомогою держави я міг би зробити більше й краще, але це вже вирішувати державі: купляти дорогу кормозбиральну техніку за кордоном чи виробляти власну — надійну, дешеву, патенто- й конкурентоспроможну в Європі та світі.
Крім статей, зі своїми пропозиціями я звертався і в Національну академію наук України, і до народних депутатів, але одержував лише відписки, а то й зовсім ніякої реакції не було. Перебуваючи останні роки в стані фактично безробітного, я не впадаю у відчай, а й далі впроваджую та вдосконалюю потрібні людям розробки, що дає змогу відчувати себе вільною людиною.
Потрібно звернути увагу й на те, як керує ННЦ “ІМЕСГ” Українська академія аграрних наук зі спеціальним відділенням із механізації сільськогосподарського виробництва. Хочеться спитати й президента УААН пана М. В. Зубця, коли він визначиться з партійними уподобаннями, науковими пріоритетами та підпорядкованими науковими закладами? Доцільно поцікавитись і юридично-правовою обізнаністю УААН, чому вона підтримала незаконне звільнення працівника ІМЕСГу, а суд двічі їх змушений поправляти?
Для багатьох зрозуміло, що горе-науковці розвивати науку не здатні. Але ж ті, хто їх призначає та утримує на посадах, все це бачать і нічого не роблять, щоб виправити загрозливий стан. Коли ж наші державні мужі нарешті зрозуміють:
n якщо підтримувати горе-науковців, то така політика призведе до відставання держави назавжди;
n якщо не вирішуються проблеми у важливих напрямах науки й за це ніхто не відповідає, то це є погана політика;   
n якщо не підтримувати свою ефективну науку, то довіку годуватимемо народи інших країн?
У даній ситуації, на мій погляд, насамперед потрібно вжити таких заходів.
1. Відновити справжнє самоврядування в науці.
2. Обмежити термін перебування на керівних наукових посадах.
3. Узгодити результати роботи науковця із гідною оплатою.
4. Розмежувати науку та політику, науковців і політиків.
Час владі й політикам звернути серйозну увагу на українську науку. 
“Пропозиція” готова надати свої шпальти для висловлення різних думок щодо порушених у статті питань.

М. Карпенко,
канд. техн. наук