Спецможливості
Статті

Знаний бджоляр України (повна версія)

05.06.2008
121
Знаний бджоляр України   (повна версія) фото, ілюстрація
З певністю можна сказати, що історія не знає жодної людини, яка б стільки зробила для розвитку світового бджолярства, як наш знаменитий земляк — Петро Іванович Прокопович. Отож, продовжуючи тему про бджолярство, вважаю за злочин не згадати про цього чудового вченого (він значно випереджав свій час), допитливого дослідника й практика, який втілив свої мрії в життя.

Петро Іванович народився 12 липня 1775 року в Україні у селі Митченки Чернігівської губернії в сім’ї священика. Навчався в Київській духовній академії, де набув глибоких знань із загальноосвітніх дисциплін. Володів німецькою, французькою, грецькою і латинською мовами. Але по закінченні  Академії зрозумів, що бути священиком — це не його покликання. І після розподілу отримав направлення до Переяславського кінно-єгерського полку. Брав участь у штурмах Варшави й Праги під командуванням О. Суворова, виявив себе хоробрим, безстрашним офіцером. У 1798 році в чині поручика в 23 роки пішов у відставку.
На свої заощадження купив невелику ділянку землі в селі Митченки. В 1799 році випадково попав на пасіку свого молодшого брата Федора, де познайомився з життям бджіл і закохався в цих комах назавжди. Згадуючи початок своєї діяльності в бджолярстві, він писав: “З 1800 року я вирішив займатися бджолярством постійно, незважаючи на те, що тоді ще не мав про цю справу ні теоретичних, ні практичних знань, окрім лише великої охоти до пасічництва”.
На жаль, у 1801 році в господарстві Петра Івановича сталася пожежа, і все його майно згоріло. Та завдяки наполегливій праці, він за кілька років не тільки відбудувався, а й примножив свою пасіку. В 1808 році  вона вже нараховувала 600, а в 1814 р. — 6000 бджолиних сімей.


Упродовж 14 років Прокопович розводив бджіл у колодах, дуплянках, бортях (про них ми довідались із попередньої статті), ні на день не припиняючи вивчати життя бджіл. Завдяки дослідженням, він дійшов висновку, що борті й дуплянки не забезпечують успішного ведення бджолярства і потребують заміни чимось досконалішим. Унаслідок тривалої і наполегливої роботи в цьому напрямі Петро Іванович створив перший у світі рамковий вулик. У такий спосіб бджоляр одержав можливість не просто відбирати раз у рік (восени) мед у бджіл, знищуючи при цьому саму бджолину сім’ю, а безпосередньо брати участь у житті бджіл, керувати ним так, щоб і бджолам і господареві було добре. Це відкрило величезні можливості для бджолярів — почався вік цивілізованого, культурного  бджолярства. Цей вулик мав квадратний поперечний розріз. Три його стінки було зроблено з дощок завтовшки 5–7 см, а четверта стінка мала втулки: всередині вулик розділявся на кілька відділів. У верхні відділи вставлялись рамки, які нагадують сучасні секційні. Між ними та нижніми відділами — перегородка з отворами для проходу бджіл, але матка через них не могла пройти до верхніх відділів. Саме Прокопович запропонував і розподільну решітку для ізоляції матки. Він сконструював і розподілювачі для рамок. У 1828 році Петро Іванович у Митченках організував першу в світі бджолярську школу.
В 1830 школу було переведено до сусіднього села Пальчики, і проіснувала вона 50 років. За цей час із її стін вийшло близько 600 навчених бджолярів. У ній навчались українці, росіяни, приїздили також із Грузії, Угорщини, Італії, Німеччини, Польщі. На той час пасіка Прокоповича вже нараховувала 10000 бджолосімей, що було справою нечуваною. Це була найбільша пасіка в світі.


Прокопович прожив довге життя, наповнене бурхливою діяльністю. Він був видатним практиком, талановитим педагогом, уважним експериментатором, самобутнім письменником, палким пропагандистом бджолярської справи, а також активним громадським діячем. Його діяльність сприяла дальшому розвитку бджолярства як в Україні, так і за її межами. З великою повагою до Петра Івановича ставився наш великий поет Т. Г. Шевченко. Він писав: “Там коло Батурина живе наш великий пасічник Прокопович”.
У 1848 році Петро Іванович захворів на важку форму ревматизму, і 22 березня 1850 року на 75 році життя його не стало. Похований він у селі Пальчики в садибі своєї бджолярської школи. На могилі йому поставили вулик — винахід бджоляра, а на могильній плиті висікли слова: “Віднесши себе до бджолярства, я віддав йому все життя, всі помисли, всю пильність”. Нині на могилі встановлено пам’ятник — монумент із барельєфом і написом під ним: “Прокопович Петро Іванович. 1775—1850 рр. Видатному діячеві вітчизняного бджолярства”. А дещо нижче — відлита з металу бджолина сота, всередині якої квіти конюшини з бджолами на них.
P. S. Періодично ми із задоволенням будемо знайомити вас з іншими цікавими фактами з життя цієї дивовижної людини.


С. Федоренко,
Київський національний аграрний університет

Інтерв'ю
Каролін Спаанс, радник із питань сільського господарства Посольства Королівства Нідерланди в Україні
Каролін Спаанс із серпня 2016-го обіймає посаду радника з питань сільського господарства в Посольстві Королівства Нідерланди в Україні. Ми вирішили поцікавитися найбільш перспективними напрямками
Георгій Гелетуха, голова правління Біоенергетичної асоціації України
Ідея спалювати в котлах ТЕЦ солому ще в 80-х здалася б смішною. Однак зараз учені бачать не тільки можливість замінити ним, кукурудзяним і соняшним бадиллям дві третини газу, але й доводять, що тепло

1
0