Зерно України: гадання на кавовій гущі

20 квітня поточного року відома українська компанія “Украгроконсалт”, що спеціалізується на аналізі ринків сільськогосподарської продукції, провела в Києві Четверту міжнародну конференцію “Зерно Причорномор’я’2007”. Причорномор’я стає дедалі важливішим учасником світової торгівлі зерном, кон’юнктура світового ринку під впливом низки чинників стрімко змінюється (про що йтиметься далі), і все більше уваги приділяється цьому регіону.

У своєму виступі директор Інституту кон’юнктури аграрних ринків (Росія) Дмітрій Рілько сказав таку фразу: “Ринки зерна стають дедалі менш прогнозованими, робота аналітиків — цікавішою, але значно менше вдячною”. Наприклад, лише за останні три роки аналітики МСГ США втричі збільшили довгостроковий прогноз щодо кукурудзи. Пов’язав це він передусім із “біоетаноловою істерією” в світі.
Активно втягується в цей загальносвітовий психоз Україна, додаючи до нього, як завжди (особливості національної істерії), свої власні специфічні риси. Мова йде про нічим не обгрунтований острах нашого віце-прем’єр-міністра (він же міністр фінансів) Миколи Азарова щодо зростання цін на хліб. І спричинений він не осторогою масових заворушень (“хліба та видовищ” вимагав плебс Стародавнього Риму, хліба й політичного балагану маємо донесхочу цієї весни в Україні), а побоюванням зростання показників інфляції. Заради цієї причини навіть було змінено “продуктовий кошик” таким чином, щоб у ньому опинилося більше товарів, ціни на які падають, і менше тих, які зростають у ціні. Ну а Мінагрополітики допомогло цьому геологу-фінансисту, заборонивши експорт зерна з України, внаслідок чого пропозиція стрімко перевищила попит, і ціни на зерно впали, а компанії-експортери зазнали величезних збитків.
Наслідком цієї дивної, м’яко кажучи, політики є той факт, що й донині практично не укладено серйозних контрактів на експорт зерна 2007–2008 МР. Через два місяці піде зерно нового врожаю, і про те, що буде далі, ні в Мінагрополтики, ні в уряді, загалом, намагаються не думати: як страуси — голову в пісок і молитва: “Господи, пронеси повз мене чашу цю”.
Виправдати урядову некомпетентність намагався директор Департаменту ринків рослинництва, виноградарства та виноробства Мінагрополітики Олександр Демидов. А може, навіть і не намагався, а лише казенно пробубонів всім уже обридлу мантру: “Якби не заборона на експорт зерна, то через надмірний експорт у країні виник би дефіцит зерна”. На ці аргументи ніхто вже не зважає, не звернули уваги й цього разу — йди і розказуй розумово неповноцінним.
(Для читачів, далеких від питань економіки, поясню, що експорт зерна тривав би, поки ціна на внутрішньому ринку не піднялася б до світової, але дефіциту зерна країна не відчула б. Це зрозуміло для всіх, хто хоч трохи знайомий з економікою.)
Але ми відволіклися. Що ж відбувається на світовому ринку взагалі та Чорноморському зокрема?
Ситуацію пояснюють графіки, які надав заступник начальника відділу економіки компанії “Альфред Топфер” Людвиг Штрихе.
Отже, попри зростання виробництва зерна в світі, останніми роками спостерігається чітка тенденція наростання темпів використання зерна. Робити довготермінові прогнози аналітики не беруться — “біоетанолова істерія”. А тому, volens-nolens (хочеш не хочеш), почнемо з біопалив.
При цьому на виробництво етанолу витрачають майже 5% вирощеного в світі зерна.
У США в цьому році на виробництво етанолу буде спрямовано майже третину врожаю кукурудзи.
Оскільки за рік через “біоетанолову істерію” ціна на кукурудзу зросла вдвічі, фермери наввипередки збільшують площі під нею. Якщо в минулі роки рентабельність вирощування зернових і олійних культур у США була приблизно однаковою, то вже цього року рентабельність виробництва кукурудзи зросте втричі. Використання кукурудзи на корми вступило в жорстку конкуренцію з використанням на виробництво спирту, внаслідок чого відбуватимуться докорінні зміни в комбікормовій промисловості, де збільшуватиметься частка фуражних пшениці та ячменю.
Приблизно така сама ситуація і з біодизелем, який виробляють переважно з рослинних жирів. Якщо в наступні п’ять років, за прогнозами, виробництво олій у світі зросте на 30%, промислове використання олій збільшиться вдвічі, то біодизелю — в шість разів.
При цьому експерти компанії “Топфер” прогнозують, що, наприклад, у 2010 році на виробництво біодизелю використають близько 60% олій, спрямованих у нехарчову сферу.
Тут слід нагадати, що спершу уряди США та ЄС розробляли політику збереження й навіть збільшення субсидування сільського господарства для підтримки доходів фермерів завдяки використанню зерна та олійних культур у нехарчових цілях, що не підпадало під витрати “жовтої скриньки” в рамках Всесвітньої торговельної організації. Для заохочення до використання зернових і олійних культур висували й доволі спірний аргумент щодо екологічності біопалив. Якщо стосовно біодизелю “витанцьовується” приблизно “по нулях” — ні гірше, ні краще (у повітря вивільняється двоокис вуглецю, попередньо зв’язаний рослинами, але залишаються проблеми із використанням великих обсягів гліцерину як побічного продукту, який містить отруйний метиловий ефір), то з етанолом про екологічність цього виду палива взагалі не йдеться. Тут тобі матимеш і ерозію грунтів, і додаткові навантаження мінеральних добрив та пестицидів на довкілля, і потребу в очищенні великих обсягів води, яку використовують під час виробництва етанолу тощо.
Але на цю доволі помірковану політику наклалося стрімке зростання цін на нафту, пов’язане з війною в Іраку, що зробило виробництво етанолу як замінника бензину надзвичайно прибутковим — 50–100%. Як наслідок, стрімко почали будувати нові етанолові заводи, виникла жорстка конкуренція за сировину, що спричинило зростання цін на неї, а отже, — й на продукти харчування. І це відбувається в роки зі сприятливими погодними умовами. А що буде в несприятливі роки, коли врожай значно поменшає? І це тоді, коли перехідні запаси зерна в США швидко зменшуються. Хто тут переможе: авто чи люди? Так би мовити, хотіли як краще, а вийшло, як завжди — тепер уже в “західному” виконанні.
Які ж перспективи? Їх треба розглядати через призму нинішньої аграрної політики найбільших гравців на світових ринках сільгосппродукції.
У Спільній сільськогосподарській політиці ЄС на перспективу до 2010 року ставиться завдання довести частку використання біопалив у автомобільному пальному до 5,75%. Ця вимога поки що не є обов’язковою, але до 2020 року обов’язковим буде використання 10% біопалив у автомобільному пальному.
У США виробництво біопалив регулюють кількома законами (актами), наприклад, законами щодо енергетичної політики та чистоти повітря. На сьогодні розвиток індустрії біопалив заохочують субсидіями в 13,6 цента/л етанолу, який додають до бензину (при цьому встановлено імпортне мито на етанол у 14 центів/л), та 26,7 цента/л рослинної олії, з якої виробляють біодизель.
За енергетичним законом, до 2012 року виробництво біопалив у США має зрости до 22,6 млн т, а нинішній президент США Джордж Буш пропонує до 2017 року збільшити їхнє виробництво ще в п’ять разів — до 105,9 млн т. При цьому в 25 штатах законодавчо заборонено використання біодизелю.
У Бразилії ставлять за мету в 2008 році зробити обов’язковим додавання 2% біодизелю (з можливістю підвищення до 5) до дизельного палива. В Аргентині з 2010 року обов’язковим буде додавання 5% біодизелю до дизпалива, а для заохочення експорту біодизелю на нього буде запроваджено пільгове експортне мито у 5% (20% на рослинну олію).
Програми з використання біопалив існують і в таких країнах, як Індонезія, Індія, Китай, Малайзія. Щодо останніх, потрібно сказати, що вже тепер видно вкрай негативні екологічні наслідки використання біопалив. Попит на тропічні рослинні олії призвів до карколомного винищення тропічних лісів задля збільшення площ під олійними пальмами в Південно-Східній Азії, що тільки поглибить “тепличний ефект” замість його зменшення.
Отже, спостерігаємо дію закону непередбачуваних наслідків у всій його “красі”: недалекоглядна політика в інтересах певних лобістських груп призводить до глобальних негативних наслідків у всьому спектрі проблем замість їх вирішення.
Щось прогнозувати стосовно сільськогосподарського виробництва, навіть у середньостроковій перспективі, просто неможливо (як евфемістично висловлюються аналітики, такі прогнози є “вкрай чутливими”) — однаковий за вірогідністю прогноз можна отримати, підкидаючи монету: збудеться або ні.
До всього цього додаються ще й такі невизначеності: ціни на фрахт (98% світової торгівлі здійснюють морським транспортом), результати домовленостей у рамках Дохського раунду переговорів країн — членів СОТ, успішність і швидкість запровадження альтернативних енергетичних технологій (наприклад, виробництво біопалив із сміття, целюлози, воднева та термоядерна енергетика тощо).
Саме час запитати: яким чином Україна могла б найбільше виграти в цій каламутній воді? Перша відповідь є доволі очевидною: нарощувати обсяги виробництва зерна, враховуючи, що для цього вже створено всі передумови, в тому числі глибоководні морські експортні термінали на 25 млн т зерна за рік.
Це в Росії, яка ще й досі не вилікувалася від фантомних болів під назвою “світовий гегемон”, є лише два більш-менш нормальні порти в європейській частині — Новоросійськ і Санкт-Петербург, які вже тепер працюють на межі своєї потужності. Але ніхто не возитиме зерно із Півдня та Чорнозем’я в Пітер. Отже — Новоросійськ. А тут маячить перспектива перебазування туди купи металобрухту під назвою Чорноморський флот РФ — звідси й галас, і тепер уже російська істерія. Адже доведеться експортувати зерно якимись консервними банками місткістю 3–5 тис. т із портів Азовського моря. А тут ще й конкурент у доступі до чорноморських портів — Казахстан.
Крім того, Росія поставила амбіціозне завдання: самозабезпечитися м’ясом. Тож саме тому практично відмовляється від експорту фуражного зерна та збільшує імпорт сої. На це можна відповісти хіба що словами вірша Павла Тичини: “Та нехай вони як знають: божеволіють, конають…”. Таких програм у СРСР та Росії приймали силу-силенну, і жодної з них так і не виконали. (Згадаймо, перш ніж якогось посадовця вивести зі складу Політбюро ЦК КПРС або звільнити з іншої високої посади, його ставили керувати сільським господарством: результат завжди був наперед очевидним.)
До країн Чорного моря ще входять Болгарія та Румунія, які нещодавно влилися в дружну сім’ю країн ЄС. Але в них нині проблеми адаптації до вимог ЄС. А в самій ЄС міняють Спільну сільськогосподарську політику, щоб відмовитися від інтервенційних запасів, та й взагалі Болгарія та Румунія швидше орієнтуватимуться на ринки ЄС, аніж на якісь інші.
Ось діаграма цін на кукурудзу та пшеницю.
Тобто ціна на українську фуражну пшеницю вже зрівнялася з ціною на американську кукурудзу.
Отже, висновок другий для України: потрібно нарощувати експорт зерна — і що більше, то краще. Але тут несподівано виринають із мороку “Наша ряба” та “Гаврилівські курчата” і здіймають галас: зменшується прибуток вітчизняних аграрних олігархів, а тому треба заборонити експорт зерна, щоб ціни на нього не зростали. А оскільки ціни не зростають, і виробники зерна мають тепер, у середньому, прибутковість у 6%, замість 50–60, то постає питання: а на біса рвати собі пупок і нарощувати обсяги виробництва заради збереження надприбутків “дяді”?
А тут ще й соціалісти, на чолі з Олександром Морозом та Іваном Бокієм аж в істериці заходяться: розвиток біоетанолової галузі (читай “паленої” горілки) є завданням номер один. А щоб забезпечити наші спиртозаводи сировиною, знову ж таки доведеться обмежити експорт зерна з усіма негативними для його виробників наслідками.
А тому, незважаючи на очевидні економічні орієнтири, робити якісь різкі рухи в нинішній, надміру заполітизованій, ситуації ніхто не береться. І без цього тут тепер війна всіх проти всіх: змішалися в купу Президент, Кабмін, ВР, Центрвиборчком, Конституційний Суд, права опозиція, ліва опозиція, коаліція, колабораціоністи і т. д.
Мені, як, мабуть, і більшості населення нашої держави, вже набридло дивитися це політичне “маппет-шоу”, або виставу маріонеток (до речі, конференція “Зерно Причорномор’я” цього року проходила в Київському театрі ляльок — надто значущий натяк!). А тому я хочу заявити всім нашим політикам і тим, хто їх фінансує, словами, які були в запасі директора компанії “Геркулес” Поліхаєва (“Золоте теля”): “А ну вас усіх!”.
А тим, хто хоче якось спрогнозувати розвиток подій на українському аграрному ринку, я можу тільки порадити: підкидайте монетку або зверніться до циганки.

Юрій Михайлов