Спецможливості
Інтерв'ю

Земля не жінка - її не обдуриш

15.09.2017
949
Земля не жінка - її не обдуриш фото, ілюстрація

Зазвичай аграрні видання пишуть про здобутки агрохолдингів, знаних в областях, популярних аграріїв, що засідають по облрадах. Ми вирішили піти іншим шляхом і хочемо познайомити Вас із простим фермером із Тернопільщини Ігором Рудиком, який має в обробітку близько 300 га, показати проблеми агросектору його очима й розказати що насправді болить людям.
 

- Розкажіть про себе – як, коли і чому Ви вирішили зайнятися фермерством? Чи складно було отримати сільгоспземлі, адже Ви – не агрохолдинг із великим штатом юристів та обліковців?

- Почнемо з того, що на фермерство я поклав 25 із 60 своїх років. У 35 довелося перепрофілюватися, хоча працював у дотичній галузі – обласній сільгоспхімії.  1993 року чимало моїх колег змушені були йти на вільні хліба -  почали розбирати по 20-30 гектарів, і я вирішив не відставати - зайнявся власним господарством.

Земля дісталася не так легко як комусь здається: попросив тестя, як мешканця села, написати заяву на сесію сільської ради з проханням виділити 15-20 га землі. Але голова колгоспу не хотів мати конкурента, і проти мене на сесії організували справжній мітинг: проти надання земельного наділу виступили і голова, і бухгалтер, і голова сільської ради, і навіть молоденька секретарка-депутат сільради.

Я тоді продовжив на деякий час працювати в сільгоспхімії, але згодом знову звернувся до голови колгоспу, який вже перейменували на селянську спілку, з проханням виділити мені хоча б 10 га. Потім пощастило збільшити їх до і  20, і 30 га. 2005-го на паї своєї дружини я заснував фермерське господарство «Ігровець-2005». Так і «стартонув» із 2 гектарів і 8 соток. Потім по селу почав у людей брати в оренду паї. Спочатку було 63, потім 163 га, а на сьогодні маю в обробітку 281,15 га, хоча власне моєї землі – тільки 9 соток під коморою на території села Багатківці.

- Які культури вирощуєте і чому саме їх?

- Вирощувати треба всі культури. Не може бути мови про монокультуру, якщо маєш невелике по українським міркам господарство в 300 га. Але навіть при таких скромних площах треба дбати про землю, аби вона родила. Тож не забуваю про сівозміну. На 2017 рік в мене була така структура посівних площ: 95 га – озимої пшениці, 42 га – ярого ячменю, 33 га – цукрових буряків, 32 га – соняшнику, 16 га – кукурудзи, 2 га – картоплі, 2 га і 15 соток – гречки, решта площ – соя.

- Як помінялися умови господарювання за останні роки? Стало легше чи важче?

- Не можу сказати, що життя кардинально змінюється з року в рік. Ціни на продукцію більш-менш адекватні. Ну скаче, наприклад, селітра до 7700 чи 8200 грн/т. І що? Головне – щоб був урожай, працювати треба заради нього. Можна обманювати і не годувати жінку, коханку чи навіть рідну маму, але не можна обманути землю. Якщо ти нічого не вносиш в землю – вона тобі нічим особливо не віддячить.

- Ви застосовуєте сидерати?

- Не повірите, але я ними дійсно цікавлюсь і займаюсь. За радянської влади діяла системна політика забезпечення колгоспів за державний кошт, наприклад, вапном для розкислювання грунтів. Вапнування землі – дуже важливий захід, беручи до уваги кількість сосонки на полях. Також за державний кошт вносилися торфи та торфокомпости. Зараз, звичайно, про такі преференції всім довелося забути - держава більше не опікується станом грунтів. І про сівозміни, сидерати кожен повинен думати сам. Особливо це актуально в зв`язку зі скороченням поголів’я худоби, що означає відсутність на полях органічних добрив. Сидерати фактично є єдиним замінником і джерелом органіки на полях. Цього року на пробу я посіяв гірчицю. Але висновки про ефективність поки що не готовий зробити. Як альтернатива був в мене і ріпак. Даю йому вирости на 20-30 см і потім приорюю. Результат непоганий.

- Кому ви продаєте своє зерно?

- Тому, хто дає добру ціну. Звичайно, моніторю цінову політику головних закупівельників. Але склалося так, що найкращі покупці зерна – це хлібокомбінати і млини. Протягом останніх 4 років я збуваю зерно здебільшого борошномелам. Вони пропонують дуже зручні і найкращі умови – можна навіть попросити гроші задовго наперед, і вони дають. Із зернотрейдерами забагато бюрократії – хочуть наперед 20 різних довідок. А потім починається: довідка не така, форма не та. Поки ті довідки позбираєш, то пропадає останнє бажання щось їм продавати. І поки не здаси їм всі до одного папірці в тій формі, що вимагають (а у кожного свій писок забаганок!) – грошей навіть не чекай. При усталених, роками напрацьованих робочих контактах, налагодженій практиці мала б діяти загальнолюдська практика – одержати гроші наперед, під майбутній врожай, щоб фермер міг і добрива придбати, і пальне.

Зі збутом інших культур теж неабиякий головний біль, як, наприклад цього року з гречкою чи цукровим буряком. Цукрові заводи відверто зловживають своїм монопольним становищем і викручують руки, занижуючи технічні характеристики фермерської продукції, вони повністю відмовилися від давальницької схеми. З гречкою також маю суцільний клопіт. Ходять чутки і є таке передчуття, що через півроку ціна на неї різко і можливо в рази зросте. Тому шукаю куди відвезти її на зберігання, за яке ще треба буде окремо заплатити. А от уявіть, що буде, якщо моя інтуїція підвела?

- Ви кажете про зберігання. Зрозуміло, що власних коштів обмаль, аби збудувати сховище. А як щодо кооперації? Адже на кожному кроці про неї говорять.

- У кооперацію я не вірю, і не збираюся з кимось кооперуватися. Знаю багато випадків конфліктів навіть на рівні батька з сином. Кооперація працює тільки до перших великих грошей. І ось тоді, на перших великих грошах і вся дружба, і родинна любов закінчуються. Тоді починається типова історія, коли один партнер вважає необхідним купити нового комбайна, а інший – негайно хоче новий джип і просто красиве життя. Єдине що на сьогодні реально працює, як, наприклад у Німеччині чи Польщі, – одноосібний скромний фермер зі своїми 200 гектарами. Я розумію, що впровадження потужної, широкозахватної збиральної техніки мало би підштовхувати до кооперації, але по факту – це неможливо через низку суб’єктивних факторів, що пов`язані з нашим менталітетом.

- Яка ваша думка щодо відкриття ринку землі? Чи готові ви продавати чи купляти землю?

- Так, теоретично я хотів би купити землю, на якій працюю. Але на практиці по реальній ціні землі не було і немає. По факту люди продають землю в переважній більшості через нагальні потреби, щоб зібрати кошти в основному на термінове лікування чи хірургічне втручання. Буквально два місяці тому до мене підійшов односельчанин і між нами відбувся такий діалог:
- Ігор, купи в мене землю.
- Скільки ти за неї хочеш?
- Я не знаю. Тобі краще знати, скільки вона коштує.
- Чому вирішив продати?
- Треба заплатити сестрі на операцію. В неї пухлина мозку. Робили операцію в Києві. Шукаю, як заплатити.

Відмовився, бо виходить так, що я безбожник якийсь і наживаюся на людській біді. Землю сьогодні купляють за аферистичними схемами, і купляють саме в тих, кого притиснула реальна біда в родині. Люди в розпачі спішать продати, а потім опам’ятовуються, але вже запізно.

- Які бачите для себе перспективи на найближчі 5-10 років?

- Якщо говорити чесно, якщо земля піде в продаж, то райдужних перспектив не бачу. Я не маю грошей на купівлю землі. Всі гроші йдуть на техніку, покупку насіння, добрив, пального й виплату оренди за паї. В теорії я зможу докупити 5-10 га. Але я вважаю, що будь-який фермер повинен мати не менше 150-200 га, просто щоб витримувати на своїх полях хоча б якусь сівозміну. Повинно бути принаймні 4 різних культури. Не можна сіяти зернові по зернових, тим більше по 8-10 років поспіль. Це – нонсенс, справжній злочин. У результаті, як мінімум, з’являється злісний пирій, із яким неясно як боротися.

Огляд полів – це мій початок кожного дня. І планую свій робочий день тільки після об’їзду та огляду стану полів. Тільки після цього розумію, що робитиму сьогодні до кінця дня. Головне питання кожного дня – це хімічний захист рослин. А по такій культурі як цукровий буряк вирішальне значення має буквально кожен день і негайна реакція. Якщо, наприклад, проморгав лободу і вона почала обганяти буряк, то тоді треба або збільшувати норму гербіциду, або не розраховувати на урожай.

- Чи хотіли би Ви зайнятися іншими культурами, наприклад, ягодами чи садами? Якщо так, то чим саме?

- Звичайно, хотів би зайнятися більш прибутковими культурами. Але головний стримуючий фактор – відсутність власної землі. Я боюся ризикувати та інвестувати в багаторічні насадження на орендованих паях. Єдине, на що зараз збираюся реально наважитися – закласти яблуневий сад на 1,5 га між старими фермами. І навіть ці плани – дуже і дуже попередні. Я навіть зараз ще не визначився, і тільки вивчаю, які саме сорти хотів би вирощувати.

- Чи вистачає інформації? Звідки її берете?

- З будь-яких джерел – і з семінарів, і з особистого спілкування з колегами, з телевізора, з газет. І звичайно її бракує, адже на далекі села на семінар не поїдеш, бо маєш щоденний клопіт у господарстві.

Вадим Нанинець спеціально для propozitsiya.com 

Інтерв'ю
Геннадій Юдін, віце-президент ВГО "Українська горіхова Асоціація"
Горіхівництво за останній час уже встигло стати однією із найбільш скандальних галузей аграрного виробництва. Після всім відомого  розголосу  із «горіховою мафією» цікавість до саджанців та
Про глобальне потепління говорять уже кілька десятиліть. Які конкретні практичні наслідки від нього вже відчуло сільське господарство України і на що ще очікувати розповідає найавторитетніший в

1
0