Які сидерати краще: як правильно вибрати сидерати?

Розрізня­ють такі фор­ми си­де­рації:

— ос­нов­на — із за­сто­су­ван­ням ота­ви ба­га­то- й од­норічних трав на зе­ле­не до­б­ри­во та заміни чор­но­го па­ру на си­де­раль­ний. Па­ро­зай­ма­ючі куль­ту­ри висіва­ють із за­сто­су­ван­ням на до­б­ри­во всієї зе­ле­ної ма­си, а за не­обхід­ності — ота­ви;

— підсівна — із підсіван­ням насіння зе­ле­них до­б­рив уз­довж рядків од­ра­зу після сівби по­крив­ної куль­ту­ри. Піс­ля зби­ран­ня ос­нов­ної куль­ту­ри на ви­­со­­ко­му зрізі на­ро­щу­ють зе­ле­ну ма­су си­де­ратів, яку при­орю­ють під на­ступ­ну куль­ту­ру;

— проміжна (після­укісна та після­ж­нив­на): після­укісна — у першій по­ло­вині ве­ге­тації після звільнен­ня по­ля від од­норічних трав або ку­ку­руд­зи на си­­лос; післяж­нив­на — у другій по­ло­вині ве­ге­таційно­го періоду після зби­ран­ня ранніх зер­но­вих куль­тур — ози­мих та яч­ме­ню, ранніх ово­че­вих — ре­ди­с­ки, ка­пу­с­ти, огірків то­що.

Для зе­ле­но­го до­б­ри­ва підхо­дять куль­ту­ри, які здатні за ко­рот­кий період ча­су да­ти найбільший приріст зе­ле­ної ма­си. Крім цьо­го, потрібно вра­хо­ву­ва­ти, що посів си­де­раль­них куль­тур потріб­но здійсню­ва­ти в осінні місяці, а це є ще однією особ­ливістю — стійкість до осін­ніх хо­лодів і ко­рот­ко­го світло­во­го дня без шко­ди для при­ро­с­ту зе­ле­ної ма­си. Ос­нов­ний прин­цип ви­ко­ри­с­тан­ня зе­ле­них до­б­рив та­кий: за два-три тижні піс­ля посіву зе­ле­ну ма­су си­де­раль­них куль­тур ско­шу­ють і за­орю­ють. Та­ким чи­ном, у ґрунті ут­во­рюється сво­го ро­ду про­ша­рок із зе­ле­ної ма­си, що під час роз­кла­дан­ня ви­ко­нує роль зе­ле­но­го до­б­ри­ва.

На си­де­рат ви­ро­щу­ють куль­ту­ри на­ступ­них біологічних груп, а та­­кож різ­но­манітні їхні сумішки відповідно до ста­ну та ро­дю­чості ґрун­ту:

Найбільш до­ступні, швид­ко­рослі зла­кові (пше­ни­ця, жи­то, три­ти­ка­ле, ячмінь, овес) ви­т­ри­му­ють підви­ще­ну кис­лотність ґрун­ту і не­ве­ли­кий вміст у ньо­му по­жив­них ре­чо­вин, до­б­ре ре­а­гу­ють на до­дат­ко­ве вне­сен­ня азо­ту. Та­­кож до­б­ри­ми швид­ко­рос­ли­ми є со­няш­ник, ку­ку­руд­за, греч­ка, фа­целія.

— Бо­бові (ко­ню­ши­на, лю­цер­на, ес­пар­цет, го­рох, нут, го­рох, бо­би, соя, со­че­ви­ця, ви­ка, се­ра­де­ла, лю­пин, ква­со­ля), на відміну від зла­ко­вих, кра­ще рос­туть на ро­дю­чих ґрун­тах (за ви­нят­ком од­норічно­го лю­пи­ну), не по­тре­бу­ють до­дат­ко­во­го вне­сен­ня азо­ту, але ре­а­гу­ють на за­бур’яненість полів і не мо­жуть за ко­рот­кий період ве­ге­тації на­ро­с­ти­ти знач­ну біома­су.

— Ка­пу­с­тяні або хре­с­тоцвіті (ріпак, сви­ріпа, редь­ка, гірчи­ця, пер­ко) кра­ще рос­туть на ро­дю­чих ґрун­тах (за ви­нят­ком редь­ки олійної), але при­гнічу­ють­ся бур’яна­ми, не­га­тив­но ре­а­гу­ють на брак во­ло­ги й дефіцит азо­ту. Такі рос­ли­ни за­хи­ща­ють ґрунт від ви­­віт­­рю­ван­ня і міне­ралізації ор­ганічної ре­чо­ви­ни, зни­жу­ють ви­ми­ван­ня по­жив­них ре­чо­вин у гли­бокі пла­с­ти й ут­ри­му­ють їх у верх­нь­о­му ро­дю­чо­му шарі.

За ре­зуль­та­та­ми ба­га­торічних дослі­джень ННЦ «Інсти­тут зем­ле­роб­ст­ва НА­АН» вста­нов­ле­но, що во­се­ни сіяти рос­ли­ни на зе­ле­не до­б­ри­во мож­на од­ра­зу після зби­ран­ня вро­жаю ос­нов­них сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур і здійс­нен­ня по­верх­не­во­го об­робітку ґрун­ту чи під зи­му. У пер­шо­му ви­пад­ку рос­ли­ни зрі­­зу­ють за до­сяг­нен­ня найбільшої зе­ле­ної ма­си і злег­ка за­роб­ля­ють у зем­лю. У дру­го­му ви­пад­ку схо­ди за­ли­ша­ють на зи­му. Во­ни са­мостійно пе­ре­гни­ва­ють під снігом, а після йо­го та­нен­ня на­весні пе­­­ре­ко­пу­ють­ся під час підго­тов­ки ґрун­ту до висіван­ня ос­нов­них куль­тур. За посіву насіння вда­ють­ся до ме­то­ду суцільно­го роз­ки­дан­ня із яв­ним за­гу­щен­ням. За по­су­ш­ли­вих умов обо­в’яз­­­ко­во ви­ко­ну­ють до- й після­посівне кот­ку­ван­ня ґрун­ту. За­кла­да­ти рос­лин­ну ма­су си­де­ратів, особ­ли­во в зе­ле­но­му ви­гляді, потрібно не гли­бо­ко: на лег­ких супіща­них і піща­них ґрун­тах — на гли­би­ну 10–15 см, на зв’яз­ко­вих за гра­ну­ло­ме­т­рич­ним скла­дом ґрун­тах — 8–10 см.

Озимі си­де­ра­ти сіють під зи­му, а на­весні підрізу­ють пло­с­корізом або куль­ти­ва­то­ром, ни­ми ж роз­пу­шу­ють ґрунт на гли­би­ну до 5 см і ви­­сіва­ють сільсько­го­с­по­дарські куль­ту­ри.

Най­кра­щий ефект від зе­ле­но­го до­б­ри­ва до­ся­гається тоді, ко­ли йо­го висіва­ють від­ра­зу після зби­ран­ня ос­нов­ної куль­ту­ри, не відкла­да­ю­чи на інший день. Що швид­ше про­ро­с­те насіння, то більше зе­ле­ної ма­си ут­во­рить­ся до на­стан­ня осінніх за­мо­розків. Во­се­ни си­де­ра­ти подрібню­ють і за­горта­ють у ґрунт. На­весні після них мож­на сіяти будь-яку куль­ту­ру.

За ре­зуль­та­та­ми ба­га­торічних досліджень ННЦ «Інсти­тут зем­ле­роб­ст­ва НА­АН» виз­на­че­но, що най­кращі ре­­зуль­­та­ти одер­жан­ня дружніх сходів і на­ступ­но­го рос­ту си­де­ратів за­без­пе­чує по­верх­не­вий об­робіток ґрун­ту, який збе­рігає во­ло­гу, мінімізує не­га­тив­ну дію ерозії ґрун­ту, зни­жує за­бур’яненість і змен­шує кількість про­ходів аг­ре­гатів, тоб­то доз­во­ляє ско­ро­ти­ти період об­ро­бітку. У поєднанні з си­де­ра­та­ми по­­верх­­не­вий об­робіток за­без­пе­чує най­­ефек­тивніше збе­ре­жен­ня та підви­щен­ня ро­дю­чості. Добрі ре­зуль­та­ти дає після­по­сівне при­ко­чу­ван­ня з на­ступ­ним мілким розпушуван­ням по­верхні ґрун­ту лег­ки­ми борінка­ми.

Ози­ме жи­то та ріпак та­кож сіють на по­чат­ку осені, щоб во­ни встиг­ли зійти, роз­ку­щи­ти­ся і підро­с­ти до зи­ми. На­вес­ні їх підро­щу­ють і за­горта­ють на гли­би­ну 6–15 см. Зе­ле­на ма­са роз­кла­дається в ґрунті че­рез три—п’ять тижнів. За ре­зуль­та­та­ми ба­га­торічних дослі­джень ННЦ «Інсти­тут зем­ле­роб­ст­ва НА­АН», вва­жаємо, що за­кла­ден­ня за­над­то ве­ли­кої кількості си­рої біома­си в ґрунт не­­га­­­тив­но впли­ває на вро­жай ос­нов­ної куль­ту­ри, бо си­де­рат не гниє, а кис­не. То­му йо­го над­лиш­ки ско­шу­ють і ви­ко­ри­с­то­ву­ють для муль­чу­ван­ня.

Куль­ту­ри на зе­ле­не до­б­ри­во висі­ва­­­ють за­леж­но від ча­су, що за­ли­шив­ся до закінчен­ня ве­ге­таційно­го періоду, ос­кільки йо­го три­валість ста­но­вить від 35–40 до 70–80 днів. Як­що до кінця ве­ге­тації за­ли­шається 70–80 днів, мож­на впев­не­но висіва­ти лю­пин вузь­ко­ли­с­тий, се­ра­де­лу, гірчи­цю білу, го­ро­хо­во-вівся­ну й ви­ко-вівся­ну сумішки, ярий і ози­мий ріпак, яру й ози­му свиріпу, овес, гірчи­цю білу, редь­ку олійну, фа­целію. Як­що до хо­лодів за­ли­шається 50–60 днів, ви­ро­щу­ють хре­с­тоцвіті куль­ту­ри сидерати— ярий ріпак, ози­му та яру свиріпу, гір­чи­цю білу, редь­ку олійну, фа­целію та інші швид­ко­рослі куль­ту­ри з ко­рот­ким ве­ге­таційним періодом. Ефек­тив­ни­ми є бо­бо­во-зла­кові сумішки сидерати: го­рох і овес, ви­­ка й овес, лю­пин та овес, го­рох і гір­чи­ця біла, пе­люш­ка з ка­пу­с­тя­ни­ми чи зла­ко­ви­ми куль­ту­ра­ми та редь­ка олійна плюс жи­то. Мож­на за­сто­со­ву­ва­ти озимі си­де­ра­ти — ріпак, свиріпу, жи­то, пше­ни­цю або їхні сумішки (жи­то + ви­ка, жи­то або пше­ни­ця + ріпак або свиріпа). Нор­му висіву ко­ри­гу­ють за­леж­но від во­ло­го­за­без­пе­че­ності на час посіву. За по­су­ш­ли­вих умов (за­па­си про­дук­тив­ної во­ло­ги в ор­но­му шарі менш як 20 мм) нор­му висіву насіння збільшу­ють на 10–15%.

Си­де­ра­ти кра­ще за­роб­ля­ти в ґрунт пізно во­се­ни за по­ни­женні його тем­пе­ра­ту­ри до 5°С, ко­ли мікробіологічні про­це­си в ньо­му май­же при­пи­ня­ють­ся. Як пра­ви­ло, до кінця жовт­ня за­па­си ґрун­то­вої во­ло­ги (навіть у Лісо­сте­повій зоні) пов­ністю віднов­лю­ють­ся в ме­жах 180 мм і си­де­раль­на ма­са по­трап­ляє у во­ло­ге се­­ре­­­до­ви­ще з по­ни­же­ною тем­пе­ра­ту­рою, яка про­дов­жує зни­жу­ва­ти­ся. За та­ких умов си­де­раль­на ма­са ду­же повільно роз­кла­дається. А от­же, спо­лу­ки не ви­ми­ва­ють­ся у нижні ша­ри ґрун­ту, втра­ти по­­жив­них ре­чо­вин як від ви­ми­ван­ня, так і втра­ти га­зо­по­дібно­го азо­ту — мінімальні. На­весні, за підви­щенні тем­пе­ра­ту­ри ґрун­ту, роз­по­чи­нається роз­клад рос­лин — си­де­ратів, виділен­ня знач­ної кількості вуг­ле­кис­ло­го га­зу, що сприяє ґрун­то­во­му й повіт­ря­но­му жив­лен­ню рос­лин. Під час за­гортан­ня си­де­ратів у теп­лий період осе­ні во­ни швид­ко роз­кла­да­ють­ся, спо­лу­ки міне­ралізації до­ща­ми ви­ми­ва­ють­ся у ниж­ні ша­ри ґрун­ту, де во­ни ста­ють ма­­ло­­­до­с­туп­ни­ми для рос­лин. Цей про­цес особ­ли­во інтен­сив­ним є на лег­ких піща­них ґрун­тах, де втра­чається знач­на ча­с­ти­на ор­ганіки й різко зни­жується ефек­тивність зе­ле­но­го до­б­ри­ва.

Під час си­де­рації потрібно пам’ята­ти про чер­гу­ван­ня куль­тур. Не ре­ко­мен­ду­ється сіяти з ро­ку в рік ті самі си­де­ра­ти і розміщу­ва­ти разом си­де­ральні та ос­­нов­­ні куль­ту­ри, що на­ле­жать до однієї ро­ди­ни. На­при­клад, не мож­на сіяти ка­­пу­с­ту, ре­ди­с­ку, крес-са­лат чи цу­к­рові бу­­ря­ки після то­го, як на цій ділянці ви­­ро­щу­ва­ли ріпак, гірчи­цю, олійну редь­ку, то­му що во­ни всі на­ле­жать до ро­ди­ни хре­с­тоц­ві­тих, їх ура­жа­ють ті самі хво­­­ро­би і шкід­ни­ки. Крім то­го, хре­с­то­цвіті, які три­ва­лий час ви­ро­щу­ють на одній ділянці, пе­­ре­на­си­чу­ють ґрунт фо­с­­­­­фо­ром і сіркою, що мо­же ус­клад­ню­ва­ти за­своєння рос­ли­на­ми інших мікро­е­ле­мен­тів. Після зби­ран­ня вро­жаю ка­­пу­с­­­ти, ци­булі, огірків, ка­бачків, гар­бу­за, які над­то вис­на­жу­ють ґрунт, до­б­ре посіяти сидерати лю­пин або ви­ку яру, фа­целію, ріпак ози­мий. Після помідорів і пер­цю — гір­чи­цю білу. По­­трібно до­три­му­ва­ти­ся ре­­ко­мен­до­ва­но­го терміну по­вер­нен­ня куль­ту­ри на по­пе­реднє місце ви­ро­щу­ван­ня, який для бо­бо­вих куль­тур не по­­ви­нен бу­ти мен­шим за три ро­ки, зла­ко­вих — два ро­ки. Ви­би­ра­ю­чи си­де­раль­ну куль­ту­ру, потрібно зва­жа­ти на очіку­ва­ний ре­зуль­тат. Щоб швид­ко ви­ро­с­ти­ти си­­ро­ви­ну для муль­чу­ван­ня або ком­по­с­ту­ван­ня, вар­то сіяти олійну редь­ку. Во­на швид­ко відро­с­тає, дає ве­ли­ку кількість ко­ре­не­вої і ли­ст­ко­вої ма­си. Для зба­га­чен­ня ґрун­ту азо­том підійдуть сидерати лю­пин, лю­­­­цер­на та інші бо­бові. Відмінно оз­до­ров­лює ґрунт, є кра­щим по­пе­ред­ни­ком для всіх куль­тур лю­цер­на, яка мо­же рос­­ти на од­но­му полі п’ять років. Її кра­ще ви­ро­щу­ва­ти в ок­ре­мо­му клині, а тра­ву ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти для муль­чу­ван­ня. Редь­ка олій­на, гірчи­ця біла, ріпак та овес пригнічу­ють по­ши­рен­ня не­ма­тод, то­му сидерати по­тріб­но ви­са­д­жу­ва­ти пе­­ред куль­ту­ра­ми, які особ­ли­во страж­да­ють від цьо­го шкід­ни­ка (на­при­клад, кар­топ­ля). Ви­щезгадані куль­ту­ри при­гнічу­ють роз­ви­ток гнилі, парші зви­чай­ної, зни­жу­ють чи­сельність дро­тя­ників. Мен­ше їх бу­ває і після ози­мо­го жи­та. За­для роз­пу­шу­ван­ня важ­ких ґрунтів на них ви­ро­щу­ють фа­целію од­норічну, ляд­ве­нець ро­га­тий, редь­ку олійну, овес, ви­ку, жи­то, гірчи­цю білу та ріпак. Для до­сяг­нен­ня ефек­ту роз­пу­шен­ня і зба­га­чен­ня міне­ра­ла­ми ви­ко­ри­с­то­ву­ють бо­бові сидерати— во­ни не ли­ше на­­си­чу­ють верхні ша­ри ґрун­ту фо­с­фо­ром і азо­том, а й спри­я­ють по­ліпшен­ню йо­­­го струк­ту­ри. Бо­би кор­мові висіва­ють для зни­жен­ня кис­лот­ності ґрун­ту. А силь­но аро­матні куль­­­ту­ри сидерати (лю­пин, бур­кун, фа­целія, рі­­пак і гірчи­ця біла) — з ме­тою відля­ку­ван­ня шкідників. Си­­­де­ральні куль­ту­ри ро­ди­ни зла­ко­вих роз­ви­ва­ють по­туж­ну ко­ре­не­ву си­с­те­му, до­б­ре роз­пу­шу­ють ґрунт і пригнічу­ють ріст бур’янів. Їх висіва­ють, як­що потрібно за­дер­ни­ти за­топ­лю­ва­ну ді­­лян­­ку, щоб за­побігти ви­ми­ван­ню ро­дю­чо­го ша­ру.

Пізнє ско­шу­ван­ня си­де­ратів при­зво­дить до фор­му­ван­ня по­туж­но­го за­де­рев­’яніло­го стеб­ла, ко­ре­не­вої си­с­те­ми та визріван­ня насіння, що спри­чи­нює склад­нощі в роз­пу­шу­ванні ґрун­ту, за­­смічен­ня ділян­ки насінням та йо­го не­кон­тро­ль­о­ва­не про­ро­с­тан­ня. Їх по­­тріб­­но зріза­ти в період бу­тонізації до по­чат­ку цвітіння, до­ки во­ни не встиг­ли ут­во­ри­ти твер­де стеб­ло. Мо­лоді та свіжі рос­ли­ни ба­гаті на азот, швид­ко роз­кла­да­ють­ся і виділя­ють йо­го. Зрілі куль­ту­ри ба­гаті на вуг­лець та бідні на азот. Мік­ро­­ор­ганізмам, які роз­кла­да­ють їх, бракує азо­ту. Цей не­долік во­ни ком­пен­су­ють, за­би­ра­ю­чи ґрун­то­вий азот у рос­лин.

Загорта­ють зе­ле­ну ма­су си­де­ра­та в ґрунт пе­ред на­стан­ням стійко­го по­хо­ло­дан­ня та при­пи­нен­ням її ве­ге­тації (тре­тя де­ка­да жовт­ня) різни­ми спо­со­ба­ми. На дер­но­во-підзо­ли­с­тих не­о­глеєних ґрун­тах си­де­раль­ну куль­ту­ру при­орю­ють плу­га­ми з пе­редплуж­ни­ка­ми. На дер­но­во-підзо­ли­с­тих глей­о­вих і ог­леє­них ґрун­тах си­де­рат дис­ку­ють, а на­весні пе­ре­орю­ють плу­гом без по­лиць або об­роб­ля­ють пло­с­корізом на гли­би­ну 28–30 см або здійсню­ють посів за No-till-тех­но­логією. Під час за­роб­лян­ня си­де­ратів ре­ко­мен­дується вне­сти фо­с­фор­ні й калійні міне­ральні до­б­ри­ва з роз­ра­хун­ку 40–60 кг діючої ре­чо­ви­ни кож­но­го. Най­е­фек­тивніше ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти си­де­ра­ти з по­ло­вин­ною до­зою ор­ганіч­них до­б­рив.

Ви­ро­щу­ю­чи си­де­ра­ти, їх не по­­тріб­но пе­ре­орю­ва­ти, а пра­виль­но зріза­ти пло­с­корізом чи куль­ти­ва­то­ром. Зріза­не ба­дил­ля вар­то за­ли­ша­ти на грядці як муль­чу або, за ба­жан­ням, за­­кла­с­­ти в ком­по­ст­ну яму. Ко­ре­не­ву си­с­те­му пе­ре­ко­пу­ва­ти не мож­на, оскільки в та­ко­му ви­пад­ку руй­нується струк­ту­ра ґрун­ту і втра­чається сенс посіву си­де­ратів. Для віднов­лен­ня гу­му­су й по­ри­с­тої струк­ту­ри ґрун­ту внаслідок роз­кла­дан­ня ко­ренів си­де­раль­них куль­тур їх за­горта­ють дис­ко­ви­ми аг­ре­га­та­ми.

Варто зва­жа­ти на склад­нощі за­гор­тан­ня біома­си в ґрунт. Ве­ли­ку над­зем­ну ма­су (20 т/га й більше) у ґрунт при­ора­ти важ­ко, якість оран­ки бу­де не­за­до­ві­льна. За ви­со­ко­го вро­жаю ма­си по­ле об­роб­ля­ють дис­ко­ви­ми зна­ряд­дя­ми в один-два сліди. За три-чо­ти­ри до­би піс­ля прив’я­лен­ня си­де­ра­та зно­ву ви­ко­ну­ють лу­щен­ня, а потім при­орю­ван­ня за за­галь­но­прий­ня­тою тех­но­логією. Си­де­рат із не­­ве­­­ли­кою біома­сою при­орю­ють од­ра­зу. Мож­на ре­ко­мен­ду­ва­ти ще та­ку тех­но­логію: си­де­рат кот­ку­ють, після чо­го оран­ку здійсню­ють у на­­пря­мі про­хо­д­жен­ня котків.

В ННЦ «Інсти­тут зем­ле­роб­ст­ва НА­АН», уста­нов­ле­но ефек­тивні сівозміни із си­де­раль­ни­ми куль­­ту­ра­ми для впро­ва­д­жен­ня у гос­по­дар­ст­вах різ­них ґрун­то­во-кліма­тич­них зон Ук­раїни.

— Для зо­ни Полісся сидерати:

1. 1. Лю­пин на си­де­рат, 2 — ози­ме жи­то, 3 — кар­топ­ля, 4 — ку­ку­руд­за на ранній си­лос або зе­ле­ний корм, 5 — ози­ме жи­то, 6 — лю­пин на зер­но із за­орю­ван­ням со­ло­ми, 7 — ози­ме жи­то.
2. 1. Ко­ню­ши­на (отав­на си­де­рація), 2 — ози­ме жи­то + післяж­нивні на си­де­рат, 3 — кар­топ­ля, 4 — ку­ку­ру­дза на си­лос, 5 — овес + ко­ню­ши­на.
3. 1. Лю­пин із вівсом на зе­ле­ний корм, 2 — ози­ме жи­то + післяж­нивні на си­де­рат (не­­бо­­­бо­ві), 3 — кар­топ­ля ран­ня, ку­ку­руд­за на зе­­ле­ний корм, 4 — ози­ме жи­то + післяж­нивні на си­де­рат, 5 — льон-дов­гу­нець (0,5), кар­топ­ля (0,5).
4. 1. Лю­пин на зе­ле­ний корм і си­лос (отав­на си­де­рація), 2 — ози­ма пше­ни­ця + післяж­нивні (не­бо­бові) на си­де­рат, 3 — кар­топ­ля, 4 — льон-дов­гу­нець, 5 — ози­ме жи­то + післяж­нивні на си­де­рат (не­бо­бові), 6 — овес на зер­но.
¢ Для умов до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня зо­ни Лісо­сте­пу:
1. 1. Ко­ню­ши­на луч­на (отав­на си­де­рація), 2 — ози­ма пше­ни­ця + післяж­нивні (не­бо­бові або сумішки), 3 — цу­к­рові бу­ря­ки, 4 — ку­ку­руд­за на си­лос, 5 — ячмінь + ко­ню­ши­на.
2. 1. — ко­ню­ши­на луч­на, 2 — ози­ма пше­ни­ця + післяж­нивні на си­де­рат (не­бо­бові або сумішки), 3 — ку­ку­руд­за на зер­но, 4 — ячмінь, овес + ко­ню­ши­на.
3. 1. — го­рох, 2 — ози­ма пше­ни­ця + після­ж­нивні на си­де­рат (не­бо­бові або сумішки), 3 — овес + післяж­нивні на си­де­рат, 4 — ку­ку­руд­за на зер­но, 5 — ячмінь + післяж­нивні (не­бо­бові) на си­де­рат.

— Для зо­ни Сте­пу на зро­шу­ва­них зем­лях сидерати:

По­льові сівозміни сидератів:
1. 1 — лю­цер­на, 2 — лю­цер­на, 3 — ози­ма пше­ни­ця. 4 — ози­ма пше­ни­ця + післяж­нивні, 5 — кор­мові бу­ря­ки, 6 — ку­ку­руд­за на зер­но, 7 — ку­ку­руд­за на зе­ле­ний корм, 8 — ку­ку­руд­за на зе­ле­ний корм із підсівом лю­цер­ни.
2. 1 — лю­цер­на, 2 — лю­цер­на, 3 — ози­ма пше­ни­ця + післяж­нивні, 4 — соя, 5 — ози­ма пше­ни­ця + післяж­нивні, 6 — ку­ку­руд­за на зер­но, 7 — ярий ячмінь або бо­бо­во-зла­ко­ва сумішка з підсівом лю­цер­ни.

Кор­мові сівозміни сидератів:
1. 1 — лю­цер­на, 2 — лю­цер­на, 3 — ози­ма пше­ни­ця + післяж­нивні, 4 — кор­мові ко­ре­неп­ло­ди, 5 — ку­ку­руд­за на си­лос, 6 — озимі зла­ко­во-бо­бові сумішки + після­укісно ку­ку­руд­за на си­­­лос, 7 — зла­ко­во-бо­бові сумішки з підсівом лю­цер­ни;
2. 1 — лю­цер­на, 2 — лю­цер­на, 3 — лю­цер­на, 4 — озимі зла­ко­во-бо­бові су­­мішки + після­укісно ку­ку­руд­за на си­лос, 5 — ку­ку­руд­за на си­лос, 6 — зла­ко­во-бо­бові сумішки з підсівом лю­цер­ни.

— При­фермсь­ка сівозміна по сидератам:

1 — лю­цер­на,  2 — лю­цер­на, 3 — лю­цер­на, 4 — озимі зла­ко­во-бо­бові сумішки + після­укісно ку­ку­руд­за на зе­­ле­ний корм, 5 — зла­ко­во-бо­бові сумішки + після­укісно ку­ку­руд­за на си­лос,    6 — ку­ку­руд­за на зе­ле­ний корм + післяж­нив­но зла­ко­во-бо­бові сумішки на зе­ле­ний корм, 7 — зла­ко­во-бо­бові сумішки з підсівом лю­цер­ни.

Прий­ма­ю­чи рішен­ня про ви­ро­щу­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур на си­де­рат, потрібно зна­ти про те, що мак­си­маль­ний ефект від їхньо­го за­сто­су­ван­ня про­яв­ляється не од­ра­зу — а на дру­гий-третій рік, і три­ває до п’яти ро­ків.

П. Бой­ко, док­тор с.-г. на­ук, про­фе­сор,
ННЦ «Інсти­тут зем­ле­роб­ст­ва НА­АН»
Н. Ко­ва­лен­ко, док­тор істо­рич­них на­ук, ст. на­ук. співробітник, ННСГБ НА­АН

Інформація для цитування

Як пра­виль­но ви­бра­ти  та ви­ко­ри­с­та­ти си­де­рат / П. Бой­ко, Н. Ко­ва­лен­ко // Пропозиція. — 2017. — № 1. — С. 104-106