Спецможливості
Агрохімія

Фунгіцидні заходи боротьби з фітофторозом, альтернаріоз, фітофторою картоплі

13.06.2017
3632
Фунгіцидні заходи боротьби з фітофторозом, альтернаріоз, фітофторою картоплі фото, ілюстрація

Картопля належить до тих сільськогосподарських культур, які значно уражуються хворобами та шкідниками. Це зумовлено особливостями біології рослин цієї культури. Розмноження картоплі бульбами сприяє накопиченню та поширенню з року в рік багатьох фітопатогенних мікроорганізмів. Найпоширенішими формами прояву хвороб картоплі є в’янення, гнилі, руйнування окремих органів, некрози (відмирання тканин), плямистості, утворення нальотів та зміна забарвлення.

 

 

 

 

Інфекційні хво­ро­би є най­по­ши­ре­нішою гру­пою за­хво­рю­вань кар­топлі. Збит­ки від них ста­нов­лять 20–30% уро­жаю, іноді мо­жуть до­ся­га­ти 80% і більше. Мас­шта­би по­шко­д­жень кар­топлі інфекційни­ми за­хво­рю­ван­ня­ми виз­на­ча­ють­ся ком­плек­сом фак­торів, се­ред яких най­важ­ливіше місце зай­ма­ють такі, як чис­ленність мікро­ор­ганізмів, що є збуд­ни­ка­ми за­хво­рю­вань (гри­би, бак­терії, віру­си, віроїди, фіто­плаз­ми), кількість інфекції та на­явність умов, спри­ят­ли­вих для їхньо­го роз­вит­ку.

Грибні хво­ро­би (міко­зи)

Міко­зи — це інфекційні за­хво­рю­ван­ня, спри­чи­нені фіто­па­то­ген­ни­ми гри­ба­ми. Во­ни є найбільшою, ду­же різно­манітною, гру­пою хво­роб. Над­зви­чай­но шко­до­чинні, особ­ли­во в ро­ки епіфітотій, ко­ли втра­ти вро­жаю мо­жуть ся­га­ти 30–50% і більше.

Фітофтороз

Фіто­ф­то­роз є однією з най­по­ши­реніших і ду­же не­без­печ­них хво­роб кар­топлі. Розповсюджена на всій те­ри­торії, але найбільшої шко­ди за­вдає на Поліссі, в пе­редгірській і гірській зо­нах Кар­пат та в півден­но-західній ча­с­тині Лісо­сте­пу. В ок­ремі ро­ки за­вдає знач­них збитків і в півден­них об­ла­с­тях, особ­ли­во на зро­шу­ва­них зем­лях.
За ос­танні двад­цять років в Ук­раїні ма­со­ве ура­жен­ня кар­топлі фіто­ф­то­ро­зом (епіфітотійний роз­ви­ток хво­ро­би) спо­с­теріга­ли май­же щорічно. Ма­со­во кар­топ­лин­ня ура­жується на ве­ли­ких пло­щах — 20–50%, а буль­би — на 8–23%. Втра­ти вро­жаю ся­га­ють 30–50%.

Хво­ро­бу бу­ло ви­яв­ле­но май­же од­но­час­но у США та Європі  (1842–1843 рр.). Є при­пу­щен­ня, що її за­вез­ли з Пе­ру за ма­со­во­го ек­с­пор­ту чилійської селітри, яке роз­по­ча­ло­ся 1840 ро­ку. Німець­кий бо­танік де Барі, який опи­сав збуд­ни­ка хво­ро­би, дав йо­му на­зву «фіто­­ф­то­ра», що оз­на­чає «по­жи­рач рос­лин».

Гриб ура­жує ли­с­тя, стеб­ла, буль­би, квітки та яго­ди. На ли­ст­ках, по­чи­на­ю­чи з нижніх, з’яв­ля­ють­ся розплив­часті бурі пля­ми. Зни­зу ли­ст­ко­вої пла­с­тин­ки, на межі здо­ро­вої та ура­же­ної тка­нин (особ­ли­во — вранці та за во­ло­гої по­го­ди), вид­но білий наліт спо­ро­но­шен­ня гри­ба, за на­явністю яко­го мож­на без­по­мил­ко­во виз­на­чи­ти хво­ро­бу. Се­ред ба­га­ть­ох за­хво­рю­вань кар­топлі, які про­яв­ля­ють­ся на ли­ст­ках у ви­гляді плям, ли­ше фіто­ф­то­роз спри­чи­нює по­яву біло­го на­льо­ту. За на­стан­ня су­хої жар­кої по­го­ди фіто­ф­торні пля­ми за­си­ха­ють.
Інтен­сив­но­му роз­вит­ку хво­ро­би сприяє три­ва­ла теп­ла й во­ло­га по­го­да. За та­ких умов про­тя­гом кількох днів усе кар­топ­лин­ня пе­ре­тво­рюється на тем­ну ма­су з оз­на­ка­ми гнит­тя.

На стеб­лах і че­реш­ках листків фіто­ф­то­роз про­яв­ляється у ви­гляді поз­дов­жніх ко­рич­не­вих смуг. У су­ху по­го­ду роз­ви­ток хво­ро­би при­зу­пи­няється, пля­ми ста­ють су­хи­ми й лам­ки­ми, а за во­ло­гих умов во­ни роз­ро­с­та­ють­ся — й зре­ш­тою за­гни­ва­ють. Ко­ли хво­ро­ба охоп­лює все більшу пло­щу ли­с­тя й сте­бел, рос­ли­на ги­не. Від хво­рих кущів кар­топлі за­ра­жа­ють­ся здо­рові, ут­во­рю­ю­чи нові во­гни­ща ура­жен­ня кар­топ­лин­ня. За спри­ят­ли­вих для хво­ро­би умов уп­ро­довж се­ми-де­ся­ти днів мо­же за­ги­ну­ти кар­топ­лин­ня на всій площі. На ура­же­но­му полі за­ли­ша­ють­ся ли­ше по­темнілі решт­ки сте­бел і ли­с­тя кар­топ­ля­них рос­лин.

На буль­бах, ура­же­них фіто­ф­то­ро­зом, ут­во­рю­ють­ся де­що вдав­лені, тверді бу­ру­ва­то-сірі пля­ми, які про­ни­ка­ють у м’якоть у ви­гляді іржа­во-бу­рих нерів­них не­крозів. Пізніше, під час за­се­лен­ня са­профітних мікро­ор­ганізмів, на ура­же­них буль­бах роз­ви­вається мо­к­ра або су­ха гниль. Гриб по­ши­рюється під час ве­ге­тації рос­лин за до­по­мо­гою конідій. Про­ро­с­та­ють во­ни тільки в крап­ли­нах во­ди або ро­си. Роз­ви­ток ко­нідії за­ле­жить від зовнішніх фак­торів, зо­к­ре­ма від тем­пе­ра­ту­ри й во­ло­гості повітря. Конідії, за­леж­но від тем­пе­ра­ту­ри, про­ро­с­та­ють й ут­во­рю­ють зо­о­спо­ри або за­род­кові труб­ки. Во­ни про­ро­с­та­ють за тем­пе­ра­ту­ри від 4 до 30°С. Ут­во­рен­ня зо­о­спор, порівня­но з рост­ко­ви­ми гіфа­ми, відбу­вається за ниж­чих тем­пе­ра­тур. Зрілі конідії відпа­да­ють від коні­дієносців і роз­но­сять­ся повітря­ни­ми по­то­ка­ми.

Цикл роз­вит­ку фіто­ф­то­ро­зу, який роз­по­чи­нається із зимівлі міцелію у хво­рих буль­бах у схо­ви­щах і бур­тах, мо­же відбу­ва­ти­ся дво­ма шля­ха­ми, що ве­дуть до за­ра­жен­ня рос­лин у полі. За пер­шо­го — інфекція фор­мується на па­ро­ст­ках, що ут­во­ри­ли­ся на ви­са­д­же­них ура­же­них буль­бах, а за дру­го­го — на ку­пах ви­б­ра­ку­ва­ної кар­топлі. Ос­таннє дже­ре­ло по­ши­рен­ня хво­ро­би не­без­печніше, оскільки буль­би в ку­пах не вкриті ґрун­том, тож для ран­нь­о­го фор­му­ван­ня й по­ши­рен­ня інфекції умо­ви знач­но спри­ят­ливіші. Після пер­вин­но­го за­ра­жен­ня рос­лин у полі спо­с­терігає­ться декілька хвиль вто­рин­ної інфекції (їхня кількість за­ле­жить від по­год­них умов). За­ра­жен­ня рос­лин і бульб відбу­вається під час зби­ран­ня кар­топлі — внаслідок кон­так­ту бульб з ура­же­ним кар­топ­лин­ням. Ко­ли хворі буль­би по­трап­ля­ють у схо­ви­ще, інфекційний цикл роз­вит­ку па­то­ге­ну за­ми­кається.

У XIX ст. в Євро­пу бу­ло за­ве­зе­но збуд­ни­ка фіто­ф­то­ро­зу, який про­тя­гом більш як століття за­ли­шав­ся єди­ним, що ура­жу­вав кар­топ­лю. Си­ту­ація на Євро­пейсь­ко­му кон­ти­ненті, зо­к­ре­ма в Ук­раїні, зміни­ла­ся у 80-х ро­ках XX ст. Спо­чат­ку в Швей­царії, а потім і в інших країнах бу­ли ви­яв­лені по­пу­ляції но­во­го ге­но­ти­пу збуд­ни­ка фіто­ф­то­ро­зу — А2. А2-сумісні ізо­ля­ти збуд­ни­ка за­хво­рю­ван­ня істот­но відрізня­ють­ся від по­пе­редніх. Во­ни більш аг­ре­сивні й віру­лентні та здатні роз­ви­ва­ти­ся в умо­вах, не­спри­ят­ли­вих для збуд­ни­ка ти­пу А1.

За сумісно­го роз­вит­ку місце­вої та но­вої по­пу­ляцій відбу­вається ста­те­вий про­цес, в ре­зуль­таті яко­го в ура­же­но­му кар­топ­линні ут­во­рю­ють­ся нові ста­теві струк­ту­ри — оо­с­по­ри. Ос­танні за­вдя­ки товстій дво­ша­ровій обо­лонці здатні про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су зберіга­ти свою життєздатність за не­спри­ят­ли­вих умов зовнішньо­го се­ре­до­ви­ща, ви­т­ри­му­ва­ти зни­жені тем­пе­ра­ту­ри, зи­му­ва­ти як на буль­бах, так і на решт­ках ба­дил­ля та в ґрунті. По суті, з но­вим ге­но­ти­пом з’яви­лось і но­ве дже­ре­ло інфекції.

По­ява но­вої фор­ми па­то­ге­ну в при­род­них по­пу­ляціях у нашій країні при­зве­ла до низ­ки змін етіології хво­ро­би, біологічних та еко­логічних вла­с­ти­во­с­тей її збуд­ни­ка. Хво­ро­ба частіше по­ча­ла з’яв­ля­ти­ся на стеб­лах кар­топлі (так зва­на стеб­ло­ва фор­ма) на один-чо­ти­ри тижні раніше від зви­чай­них строків, істот­но зріс рівень ура­же­ності бульб.

Із по­явою но­вої А2-сумісної фор­ми гри­ба фіто­ф­то­роз, який за­зви­чай ура­жу­вав кар­топ­лю в другій по­ло­вині ве­ге­тації, пе­ре­тво­рив­ся на хво­ро­бу, що спри­чи­нює за­хво­рю­ван­ня куль­ту­ри навіть у фазі сходів. Інфекція ура­жує кар­топ­лю про­тя­гом усієї ве­ге­тації — від по­яви сходів до при­род­но­го відми­ран­ня кар­топ­лин­ня. Оо­с­по­ри здатні зберіга­ти свою життєздатність уп­ро­довж чо­ти­рь­ох років, на­гро­ма­д­жу­ва­ти­ся в ґрунті й за спри­ят­ли­вих по­год­них умов спри­чи­ню­ва­ти спа­лах за­хво­рю­ван­ня. Крім то­го, ста­теві струк­ту­ри збуд­ни­ка в масі ут­во­рю­ють­ся в кар­топ­линні та пло­дах помідорів і пізніше зу­мов­лю­ють інтен­сив­не ура­жен­ня не ли­ше кар­топлі, а й помідорів. Епіфітотійний по­тенціал цьо­го дже­ре­ла над­зви­чай­но ве­ли­кий, оскільки на­са­д­жен­ня кар­топлі та помідорів скон­цен­т­ро­вані, в ос­нов­но­му, на при­са­диб­них і дач­них ділян­ках. До то­го ж ста­те­ве по­коління па­то­ге­ну ха­рак­те­ри­зується ви­со­ки­ми віру­лент­ни­ми та аг­ре­сив­ни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми, здат­не швид­ко до­ла­ти стійкість рай­о­но­ва­них та пер­спек­тив­них сортів кар­топлі й то­матів.

За­хо­ди бо­роть­би з фітофорозом

Найбільш ра­ди­каль­ним та еко­номічно вигідним за­хо­дом у бо­ротьбі з фіто­ф­то­ро­зом є ви­ве­ден­ня стійких сортів. Віднос­но стійкі до фіто­ф­то­ро­зу такі сор­ти кар­топлі: Чер­во­на ру­та, Случ, Лєта­на, Поліська ювілей­на.
Істот­ну роль у зни­женні шко­до­чин­ності гри­ба відіграє відбір здо­ро­во­го по­сад­ко­во­го ма­теріалу. Досліда­ми до­ве­де­но, що за на­яв­ності у насіннєво­му ма­теріалі ранніх сортів 1% ура­же­них бульб втра­ти вро­жаю від фіто­ф­то­ро­зу ста­нов­лять близь­ко 10%, а за 5% — від­повідно 20%.

За­для об­ме­жен­ня роз­вит­ку ґрун­то­вої інфекції насіннєві буль­би пе­ред садінням слід обов’яз­ко­во про­тру­ю­ва­ти фунгіци­да­ми.

Ефек­тив­ним за­хо­дом є пе­ред­са­див­не прогріван­ня та про­ро­щу­ван­ня бульб. За тем­пе­ра­ту­ри 15…17°С про­тя­гом 17–30 днів не­значні пля­ми фіто­ф­то­ро­зу та інших за­хво­рю­вань ста­ють до­б­ре помітни­ми, і хворі буль­би ви­да­ля­ють за по­втор­но­го пе­ре­би­ран­ня. Слід та­кож своєчас­но зни­щу­ва­ти всі решт­ки кар­топлі після вес­ня­но­го пе­ре­би­ран­ня.

На­са­д­жен­ня кар­топлі потрібно розміщу­ва­ти в сівозміні на значній відстані від ово­че­вих куль­тур із ро­ди­ни пас­ль­о­но­вих. Під кар­топ­лю слід вно­си­ти оп­ти­мальні зба­лан­со­вані нор­ми ор­ганічних та міне­раль­них до­б­рив. Об­роб­ка фунгіци­да­ми за­ли­шається ос­нов­ним прий­о­мом у бо­ротьбі з фіто­ф­то­ро­зом.  

Мак­си­маль­на ефек­тивність фунгіцидів до­ся­гається тоді, ко­ли за­хист на­са­д­жень від фіто­ф­то­ро­зу по­чи­на­ють комбіно­ва­ни­ми пре­па­ра­та­ми, до скла­ду яких вхо­дять си­с­темні й кон­тактні за­со­би, що дає змо­гу на 20–30 діб за­три­ма­ти за­ра­жен­ня кар­топ­лин­ня ій та­ким чи­ном зни­зи­ти епіфітотійний по­тенціал і, від­по­відно, втра­ти вро­жаю. Пер­шу й дру­гу профілак­тичні об­роб­ки комбіно­ва­ни­ми пре­па­ра­та­ми по­чи­на­ють із фа­зи зми­кан­ня кар­топ­лин­ня в ря­дах, не очіку­ю­чи пер­ших оз­нак по­яви фіто­ф­то­ро­зу. Як­що хво­ро­ба про­яви­ла­ся ра­но, то пер­шу об­роб­ку про­во­дять комбіно­ва­ни­ми ЗЗР, а на­ступ­ну — пре­па­ра­та­ми кон­такт­ної дії. Си­с­темні пре­па­ра­ти за­сто­со­ву­ють че­рез 10–12 днів, кон­тактні — че­рез сім-вісім. За теп­лої во­ло­гої по­го­ди інтер­ва­ли доцільно ско­ро­ти­ти до п’яти діб.

Уро­жай здо­ро­вих бульб мож­на одер­жа­ти ли­ше за своєчас­но­го зни­щен­ня кар­топ­лин­ня — не пізніше як за сім-вісім днів після ос­тан­ньої об­роб­ки фунгіци­да­ми, тоб­то за два-три дні до при­зу­пи­нен­ня фунгіцид­ної ак­тив­ності пре­па­ратів і по­чат­ку ут­во­рен­ня конідій гри­ба на кар­топ­линні. Запізнен­ня зі зни­щен­ням кар­топ­лин­ня, особ­ли­во в до­що­ву по­го­ду, при­зво­дить до швид­ко­го на­гро­ма­д­жен­ня інфекції на рос­ли­нах та в ґрунті й до ма­со­во­го за­ра­жен­ня бульб.

Зби­ран­ня вро­жаю, як пра­ви­ло, про­во­дять у су­ху по­го­ду. За ви­му­ше­но­го зби­ран­ня в до­що­ву по­го­ду буль­би ви­т­ри­му­ють під навіса­ми або в тим­ча­со­вих бур­тах із за­сто­су­ван­ням вен­ти­ляції. Після так зва­но­го ліку­валь­но­го періоду, який три­ває два-три тижні, буль­би ре­тель­но пе­ре­би­ра­ють і за­кла­да­ють на постійне зберіган­ня. 

Аль­тер­наріоз

Аль­тер­наріоз — знач­но по­ши­ре­не за­хво­рю­ван­ня кар­топлі, що за­вдає найбільшої шко­ди в Лісо­сте­пу й Сте­пу, але в ок­ремі ро­ки не­добір уро­жаю де­я­ких сприй­нят­ли­вих сортів кар­топлі мож­ли­вий і на Поліссі.
 Роз­ви­ток гриб­ниці в ура­же­них тка­ни­нах при­зво­дить до по­яви дрібних тем­но-ко­рич­не­вих плям без кон­цен­т­рич­них кіл. По­ши­рюється гриб у по­льо­вих умо­вах за до­по­мо­гою конідіос­пор. Ура­жен­ня бульб за своїми симп­то­ма­ми на­га­дує су­ху гниль, але без ут­во­рен­ня по­ду­ше­чок спо­ро­но­шен­ня. На ура­же­них аль­тер­наріозом буль­бах ви­ни­кає ба­га­то ок­руг­лих плям. За­ра­жен­ня бульб відбу­вається в ли­с­то­паді- грудні в ре­зуль­таті дії інфекції, яка по­тра­пи­ла в них під час зби­ран­ня. Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — хламідо­спо­ри й міцелій гри­ба на рос­лин­них решт­ках. Ура­жені кінці листків жовтіють, пізніше чорніють, за­си­ха­ють, підніма­ють­ся до­го­ри й згор­та­ють­ся в тру­боч­ки. 

Гриб на­ле­жить до напівпа­ра­зит­них ор­ганізмів — він зда­тен роз­ви­ва­ти­ся як на мерт­во­му, так і жи­во­му суб­ст­раті. Ура­жує ли­ше ос­лаб­лені рос­ли­ни. За­зви­чай аль­тер­наріоз про­яв­ляється на два-три тижні пізніше від ма­к­ро­споріозу на старіючо­му кар­топ­линні, що при­ско­рює відми­ран­ня ли­с­тя в кінці ве­ге­тації, ко­ли ще відбу­вається на­гро­ма­д­жен­ня вро­жаю. Це при­зво­дить до не­до­бо­ру ос­тан­нь­о­го.

Дру­га фор­ма аль­тер­наріозу — су­ха кон­цен­т­рич­на пля­мистість ли­с­тя. В Ук­раїні за­хво­рю­ван­ня по­ши­ре­не по­всюд­но, але найбільшої шко­ди за­вдає в Лісо­сте­пу і Сте­пу. Розмно­жується конідіями, які лег­ко пе­ре­но­сять­ся вітром із крап­ли­на­ми до­щу. Про­тя­гом літа ут­во­рює­ть­ся кілька по­колінь конідій, що сприяє швид­ко­му по­ши­рен­ню за­хво­рю­ван­ня. Інфекція зберігається на рос­лин­них решт­ках кар­топлі, то­матів і по­сад­ко­во­му ма­теріалі. Хво­ро­ба по­чи­нає роз­ви­ва­ти­ся че­рез кілька днів після по­яви сходів і по­ши­рюється во­гни­ща­ми впро­довж усь­о­го літа, особ­ли­во за су­хої спе­кот­ної по­го­ди. Її на­зи­ва­ють ще «ран­нь­ою су­хою пля­мистістю», оскільки на ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся ок­руглі кон­цен­т­ричні сухі ко­рич­неві пля­ми різно­го розміру. В умо­вах су­хої по­го­ди хво­ра тка­ни­на ви­к­ри­шується, і на ли­ст­ках ут­во­рю­ють­ся от­во­ри. Ве­ли­ка кількість плям при­зво­дить до по­жовтіння й відми­ран­ня листків. На стеб­лах хво­ро­ба про­яв­ляється у ви­гляді дов­га­с­тих сіру­ва­то-ко­рич­не­вих су­хих ви­ра­зок, які мо­жуть гли­бо­ко про­ни­ка­ти в тка­ни­ну й спри­чи­ню­ва­ти в’янен­ня рос­лин. Частіше це спо­с­терігається в ранніх сортів кар­топлі. На ура­же­них буль­бах ут­во­рю­ють­ся чорні, де­що вдав­лені пля­ми різної конфігу­рації. По­шко­д­жен­ня по­крив­них тка­нин спри­чи­нює роз­ви­ток су­хої і мо­к­рої гнилі та відми­ран­ня вічок. Пе­ред­час­не відми­ран­ня ли­ст­ко­вої по­верхні зу­мов­лює зни­жен­ня вро­жаю. За знач­но­го ура­жен­ня посівів аль­тер­наріоз мо­же зни­зи­ти вро­жай на 25%.

За­хо­ди бо­роть­би з аль­тер­наріозом

Хімічні за­хо­ди бо­роть­би про­ти аль­тер­наріозу такі самі, що й про­ти фіто­ф­то­ро­зу, але об­при­с­ку­ван­ня слід про­во­ди­ти в більш ранні стро­ки. Ре­ко­мен­дується та­кож зни­щу­ва­ти ура­же­не кар­топ­лин­ня, яке є дже­ре­лом інфекції аль­тер­наріозу на на­ступ­ний рік.  За­побіган­ню за­хво­рю­ван­ня сприяє до­статнє міне­раль­не жив­лен­ня рос­лин, зо­к­ре­ма азот­ни­ми до­б­ри­ва­ми.

Ризоктоніоз (парша чорна)

Це за­хво­рю­ван­ня кар­топлі зустрі­чається по­всю­ди. Ура­жує во­но буль­би, стеб­ла, сто­ло­ни й ко­рені. За­хво­рю­ван­ня про­яв­ляється у ви­гляді так зва­ної чор­ної парші бульб, за­гни­ван­ня вічок, па­ростків та відми­ран­ня ко­ренів, а та­кож у ви­гляді білої ніжки сте­бел кар­топлі. Втра­ти вро­жаю мо­жуть ста­но­ви­ти від 7–15 до 30%.
Збуд­ник за­хво­рю­ван­ня — не­до­ско­на­ла стадія гри­ба, який спри­чи­нює ут­во­рен­ня не­спо­ро­у­тво­рю­валь­ної гриб­ниці, скле­роціїв, що пе­ре­бу­ва­ють у стані спо­кою. До­с­ко­на­ла стадія гри­ба (із кла­су ба­зидіаль­них грибів) зу­мов­лює ут­во­рен­ня на стеб­лах білої ніжки.

У своєму циклі роз­вит­ку гриб про­хо­дить декілька стадій: спо­кою, па­ра­зи­тич­ну й ста­те­ву. Стадія спо­кою — це зберіган­ня інфекції у формі скле­роціїв. Та­ким чи­ном гриб зи­мує на буль­бах, у ґрунті та на рос­лин­них решт­ках. Скле­роції — це гу­с­те сплетіння гіфів, у стінках клітин яких містить­ся тем­ний пігмент — ме­ланін. Зовні на­га­ду­ють чорні гру­доч­ки ґрун­ту, що при­лип­ли до по­верхні буль­би. Во­ни до­сить лег­ко зішкріба­ють­ся, але не відми­ва­ють­ся во­дою.

На­весні в місцях зберіган­ня кар­топлі або після її садіння підви­щу­ють­ся тем­пе­ра­ту­ра та во­логість, що ство­рює спри­ят­ливі умо­ви для рос­ту й роз­вит­ку гри­ба. Раннє про­ро­с­тан­ня бульб у сортів із ко­рот­ким періодом спо­кою сприяє сильнішо­му ура­жен­ню па­ростків і сходів кар­топлі ри­зок­тоніозом. Пе­ре­бу­ва­ю­чи в тісно­му кон­такті з рос­ли­ною-гос­по­да­рем, скле­роції про­ро­с­та­ють й ут­во­рю­ють міцелій. Гіфи гри­ба про­ни­ка­ють у брунь­ки вічок і за­ра­жа­ють мо­лоді па­ро­ст­ки кар­топлі, в ре­зуль­таті чо­го на ос­танніх з’яв­ля­ють­ся бурі нерівні пля­ми, а за силь­но­го роз­вит­ку за­хво­рю­ван­ня — ви­раз­ки.

Па­ро­ст­ки гни­ють і над­ла­му­ють­ся. Ме­ханізм дії ри­зок­тонії на па­ро­ст­ки кар­топлі та­кий: буль­ба втра­чає ос­нов­ний па­ро­сток, після чо­го про­бу­д­жується спля­ча брунь­ка дру­го­го й тре­ть­о­го по­ряд­ку (про­цес подібний до об­ри­ван­ня па­ростків). На­са­д­жен­ня зріджу­ють­ся. Особ­ли­во ве­ли­кої шко­ди ри­зок­тоніоз за­вдає в ро­ки з хо­лод­ною вес­ною.

Хворі кущі відста­ють у рості. Влітку ри­зок­тоніоз про­яв­ляється у формі су­хої гнилі підзем­ної ча­с­ти­ни стеб­ла у ви­гляді ко­рич­не­вих ви­ра­зок різно­го розміру, в яких відмерлі тка­ни­ни на­га­ду­ють трух­ля­ву де­ре­ви­ну.
Ко­рені рос­ли­ни кар­топлі стійкіші до ри­зок­тоніозу, порівня­но з буль­ба­ми, сто­ло­на­ми й стеб­ла­ми. Най­сильніше від хво­ро­би по­тер­па­ють сто­ло­ни й мо­лоді буль­би. За­ра­жен­ня бру­нь­ок на сто­ло­нах ча­с­то зу­мов­лює де­фор­мацію бульб, які ста­ють по­твор­ни­ми, шор­ст­ки­ми, не­ти­по­ви­ми для сор­ту. На сто­ло­нах ри­зокто-ніоз спри­чи­нює не­кроз тка­нин та ут­во­рен­ня ви­ра­зок, че­рез які в буль­би мо­жуть про­ни­ка­ти ґрун­тові бак­терії — збуд­ни­ки чор­ної ніжки. Верхівкові ли­ст­ки на стеб­лах скру­чу­ють­ся чов­ни­ком на­вко­ло цен­т­раль­ної жил­ки, нерідко на­бу­ва­ють ан­тоціано­во­го за­барв­лен­ня. Рос­ли­ни ста­ють схо­жи­ми на ура­жені віру­сом скру­чу­ван­ня ли­с­тя, що ус­клад­нює іден­тифікацію хво­ро­би. За за­хво­рю­ван­ня сто­лонів ча­с­ти­на бульб відо­крем­люється від рос­ли­ни, внаслідок чо­го їхній ріст при­пи­няється, на них ут­во­рю­ють­ся тріщи­ни, за­па­ди­ни та інші де­фек­ти. По­творні буль­би мо­жуть роз­ви­ва­ти­ся в ре­зуль­таті ура­жен­ня сто­лонів (во­ни ут­во­рю­ють­ся на­вко­ло стеб­ла — так звані си­дячі буль­би, які в про­цесі роз­ро­с­тан­ня тис­нуть од­на на од­ну й де­фор­му­ют­ься).

За во­ло­гої по­го­ди в другій по­ло­вині ве­ге­тації ни­жня ча­с­ти­на стеб­ла ча­с­то по­кри­вається сіру­ва­то-білим, ніби по­встя­ним, на­льо­том, що є ба­зидіаль­ним спо­ро­но­шен­ням гри­ба. Ця стадія роз­вит­ку ри­зок­тоніозу має на­зву «біла ніжка». Ба­зидіос­по­ри да­ють по­ча­ток до­сить життєздат­но­му міцелію, з яко­го пізніше ут­во­рю­ють­ся скле­роції гри­ба. Ос­танні три­ва­лий час (до де­ся­ти місяців) зберіга­ють свою життєздатність.

На відміну від інших па­ра­зитів, гриб ха­рак­те­ри­зується ви­нят­ко­во ши­ро­кою спеціалізацією: він мо­же ура­жу­ва­ти май­же 230 видів із 66 ро­дин. Особ­ли­во ба­га­то рос­лин-гос­по­дарів се­ред ро­дин бо­бо­вих, ай­ст­ро­вих, тон­ко­но­гих, ка­пу­с­тя­них, пас­ль­о­но­вих.

Гриб ура­жує кар­топ­лю, то­ма­ти, ка­пу­с­ту, ре­дис, бу­ря­ки, лю­цер­ну, ква­со­лю, со­че­ви­цю, лю­пин. Ці куль­ту­ри є не­ба­жа­ним по­пе­ред­ни­ком для кар­топлі. Прак­тич­но не ура­жу­ють­ся ним зер­нові куль­ту­ри й зла­кові тра­ви. Сла­бо пошкоджується ри­зок­тоніозом ко­ню­ши­на, зовсім не ура­жу­ють­ся ци­бу­ля й кріп.

Збуд­ник хво­ро­би на­ле­жить до фа­куль­та­тив­них па­ра­зитів, оскільки гриб­ни­ця мо­же три­ва­лий час існу­ва­ти в ґрунті са­профітно. Найс­при­ят­ливіші для ри­зок­тонії ґрун­ти з ви­со­ким умістом пе­ре­гною. Інфекція зберігається в ґрунті й на буль­бах, про­те найбільшу не­без­пе­ку ста­но­вить та, що містить­ся на по­сад­ко­во­му ма­теріалі.

За­хо­ди бо­роть­би з ри­зок­тоніозом

До­три­ман­ня сі­возміни, зби­ран­ня й зни­щен­ня рос­лин­них ре­ш­ток, добір сортів із три­ва­лим періодом спо­кою, за­без­пе­чен­ня оп­ти­маль­них умов зберіган­ня, за­побіган­ня пе­ред­час­но­му про­ро­с­тан­ню насіннєвих бульб, відбір здо­ро­во­го по­сад­ко­во­го ма­теріалу (без скле­роціїв), зне­за­ра­жен­ня фунгіци­да­ми насіннєвих бульб зі скле­роціями, садіння в прогрітий ґрунт, своєчас­не та якісне про­ве­ден­ня до­схо­до­вих роз­пу­шу­вань ґрун­ту, раннє зби­ран­ня бульб на насінниць­ких ділян­ках.

 

О. Вишневська, канд. с.-г. наук, заввідділу насінництва, 
Інститут картоплярства НААН

 

Інформація для цитування
Хвороби картоплі та заходи щодо їх обмежень/ О. Вишневська // Пропозиція/ — 2017. — № 5. — С. 120-124

Інтерв'ю
Николай Орлов
У 2016 році значно зросла кількість рейдерських захоплень підприємств. Серед постраждалих є і  представники аграрного бізнесу. Лише протягом першого півріччя зі скаргами на дії рейдерів до
Вихід на зовнішні ринки все частіше стає закономірним етапом розвитку успішного бізнесу. Втім, перед керівником, що прийняв рішення про зовнішню експансію, традиційно постає багато запитань. І хоча