Фунгіцидні заходи боротьби з фітофторозом, альтернаріоз, фітофторою картоплі

Інфекційні хво­ро­би є най­по­ши­ре­нішою гру­пою за­хво­рю­вань кар­топлі. Збит­ки від них ста­нов­лять 20–30% уро­жаю, іноді мо­жуть до­ся­га­ти 80% і більше. Мас­шта­би по­шко­д­жень кар­топлі інфекційни­ми за­хво­рю­ван­ня­ми виз­на­ча­ють­ся ком­плек­сом фак­торів, се­ред яких най­важ­ливіше місце зай­ма­ють такі, як чис­ленність мікро­ор­ганізмів, що є збуд­ни­ка­ми за­хво­рю­вань (гри­би, бак­терії, віру­си, віроїди, фіто­плаз­ми), кількість інфекції та на­явність умов, спри­ят­ли­вих для їхньо­го роз­вит­ку.

Грибні хво­ро­би (міко­зи)

Міко­зи — це інфекційні за­хво­рю­ван­ня, спри­чи­нені фіто­па­то­ген­ни­ми гри­ба­ми. Во­ни є найбільшою, ду­же різно­манітною, гру­пою хво­роб. Над­зви­чай­но шко­до­чинні, особ­ли­во в ро­ки епіфітотій, ко­ли втра­ти вро­жаю мо­жуть ся­га­ти 30–50% і більше.

Фітофтороз

Фіто­ф­то­роз є однією з най­по­ши­реніших і ду­же не­без­печ­них хво­роб кар­топлі. Розповсюджена на всій те­ри­торії, але найбільшої шко­ди за­вдає на Поліссі, в пе­редгірській і гірській зо­нах Кар­пат та в півден­но-західній ча­с­тині Лісо­сте­пу. В ок­ремі ро­ки за­вдає знач­них збитків і в півден­них об­ла­с­тях, особ­ли­во на зро­шу­ва­них зем­лях.
За ос­танні двад­цять років в Ук­раїні ма­со­ве ура­жен­ня кар­топлі фіто­ф­то­ро­зом (епіфітотійний роз­ви­ток хво­ро­би) спо­с­теріга­ли май­же щорічно. Ма­со­во кар­топ­лин­ня ура­жується на ве­ли­ких пло­щах — 20–50%, а буль­би — на 8–23%. Втра­ти вро­жаю ся­га­ють 30–50%.

Хво­ро­бу бу­ло ви­яв­ле­но май­же од­но­час­но у США та Європі  (1842–1843 рр.). Є при­пу­щен­ня, що її за­вез­ли з Пе­ру за ма­со­во­го ек­с­пор­ту чилійської селітри, яке роз­по­ча­ло­ся 1840 ро­ку. Німець­кий бо­танік де Барі, який опи­сав збуд­ни­ка хво­ро­би, дав йо­му на­зву «фіто­­ф­то­ра», що оз­на­чає «по­жи­рач рос­лин».

Гриб ура­жує ли­с­тя, стеб­ла, буль­би, квітки та яго­ди. На ли­ст­ках, по­чи­на­ю­чи з нижніх, з’яв­ля­ють­ся розплив­часті бурі пля­ми. Зни­зу ли­ст­ко­вої пла­с­тин­ки, на межі здо­ро­вої та ура­же­ної тка­нин (особ­ли­во — вранці та за во­ло­гої по­го­ди), вид­но білий наліт спо­ро­но­шен­ня гри­ба, за на­явністю яко­го мож­на без­по­мил­ко­во виз­на­чи­ти хво­ро­бу. Се­ред ба­га­ть­ох за­хво­рю­вань кар­топлі, які про­яв­ля­ють­ся на ли­ст­ках у ви­гляді плям, ли­ше фіто­ф­то­роз спри­чи­нює по­яву біло­го на­льо­ту. За на­стан­ня су­хої жар­кої по­го­ди фіто­ф­торні пля­ми за­си­ха­ють.
Інтен­сив­но­му роз­вит­ку хво­ро­би сприяє три­ва­ла теп­ла й во­ло­га по­го­да. За та­ких умов про­тя­гом кількох днів усе кар­топ­лин­ня пе­ре­тво­рюється на тем­ну ма­су з оз­на­ка­ми гнит­тя.

На стеб­лах і че­реш­ках листків фіто­ф­то­роз про­яв­ляється у ви­гляді поз­дов­жніх ко­рич­не­вих смуг. У су­ху по­го­ду роз­ви­ток хво­ро­би при­зу­пи­няється, пля­ми ста­ють су­хи­ми й лам­ки­ми, а за во­ло­гих умов во­ни роз­ро­с­та­ють­ся — й зре­ш­тою за­гни­ва­ють. Ко­ли хво­ро­ба охоп­лює все більшу пло­щу ли­с­тя й сте­бел, рос­ли­на ги­не. Від хво­рих кущів кар­топлі за­ра­жа­ють­ся здо­рові, ут­во­рю­ю­чи нові во­гни­ща ура­жен­ня кар­топ­лин­ня. За спри­ят­ли­вих для хво­ро­би умов уп­ро­довж се­ми-де­ся­ти днів мо­же за­ги­ну­ти кар­топ­лин­ня на всій площі. На ура­же­но­му полі за­ли­ша­ють­ся ли­ше по­темнілі решт­ки сте­бел і ли­с­тя кар­топ­ля­них рос­лин.

На буль­бах, ура­же­них фіто­ф­то­ро­зом, ут­во­рю­ють­ся де­що вдав­лені, тверді бу­ру­ва­то-сірі пля­ми, які про­ни­ка­ють у м’якоть у ви­гляді іржа­во-бу­рих нерів­них не­крозів. Пізніше, під час за­се­лен­ня са­профітних мікро­ор­ганізмів, на ура­же­них буль­бах роз­ви­вається мо­к­ра або су­ха гниль. Гриб по­ши­рюється під час ве­ге­тації рос­лин за до­по­мо­гою конідій. Про­ро­с­та­ють во­ни тільки в крап­ли­нах во­ди або ро­си. Роз­ви­ток ко­нідії за­ле­жить від зовнішніх фак­торів, зо­к­ре­ма від тем­пе­ра­ту­ри й во­ло­гості повітря. Конідії, за­леж­но від тем­пе­ра­ту­ри, про­ро­с­та­ють й ут­во­рю­ють зо­о­спо­ри або за­род­кові труб­ки. Во­ни про­ро­с­та­ють за тем­пе­ра­ту­ри від 4 до 30°С. Ут­во­рен­ня зо­о­спор, порівня­но з рост­ко­ви­ми гіфа­ми, відбу­вається за ниж­чих тем­пе­ра­тур. Зрілі конідії відпа­да­ють від коні­дієносців і роз­но­сять­ся повітря­ни­ми по­то­ка­ми.

Цикл роз­вит­ку фіто­ф­то­ро­зу, який роз­по­чи­нається із зимівлі міцелію у хво­рих буль­бах у схо­ви­щах і бур­тах, мо­же відбу­ва­ти­ся дво­ма шля­ха­ми, що ве­дуть до за­ра­жен­ня рос­лин у полі. За пер­шо­го — інфекція фор­мується на па­ро­ст­ках, що ут­во­ри­ли­ся на ви­са­д­же­них ура­же­них буль­бах, а за дру­го­го — на ку­пах ви­б­ра­ку­ва­ної кар­топлі. Ос­таннє дже­ре­ло по­ши­рен­ня хво­ро­би не­без­печніше, оскільки буль­би в ку­пах не вкриті ґрун­том, тож для ран­нь­о­го фор­му­ван­ня й по­ши­рен­ня інфекції умо­ви знач­но спри­ят­ливіші. Після пер­вин­но­го за­ра­жен­ня рос­лин у полі спо­с­терігає­ться декілька хвиль вто­рин­ної інфекції (їхня кількість за­ле­жить від по­год­них умов). За­ра­жен­ня рос­лин і бульб відбу­вається під час зби­ран­ня кар­топлі — внаслідок кон­так­ту бульб з ура­же­ним кар­топ­лин­ням. Ко­ли хворі буль­би по­трап­ля­ють у схо­ви­ще, інфекційний цикл роз­вит­ку па­то­ге­ну за­ми­кається.

У XIX ст. в Євро­пу бу­ло за­ве­зе­но збуд­ни­ка фіто­ф­то­ро­зу, який про­тя­гом більш як століття за­ли­шав­ся єди­ним, що ура­жу­вав кар­топ­лю. Си­ту­ація на Євро­пейсь­ко­му кон­ти­ненті, зо­к­ре­ма в Ук­раїні, зміни­ла­ся у 80-х ро­ках XX ст. Спо­чат­ку в Швей­царії, а потім і в інших країнах бу­ли ви­яв­лені по­пу­ляції но­во­го ге­но­ти­пу збуд­ни­ка фіто­ф­то­ро­зу — А2. А2-сумісні ізо­ля­ти збуд­ни­ка за­хво­рю­ван­ня істот­но відрізня­ють­ся від по­пе­редніх. Во­ни більш аг­ре­сивні й віру­лентні та здатні роз­ви­ва­ти­ся в умо­вах, не­спри­ят­ли­вих для збуд­ни­ка ти­пу А1.

За сумісно­го роз­вит­ку місце­вої та но­вої по­пу­ляцій відбу­вається ста­те­вий про­цес, в ре­зуль­таті яко­го в ура­же­но­му кар­топ­линні ут­во­рю­ють­ся нові ста­теві струк­ту­ри — оо­с­по­ри. Ос­танні за­вдя­ки товстій дво­ша­ровій обо­лонці здатні про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су зберіга­ти свою життєздатність за не­спри­ят­ли­вих умов зовнішньо­го се­ре­до­ви­ща, ви­т­ри­му­ва­ти зни­жені тем­пе­ра­ту­ри, зи­му­ва­ти як на буль­бах, так і на решт­ках ба­дил­ля та в ґрунті. По суті, з но­вим ге­но­ти­пом з’яви­лось і но­ве дже­ре­ло інфекції.

По­ява но­вої фор­ми па­то­ге­ну в при­род­них по­пу­ляціях у нашій країні при­зве­ла до низ­ки змін етіології хво­ро­би, біологічних та еко­логічних вла­с­ти­во­с­тей її збуд­ни­ка. Хво­ро­ба частіше по­ча­ла з’яв­ля­ти­ся на стеб­лах кар­топлі (так зва­на стеб­ло­ва фор­ма) на один-чо­ти­ри тижні раніше від зви­чай­них строків, істот­но зріс рівень ура­же­ності бульб.

Із по­явою но­вої А2-сумісної фор­ми гри­ба фіто­ф­то­роз, який за­зви­чай ура­жу­вав кар­топ­лю в другій по­ло­вині ве­ге­тації, пе­ре­тво­рив­ся на хво­ро­бу, що спри­чи­нює за­хво­рю­ван­ня куль­ту­ри навіть у фазі сходів. Інфекція ура­жує кар­топ­лю про­тя­гом усієї ве­ге­тації — від по­яви сходів до при­род­но­го відми­ран­ня кар­топ­лин­ня. Оо­с­по­ри здатні зберіга­ти свою життєздатність уп­ро­довж чо­ти­рь­ох років, на­гро­ма­д­жу­ва­ти­ся в ґрунті й за спри­ят­ли­вих по­год­них умов спри­чи­ню­ва­ти спа­лах за­хво­рю­ван­ня. Крім то­го, ста­теві струк­ту­ри збуд­ни­ка в масі ут­во­рю­ють­ся в кар­топ­линні та пло­дах помідорів і пізніше зу­мов­лю­ють інтен­сив­не ура­жен­ня не ли­ше кар­топлі, а й помідорів. Епіфітотійний по­тенціал цьо­го дже­ре­ла над­зви­чай­но ве­ли­кий, оскільки на­са­д­жен­ня кар­топлі та помідорів скон­цен­т­ро­вані, в ос­нов­но­му, на при­са­диб­них і дач­них ділян­ках. До то­го ж ста­те­ве по­коління па­то­ге­ну ха­рак­те­ри­зується ви­со­ки­ми віру­лент­ни­ми та аг­ре­сив­ни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми, здат­не швид­ко до­ла­ти стійкість рай­о­но­ва­них та пер­спек­тив­них сортів кар­топлі й то­матів.

За­хо­ди бо­роть­би з фітофорозом

Найбільш ра­ди­каль­ним та еко­номічно вигідним за­хо­дом у бо­ротьбі з фіто­ф­то­ро­зом є ви­ве­ден­ня стійких сортів. Віднос­но стійкі до фіто­ф­то­ро­зу такі сор­ти кар­топлі: Чер­во­на ру­та, Случ, Лєта­на, Поліська ювілей­на.
Істот­ну роль у зни­женні шко­до­чин­ності гри­ба відіграє відбір здо­ро­во­го по­сад­ко­во­го ма­теріалу. Досліда­ми до­ве­де­но, що за на­яв­ності у насіннєво­му ма­теріалі ранніх сортів 1% ура­же­них бульб втра­ти вро­жаю від фіто­ф­то­ро­зу ста­нов­лять близь­ко 10%, а за 5% — від­повідно 20%.

За­для об­ме­жен­ня роз­вит­ку ґрун­то­вої інфекції насіннєві буль­би пе­ред садінням слід обов’яз­ко­во про­тру­ю­ва­ти фунгіци­да­ми.

Ефек­тив­ним за­хо­дом є пе­ред­са­див­не прогріван­ня та про­ро­щу­ван­ня бульб. За тем­пе­ра­ту­ри 15…17°С про­тя­гом 17–30 днів не­значні пля­ми фіто­ф­то­ро­зу та інших за­хво­рю­вань ста­ють до­б­ре помітни­ми, і хворі буль­би ви­да­ля­ють за по­втор­но­го пе­ре­би­ран­ня. Слід та­кож своєчас­но зни­щу­ва­ти всі решт­ки кар­топлі після вес­ня­но­го пе­ре­би­ран­ня.

На­са­д­жен­ня кар­топлі потрібно розміщу­ва­ти в сівозміні на значній відстані від ово­че­вих куль­тур із ро­ди­ни пас­ль­о­но­вих. Під кар­топ­лю слід вно­си­ти оп­ти­мальні зба­лан­со­вані нор­ми ор­ганічних та міне­раль­них до­б­рив. Об­роб­ка фунгіци­да­ми за­ли­шається ос­нов­ним прий­о­мом у бо­ротьбі з фіто­ф­то­ро­зом.  

Мак­си­маль­на ефек­тивність фунгіцидів до­ся­гається тоді, ко­ли за­хист на­са­д­жень від фіто­ф­то­ро­зу по­чи­на­ють комбіно­ва­ни­ми пре­па­ра­та­ми, до скла­ду яких вхо­дять си­с­темні й кон­тактні за­со­би, що дає змо­гу на 20–30 діб за­три­ма­ти за­ра­жен­ня кар­топ­лин­ня ій та­ким чи­ном зни­зи­ти епіфітотійний по­тенціал і, від­по­відно, втра­ти вро­жаю. Пер­шу й дру­гу профілак­тичні об­роб­ки комбіно­ва­ни­ми пре­па­ра­та­ми по­чи­на­ють із фа­зи зми­кан­ня кар­топ­лин­ня в ря­дах, не очіку­ю­чи пер­ших оз­нак по­яви фіто­ф­то­ро­зу. Як­що хво­ро­ба про­яви­ла­ся ра­но, то пер­шу об­роб­ку про­во­дять комбіно­ва­ни­ми ЗЗР, а на­ступ­ну — пре­па­ра­та­ми кон­такт­ної дії. Си­с­темні пре­па­ра­ти за­сто­со­ву­ють че­рез 10–12 днів, кон­тактні — че­рез сім-вісім. За теп­лої во­ло­гої по­го­ди інтер­ва­ли доцільно ско­ро­ти­ти до п’яти діб.

Уро­жай здо­ро­вих бульб мож­на одер­жа­ти ли­ше за своєчас­но­го зни­щен­ня кар­топ­лин­ня — не пізніше як за сім-вісім днів після ос­тан­ньої об­роб­ки фунгіци­да­ми, тоб­то за два-три дні до при­зу­пи­нен­ня фунгіцид­ної ак­тив­ності пре­па­ратів і по­чат­ку ут­во­рен­ня конідій гри­ба на кар­топ­линні. Запізнен­ня зі зни­щен­ням кар­топ­лин­ня, особ­ли­во в до­що­ву по­го­ду, при­зво­дить до швид­ко­го на­гро­ма­д­жен­ня інфекції на рос­ли­нах та в ґрунті й до ма­со­во­го за­ра­жен­ня бульб.

Зби­ран­ня вро­жаю, як пра­ви­ло, про­во­дять у су­ху по­го­ду. За ви­му­ше­но­го зби­ран­ня в до­що­ву по­го­ду буль­би ви­т­ри­му­ють під навіса­ми або в тим­ча­со­вих бур­тах із за­сто­су­ван­ням вен­ти­ляції. Після так зва­но­го ліку­валь­но­го періоду, який три­ває два-три тижні, буль­би ре­тель­но пе­ре­би­ра­ють і за­кла­да­ють на постійне зберіган­ня. 

Аль­тер­наріоз

Аль­тер­наріоз — знач­но по­ши­ре­не за­хво­рю­ван­ня кар­топлі, що за­вдає найбільшої шко­ди в Лісо­сте­пу й Сте­пу, але в ок­ремі ро­ки не­добір уро­жаю де­я­ких сприй­нят­ли­вих сортів кар­топлі мож­ли­вий і на Поліссі.
 Роз­ви­ток гриб­ниці в ура­же­них тка­ни­нах при­зво­дить до по­яви дрібних тем­но-ко­рич­не­вих плям без кон­цен­т­рич­них кіл. По­ши­рюється гриб у по­льо­вих умо­вах за до­по­мо­гою конідіос­пор. Ура­жен­ня бульб за своїми симп­то­ма­ми на­га­дує су­ху гниль, але без ут­во­рен­ня по­ду­ше­чок спо­ро­но­шен­ня. На ура­же­них аль­тер­наріозом буль­бах ви­ни­кає ба­га­то ок­руг­лих плям. За­ра­жен­ня бульб відбу­вається в ли­с­то­паді- грудні в ре­зуль­таті дії інфекції, яка по­тра­пи­ла в них під час зби­ран­ня. Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — хламідо­спо­ри й міцелій гри­ба на рос­лин­них решт­ках. Ура­жені кінці листків жовтіють, пізніше чорніють, за­си­ха­ють, підніма­ють­ся до­го­ри й згор­та­ють­ся в тру­боч­ки. 

Гриб на­ле­жить до напівпа­ра­зит­них ор­ганізмів — він зда­тен роз­ви­ва­ти­ся як на мерт­во­му, так і жи­во­му суб­ст­раті. Ура­жує ли­ше ос­лаб­лені рос­ли­ни. За­зви­чай аль­тер­наріоз про­яв­ляється на два-три тижні пізніше від ма­к­ро­споріозу на старіючо­му кар­топ­линні, що при­ско­рює відми­ран­ня ли­с­тя в кінці ве­ге­тації, ко­ли ще відбу­вається на­гро­ма­д­жен­ня вро­жаю. Це при­зво­дить до не­до­бо­ру ос­тан­нь­о­го.

Дру­га фор­ма аль­тер­наріозу — су­ха кон­цен­т­рич­на пля­мистість ли­с­тя. В Ук­раїні за­хво­рю­ван­ня по­ши­ре­не по­всюд­но, але найбільшої шко­ди за­вдає в Лісо­сте­пу і Сте­пу. Розмно­жується конідіями, які лег­ко пе­ре­но­сять­ся вітром із крап­ли­на­ми до­щу. Про­тя­гом літа ут­во­рює­ть­ся кілька по­колінь конідій, що сприяє швид­ко­му по­ши­рен­ню за­хво­рю­ван­ня. Інфекція зберігається на рос­лин­них решт­ках кар­топлі, то­матів і по­сад­ко­во­му ма­теріалі. Хво­ро­ба по­чи­нає роз­ви­ва­ти­ся че­рез кілька днів після по­яви сходів і по­ши­рюється во­гни­ща­ми впро­довж усь­о­го літа, особ­ли­во за су­хої спе­кот­ної по­го­ди. Її на­зи­ва­ють ще «ран­нь­ою су­хою пля­мистістю», оскільки на ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся ок­руглі кон­цен­т­ричні сухі ко­рич­неві пля­ми різно­го розміру. В умо­вах су­хої по­го­ди хво­ра тка­ни­на ви­к­ри­шується, і на ли­ст­ках ут­во­рю­ють­ся от­во­ри. Ве­ли­ка кількість плям при­зво­дить до по­жовтіння й відми­ран­ня листків. На стеб­лах хво­ро­ба про­яв­ляється у ви­гляді дов­га­с­тих сіру­ва­то-ко­рич­не­вих су­хих ви­ра­зок, які мо­жуть гли­бо­ко про­ни­ка­ти в тка­ни­ну й спри­чи­ню­ва­ти в’янен­ня рос­лин. Частіше це спо­с­терігається в ранніх сортів кар­топлі. На ура­же­них буль­бах ут­во­рю­ють­ся чорні, де­що вдав­лені пля­ми різної конфігу­рації. По­шко­д­жен­ня по­крив­них тка­нин спри­чи­нює роз­ви­ток су­хої і мо­к­рої гнилі та відми­ран­ня вічок. Пе­ред­час­не відми­ран­ня ли­ст­ко­вої по­верхні зу­мов­лює зни­жен­ня вро­жаю. За знач­но­го ура­жен­ня посівів аль­тер­наріоз мо­же зни­зи­ти вро­жай на 25%.

За­хо­ди бо­роть­би з аль­тер­наріозом

Хімічні за­хо­ди бо­роть­би про­ти аль­тер­наріозу такі самі, що й про­ти фіто­ф­то­ро­зу, але об­при­с­ку­ван­ня слід про­во­ди­ти в більш ранні стро­ки. Ре­ко­мен­дується та­кож зни­щу­ва­ти ура­же­не кар­топ­лин­ня, яке є дже­ре­лом інфекції аль­тер­наріозу на на­ступ­ний рік.  За­побіган­ню за­хво­рю­ван­ня сприяє до­статнє міне­раль­не жив­лен­ня рос­лин, зо­к­ре­ма азот­ни­ми до­б­ри­ва­ми.

Ризоктоніоз (парша чорна)

Це за­хво­рю­ван­ня кар­топлі зустрі­чається по­всю­ди. Ура­жує во­но буль­би, стеб­ла, сто­ло­ни й ко­рені. За­хво­рю­ван­ня про­яв­ляється у ви­гляді так зва­ної чор­ної парші бульб, за­гни­ван­ня вічок, па­ростків та відми­ран­ня ко­ренів, а та­кож у ви­гляді білої ніжки сте­бел кар­топлі. Втра­ти вро­жаю мо­жуть ста­но­ви­ти від 7–15 до 30%.
Збуд­ник за­хво­рю­ван­ня — не­до­ско­на­ла стадія гри­ба, який спри­чи­нює ут­во­рен­ня не­спо­ро­у­тво­рю­валь­ної гриб­ниці, скле­роціїв, що пе­ре­бу­ва­ють у стані спо­кою. До­с­ко­на­ла стадія гри­ба (із кла­су ба­зидіаль­них грибів) зу­мов­лює ут­во­рен­ня на стеб­лах білої ніжки.

У своєму циклі роз­вит­ку гриб про­хо­дить декілька стадій: спо­кою, па­ра­зи­тич­ну й ста­те­ву. Стадія спо­кою — це зберіган­ня інфекції у формі скле­роціїв. Та­ким чи­ном гриб зи­мує на буль­бах, у ґрунті та на рос­лин­них решт­ках. Скле­роції — це гу­с­те сплетіння гіфів, у стінках клітин яких містить­ся тем­ний пігмент — ме­ланін. Зовні на­га­ду­ють чорні гру­доч­ки ґрун­ту, що при­лип­ли до по­верхні буль­би. Во­ни до­сить лег­ко зішкріба­ють­ся, але не відми­ва­ють­ся во­дою.

На­весні в місцях зберіган­ня кар­топлі або після її садіння підви­щу­ють­ся тем­пе­ра­ту­ра та во­логість, що ство­рює спри­ят­ливі умо­ви для рос­ту й роз­вит­ку гри­ба. Раннє про­ро­с­тан­ня бульб у сортів із ко­рот­ким періодом спо­кою сприяє сильнішо­му ура­жен­ню па­ростків і сходів кар­топлі ри­зок­тоніозом. Пе­ре­бу­ва­ю­чи в тісно­му кон­такті з рос­ли­ною-гос­по­да­рем, скле­роції про­ро­с­та­ють й ут­во­рю­ють міцелій. Гіфи гри­ба про­ни­ка­ють у брунь­ки вічок і за­ра­жа­ють мо­лоді па­ро­ст­ки кар­топлі, в ре­зуль­таті чо­го на ос­танніх з’яв­ля­ють­ся бурі нерівні пля­ми, а за силь­но­го роз­вит­ку за­хво­рю­ван­ня — ви­раз­ки.

Па­ро­ст­ки гни­ють і над­ла­му­ють­ся. Ме­ханізм дії ри­зок­тонії на па­ро­ст­ки кар­топлі та­кий: буль­ба втра­чає ос­нов­ний па­ро­сток, після чо­го про­бу­д­жується спля­ча брунь­ка дру­го­го й тре­ть­о­го по­ряд­ку (про­цес подібний до об­ри­ван­ня па­ростків). На­са­д­жен­ня зріджу­ють­ся. Особ­ли­во ве­ли­кої шко­ди ри­зок­тоніоз за­вдає в ро­ки з хо­лод­ною вес­ною.

Хворі кущі відста­ють у рості. Влітку ри­зок­тоніоз про­яв­ляється у формі су­хої гнилі підзем­ної ча­с­ти­ни стеб­ла у ви­гляді ко­рич­не­вих ви­ра­зок різно­го розміру, в яких відмерлі тка­ни­ни на­га­ду­ють трух­ля­ву де­ре­ви­ну.
Ко­рені рос­ли­ни кар­топлі стійкіші до ри­зок­тоніозу, порівня­но з буль­ба­ми, сто­ло­на­ми й стеб­ла­ми. Най­сильніше від хво­ро­би по­тер­па­ють сто­ло­ни й мо­лоді буль­би. За­ра­жен­ня бру­нь­ок на сто­ло­нах ча­с­то зу­мов­лює де­фор­мацію бульб, які ста­ють по­твор­ни­ми, шор­ст­ки­ми, не­ти­по­ви­ми для сор­ту. На сто­ло­нах ри­зокто-ніоз спри­чи­нює не­кроз тка­нин та ут­во­рен­ня ви­ра­зок, че­рез які в буль­би мо­жуть про­ни­ка­ти ґрун­тові бак­терії — збуд­ни­ки чор­ної ніжки. Верхівкові ли­ст­ки на стеб­лах скру­чу­ють­ся чов­ни­ком на­вко­ло цен­т­раль­ної жил­ки, нерідко на­бу­ва­ють ан­тоціано­во­го за­барв­лен­ня. Рос­ли­ни ста­ють схо­жи­ми на ура­жені віру­сом скру­чу­ван­ня ли­с­тя, що ус­клад­нює іден­тифікацію хво­ро­би. За за­хво­рю­ван­ня сто­лонів ча­с­ти­на бульб відо­крем­люється від рос­ли­ни, внаслідок чо­го їхній ріст при­пи­няється, на них ут­во­рю­ють­ся тріщи­ни, за­па­ди­ни та інші де­фек­ти. По­творні буль­би мо­жуть роз­ви­ва­ти­ся в ре­зуль­таті ура­жен­ня сто­лонів (во­ни ут­во­рю­ють­ся на­вко­ло стеб­ла — так звані си­дячі буль­би, які в про­цесі роз­ро­с­тан­ня тис­нуть од­на на од­ну й де­фор­му­ют­ься).

За во­ло­гої по­го­ди в другій по­ло­вині ве­ге­тації ни­жня ча­с­ти­на стеб­ла ча­с­то по­кри­вається сіру­ва­то-білим, ніби по­встя­ним, на­льо­том, що є ба­зидіаль­ним спо­ро­но­шен­ням гри­ба. Ця стадія роз­вит­ку ри­зок­тоніозу має на­зву «біла ніжка». Ба­зидіос­по­ри да­ють по­ча­ток до­сить життєздат­но­му міцелію, з яко­го пізніше ут­во­рю­ють­ся скле­роції гри­ба. Ос­танні три­ва­лий час (до де­ся­ти місяців) зберіга­ють свою життєздатність.

На відміну від інших па­ра­зитів, гриб ха­рак­те­ри­зується ви­нят­ко­во ши­ро­кою спеціалізацією: він мо­же ура­жу­ва­ти май­же 230 видів із 66 ро­дин. Особ­ли­во ба­га­то рос­лин-гос­по­дарів се­ред ро­дин бо­бо­вих, ай­ст­ро­вих, тон­ко­но­гих, ка­пу­с­тя­них, пас­ль­о­но­вих.

Гриб ура­жує кар­топ­лю, то­ма­ти, ка­пу­с­ту, ре­дис, бу­ря­ки, лю­цер­ну, ква­со­лю, со­че­ви­цю, лю­пин. Ці куль­ту­ри є не­ба­жа­ним по­пе­ред­ни­ком для кар­топлі. Прак­тич­но не ура­жу­ють­ся ним зер­нові куль­ту­ри й зла­кові тра­ви. Сла­бо пошкоджується ри­зок­тоніозом ко­ню­ши­на, зовсім не ура­жу­ють­ся ци­бу­ля й кріп.

Збуд­ник хво­ро­би на­ле­жить до фа­куль­та­тив­них па­ра­зитів, оскільки гриб­ни­ця мо­же три­ва­лий час існу­ва­ти в ґрунті са­профітно. Найс­при­ят­ливіші для ри­зок­тонії ґрун­ти з ви­со­ким умістом пе­ре­гною. Інфекція зберігається в ґрунті й на буль­бах, про­те найбільшу не­без­пе­ку ста­но­вить та, що містить­ся на по­сад­ко­во­му ма­теріалі.

За­хо­ди бо­роть­би з ри­зок­тоніозом

До­три­ман­ня сі­возміни, зби­ран­ня й зни­щен­ня рос­лин­них ре­ш­ток, добір сортів із три­ва­лим періодом спо­кою, за­без­пе­чен­ня оп­ти­маль­них умов зберіган­ня, за­побіган­ня пе­ред­час­но­му про­ро­с­тан­ню насіннєвих бульб, відбір здо­ро­во­го по­сад­ко­во­го ма­теріалу (без скле­роціїв), зне­за­ра­жен­ня фунгіци­да­ми насіннєвих бульб зі скле­роціями, садіння в прогрітий ґрунт, своєчас­не та якісне про­ве­ден­ня до­схо­до­вих роз­пу­шу­вань ґрун­ту, раннє зби­ран­ня бульб на насінниць­ких ділян­ках.

О. Вишневська, канд. с.-г. наук, заввідділу насінництва, 
Інститут картоплярства НААН

Інформація для цитування
Хвороби картоплі та заходи щодо їх обмежень/ О. Вишневська // Пропозиція/ — 2017. — № 5. — С. 120-124