Боротьба з бур'яном хвощем польовим

Рос­ли­на по­ши­ре­на прак­тич­но всією помірною зо­ною північної півкулі, рос­те в Північній і Пів­денній Аф­риці та на Ка­нарсь­ких ос­т­ро­вах. Та­кож є ком­по­нен­том фло­ри у ба­­га­ть­ох рай­о­нах Північної Аме­ри­ки, Ка­­на­ди та Євро­пи че­рез її силь­ну ре­ге­не­ра­тив­ну здатність — мо­же по­ши­рю­ва­ти­ся як за до­по­мо­гою ко­ре­не­вищ, так і спор. 
Те­ри­торія по­ши­рен­ня хво­ща вра­жає — він рос­те від тропіків до по­ляр­них рай­онів, за ви­нят­ком Ав­ст­ралії, до то­го ж як у бо­ло­ти­с­тих, так і в по­су­ш­ли­вих місце­во­с­тях. Де­які ви­ди містять в епідермісі силіцій — еле­мент, що на­дає стеб­лу жор­ст­кості й міцності.

Хвощі пред­став­лені пе­ре­важ­но ви­­коп­ни­ми фор­ма­ми. Су­часні рос­ли­ни бур’яну на­ле­жать близь­ко до 32 ви­­дів і пред­став­лені дрібни­ми фор­ма­ми — не пе­ре­ви­щу­ють 40 см. Із них дев’ять рос­туть в Ук­раїні. Най­по­ши­реніші ви­ди хво­ща на те­ри­торії на­шої країни — по­­льо­­­вий, луч­ний і бо­ло­тя­ний. Хвощ по­льо­вий по­ши­ре­ний май­же на всій те­ри­торії Ук­раїни, а в сте­по­вих рай­о­нах — ли­ше в до­ли­нах річок, ярах та бал­ках.

Хвощ по­льо­вий на­ле­жить до бур’я­нів, що є шкідли­ви­ми об’єкта­ми, по­ши­рен­ня яких у посівах куль­тур при­зво­дить до змен­шен­ня їхньої вро­жай­ності як на по­лях, так і на при­са­диб­них ділян­ках. Хвощ по­льо­вий має ду­же шкідли­ву здатність до «за­хоп­лен­ня те­ри­торії» — швид­ко­го роз­се­лен­ня й по­ши­рен­ня. Особ­ли­во спри­ят­ливі для йо­го ве­ге­тації во­логі міс­ця, кислі ґрун­ти, бо­­ло­та, во­логі лу­ки, бе­ре­ги річок і во­­дойм. Слід за­зна­чи­ти, що по­ля й па­со­ви­ща, які не­за­довільно або вза­галі не осу­шу­ють­ся, є осе­ред­ка­ми для йо­го по­ши­рен­ня, а та­­кож місця з пі­­ща­ним ґрун­том і по­си­пані гравієм, такі як узбіччя доріг, залізнич­них шляхів, пляжів то­що. Най­кра­щи­ми умо­ва­ми для по­ши­рен­ня хвоща, крім во­ло­гості, є та­кож кис­ла ре­акція (рH) ґрун­ту.

Хвощ по­льо­вий — це ба­га­торічна трав’яни­с­та рос­ли­на ро­ди­ни хво­ще­вих (Equisetaceae) зав­виш­ки 15–40 см із бу­­ру­ва­то-чор­ним роз­га­лу­же­ним ко­ре­не­ви­щем, у вуз­лах яко­го ут­во­рю­ють­ся ку­­лясті буль­боч­ки. Ко­ре­не­ви­ща рос­туть як вер­ти­каль­но, так і го­ри­зон­таль­но: про­ни­ка­ють уг­либ до 1,8 м, а вшир за­­ля­га­ють на гли­бині від 25 до 50 см. На го­ри­зон­таль­них га­лу­жен­нях ко­ре­не­ви­ща ут­во­рю­ють­ся чис­ленні па­го­ни й ку­­лясті буль­боч­ки діаме­т­ром близь­ко 1,25 см, розміщені по­одинці або па­ра­ми. 

Хвощ по­льо­вий у зи­мо­вий період збе­­рігається в ґрунті ве­ге­таційни­ми під­зем­ни­ми стеб­ла­ми — ко­ре­не­ви­ща­ми, з яких ра­но з’яв­ля­ють­ся пло­до­носні па­го­ни із спо­рангіями. Спо­рофіт у хвощів скла­­дається з го­ри­зон­таль­но розміще­но­го підзем­но­го стеб­ла — ко­ре­не­ви­ща, від яко­го відхо­дять тонкі га­лу­зисті ко­рені і чле­нисті над­земні стеб­ла. Бічні гілки ко­­ре­не­ви­ща ут­во­рю­ють не­ве­ликі буль­боч­ки із за­па­сом по­жив­них ре­чо­вин. Стеб­ло містить чис­ленні су­динні пуч­ки, розміщені на­вко­ло цен­т­раль­ної по­рож­ни­ни. На стеб­лах, як і на ко­ре­не­вищі, є чітко ви­ра­жені вуз­ли, що на­дає їм чле­ни­с­тої бу­до­ви. Від кож­но­го вуз­ла відхо­дить кільце вто­рин­них гілок. Ли­ст­ки дрібні, кли­нопо­діб­ні, розміщені кільча­с­тим спо­со­бом — об­хоп­лю­ють стеб­ло у ви­гляді тру­боч­ки. Фо­то­син­тез відбу­вається в стеблі. Крім асиміляційних сте­бел, хвощ по­льо­вий ут­во­рює не­роз­га­лу­жені спо­ро­носні па­го­ни бу­ро­го ко­ль­о­ру, на кінцях яких роз­ви­ва­ють­ся спо­рангії, зібрані в ко­ло­с­ки, в яких ут­во­рю­ють­ся спо­ри. 

Спо­ри хво­ща ма­ють стрічко­подібні ви­ро­с­ти (ела­те­ри), яки­ми во­ни чіпля­ють­ся од­ин до од­ного, 
а то­му про­ро­с­та­ють гру­па­ми, ут­во­рю­ю­чи хло­рофіло­носні га­ме­тофіти. Одні з них — чо­ловічі за­ро­ст­ки з ан­те­ридіями, другі — жіночі з ар­хе­гоніями. Після за­­пліднен­ня, чо­му сприяє на­явність во­­ло­ги, роз­ви­вається но­вий ор­ганізм. Після ви­си­пан­ня спор па­го­ни відми­ра­ють, а на їхньо­му місці ви­ро­с­та­ють зе­лені га­­лу­­зисті (ве­ге­та­тивні літні) па­­го­ни. Ве­­ге­­­та­тив­не розмно­жен­ня відбу­вається за­вдя­ки па­го­нам, що про­ро­с­та­ють із ко­­­ре­не­вищ, і про­дов­жується до пізньої осені. Па­го­ни здатні ут­во­рю­ва­ти навіть відрізки ко­ре­не­вищ за­в­дов­ж­ки 1 см. 

Рос­ли­ни ут­во­рю­ють стеб­ла двох ти­­­пів: спо­ро­носні і безплідні. Спо­ро­носні па­го­ни ро­же­во-бурі, со­ко­виті, не­роз­га­лу­жені, чле­нисті. Ли­ст­ки розміщені кільця­ми, зро­с­та­ють­ся між со­бою, ут­во­рю­­­ю­чи дзво­ни­ко­подібні по­тов­щені піхви з вісь­мо­ма-де­ся­ть­ма чор­но-бу­ри­ми зуб­ця­ми. Спо­ро­носні па­го­ни ут­во­рю­ють­ся ра­но на­весні й не­суть на верхівках яй­­це­­подіб­но-циліндричні ко­ло­с­ки із спо­ро­філа­ми, у спо­рангіях яких ут­во­рю­ють­ся спо­ри. Після дозріван­ня спор спо­ро­носні па­го­ни відми­ра­ють, і рос­ли­на роз­ви­ває безплідні зе­лені па­го­ни (7–50 см зав­виш­ки). Безплідні па­го­ни прості або роз­га­лу­жені, з 6–12 ре­б­ра­ми і навскіс роз­­мі­ще­­­ни­ми та спря­мо­ва­ни­ми до­го­ри ба­га­то­г­ран­ни­ми гілоч­ка­ми. Верхівки сте­бел без гіло­чок. Піхви вузькі дзво­ни­ко­подіб­ні, зни­зу яс­но-зе­лені, уго­рі — з тем­но-бу­ри­ми три­кут­но-лан­цет­ни­ми зуб­ця­ми і білою об­лямівкою на них. Стеб­ла й гілки ото­чені не­ве­ли­кою зуб­ча­с­тою обо­лон­кою у кож­но­му вузлі. Світло­люб­на рос­ли­на з періодом спо­ро­но­шен­ня у бе­резні — квітні. Гли­би­на про­ро­с­тан­ня від па­ро­ст­ка — не більш ніж 50 см. 

Хвощ по­льо­вий не ут­во­рює квіток і насіння, рос­ли­на розмно­жується спо­ра­ми, го­ри­зон­таль­ни­ми ко­ре­не­ви­ща­ми і буль­боч­ка­ми. Спо­ро­носні стеб­ла роз­ви­ва­ють­ся на по­чат­ку вес­ни, один ко­­ло­сок про­ду­кує мільйо­ни найдрібніших спор (0,1 мм у діаметрі). Во­ни життєздатні про­тя­гом при­близ­но 48 го­дин після вивільнен­ня з ко­ло­с­ка (не­обхідна умо­ва для їхньо­го про­ро­с­тан­ня — во­­ло­­­ге се­ре­до­ви­ще). Оскільки спо­ри цьо­го бур’яну над­то малі, то під час про­ве­ден­ня аг­ро­технічних або хімічних за­­ходів на цьо­му етапі вдається зни­щи­ти пе­ре­важ­ну їхню кількість, як­що не всі по­тенційні рос­ли­ни хво­щу. Вчені до­слі­ди­ли, що спо­ри не­доцільно вва­жа­ти од­ним зі шляхів по­ши­рен­ня хво­ща, зо­к­ре­ма на по­лях, де про­во­дять аг­ро­технічні за­хо­ди.

Хвощ розмно­жується, як за­зна­ча­ло­ся ви­ще, спо­ра­ми, ут­во­ре­ни­ми на спо­ро­нос­них па­го­нах, та по­ши­рюється за до­по­мо­гою ко­ре­не­вищ. За повідо­млен­ням за­рубіжних дослідників вста­нов­ле­но, що по­ло­ви­на ко­ре­не­вищ, тоб­то 50%, зо­се­ре­д­же­на на гли­бині 25 см ґрун­­­то­во­го профілю. А ре­ш­та 50% — роз­поділи­ла­ся порівну на гли­бині до 50 см — відповідно по 25% ко­ре­не­вищ на кожні 25 см ґрун­ту вглиб.

За пев­них умов рос­ли­на розмно­жується буль­боч­ка­ми, що рос­туть із вузлів ко­ре­не­вищ і які відо­крем­лю­ють­ся від ньо­го. Тож за до­по­мо­гою та­ких про­па­гул відбу­вається ве­ге­та­тив­не розмно­жен­ня хво­ща.

Слід вра­хо­ву­ва­ти, що рос­ли­ни хво­ща ма­ють здатність до­ся­га­ти по­верхні ґрун­ту з ве­ли­кої гли­би­ни за­ля­ган­ня ко­ре­не­вищ. На­при­клад, під час про­ве­ден­ня досліджен­ня бу­ло ви­яв­ле­но, що по­оди­нокі сег­мен­ти ко­ре­не­вищ за­в­довжки 1,25 см, які ви­са­д­жу­ва­ли на гли­би­ну 15,24 см, лег­ко про­ду­ку­ва­ли нові па­го­ни. Та­кож хвощ по­льо­вий про­­­тя­гом ко­рот­ких періодів мо­же ви­­три­му­ва­ти за­­­тінок і про­дов­жу­ва­ти ве­ге­тацію навіть за відсут­ності у ко­ре­не­ви­щах не­обхідної кількості вуг­ле­водів, що ви­роб­ля­ють­ся й зберіга­ють­ся в них та потрібні для рос­­ту й роз­вит­ку рос­лин. Со­няч­не світло на­пря­му впли­ває на фор­му­ван­ня буль­бо­чок. Так, ут­во­рен­ня буль­бо­чок швид­ко змен­шується за умов затінен­ня рос­лин. І, на­впа­ки, їхнє про­ду­ку­ван­ня збільшується, ко­ли рос­ли­ни рос­туть в умо­вах по­вно­го со­няч­но­го освітлен­ня. 

За­вдя­ки то­му, що ко­ре­не­ви­ща до­ся­га­ють у гли­би­ну кількох метрів, рос­ли­нам хво­ща по­льо­во­го вла­с­ти­во без ус­клад­нень для їхньо­го рос­ту і роз­вит­ку ви­т­ри­му­ва­ти три­валі періоди без опа­дів. Та­ка вла­с­тивість знач­ною мірою об­ме­жує ефек­тивність йо­го кон­тро­лю як за до­по­мо­гою аг­ро­технічних, так і хімічних за­ходів. Та­кож ор­га­ни збері­ган­ня і ре­ге­не­рації, буль­боч­ки, слу­гу­ють за­со­бом по­ши­рен­ня бур’яну. Розмір буль­бо­чок збільшується за­леж­но від гли­би­ни за­ля­ган­ня ко­ре­не­ви­ща, що сприяє сильній ре­ге­не­ра­тивній здат­ності рос­ли­ни. Вста­нов­ле­но, що рос­ли­ни хво­щв по­льо­во­го після по­вені про­ро­с­та­ли че­рез му­­ло­ві ша­ри зав­тов­шки до 1 м. За си­с­те­ма­тич­но­го об­робіт­ку ґрун­ту спо­ро­носні стеб­ла не ут­во­рю­ють­ся.

За­хо­ди за­хи­с­ту від хвоща польового

Ос­новні за­хо­ди кон­тро­лю хво­ща по­льо­во­го спря­мо­вані на йо­го вис­на­жен­ня. Для цьо­го про­во­дять опе­рації ґрун­то­об­робітку із гли­бо­ким підрізу­ван­ням ко­ре­не­вої си­с­те­ми без­по­ли­це­ви­ми зна­ряд­дя­ми. Хімічні за­со­би кон­тро­лю ма­ють за­без­пе­чу­ва­ти про­ник­нен­ня пре­па­ратів си­с­тем­ної дії без­по­се­ред­ньо в ко­ре­не­ву си­с­те­му.
Під час про­ве­ден­ня впро­довж 50 ро­­­­­­­ків досліджень що­до впли­ву гербіцидів на об­ме­жен­ня чи­сель­ності хво­ща по­льо­во­го от­ри­ма­ли ціка­вий ре­зуль­тат. Ви­я­ви­лось, що їхнє за­сто­су­ван­ня для кон­тро­лю од­норічних ши­ро­ко­ли­с­тих бур’я­нів ство­рю­ва­ло пе­ре­ду­мо­ви для доміну­ван­ня хво­ща по­льо­во­го в посівах сільсь­ко­го­с­по­дарсь­ких куль­тур. Та­кож на ос­нові про­ве­де­них досліджень учені зро­би­ли вис­но­вок, що хвощ — над­то чут­ли­вий до кон­ку­ренції за світло як ос­нов­ний фак­тор рос­ту й роз­вит­ку. 

Однією з особ­ли­во­с­тей біології хво­ща по­льо­во­го є йо­го повільний ріст. Па­го­ни, що про­рос­ли з ко­ре­не­вищ у бе­резні, до­ся­га­ють сво­го мак­си­маль­но­го рос­ту ли­ше в липні, мак­си­маль­ної ви­со­ти — в серпні. А мак­си­маль­ну кількість па­гонів хвощ ут­во­рює у ве­ресні, су­ха ре­чо­ви­на в ко­ре­не­ви­щах не на­ко­пи­чується до жовт­ня. Сфор­мо­вані наприкінці літа буль­боч­ки збільшу­ють­ся як у розмірах, так і в кількості аж до ли­с­то­па­да.

Вста­нов­ле­но та­кож, що об­робіток ґрун­ту вис­на­жу­вав ве­ликі підземні за­па­си вуг­ле­водів у рос­ли­нах хво­ща по­льо­во­го. Про­те бур’ян був ду­же стійким за­в­дя­ки ве­ликій підземній ко­ре­невій си­с­­темі. Ущільнен­ня ґрун­ту і три­валі зер­нові сівозміни, тоб­то куль­ти­ву­ван­ня мо­но­куль­ту­ри, спри­я­ли збільшен­ню чи­­сель­ності хво­ща. По­втор­не роз­пу­шу­ван­ня ґрун­ту впро­довж од­но­го ви­­роб­­ни­чо­го се­зо­ну ма­ло не­знач­ний вплив на роз­ви­ток бур’яну, але мініма­ль­ний об­­робіток ґрун­ту в мо­но­куль­турі че­рез кілька років сти­му­лю­вав ріст і по­­ши­рен­ня хво­ща по­льо­во­го.

Крім то­го, під час досліджень бу­ло ви­яв­ле­но ок­ремі за­ко­номірності, що впли­ва­ли на змен­шен­ня чи­сель­ності хво­ща по­льо­во­го на тлі без уне­сен­ня азот­них до­б­рив та од­но­час­но­го вне­сен­ня калійних. Вста­нов­ле­но, що під упли­вом ос­танніх об­ме­жу­вав­ся ріст і роз­ви­ток хво­ща навіть без вне­сен­ня азот­них до­б­рив — він пригнічу­вав­ся у ре­зуль­таті при­швид­шен­ня темпів рос­ту аг­ро­куль­ту­ри і збільшен­ня її кон­ку­рент­них мож­ли­во­с­тей що­до світла. Та­ким чи­ном, не­­має підстав вва­жа­ти азотні до­б­ри­ва од­­ним із фак­торів, що сти­му­лю­ють ріст і роз­ви­ток хво­ща по­льо­во­го. 

Вра­хо­ву­ю­чи склад­ну біологію бур’­я­­ну, вчені про­дов­жу­ють досліджу­ва­ти ефек­тивні за­хо­ди кон­тро­лю хво­ща по­­льо­во­го, зокрема й хімічні. Оскільки ве­ге­та­тивні ор­га­ни розмно­жен­ня і по­­ши­рен­ня бур’яну за­ля­га­ють гли­бо­ко у ґрунті й ма­ють за­хисні ме­ханізми, що спри­я­ють йо­го дов­го­т­ри­ва­ло­му збе­рі­­ган­ню й ви­жи­ван­ню за не­спри­ят­ли­вих умов, за­­сто­су­ван­ня се­лек­тив­них кон­такт­них гербіцидів не за­без­пе­чує ви­ра­же­но­го дов­го­ст­ро­ко­во­го ефек­ту що­до об­ме­жен­ня шкід­­ли­вості хво­ща. Так, пре­­­па­ра­ти на ос­нові діючих ре­чо­вин гліфо­сат, МЦПА, дих­лор­проп і ме­ко­проп ма­ли об­ме­же­ний вплив на ріст і роз­ви­ток хво­ща по­льо­во­го після їхньо­го за­сто­су­ван­ня. Крім то­го, відмі­че­но, що в ре­зуль­таті не­до­стат­ньої ефек­­­­тив­ності гер­­біцидів суттєво зміню­ва­лась фізіологічна ак­тивність бур’яну. 

Вста­нов­ле­но, що навіть ефек­тивність пре­па­ра­ту суцільної дії, гліфо­са­ту, під час кон­тро­лю хво­ща по­льо­во­го бу­ла не­­за­довільною. Сільгоспви­роб­ни­ки із дос­віду за­сто­су­ван­ня гліфо­са­ту відзна­ча­ли, що після три­ра­зо­во­го йо­го вне­сен­ня упро­довж од­но­го се­зо­ну для об­ме­жен­ня шкідли­вості хво­ща на­ступ­но­го ро­ку не спо­с­теріга­ли жод­них оз­нак змен­шен­ня йо­го по­ши­рен­ня на цих по­лях. 

Вод­но­час пре­па­ра­ти суцільної дії на ос­нові гліфо­са­ту за­вдя­ки си­с­темній дії і здат­ності кон­тро­лю­ва­ти се­ге­таль­ну рос­­линність як на по­верхні, так і в ґрунті, за­ли­ша­ють­ся од­ни­ми з най­е­фек­тивніших пре­па­ратів кон­тро­лю хво­ща по­льо­во­го.

Для от­ри­ман­ня мак­си­маль­ної технічної ефек­тив­ності гербіцидів під час об­при­с­ку­ван­ня слід вра­ху­ва­ти такі фак­то­ри, як біологічна ак­тивність бур’яну й оп­ти­мальні по­годні умо­ви для йо­го роз­вит­ку про­тя­гом усь­о­го періоду дії пре­па­ратів. Тоб­то на ефек­тивність пре­па­ратів, за­сто­со­ву­ва­них для об­роб­ки, без­по­се­ред­ньо впли­ває ак­тив­на ве­ге­тація хво­ща по­льо­во­го. До то­го ж не­до­цільно вно­си­ти пре­па­ра­ти за силь­ної по­су­хи, під час якої уповільню­ва­ти­меть­ся схожість бур’яну та ви­ник­не вод­ний стрес у рос­лин. То­му об­при­с­ку­ван­ня ре­ко­мен­до­ва­но про­во­ди­ти після опадів. У разі, як­що най­б­лиж­чим ча­сом очіку­ють­ся опа­ди (за 4-5 го­д до об­роб­ки), об­при­с­ку­ван­ня про­во­ди­ти не­до­цільно, то­му що діюча ре­чо­ви­на гербіцидів за цей час не бу­де повністю по­­гли­ну­та бур’яном.

Слід ма­ти на увазі, що в липні— жовтні в рос­лині відбу­ва­ють­ся пев­ні фізіологічні про­це­си, зо­к­ре­ма ак­тив­ний ріст ко­ре­не­ви­ща, ут­во­рен­ня буль­бо­чок і стійке зберіган­ня асимілянтів у підземній си­с­темі. То­му за­сто­су­ван­ня гліфо­са­ту в серпні під час про­ве­ден­ня досліджень за­без­пе­чу­ва­ло по­­слідо­вно кра­щий кон­троль порівня­но з ти­ми об­при­с­ку­ван­ня­ми, які раніше про­­­­­во­ди­ли в цьо­му се­зоні. По­си­ле­ний рух асимілянтів наприкінці літа до ор­­га­­нів ак­тив­но­го рос­ту (верхівок ко­­ре­­не­вищ, вуз­лів й буль­бочо­к) спри­яв кращій транс­ло­кації пре­па­ра­ту.

Звісно, кон­троль бур’яну є склад­ною про­бле­мою, яка не вирішується на­­­віть по­втор­ни­ми об­робітка­ми ґрун­ту. Роз­ви­ну­та си­с­те­ма ко­ре­не­вищ не дає змо­ги зни­щи­ти хвощ повністю — під час об­при­с­ку­ван­ня у бур’яні знищується тільки над­зем­на ча­с­ти­на рос­ли­ни й уповільнюється її віднов­лен­ня. Ек­с­пе­ри­мент, про­ведений ученими в Ка­наді, по­ка­зав, що 16-ра­зо­ве руч­не про­по­лю­ван­ня про­тя­гом од­но­го літа діля­нок, за­бур’яне­них хво­щем, не за­без­пе­чи­ло до­стат­нь­о­го йо­го кон­тро­лю. 

При­нагідно за­зна­чаємо, що впро­довж 2013-2014 років на різних фер­мах Он­таріо в посівах ку­ку­руд­зи бу­ло про­ве­де­но шість по­льо­вих ви­про­бу­вань в умо­вах силь­ної інвазії хво­ща по­льо­во­го за­для виз­на­чен­ня ефек­тив­ності різних після­с­хо­до­вих гербіцидів для кон­тро­лю цьо­го бур’яна. Вста­нов­ле­но, що після за­сто­су­ван­ня пре­па­ратів на ос­нові ніко­суль­фу­ро­ну, рим­суль­фу­ро­ну або флу­мет­су­ла­му та рим­суль­фу­ро­ну в поєднанні з флу­мет­су­ла­мом фіто­ток­сичність ку­ку­руд­зи бу­ла мінімаль­ною та ко­рот­ко­час­ною і ста­но­ви­ла 3% або навіть мен­ше. 
Для мак­си­маль­но ефек­тив­но­го кон­тро­лю хво­ща по­льо­во­го є тільки два гербіци­ди, ре­ко­мен­до­вані для за­сто­су­ван­ня на зем­лях несільсько­го­с­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня. У роз­сад­ни­ках де­ко­ра­тив­них рос­лин, ягідників і пло­до­вих де­рев слід за­сто­со­ву­ва­ти дікло­беніл (тор­го­ва на­зва Casoron), ви­ко­ри­с­тан­ня яко­го та­кож доцільне і в посівах зер­но­вих куль­тур. Дру­гим гербіци­дом є хлор­суль­фу­рон (тор­го­ва на­зва Telar) або суль­фо­ме­ту­рон (тор­го­ва на­зва Oust). 

На про­ти­ва­гу цьо­му за­сто­су­ван­ня ніко­суль­фу­ро­ну, рим­суль­фу­ро­ну в поєднанні з MCPA, флу­мет­су­ла­му в поєднанні з MЦПA, рим­суль­фу­ро­ну в поєднанні з флу­мет­су­ла­мом та МЦПА спри­чи­ню­ва­ло фіто­ток­сичність ку­ку­руд­зи у ме­жах 6%. Вне­сен­ня після­с­хо­до­вих гербіцидів — ніко­суль­фу­ро­ну, рим­суль­фу­ро­ну, флу­мет­су­ла­му, МЦПА, ніко­суль­фу­ро­ну — та комбінації рим­суль­фу­рон + флу­мет­су­лам і рим­суль­фу­рон + МЦПА за­без­пе­чу­ва­ло технічну ефек­тивність що­до об­ме­жен­ня чи­сель­ності хво­ща по­льо­во­го від 22 до 68%, зни­жу­ва­ло щільність бур’яну на 27–64, а біома­су — на 38–77%. 

Об­при­с­ку­ван­ня посівів ку­ку­руд­зи пре­па­ра­та­ми на ос­нові флу­мет­су­ла­му в поєднанні з МЦПА й ніко­суль­фу­ро­ном та рим­суль­фу­ро­ну — з флу­мет­су­ла­мом і МЦПА кон­тро­лю­ва­ло хвощ по­льо­вий на рівні 69–83% і зни­жу­ва­ло щільність та біома­су бур’яну на рівні 87%.

На підставі цих да­них мож­на зро­би­ти вис­но­вок, що комбінація пре­па­ратів: флу­мет­су­ла­му з МЦПА і ніко­суль­фу­ро­ном та рим­суль­фу­ро­ну — із флу­мет­су­ла­мом і МЦПА — за­без­пе­чу­ва­ла най­кра­щий і най­послідовніший кон­троль хво­ща по­льо­во­го в посівах ку­ку­руд­зи порівня­но з ви­ко­ри­с­тан­ням після­с­хо­до­вих гербіцидів, ефек­тивність яких досліджу­ва­ли під час про­ве­ден­ня їхніх ви­про­бу­вань.

За пропозиціями вітчиз­ня­них уче­них ефек­тив­ни­ми пре­па­ра­та­ми, ре­ко­мен­до­ва­ни­ми «Пе­реліком пе­с­ти­цидів і аг­рохімікатів, доз­во­ле­них до ви­ко­ри­с­тан­ня в Ук­раїні», є пре­па­ра­ти на ос­нові та­ких діючих ре­чо­вин:

— 2,4-Д 500, РК — 0,9-1,7 л/га — для об­при­с­ку­ван­ня ве­ге­ту­ю­чих бур’янів у посівах зер­но­вих ко­ло­со­вих і зла­ко­вих трав під час ета­пу ор­га­но­ге­не­зу кущіння, ку­ку­руд­зи — у фазі трьох-п’яти листків.

— Агрітокс, РК (МЦПА у формі со­лей ди­ме­ти­ламіну натрію, калію, 500 г/л) — 1,0-1,5 л/га, 2М-4Х 750, РК (МЦПА у формі ди­ме­ти­ламінної солі, 750 г/л) — 0,9-1,5 л/га (або інші гер­біци­ди на ос­нові 2М-4Х) — для об­­при­с­ку­ван­ня ве­ге­ту­ю­чих бур’янів у по­сівах зер­но­вих ко­ло­со­вих і зла­ко­вих трав під час ета­пу ор­га­но­ге­не­зу кущіння.

— Діален Су­пер 464 SL, в.р.к. (2,4-Д, 344 г/л у кис­лот­но­му еквіва­ленті + ди­кам­ба, 120 г/л, у формі ди­ме­ти­ла­мін­ної солі) — 0,8 л/га (пше­ни­ця ози­­ма), 0,5–0,7 л/га (ярі пше­ни­ця та ячмінь), 1,0–1,25 л/га (ку­ку­руд­за) — для об­при­с­ку­ван­ня ве­ге­ту­ю­чих бур’­янів у посівах зер­но­вих ко­ло­со­вих під час ета­пу ор­га­но­ге­не­зу кущіння, ку­ку­руд­зи — у фазі трьох-п’яти листків.

— Ес­те­рон 60, к. е. (2-етил­гек­си­ло­вий ефір 2,4-Д, 850 г/л) — 0,6-0,8 л/га (ячмінь, пше­ни­ця), 0,7–0,8 л/га (ку­ку­руд­за) — для об­при­с­ку­ван­ня ве­ге­ту­ю­чих бур’янів у посівах яч­ме­ню, пше­ниці під час ета­пу ор­га­но­ге­не­зу кущіння, ку­ку­руд­зи — у фазі трьох-п’яти листків.

— Пріма, с. е. (2-етил­гек­си­ло­вий ефір 2,4-Д, 452,2 г/л у поєднанні з фло­ра­су­ла­мом, 6,25 г/л) — 0,6 л/га — для об­при­с­ку­ван­ня ве­ге­ту­ю­чих бур’янів у по­сівах зер­но­вих ко­ло­со­вих під час ета­пу ор­га­но­ге­не­зу кущіння, сор­го та ку­ку­руд­зи — на етапі трьох-п’яти листків.

Вод­но­час на­уковці відміча­ють, що коріння хво­ща при­зво­дить до за­ку­по­рю­ван­ня дре­наж­них труб, що є однією з при­­чин не­ефек­тив­ної ро­бо­ти дре­наж­них си­с­тем у Литві. То­му в та­ких умо­вах об­ме­жен­ня поширення хво­ща по­льо­во­го є гос­трою про­бле­мою. Однією з при­чин, які впли­ва­ли на по­ши­рен­ня цьо­го бур’яну, був аг­рохімічний склад ґрун­ту на по­лях. Для кон­тро­лю цьо­го засмічу­ва­ча полів в об­ла­с­тях, де за­сто­со­ву­ють осу­шу­ван­ня полів, ре­ко­мен­до­ва­но за­­сто­со­ву­ва­ти як ме­ханічні, так і хімічні за­хо­ди. Для виз­на­чен­ня їхньої ефек­тив­ності порівню­ва­ли ре­зуль­та­ти про­по­лю­ван­ня, вап­ну­ван­ня ґрунтів і за­сто­су­ван­ня гербіцидів (Ра­ун­дап Класік і Діален 400 SL). 

За да­ни­ми досліджень бу­ло вста­нов­ле­но, що об­ме­жен­ня рос­ту й роз­вит­ку бур’яну бу­ло мак­си­маль­ним за вап­ну­ван­ня ґрунтів та інтен­сив­но­го про­по­лю­ван­ня хво­ща по­льо­во­го. До то­го ж вап­ну­ван­ня зни­жує ґрун­то­ву кис­лот­ність. Вне­сен­ня гербіцидів зни­жу­ва­ло щі­­льність інвазії у се­ред­нь­о­му на 38%.

Для ціле­с­пря­мо­ва­но­го кон­тро­лю хво­ща по­льо­во­го слід про­во­ди­ти всі мож­ливі за­хо­ди. Зокрема, ре­ко­мен­до­ва­но вк­ри­ва­ти міжряд­дя чор­ною поліети­ле­но­вою плівкою або муль­чу­ва­ти ґрунт. Для муль­чу­ван­ня за­сто­со­ву­ють різні ма­теріали як ор­ганічно­го по­хо­д­жен­ня (подрібне­на ко­ра, де­рев­на струж­ка, хвоя, обрізки гілок, підсу­ше­на га­зон­на тра­ва, ско­ше­не сіно то­що), так і інертні (гравій, річко­ва галь­ка). Муль­чу­валь­ний ма­теріал ре­ко­мен­до­ва­но укла­да­ти на спан­бонд або ге­о­тек­с­тиль. Пе­ре­зво­ло­жені ділян­ки доцільно осу­шу­ва­ти.

Хвощ по­льо­вий не­га­тив­но ре­а­гує на сусідство з рос­ли­на­ми ро­ди­ни Хре­с­то­цвіті, та­ки­ми як ріпак ози­мий, редь­ка олійна, гірчи­ця біла, рук­ко­ла та інші. Ко­ре­неві виділен­ня цих рос­лин ма­ють здатність пригнічу­ва­ти бур’ян. Тож од­­ним з еле­ментів кон­тро­лю мо­же бу­ти засіван­ня полів після зби­ран­ня вро­жаю ци­ми хре­с­тоцвіти­ми куль­ту­ра­ми. Вар­то за­зна­чи­ти, що але­ло­па­тичні вла­с­ти­вос­ті має та­кож жи­то ози­ме — цю куль­ту­ру та­кож мож­на висіва­ти для об­ме­жен­ня чи­сель­ності хво­ща по­льо­во­го.

Як один із мож­ли­вих за­ходів кон­тро­лю хво­ща по­льо­во­го за­рубіжні вчені ре­ко­мен­ду­ють за­лу­чен­ня птахів, зо­к­ре­ма ка­чок, які охо­че спо­жи­ва­ють цей вид бур’яну. Та­кож ок­ремі ви­ди ко­мах, що жив­лять­ся хво­щем, зо­к­ре­ма Dolerus spp., Grypidus equiseti, Grypus spp. та Hippuriphila spp., по­ру­шу­ють йо­го нор­маль­ний ріст і роз­ви­ток.

Висновок

Підсу­мо­ву­ю­чи ви­кла­де­не ви­ще, мож­на зро­би­ти вис­но­вок, що за­без­пе­чи­ти по­вний і надійний кон­троль хво­ща по­льо­во­го не­мож­ли­во. Для до­сяг­нен­ня аб­со­лют­но­го кон­тро­лю потрібно роз­роб­ля­ти й ре­алізо­ву­ва­ти дов­го­ст­ро­кові про­гра­ми, які місять аг­ро­тех­нічні та хімічні за­хо­ди. Та­кож вар­то вра­хо­ву­ва­ти, що осу­шу­ван­ня та вап­ну­ван­ня ґрунтів є важ­ли­ви­ми еле­мен­та­ми си­с­те­ми йо­го кон­тро­лю. А ви­ро­щу­ван­ня с.-г. ­рос­лин в умо­вах ви­со­кої куль­ту­ри зем­ле­роб­ст­ва, впро­ва­д­жен­ня сортів із ви­со­ки­ми кон­ку­рент­ни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми що­до об­ме­жен­ня рос­ту й роз­вит­ку хво­ща по­льо­во­го є не­­замінни­ми за­хо­да­ми кон­тро­лю йо­го чи­сель­ності. Слід ма­ти на увазі, що ба­га­то­річним бур’янам вла­с­ти­ва над­зви­чай­на про­дук­тивність, і як­що не за­без­пе­чу­ва­ти їхній на­­дійний кон­троль за до­по­мо­гою меліора­тив­них, аг­ро­технічних і хімічних за­ходів, утра­ти вро­жаю аг­ро­куль­тур бу­дуть суттєви­ми. 

І. Стор­чо­ус, канд. с.-г. на­ук

Інформація для цитування

Біологічні особливості та методи контролю хвоща польового / І. Стор­чо­ус // Пропозиція.  — 2017. —  С. 116-122