Спецможливості
Технології

Візуальна діагностика озимих навесні

08.03.2018
2337
Візуальна діагностика озимих навесні фото, ілюстрація

Знаючи особливості розвитку хвороб на озимих та правильно їх діагностувавши, можна розробити ефективний захист та зберегти їхню потенційну врожайність. Розглянемо детальніше особливості прояву та впливу найнебезпечніших захворювань озимих культур та рекомендації щодо їхнього контролю.

 

Борошниста роса

Ця хвороба є однією з найнебезпечніших на рослинах пшениці та ячменю озимих. Вона  поширена всюди, де вирощують ці культури. Уражуються всі надземні органи рослин. Перші симптоми захворювання з’являються вже в осінній період. На сходах борошниста роса помітна на піхвах листків у вигляді матових плям, а пізніше проявляється білим павутинним нальотом, який ущільнюється й перетворюється на ватоподібні подушечки.

Білий наліт складається із грибниці патогенну та конідіального cпороношення. На озимих культурах після перезимівлі рослин та за сприятливих для розвитку патогенну умов хвороба прогресує та масово проявляється на листкових пластинках (частіше з верхнього, а іноді з обох боків) і піхвах листків. Уражуються також стебла, а іноді й колосся. Пізніше міцелій ущільнюється і набуває вигляду ватоподібних подушечок, у межах яких далі формуються плодові тіла — клейстотеції. Вони помітні неозброєним оком і мають вигляд чорних крапок.

Шкідливість хвороби проявляється у зменшенні асиміляційної поверхні листя, зниженні кущення і стійкості до вилягання. У хворих рослин затримується колосіння, погіршується наливання зерна — воно передчасно дозріває, що призводить до погіршення його якості.

Борошниста роса на ячменіЗбудником хвороби є гриб Blumeria graminis (DC.) Speer. На пшениці паразитує f. sp. tritici Marchal, на ячмені — f. sp. hordei Marchal. У багатьох публікаціях цей патоген називають Erysiphe graminis DC. Гриб утворює конідіальне спороношення й сумчасту стадію (клейстотеції, в яких формуються сумкоспори).

Первинне зараження рослин відбувається восени сумкоспорами, а клейстотеції на рослинних рештках відіграють роль надійного «бункера», де патоген може перечекати критичний період, коли ярі зернові вже зібрані, а сходи озимини ще не з’явилися. Пізніше, потрапивши на листя озимини зернових культур, сумкоспори проростають та утворюють поверхневу грибницю, яка й зимує на живих рослинах. Збудник борошнистої роси для свого розвитку не потребує краплинно-рідинної вологи, але йому необхідна висока відносна вологість повітря (оптимальна — понад 80%). Сприятлива температура становить 15-20°С. В умовах посухи, високих температур і за їхніх перепадів у рослин послаблюється тургор, що супроводжується підвищенням їхньої сприйнятливості до борошнистої роси. Посіви озимини ранніх строків сівби уражуються сильніше, ніж оптимальних. Загущеність посівів також  сприяє інтенсивнішому поширенню хвороби.

На озимих збудник борошнистої роси зимує переважно у вигляді поверхневої грибниці в піхвах листків. Додатковим джерелом інфекції є клейстотеції на уражених рослинних рештках. Для контролю борошнистої роси слід використовувати комплекс різних агротехнічних заходів, а також застосовувати імунологічний і хімічний методи захисту рослин. Зокрема, якісний і своєчасний обробіток ґрунту після збирання врожаю пшениці та ячменю забезпечує знищення рослинних решток, на яких зберігаються клейстотеції патогену.

Також не слід допускати появи сходів падалиці, на яких гриб може продукувати інфекційний матеріал. Потрібно приділяти належну увагу й знищенню злакових бур’янів, таких як пирій, райграс тощо, оскільки вони можуть бути резерваторами інфекції. Також варто культивувати стійкі проти хвороби сорти, а для сівби використовувати насіння, оброблене рекомендованим фунгіцидним протруйником. Збалансоване забезпечення рослин елементами живлення підвищує їхню стійкість до захворювання.

 

Септоріоз пшениці

Хвороба поширена в усіх ґрунтово- кліматичних зонах країни та є однією з найшкідливіших. Проявляється у вигляді плямистостей на листках, стеблах та колосі. Перші її симптоми можна спостерігати восени на уражених сходах рослин. На листкових пластинках утворюються дрібні хлоротичні або ледь жовтуваті плями. Спочатку вони мають нечіткий контур та ледь відрізняються за кольором від основної зеленої тканини листка. З часом центр плям стає попелясто-сірим і на ньому чітко проглядаються темно- коричневі з глянцевим відтінком крапки, що є пікнідами патогену.

Після відновлення вегетації пшениці озимої у весняний період та надалі септоріоз можна спостерігати на листках, листкових піхвах, стеблах, стрижні колоса, колоскових лусках, іноді уражується й зерно. Сильно інфіковані листки бліднуть, утрачають колір і засихають. Стебла буріють і за ураження вузлів часто перегинаються. Уражений колос стає бурим і строкатим, іноді на ньому не утворюється насіння або ж воно стає плюсклим. У кінцевому результаті хвороба зумовлює зменшення асиміляційної поверхні і зрештою призводить до недобору врожаю.

В умовах лісостепової зони України (С.В. Ретьман, Т.М.Кислих, 2010) збудниками хвороби є гриби Mycosphaerella graminicola Schrot. in Cohn (Septoria tritici Roberge in Desmaz), Phaeosphaeria avenaria O. Eriksson f. sp. triticea Shoemaker &. Babc (Stagоnospora avenae f. sp. triticea Bissett) і Phaeosphaeria nodorum Hedjaroude (Stagоnospora nodorum Casellani & Germano). Раніше гриби, що викликають септоріоз, відносили до роду Septoria. Гриби M. graminicola і Ph. avenaria уражують листки й листкові піхви, а Ph. nodorum — колосся. Сильний розвиток септоріозу спостерігають за частих дощів у поєднанні з температурою в межах 20-25°С. Пікноспори проростають у краплі води або за умов 100% відносної вологості повітря. Основними джерелами інфекції є уражені листки сходів озимини та рослинні рештки, де збудник зимує у вигляді пікнід. На рештках уражених рослин формуються псевдотеції. Додаткові джерела інфекції — уражене насіння, в якому зберігається грибниця, та інфіковані дикорослі й культурні злаки.

Для зменшення ураження рослин септоріозом потрібно виконувати комплекс заходів, зокрема: дотримання сівозміни; заорювання пожнивних решток і сходів падалиці; вирощування стійких сортів; використання якісного насіння, обробленого протруйником; оптимальні терміни й норми висіву насіння; збалансоване удобрення рослин. Під час вегетації культури — систематичний моніторинг рослин та своєчасне застосування рекомендованих фунгіцидів. І звісно, — своєчасне збирання та післязбиральна доробка насіння.

 

Бура листкова іржа пшениці

Хвороба є однією з найпоширеніших та найбільш шкідливих на пшениці озимій. В Україні її епіфітотії часто спостерігають в умовах Лісостепу та Полісся. Проявляється впродовж усього періоду вегетації рослин. Восени захворювання можна виявити у фази повних сходів та кущення пшениці на листкових пластинках (переважно з верхнього боку) і листкових піхвах у вигляді дуже дрібних, безладно розкиданих бурих овальних пустул (урединіопустул), які порошать. Вони не зливаються, але навколо них можуть утворюватися хлоротичні й некротичні плями. В уражених восени рослин знижується посухо- та зимостійкість. Наступного року хвороба досягає максимального розвитку у фазі цвітіння або молочної стиглості зерна. У фазі молочно-воскової стиглості в місцях розташування урединіопустул переважно з нижнього боку листкової пластинки формуються чорні теліопустули.

Шкідливість захворювання проявляється в зменшенні асиміляційної поверхні, підвищенні транспірації з порушенням водного балансу, що є причиною передчасного відмирання листків. Збудником хвороби є гриб Puccinia recondita Roberge et Desm. f. sp. tritici C.O. Johnson, що належить до групи умовно-різногосподарських. Його розвиток може відбуватися за повним та неповним (скороченим) циклами.

Під час розвитку за скороченим циклом переважне значення має урединіостадія, а проміжний  живитель — рутвиця практичного значення в циклі розвитку гриба не відіграє. Наприкінці вегетації урединіоспори з ураженого листя пшениці потрапляють на сходи падалиці, де й формують урединіоміцелій та урединіоспори. Урединіоспори ще з осені заражають посіви озимини, де й зимує урединіоміцелій. Для проростання урединіоспор потрібна наявність краплинної  вологи, тому розвитку бурої листкової іржі сприяють рясні роси. Оптимальна температура для інфікування рослин - 15-25°С. З підвищенням температури, так само як і з її зниженням, швидкість зараження сповільнюється.

Резерваторами інфекції також можуть бути уражені сходи падалиці пшениці, дикі злаки обабіч доріг і на краях полів (пирій), жито, ячмінь та інші. Навесні грибниця в уражених рослинах продовжує розвиток і продукує нове покоління урединіоспор. Таким чином, у тих районах, де взимку є живі рослини озимини, цикл розвитку бурої іржі неповний  і може бути зведений до однієї урединіостадії.

За такого циклу не мають практичного значення ні проміжний господар з еціальною стадією, ні теліоспори як джерело інфекції. У цілому, достовірну діагностику іржастих хвороб можна проводити в польових умовах візуально. Це насамперед пов’язано з типом прояву захворювань — у вигляді пустул. Останні завжди формуються всередині тканин уражених органів у вигляді накопичення спор, спочатку прикритих епідермісом, який із часом розривається під тиском спороношення. Під час діагностики іржастих хвороб пшениці звертають увагу на органи, на яких проявились симптоми хвороби, характер розміщення урединіопустул, їхню форму, забарвлення,розміри тощо.

Захист від хвороби ґрунтується на знищенні сходів падалиці пшениці і злакових бур’янів, які є резерваторами інфекції; вирощуванні стійких сортів; дотриманні оптимальних строків сівби (занадто ранні сильніше уражуються іржею); забезпеченні збалансованого живлення рослин. За результатами фітопатологічного моніторингу проводять своєчасне застосування рекомендованих фунгіцидів.

 

Плямистості ячменю

Сітчаста плямистість

У період кущення рослин хворобу можна виявити на листках. Її симптоми характеризуються утворенням овальних бурих плям, тканина навколо яких набуває хлоротичного відтінку. Характерною ознакою сітчастої плямистості, за якою можна візуально її діагностувати, є формування на уражених ділянках темно- коричневих поздовжніх і поперечних смуг, які утворюють немовби сітчастий рисунок.

За вологої погоди на плямах з’являється темно- сірий наліт, що складається із конідіального спороношення патогену. Максимального розвитку сітчаста плямистість може набувати під час цвітіння та наливання зерна. Інтенсивний розвиток хвороби призводить до швидкого відмирання і засихання листків, унаслідок чого знижується врожайність та якість зерна. Є. В. Нікітіна та Н. Л. Колозова (1990) під час вивчення діагностичних ознак хвороби вказують, що на листках спостерігається три типи плямистостей: плями дрібні (0,2–5х0,2–1 мм), крапкові або штрихуваті, видовжені, бурі; численні, такі, що вкривають усю листкову пластинку; плями еліпсоподібні, округлі, зональні, в центрі із крапковим темно- бурим некрозом. Зони (ділянки) навколо плям позначені численними крапковими некрозами, які часто зливаються, розмір плям — 5–15х2–5 мм; плями витягнуті вздовж листкової пластинки з поперечними і поздовжніми смугами, часто із сітчастим рисунком, темно- бурі й чорні, іноді без рисунка. Розмір плям — 10–4х1–4 мм. За вологої погоди на верхньому боці листка в місцях уражень з’являється темно- сірий наліт конідіального спороношення збудника хвороби.

За ураження колоскових лусочок утворюються світло-бурі слабо виражені плями. Слід відмітити, що візуальна діагностика сітчастої плямистості в польових умовах та її диференціація на фоні інших видів цієї хвороби часто може бути ускладнена через мінливість симптомів. Це пов’язано із сортовими особливостями ячменю, ізолятами збудника та екологічними умовами. За наявності таких чинників ідентифікувати збудника та діагностувати хворобу можна мікроскопічним методом.

Збудником хвороби є гриб Pyrenophora teres Drechsler (Drechslera teres Ito). У період вегетації ячменю він поширюється конідіями. Хвороба інтенсивніше розвивається за тривалого періоду високої відносної вологості повітря. Однією з причин частих спалахів хвороби є велика кількість інфекційного матеріалу в природних умовах,зокрема уражені рослинні рештки ячменю та власне заражені рослини культури. Інфекцію також може містити насіння. Особливістю гриба P. teres є висока життєздатність та стійкість проти абіотичних факторів того міцелію та конідій. На уражених рештках патоген також продукує сумчасту стадію.

 

Смугаста плямистість

Проявляється від початку появи сходів, на другому або третьому листках проростків, та надалі протягом усього періоду вегетації рослин.  Часто захворювання виникає на окремих рослинах у посіві та поширюється вогнищами або всією площею поля. Інтенсивного розвитку хвороба може набувати під час цвітіння та наливання зерна. Перші ознаки смугастої плямистості можна виявити у формі поздовжніх смуг посередині листка не раніше ніж на початку фази кущіння.

Діагностичні ознаки захворювання на сходах характеризуються появою на листках спочатку блідо-жовтих плям, які надалі подовжуються, некротизуються та зливаються у світло-коричневі смуги. За високої вологості повітря на уражених ділянках утворюється оливково- бурий наліт, що, по суті, є конідіальним спороношенням  патогену. Масове ураження листків призводить до їхньої загибелі та зниження продуктивності рослин. Інфіковане насіння може втрачати посівні якості. Збудником хвороби є гриб Pyrenophora graminea Ito & Kuribayashi (Drechslera graminea Ito). Він формує конідіальне й сумчасте спороношення. У період вегетації рослин гриб поширюється конідіями. Суттєвий вплив на ураження рослин патогеном та розвиток смугастої плямистості мають метеорологічні умови. Зокрема, продукування інфекційного матеріалу відбувається за високої вологості повітря. За температури повітря 18-22°C і відносної його вологості 70–85% інкубаційний період хвороби може тривати 6-9 днів. Надмірне внесення азотних добрив зумовлює посилення розвитку смугастої плямистості. Меншого поширення хвороба набуває на посівах ячменю за збалансованого удобрення. Джерелом інфекції є грибниця й конідії патогену, які можуть зимувати на уражених рослинах ячменю озимого. Конідії зберігаються на уражених рештках і на поверхні насіння. У зараженому насінні міститься грибниця, на уражених рештках формується сумчаста стадія.

 

Облямівкова плямистість, або ринхоспоріоз

Хвороба проявляється на листках нижніх ярусів культури,але за інтенсивного її розвитку також поширюється на прапорцевий листок і колос. Ураженим також може бути стебло.

Типові симптоми захворювання можна виявити на уражених листках і листкових піхвах рослин ячменю у вигляді бурих, а пізніше сірувато-білих, овальних або овально- видовжених плям із темно- бурою облямівкою. Остання є важливою діагностичною ознакою захворювання.

За сильного розвитку  ринхоспоріозу плями між собою зливаються, що призводить до засихання та відмирання листків. За високої відносної вологості повітря, як правило, з нижнього боку листка (рідше — на верхньому) в місцях ураження формуються білуваті дрібні подушечки — конідіальне спороношення патогену. У фазі молочної стиглості також може інфікуватися зерно.

Зокрема, на зернині в місцях уражень виникають світло-  коричневі плями з темно- бурим ореолом. Сильний розвиток хвороби спричинює передчасне відмирання листків, унаслідок чого знижується продуктивність рослин, а також погіршуються посівні та пивоварні якості насіння. Збудником хвороби є гриб Rhynchosporium secalis (Oudem.) J. J. Davis. Під час вегетації він поширюється за допомогою конідій.

Ринхоспоріоз ячменю інтенсивно розвивається за підвищеної відносної вологості повітря (понад 95%) та тривалого періоду достатнього зволоження, яке сприяє інтенсивному інфікуванню рослин патогеном. Інкубаційний період може становити від 5 до 14 діб.

Слід зауважити,  що збудник уражує, окрім ячменю, також жито й багато дикорослих злаків. Джерелом ринхоспоріозу є сходи падалиці, уражені рослинні рештки, інколи інфіковане насіння. Плямистості ячменю поширені в усіх регіонах вирощування культури.

Заходи з обмеження їхньої шкідливості передбачають: дотримання сівозміни та просторової ізоляції між посівами ячменю озимого та ярого; основний обробіток ґрунту, що забезпечує знищення рослинних решток; вирощування сортів, що меншою мірою уражуються патогеном; недопущення надто ранніх строків висіву ячменю озимого; сівбу високоякісним й обробленим протруйником насіння; своєчасне застосування рекомендованих фунгіцидів під час вегетації рослин

 

М. Піковський, канд. біол. наук,

М. Кирик, д-р біол. наук,

А. Столяр, канд. с.-г. наук

 

Журнал «Пропозиція», №3, 2017 р.

Інтерв'ю
Раїса Вожегова, доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент НААН України, директор Інституту зрошуваного землеробства
Інститут зрошуваного землеробства НААН України посів 1-е місце серед експортерів наукоємної продукції та отримав Міжнародний сертифікат «Експортер року». Його керівника - доктора сільськогосподарських
Микола Горбачов, керівник New World Grain Ukraine (Soufflet Group), президент Української Зернової Асоціації
Для успішного ведення агробізнесу мало виростити і зібрати хороший урожай, потрібно ще вміти його продати. Про основні засади роботи зернового трейдингу в Україні propozitsiya.com розповів