Спецможливості
Технології

Відновити родючість землі

05.06.2008
343
Відновити родючість землі фото, ілюстрація
Родючі грунти України

Сьогодні вітчизняні чорноземи можуть служити хіба що “взірцем” виснаження та виродження. Унікальних, еталонних грунтів ще, може, залишилося в межах одного відсотка..

Чи повернемо молодість і красу загубленим озерам, а здатність родити - виснаженій землі?

Повідомлення, передане інформаційними агентствами, здивувало і водночас шокувало: у порту Піонерський Калінінградської області чекає на розвантаження судно із... 50 тисячами тонн свинячого гною на борту. Специфічний вантаж прибув до Росії з Бельгії: на тамтешніх фермах утворилося перевиробництво органіки, от і знайшли збут на Сході, уклавши з росіянами на п’ять років договір на експортні поставки.

Мимоволі подумалось: а чи не станемо свідками пришвартування кораблів з гноєм свиней західних бауерів та ферм’є у портах Ізмаїла, Одеси, Херсона? На рідних теренах догосподарювалися до того, що на кожному гектарі родючої землі щороку втрачається від 0,6 до 1 тонни гумусу.

За інерцією ми ще продовжуємо пишатися українськими чорноземами. За будь-якої нагоди не забуваємо наголосити: до мов багатьох народів світу увійшов термін “жашківський еталон” — взірець найбагатших, найродючіших грунтів, що залягають у районі черкаського міста Жашків. Сьогодні вітчизняні чорноземи можуть служити хіба що “взірцем” виснаження та виродження. Унікальних, еталонних грунтів ще, може, залишилося в межах одного відсотка... Надмірна експлуатація спричинила істотні зміни в структурі грунтового покриву, призвела до деградації, катастрофічного зниження родючості. Змінилися біологічні особливості чорноземів — під впливом хімічних методів боротьби з бур’янами та шкідниками отих гербіцидних, інсектофунгіцидних дощів, якими щедро поливали зелені ниви.

За 110 років (1881–1991) вміст гумусу в грунтах України зменшився майже на третину (з 4,2 до 3,2%). Нині він становить 3,1% (0,4% недолічилися лише за останні сорок років), і втрати зростають. А життя наше тримається саме на цьому, вимірюваному сантиметрами, верхньому шарі землі. Можна наново побудувати фабрики й заводи, можна змусити річки бігти у зворотний бік, можна сконструювати найхитромудріші космічні кораблі, що сягнуть далеких космічних планет, а от створити просту, здавалося б, грудку чорнозему... Право на це дано лише природі. Не поспішаючи, у необхідних умовах творить вона сантиметр грунту сотні років. Людині залишається не тільки користуватися ним, а й допомагати природі. Ми ж дедалі інтенсивніше експлуатуємо землю. Сільськогосподарські культури забирають з грунту поживні речовини (з кожного гектара ріллі щороку виноситься їх понад 700 кілограмів), у грунті зменшується вміст найціннішого складника — гумусу.

Натомість дедалі щедріше розсіваємо мінеральні добрива — що не рік, то ширшає коло іноземних постачальників їх. Коли ж внести азотні туки, які, до речі, переважно кислі, на вкрай бідні кислі, опідзолені поля, то чи зможемо сподіватися на добру віддачу? Навпаки, кислотність зросте, а родючість іще більше впаде. Великі дози мінералки згубно впливають на незамінних творців родючості — корисні бактерії, черв’яків, комах, погіршують структуру грунту. Не зростає, а падає врожайність! Викликає тривогу якість продукції: не секрет, що разом із картоплею, морквою, ягодами вживаємо й нітрати — від них і хвороби, і дитяча смертність. Єдиний вихід із порочного кола — заготовляти якомога більше органічних добрив. Ще в 30-ті роки відомий учений-агрохімік Дмитро Прянишников попереджав, що з розвитком виробництва і дедалі ширшим застосуванням мінеральних туків значення одного з головних добрив — гною — не знижується, а зростає. Та от заковика: поголів’я худоби в Україні зведено нанівець. Як розповів доктор сільськогосподарських наук Едуард Дегодюк (НДІ землеробства), для повного відтворення запасів гумусу потрібно щороку вносити 320–340 мільйонів тонн органіки (по 11–12 тонн на гектар ріллі). Навіть у найбільш “благополучні” 1986–1990 роки приорювали в середньому по 8,7 тонни. Торік це число становило аж 1,2 (!) тонни. Чим дефіцит ліквідувати? Може, торфом?

О торф! О, ще один біль земний, ця комора сонця, яка довго ввижалася багатьом безрозмірною та бездонною. А дна ж то дістали! Дуже швидко розтанули запаси унікального дарунку природи, який “росте” повільно — до міліметра за рік. Мало його залишилося від бездумного, безгосподарського використання. Розтринькавши (по суті, за якісь десятиліття) багатство, ми спохопилися, пустили навздогін, як завжди буває в таких випадках, сльозу: ой, дали маху, перестаралися з осушенням боліт — а вони ж рівень грунтових вод підтримують, регулюють стік річок, живлять озера, біофільтрами служать, що очищають воду, акумулюють вологу, впливаючи на мікроклімат... Та поїзд пішов. Осушивши на значних масивах болота, вибравши з них торф, ми порушили, а в багатьох куточках і знищили типові для Полісся природні комплекси. Зупинилися, озирнулися? Якби ж то!

— Уже давно слід припинити добування торфу, особливо кар’єрним способом, бо не додає він родючості грунтам, не виготовити з нього доброякісних компостів. Для розробки уже й ділянки підходящої не знайти. А от природі, землі завдається непоправної шкоди, — чув я не від одного поліщука на Волині. На підтвердження сказаного — замітка “Вмирає озеро... від рук людини”, яку опублікувала старовижівська районна газета “Сільські новини”. Наведу бодай два абзаци з розповіді вчительки дубечненської школи Галини Андріюк та старшокласника Петра Костючика.

“На околицях Дубечного і Рокити знаходиться унікальне озеро Домашнє. За свідченням старожилів, на початку минулого століття було оточене непрохідними болотами — його й тепер ще називають Плав. Але рівень води в останні десятиріччя катастрофічно падає. У шістдесятих роках місцеве господарство неподалік добувало торф, який використовували на добриво. На місці розробок утворилися штучні водойми, що оточують озеро майже з усіх боків — воно й обміліло. Вода змінила свій хімічний склад, стала темнішою, має добре відчутний болотяний запах.

Гідрологічний режим озера змінився через осушення земель. На зміну трав’янистій рослинності прийшли чагарники й кущі, зникли журавлинники. З усіх навколишніх озер Домашнє було найбагатшим на рибу, а раків ловили у ньому навіть узимку, прорубуючи ополонки. Через заболочення, замулення рибні запаси стали мізерними. На жаль, і нині на заплавних луках добувають торф — копають усі, кому не лінь. Ніхто не контролює ті торфорозробки. Що ж чекає озеро Домашнє через два десятки літ? Воно може перетворитися на болото. З мапи Старовижівщини зникне прекрасне водне плесо…”

Можна зрозуміти біль авторів листа. Як і тих дядьків, що копають торф, аби заготовити на зиму сяке-таке паливо (ціни ж бо на вугілля кусаються, та ще й як). Дехто використовує його для удобрення грунтів, хоча про виробництво у широких масштабах, скажімо, торфо-мінеральних добрив залишилося лише згадувати — запаси торфу вичерпуються.

Становище може врятувати сапропель
Народження цієї унікальної, екологічно чистої речовини почалося тоді, коли земля наша звільнилася від льодовиків і в утворених після них западинах з’явилися озера. Кожна жива істота, кожна рослина, що розвивалася у воді, після відведеного їм природного терміну опускалися на дно, тож за довгі тисячоліття там нагромадилися багатющі за складом та потужною біологічною енергією органічні сполуки. Саме біологічно активні речовини та широкий набір мікроелементів, що благотворно впливають на життя як людей, так і тварин, рослин є найбільшою цінністю сапропелю. У ньому містяться білки, жири, протеїн, вітаміни, гормони, каратиноїди, антиоксиданти, стимулятори росту… Набір цих речовин, їхні концентрації у кожному конкретному випадку зумовлені умовами відкладення сапропелю, складом фауни і флори озер, глибиною залягання. Відсутність кисню, незначні коливання температури створюють для донних відкладень особливу нішу, в якій усі живі та відмерлі клітини тварин, мікроводоростей, грунтового гумусу, грибків тощо повільно розкладаються.

Людина давно помітила, що мул, який гниє (так сапропель перекладається з давньогрецької), є цінним природним ресурсом органічної речовини і може використовуватися в різних галузях народного господарства: хімічній, нафтовій, фармацевтичній, будівельній, паперовій, харчовій, а надто в аграрній. Він збагачує грунт різними поживними речовинами, робить його структурнішим, вологомісткішим, нейтралізує кислотність, гасить ерозійні процеси, в ньому зростають запаси гумусу, 60–70 кілограмів якого формує лише одна тонна мулу. Намивши його на певну ділянку, у десятки разів збільшуємо кількість мікроорганізмів, а отже, забезпечуємо значну активізацію процесу грунтоутворення, земля дихає на повну силу, живить сама себе. Намивши його навіть на найбідніше поле, допомагаємо природі творити якісно новий орний шар — родючий. Одначе…

— Сапропель стукає у двері, а двері риплять, — почув я у Волинському обласному управлінні сільського господарства.

Запаси цілющого мулу лише в цій області такі, що вона на ньому років 100 може жити, як Кувейт на нафті. Чималі поклади донних відкладень у водоймах Рівненщини, Київщини, Сумщини… Свого часу спеціалісти Північного державного регіонального геологічного підприємства Держдепартаменту з геології та використання надр Міністерства екології і природних ресурсів розвідали 234 поліських озера, виявивши в них 74 мільйони тонн сапропелю. Ще на 120 озерах провели пошуково-оцінювальні роботи. У 80–90-ті роки минулого століття кілька голубих плес потривожили екскаватори — почали вичерпувати мулові відкладення. Детальний аналіз показав, що за якісними показниками сапропелі багатьох озер (на Волині це Бурків, Ковпино, Скомор’є, Туричанське, Синово, Охотин, Оріхівське) можна використовувати не тільки як сировину для приготування органічних добрив, а й як кормову добавку для тварин, а також у медицині, промисловості, будівництві, на геологорозвідувальних роботах. Використовували ж здебільшого для підвищення родючості грунтів. І мали від того прекрасні результати — як для аграрного сектора, так і для охорони довкілля: замулені та відмираючі озера після очищення знову відновлювалися, омолоджувалися. До середини минулого десятиліття щороку добували десятки тисяч тонн цінної сировини. А потім усе завмерло.

“Пропозиція” свого часу вже аналізувала невтішне становище із сапропелем. Чи змінилося щось відтоді? 

— Маємо чудовий приклад того, що може зробити людина, якщо простягне руку допомоги природі, — відроджене озеро Бурків, — говорить голова правління ВАТ “Любешівагрохім” Григорій Мартинчук. — На початку 80-х років його вже майже не існувало — воно повністю затяглося мулом. Почали добувати його, вивозити на поля — і одержали дзеркальне плесо завглибшки 15–17 метрів. Ще в гіршому стані, ніж колись Бурків, перебувають нині Дольське, Скорінь, інші озера району. На понтонах стоять грейфери-екскаватори, чекають роботи баржі, а роботи й не передбачається. Через відсутність фінансування. Водночас бідні-пребідні супіщані землі вже й забули смак органічної поживи. Такої неуваги до родючості грунтів ніколи раніше в Україні не спостерігалося. Навіть про вапнування не згадується. От і не можуть у чорноземній горохівській зоні відшукати некислі поля під цукрові буряки. А під боком — сапропелі. Шар на шарі. У Ковельському районі більше п’яти років простоює цех приготування органо-мінеральних добрив на основі тих-таки сапропелів.

— Невже й досі не діє?

— А ви запитайте у “Волиньагрохімі”. Скільки зусиль було докладено, скільки коштів вклали в те будівництво, а тепер змушені стерегти дорогоцінне обладнання від крадіїв металу... Тиша кричить і в цеху на березі колись мальовничого озера Любчого. Як розповів голова правління ВАТ “Волиньагрохім” Олександр Олексюк, усе впирається в технічні умови на добрива органо-мінеральні комплексні гранульовані, їх розробили науковці філіалу Інституту грунтознавства й агрохімії під керівництвом доктора сільгоспнаук Михайла Шевчука, але Міністерство охорони здоров’я вимагає додаткових досліджень, які коштують дуже недешево. Та й навіщо проводити їх, коли сапропелі за багато років уже досконально вивчені, коли власне на них, так само як і на міндобрива, технічні умови вже давно затверджені, коли, зрештою, волинські ГОСТи аналогічні білоруським, російським — там за ними працюють довго й успішно.

 

Про чужий досвід і вітчизняні перспективи 

Для створення високопродуктивних грунтів у Нідерландах щороку з затоки під Роттердамом добувають мільйони тонн донних покладів — для цього спеціально розробили систему, меліоративних машин і механізмів. На добриво сапропелі використовують, очищаючи від них водойми, канадці, фіни, німці, шведи. У США розробляють сапропелеві родовища 12 компаній — на їхню частку припадає 30–40 відсотків світового рівня добування. Розширюють обсяги робіт в Ісландії, Японії, Австралії, Данії, Польщі, Румунії, Угорщині, дедалі наполегливіше повертають природний вигляд своїм озерам, вивільняючи їх від мулових нашарувань, росіяни та білоруси, і українці вже могли б посісти гідне місце в цьому переліку — адже розв’язувати сапропелевий вузол узялися ще на початку 80-х років минулого століття. Та похвалитися можемо лише відновленим озером Бурків.

Свого часу силами “Сільгоспхімії”, деяких господарств вибирали мул навіть із ставків та річок — на Полтавщині, Чернігівщині, Хмельниччині, Рівненщині... Використовували його для поліпшення фізичних властивостей грунтів, рекультивації уражених ерозією земель. Часом натрапляли і на сапропелі, які утворилися в улоговинах льодовикового і карстового походження, у річкових долинах, на місцях стародавніх русел. Там, де збагнули цінність чудового органовапнякового матеріалу, вже не відмовлялися від подальшої розробки донних нашарувань, усілякими способами вичерпували дароване природою. Способи ж ті обмежені — бракувало спеціальної техніки, не відпрацьованою була технологія. Та й відмикали багату голубу комору лише поодинокі колгоспи. Корисна справа трималася на ентузіастах. На ентузіазмі ж...

У пристоличному Вишгородському районі поблизу села Нижча Дубечня є озеро Волове. Колись на ньому працювала риболовецька бригада — поки не замулилося. Згодом залишилася від нього тільки назва. Зацікавило озеро інженера Івана Кошмана. Вийшовши на пенсію, він почав шукати шляхів відродження перлини. Навіть розробив креслення механізму для очищення водного дзеркала. Ентузіаста підтримали в районі, геологи визначили, що мул придатний для внесення на поля. Це ж підтвердили і вчені: залишалося скласти проектно-кошторисну документацію і розпочинати будівельно-монтажні роботи. Та списи навколо Волового ламалися, а віз — ані з місця. У середині 80-х років я бував у Івана Васильовича, захищав його ідеї в пресі. Проживши довге неспокійне життя, непосида не міг зрозуміти, чому люди такі байдужі до здоров’я навколишньої природи, та, власне, й до свого. Говорив: “Ще в найдавнішому “медичному документі” — глиняній табличці шумерського лікаря з Ніпура (III тисячоліття до нашої ери) містяться клинописні рецепти ліків з кори і смоли дерев, квіткових олій, а також порошків з річкового мулу. Отже, корисний мул...Золоте дно і в наших озер, а ми навіть не прагнемо використати те багатство для свого ж блага та блага землі”.

Не випало щастя “зеленому” лицареві спізнати насолоди від втілення добрих намірів у життя. Перестало битися його серце — і враз завмерло все навколо Волового. На довгі роки. Аж ось несподіванка: від голови правління “Волиньагрохіму” Олександра Олексюка дізнаюся, що знайшовся небайдужий підприємець, який потривожив тишу вишгородського озера.

Знайомство з головою споживчого товариства “Вибір” Олегом Пастухом підтвердило найкращі сподівання: на Воловому справді кипить робота. Працюють земснаряд, екскаватор, інші потужні машини, які добувають сапропель, заповнюють ним чеки, буртують уже готові добрива. Вахтовим методом трудяться дві бригади волинян, які раніше мали до чого докласти рук у себе в області, розробляючи сапропелеві родовища. А почалося все з випадкової зустрічі Олега Миколайовича з місцевими селянами — ті й розповіли про загублене озеро, про дивака-інженера та його намагання підняти з дна безцінні скарби...

Не розповідатиму, яких зусиль коштувало підприємцеві знайти і викупити документацію на сапропелеві поклади, зібрану за життя Іваном Кошманом і викрадену в родини після його смерті — історія та варта детективу. Головне те, що через певний час документи були в руках директора “Вибору”. А ще те, що в нього з’явилося нестримне бажання довести справу діда Івана до логічного кінця - очистити озеро, а поклади використати для оздоровлення землі. Засів за спеціальну літературу, почав жадібно шукати необхідну інформацію через інтернет, знайомитися з досвідом волинян, білорусів, росіян... Коли “Північукргеологія” та Науковий центр радіаційної медицини АМНУ підтвердили високі агрохімічні властивості та екологічну чистоту сапропелю, одержав ліцензію на розробку їх у Мінекології. Для ведення товарного сільгоспвиробництва організував агрофірму “Десна”, взявши у довгострокове користування на умовах оренди 75 гектарів угідь (у тому числі 43 гектари — озеро). Для безпосередніх робіт на Воловому створив “Сапропель-центр”. Мине небагато часу — і “Вибір” спільно з Українським центром випробування сільгосптехніки та Інститутом біотехнології Білоцерківського держагроуніверситету розробить комплект обладнання для виробництва органо-мінеральних добрив на основі сапропелю. Розпочали монтування лінії гранулювання їх, а паралельно вели подальший творчий пошук. Неабиякі перспективи відкрилися після знайомства з продукцією нового покоління підприємства із Санкт-Петербурга “Балтконверсія”.

Тамтешні спеціалісти впровадили таку технологію обробки сапропелю, яка не тільки зробила доступними всі його багатства, а й дала змогу збагачувати добриво макро- і мікроелементами. Досвід північних сусідів вартий того, аби бодай схематично зупинитися на ньому, аби ще раз переконатися, як далеко світова наука пішла вперед у справі розробки високоефективних та екологічно чистих (!) добрив на основі все того ж мулу. Державне підприємство “Балтконверсія” 1990 року заснувало Науково-технічне відділення АН тодішнього Союзу. Мета — впровадження досягнень військової техніки і технологій ВПК у народне господарство. Невдовзі життя змусило підприємство вписатися в умови ринкової економіки: перетворило його з малого державного на мале акціонерне товариство закритого типу (АТЗТ). На думку фахівців, саме закладений у нього могутній науковий потенціал та висока культура виробництва допомогли розкрити таємницю чи не найзагадковішої реліктової сировини Росії, України, Білорусі — сапропелю. “Як відомо, рослини з грунту сприймають лише те, що розчинене у воді, — розповів генеральний директор АТЗТ А. А. Новицький. — Сапропель — це донне відкладення, що, перебуваючи на дні водойми тисячі років, перетворюється на водонерозчинну сполуку, тому в чистому вигляді рослинами не сприймається. Відомі раніше технології приготування з нього добрив дуже енергозатратні та дорогі, а деякі передбачають тривале сушіння в природних умовах. Колектив “Балтконверсії” розробив технологію одержання комплексної органічної витяжки із сапропелю, яка має у своєму складі гумінові кислоти, фульвокислоти, амінокислоти та мікроелементи, необхідні для розвитку рослин, та повністю зберігає все те цінне, що природа нагромадила у мулових покладах”,

Не обтяжуватимемо читача виробничими деталями, а от про те, в основу яких видів продукції лягла органічна витяжка, попросимо популярно розповісти Олега Пастуха, який ретельно вивчив новинки.

— Передусім, це косметична лінія “Ундина” (у перекладі — “Русалка озерна”): більше десяти найменувань фітокремів і бальзамів, — говорить Олег Миколайович. — У кожному з них дія лікарських трав підсилюється витяжкою із озерної реліктової сировини. Інший вид продукції — кормова добавка “Біогель”. Препарат характеризується високою біологічною активністю, стимулює обмін речовин в організмі, підвищує продуктивність тварин і птиці. Але найцікавішими з практичної точки зору на сьогодні є органо-мінеральні гумінові концентровані добрива “Дарина”. Споживачеві пропонується вже 21 модифікація їх як для культурних, так і для декоративних рослин. Вони суттєво оздоровлюють грунт, екологічно безпечні, використовуються також для позакореневого підживлення посівів. Аби не бути голослівним, наведу лише деякі цифри. За результатами виробничих дослідів, у 1999–2000 роках у господарствах Ленінградської області зростання врожайності за норми 3–5 літрів добрив групи “Дарина” на гектар становило: картоплі — до 32 відсотків (в окемих випадках і до 80-ти), овочів — до 25, зернових — до 43, багаторічних трав — до 46 відсотків, цукристість винограду зросла в 1,2 раза. Відзначено позитивний вплив на рослини в екстремальних умовах: у періоди посух, злив, приморозків, під час захворювань... Даруйте за довгий перелік, але він ще і ще раз підтверджує, наскільки перспективними є органо-мінеральні концентровані добрива на основі природної сировини — сапропелю. Не треба вносити на гектар 20 тонн сухої органіки: досить розвести водою кілька літрів мулової витяжки — і мати відмінний результат...

У Росії, так само як і в Україні, за останнє десятиліття різко скоротилися роботи з підвищення родючості землі, що призвело до негативного балансу поживних речовин і повсюдного окислення грунтів, погіршення їхніх агрохімічних та агрофізичних властивостей. Загострилася проблема мікроелементів. На тлі цих негативних чинників багатьох справжніх господарів зацікавила інформація про диво: еліксир родючості землі — препарати сімейства “Дарина”. Певний ажіотаж спостерігався навіть серед садівників та городників Ленінградської та Московської областей, які першими дізналися про новинки та бажали апробувати їх на своїх ділянках. Директор українського споживчого товариства “Вибір” Олег Пастух мріє налагодити виробництво рідких сапропелевих витяжок під Києвом. Уже й лінію відповідну знайшов, веде переговори з ймовірними партнерами. Одне непокоїть його — збут. Півтора року добуває мул з Волового, кілька тисяч тонн його лежать у буртах, готові до внесення на поля — а покупців немає. Хоча земля в окрузі більш як десять оків не одержує потрібної кількості підживлення. “Скоро на пластилін перетвориться”, — гірко жартує підприємець і не припиняє робіт на озері: “Якщо не працюватимеш на майбутнє — в тебе самого не буде майбутнього”.

Сподівається, що рано чи пізно вирішиться питання із затвердженням технічних умов на органо-мінеральні гранульовані добрива голова правління ВАТ “Волиньагрохім” Олександр Олексюк. Фабрика живлення на озері Любчому, поза всяким сумнівом, запрацює, а от коли почне ритмічно битися пульс приватно-орендних, фермерських господарств — сказати важко. На пісній землі не стати міцно на ноги, водночас лежачому кооперативові чи бідному фермерові не нагодувати голодного поля. Замкнене коло. А органічних добрив дедалі меншає: у 40 відсотках господарств країни вже не залишилося жодного хвоста великої рогатої худоби. Результат? Торік у АР Крим, Запорізькій, Кіровоградській, Одеській областях внесли на гектар посівної площі лише по 0,3–0,5 тонни органіки, у Луганській, Миколаївській, Херсонській областях — по 240–250 кілограмів. Удобрено було... 0,4–1,2 відсотка площ. Без втручання держави тут уже не обійтися: втрачається найбільше багатство нації. Земля чекає на добрива. Чекають і озера, у яких по вінця — тих самих добри.

М. Пуговиця

Інтерв'ю
Ів Піке, керівник підрозділу Crop Science ком­панії «Байєр» в Ук­раїні
З бе­рез­ня цьо­го ро­ку підрозділ Crop Science ком­панії «Байєр» в Ук­раїні очо­лив Ів Піке. За до­волі ко­рот­кий час він уже встиг відвіда­ти прак­тич­но всі регіо­ни Ук­раїни та оз­най­о­ми­ти­ся
экспорт
Після підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою українські аграрії отримали шанс вийти на канадський ринок. Втім, позитивний ефект буде відчутним не відразу. 

1
0