Спецможливості
Статті

Вибір має бути свідомим

05.06.2008
138
Вибір має бути свідомим фото, ілюстрація
Сорт як унікальна біологічна основа інтенсивних технологій є незамінним чинником, без якого неможливі високі врожаї. Отож, старі сорти вирощувати недоцільно: вони збиткові. Значно врожайніші, прибутковіші, а отже, й цінніші нові сорти, зареєстровані впродовж останніх років.

Підбираючи сорт озимої пшениці, треба враховувати не тільки особливості грунтово-кліматичних зон, а й підзон, господарств, попередників, рівнів господарювання, строків сівби, рівень інтенсивності сорту, вимоги до умов вирощування, час дозрівання, стабільність урожайності та якість продукції, стійкість до несприятливих факторів середовища, хвороб, шкідників тощо. Згідно з вимогами до умов вирощування та генетичним потенціалом, сорти останньої сортозміни можна зарахувати до таких типів (табл. 1).


Сорти перших двох типів мають дуже високий потенціал продуктивності (понад 10 т/га), сильні або цінні за якістю зерна, стійкі проти основних хвороб, із середнім або добрим рівнем зимостійкості й посухостійкості. Вони в основному напівкарликові або низькорослі, заввишки близько 90 см, високостійкі до вилягання: навіть у разі внесення близько 200 кг д.р. азоту на гектар не вилягають. Але мають дещо нижчі адаптивні властивості. Вони краще ростуть на високих агрофонах, після добрих попередників і в сприятливих умовах, тому їх доцільно вирощувати за інтенсивними технологіями. Проте найчастіше вибирають тільки високоінтенсивні сорти, не враховуючи можливостей свого господарства, подекуди їх розміщують по гірших попередниках, не забезпечують добривами й засобами захисту рослин, допускають спрощення агротехнологій, що обертається недобором урожаю або й дискредитацією добрих сортів.


Сорти універсального або проміжного типу мають оптимальну висоту 90–100 см, стійкіші до несприятливих умов середовища. У них кращі адаптивні властивості, вони здатні формувати врожайність близько 90–100 ц/га і, що дуже важливо, забезпечувати високий нижній поріг урожайності за несприятливих і навіть екстремальних умов. Ці сорти також добре реагують на високі агрофони й унесення добрив, але, на відміну від високоінтенсивних, вони менш вимогливі до попередників.


Сорти напівінтенсивного типу виростають заввишки понад 100 сантиметрів; мають високу агроекологічну пластичність; морозо- й зимостійкі; в них добра регенераційна здатність після перезимівлі; завдяки максимально виявленим адаптивним властивостям, вони переважають над сортами попередніх типів за урожайністю та її стабільністю в разі розміщення після непарових і задовільних попередників та за екстремальних умов. Однак у разі розміщення на високих агрофонах, після парових попередників і в сприятливих умовах зволоження, вони через схильність до вилягання за рівнем продуктивності поступаються інтенсивним та універсальним сортам.


Тому дуже важливо для певних рівнів родючості грунтів і попередників враховувати рівень інтенсивності й вимоги до умов вирощування, щоб на різних агрофонах і за різних погодних умов забезпечувати високі й стабільні врожаї та прибутковість вирощування пшениці.


Варто звертати увагу також на рівень і стабільність урожайності (табл. 2).


У Реєстрі є сорти різних строків дозрівання. В кожному господарстві варто мати сорти кількох груп стиглості. І ось чому. По-перше, біологічний оптимум найвищої продуктивності в стадії достигання становить 8–10 днів після настання повної стиглості, а в разі перестоювання щодня може втрачатися 50–100 кг зерна. Якщо ж поле засіяти одним сортом, зібрати врожай у такі терміни важко. Коли ж висівати сорти, різні за строками дозрівання, то кожен із них можна збирати в міру достигання, тобто створюється так званий збиральний конвеєр і оптимізуються строки жнивного комплексу. Крім того, краще й ефективніше можна використати збиральну техніку, зменшуються також втрати врожаю.


По-друге, ранньостиглі сорти часто встигають сформувати врожай до настання суховійних періодів і жорстких посух та дати добру продуктивність. І навпаки, в окремі роки в разі раннього настання весняно-літніх посух (як це бувало останнім часом) ранньостиглі сорти можуть постраждати більше, а опади, які випадуть пізніше, посприяють підвищенню врожайності вже середньо- й пізньостиглих сортів. Виходячи з цього, в господарствах доцільно висівати 3–4 сорти різних груп стиглості. На нашу думку, ранні й середньопізні сорти повинні займати по 10–15%, а середньоранні й середньостиглі — по 30–45% посівних площ.


В умовах ринкових відносин сорти треба вибирати не тільки за величиною врожайності, а й за якістю зерна. Це пояснюється зменшенням попиту на внутрішньому й зовнішньому ринках на зерно IV і V класів і збільшенням — на зерно сильних пшениць I — III класів (табл. 4).


Для одержання високої та стабільної врожайності озимої пшениці суттєве значення має зимостійкість сучасних сортів, яка є важливою біологічною властивістю й визначає придатність сорту для виробництва. На зимостійкість великий вплив мають загальний рівень культури рільництва й цільові агротехнічні прийоми, до яких можна зарахувати: кращі попередники, вчасний і якісний обробіток грунту, дотримання оптимальних строків сівби і норм висіву, глибину загортання насіння, дози й строки внесення добрив та співвідношення в них основних елементів живлення тощо. Але навіть належне дотримання агротехнологій не завжди забезпечує нормальну перезимівлю рослин. Визначальним буває генетична основа та біологічні властивості сортів. У таблиці 6 наведено показники зимостійкості сортів, які є в комерційному обігу.


Позаяк в одному генотипі не завжди поєднуються висока продуктивність і добра зимостійкість, не слід захоплюватись лише високозимостійкими сортами: так можна втратити на врожайності. У виробничих умовах краще мати взаємодоповнюючі сорти з підвищеною та середньо-вищесередньою зимостійкістю. Але твердо можна сказати: не варто висівати сорти з баловою оцінкою 5 і менше балів, бо в окремі роки посіви можуть зрідитись або й загинути.


У запропонованому матеріалі наведено морфоагробіологічні характеристики нових сортів із загальними рекомендаціями для великих агрокліматичних зон. У кожній підзоні, регіоні, господарстві їх потрібно уточнювати, коригувати й творчо застосовувати. Єдине для всіх правило — для кожного сорту треба розробляти свої агротехнології з урахуванням їх властивостей, що дасть змогу збільшити врожайність і прибутковість господарювання, стабілізувати виробництво зерна з високими продовольчими якостями.


О. Уліч,
заступник директора
Центру сортознавства
та сортовивчення УІЕСР

Інтерв'ю
Сергій Потапов, менеджер з розвитку плодоовочевого бізнесу Українського проекту бізнес-розвитку плодоовочівництва, як виявилось, давно обізнаний з горіховою тематикою. А зараз серед партнерів проекту є і одне об’єднання виробників горіхів... Подробнее
Ма­рек Руж­няк— влас­ник гру­пи ком­паній Agro-Land Group
Аг­рар­на Поль­ща та­кож міцно «при­кипіла» до Ук­раїни, ад­же польські тех­но­логії, техніка, посівний та насіннєвий ма­теріал уже дав­но от­ри­ма­ли схва­лен­ня ук­раїнських сільгоспви­роб­ників і