Вермикуліт — мінерал родючості

Останніми роками поряд із традиційними природними адсорбентами (бентоніт, опалкристобалітові породи) досліджують та впроваджують у сільське господарство нові види: цеоліти, перліти, вермикуліти, які виступають як носії добрив, меліоранти, біостимулятори, екологічно чисті субстрати в закритому грунті тощо. Особливу роль відіграє вермикуліт — природний мінерал з групи гідрослюд пластинчатої структури з високими адсорбційними та катіонообмінними властивостями.
У своєму складі вермикуліт містить значну кількість магнію (10–14%) у формі магнієвих алюмосилікатів, 3–5% калію, 1,2–2% кальцію та мікроелементи: хром, нікель, марганець, кобальт, мідь, молібден.

Найважливішою властивістю вермикуліту є здатність спучуватись при нагріванні до температури 900...1000°С, збільшуючись в об’ємі в 15–20 разів, що веде до розширення адсорбційної поверхні. Завдяки специфічному характеру пористості, адсорбційним та іонообмінним властивостям, спучений вермикуліт здатний вибірково вбирати певні речовини та катіони, особливо калій та амоній, які потім повільно віддає рослинам, виконуючи функцію пролонгованих макро- та мікродобрив. Процес фіксації вермикулітом у грунті амонію, рухомих форм азоту, магнію, фосфору та калію широко досліджується вченими багатьох зарубіжних країн.
Виступаючи як магнієве добриво, вермикуліт виділяє потрібний рослинам елемент і поступово віддає його, що має велике практичне значення, зокрема для районів, де переважають дерново-підзолисті піщані та супіщані грунти, у яких відмічається нестача магнію.

Завдяки своїм лужним властивостям, вермикуліт здатний послаблювати негативну дію надлишкової грунтової кислотності (pH, обмінна кислотність, обмінний алюміній), підвищуючи при цьому вміст елементів мінерального живлення.
За ступенем позитивної дії на рослини вермикуліт не поступається дії внесених сумісно в грунт у невеликих дозах вуглекислого кальцію та сірчанокислого магнію.
Надзвичайно велике значення має позитивний вплив вермикуліту на агрофізичні та біологічні властивості грунту. Утримуючи значну кількість води, яка в 4–5 разів перевищує його власну вагу, вермикуліт створює сприятливий для рослин водний режим. Добриво, до якого входить вермикуліт, сприяє кращому утримуванню вологи.
Неабияке значення має властивість вермикуліту погано проводити тепло, завдяки якій він оберігає рослини від перегрівання. Як тепловий меліорант вермикуліт може успішно використовуватись і в зонах з північними холодними грунтами.
Дослідженнями Л. І. Корабльової, які проводилися на сильнокислих та бідних на магній грунтах, встановлено, що позитивна дія вермикуліту на фізико-хімічний склад грунту (водоутримувальну здатність, щільність, пористість, запаси доступних форм азоту, фосфору, калію, магнію), а також ріст, розвиток та кінцевий урожай рослин має однаково сильний вплив як у перший, так і в другий рік після внесення, і меншою мірою — у наступні роки.
Дослідження, проведені вченими Башкирського сільськогосподарського інституту, показали, що вермикуліт, внесений під яру пшеницю на вилугуваних чорноземах, підвищував капілярну та повну вологоємкість грунту на 3–8% залежно від норми внесення, причому найбільше — у шарі 0–10 см, де розміщено основну масу вермикуліту. На другий рік його використання відбувалося збільшення капілярної вологоємкості. Крім цього, встановлено, що відносний приріст урожайності при застосуванні вермикуліту вищий у посушливі роки, ніж у вологі. Так, урожайність ярої пшениці підвищувалася на 2–6 ц/га залежно від сорту та погодних умов.

За даними І. А. Геллера, К. М. Добротворської та ін., змішані з вермикулітом мінеральні добрива підвищували врожайність цукрових буряків на 25–30%. У дослідженнях А. В. Петракової та З. А. Волкова, де вермикуліт вносили разом з мікроелементами, врожайність картоплі зросла на 11,8 ц/га. Підвищувався також і вміст крохмалю в бульбах.
В інших дослідах, проведених в Інституті картоплярства УААН (зона Полісся) та на базі навчально-дослідного господарства “Родниківка” Уманської державної аграрної академії (зона Лісостепу), встановлено, що внесений локально в грунт під час садіння вермикуліт разом з мінеральними (N45P45K45) та органо-мінеральними (N45P45K45 + компост) добривами стабілізував вологість та сприяв оптимізації об’ємної маси грунту в гребенях протягом вегетації, підвищував вміст рухомих мінеральних форм азоту та магнію, а також стимулював ріст і розвиток рослин картоплі, підвищував (на 15–20%) урожайність та суттєво поліпшував якість бульб.
Велике практичне значення має придатність вермикуліту до широкого використання в овочівництві — як середовища для швидкого пророщування насіння та вирощування розсади, у садівництві — для укорінення саджанців плодових культур, у квітникарстві тощо.

В. Фещенко,
ст. викладач, канд. с.-г. наук,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини