Спецможливості
Статті

Україна і ГМО: якщо гора не йде ...

05.06.2008
128
Україна і ГМО: якщо гора не йде ... фото, ілюстрація
Українська біотехнологічна громадськість наприкінці листопада провела семінар на тему “Біотехнологічні рослини в Україні: сучасний стан та актуальні проблеми законодавчого регулювання”. Семінар відбувся на базі Українського інституту експертизи сортів рослин. “Зелених” на нього не запросили, натомість з десяти виступів три належали представникам компанії “Монсанто”. Звідси стає зрозумілим, яких саме запитань (і відповідей) більше пролунало під час цих слухань.

Відтоді, як генетична інженерія стала реалією світового сільськогосподарського виробництва (а сталося це десяток років тому), в усіх країнах безперервно точаться суперечки з приводу того, чого ця галузь несе більше: ризиків чи переваг. Спектр аргументації в цій суперечці надзвичайно широкий. Прихильники генетично модифікованих організмів (ГМО) здебільшого експлуатують тему нестачі продуктів харчування на фоні подальшого зростання населення Земної кулі й неспроможності традиційних агротехнологій дати людству достатню кількість їжі. Супротивники ж наголошують на небезпеках, пов’язаних із втручанням у генетичний код живої істоти. Прихильники кажуть, що генетичні інженери, врешті, роблять те саме, що й звичайні селекціонери, тільки значно швидше. Супротивники попереджають про численні побічні ефекти, які можуть виникнути після вживлення в ДНК “чужого” гена. Прихильники відповідають на це, що на практиці такого не буває, адже біотехнологічні компанії витрачають багатомільйонні суми на відшліфування технологій задля усунення всіх можливих негараздів.


Ми не викладатимемо всю аргументацію обох сторін, бо кінця-краю їй немає. Але зміст і природа цієї суперечки стають зрозумілішими, якщо окреслити дійових осіб двох супротивних таборів. Отже, “локомотивом” прихильників ГМО є транснаціональні біотехнологічні компанії, кількість яких не перевищує кількості пальців на одній руці. Більшість із них географічно походять з однієї країни у Західній півкулі. Практично все, що відомо сьогодні про виробництво ГМ культур, веде свій “родовід” від них. Зазвичай, ці компанії починали як виробники засобів захисту рослин і лише згодом зрозуміли, що можна створювати не тільки гербіцид під культуру, а й культуру під гербіцид. Тому тепер, перефразувавши Маяковського, про ГМО можна сказати так: “Ми кажемо — соя, розуміємо — Раундап, кажемо — Раундап, розуміємо — соя”. Замість “соя” в цю приповідку можна було б поставити “цукрові буряки”, або інші культури. Потім біотехнологічні компанії розвинули свій успіх у нових напрямах, створюючи рослини зі штучно заданими: стійкістю до різноманітних комах, хвороб, посухи; підвищеними харчовими якостями, прискореним чи уповільненим визріванням тощо.




За “локомотивом” тягнуться числен-ні науково-виробничі осередки в інших країнах; деінде їх фінансують на дуже високому рівні (Китай, Індія), а деінде вони ледве животіють (Україна). У нашій країні головним таким осередком є Інститут клітинної біології та генетичної біології НАНУ. На семінарі, про який ідеться, виступив заступник директора цього інституту, член-кореспондент НАНУ Ярослав Блюм. Ярослав Борисович розповів, що за належної державної підтримки і законодавчого врегулювання українська біотехнологічна наука могла б уже сьогодні дати виробництву власні сорти стійких до гербіцидів цукрових буряків, гороху, ріпаку, картоплі, сої. Але український політикум і досі ніяк не визначиться, чи потрібні нашому споживачеві трансгенні культури взагалі. Як наслідок, галузь не фінансують, а закон “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично модифікованих організмів” уже три роки лежить у Верховній Раді після першого читання, й перспективи цього документу поки що невідомі.


Водночас в Україні щороку збільшуються нелегальні посіви ГМ культур. Дійшло навіть до курйозу: за неофіційними даними, нинішнього сезону посіви трансгенної сої сягнули 200 тис. га, що вивело Україну за цим показником в європейські лідери. Причина такого вибуху цікавості українських аграріїв до ГМ сої криється в низьких затратах на її вирощування. Адже соя потребує дуже ретельного захисту від бур’янів: ця стаття затрат у технології її виробництва важить доволі багато. Для трансгенної ж сої вирішення проблеми бур’янів обмежується однією-двома обробками гербіцидом суцільної дії — прямо по вегетуючій культурі.


А тепер розглянемо другий табір — супротивників ГМО. Він демократичніший, а отже, — менш скоординований. До його складу входять представники екологічних рухів (“зелені”), антиглобалісти, дехто з академічних науковців, традиційні селекціонери, а також — більшість кінцевих споживачів сільгосппродукції.


Саме з позицій опонування прихильникам трансгенних організмів виступив на семінарі Академік НАНУ Дмитро Гродзинський. Він запропонував подивитися на проблему ГМО по-філософському: ширше, знявши шори комерційних інтересів. Дмитро Михайлович звернув увагу на те, що контролювати “поведінку” вживлених генів у лабораторіях значно легше, ніж на відкритих полях. Адже у виробничих умовах вступає в дію закон великих чисел, тобто якщо в лабораторії якась мутація є малоймовірною (за частоти їх появи 10-4-10-6), то в полі вона обов’язково виявиться на кількох десятках рослин. Найбільше це стосується перезапилення трансгенних культур і їхніх диких родичів. Зокрема, академік послався на цьогорічне повідомлення університету штату Джорджія, в якому йдеться про виявлення на посівах трансгенного бавовнику в США стійкої до гербіциду щириці. Тепер для знищення цього супербур’яну аграрії змушені витрачати більше коштів, ніж витрачали їх на боротьбу з бур’янами за часів вирощування немодифікованого бавовнику.



Дмитро Михайлович повідомив також про останнє відкриття в сфері глобального інформаційного середовища, яке науковці назвали “генним інтернетом біосфери”. Його сенс — в насиченості біосфери “шматками” ДНК різноманітних організмів, що створює певну взаємодію всіх живих істот. Отже, насичення біосфери “шматками” трансформованої ДНК може змінити інформаційне середовище в цілому. Які це матиме наслідки? Відповіді на це запитання поки що немає.


Низка цікавих тез прозвучала у виступі директора з реєстрації у Східній Європі та СНД компанії “Монсанто” Маріна Велчева. Він іронічно відгукнувся про європейських чиновників, які за гроші “зелених” їздять на різні форуми й виступають із критикою сільськогосподарських трансгенних програм. Але, на думку автора цих рядків, теза була нещирою, бо аргумент “за гроші” частіше спрацьовує зовсім в інший бік: можливості транснаціональних корпорацій в ангажуванні чиновників, журналістів та науковців незмірно більші, ніж в екологічних рухів. Ризикнемо навіть припустити, що більшість супротивників ГМО виступають суто за ідею, тобто безплатно. Принаймні в Україні, де екологічні рухи взагалі не розвинуто. Натомість у нас працює інша тенденція: перспектива того чи іншого українського підприємства (або, скажімо, науковця) часто залежить від здатності вигідно продатися якійсь транснаціональній корпорації. Але це так, між іншим.


Щирішим пан Велчев був в іншому. Він заперечив доцільність намірів східноєвропейських біотехнологів створювати власні ГМ культури, оскільки справа ця дуже дорога. Марін Велчев наголосив, що такий проект може бути лише глобальним. А взагалі-то, для бідніших країн простіше було б реєструвати вже існуючі ГМ сорти, створені транснаціональними корпораціями.


Цікавим був також коментар пана Велчева щодо перенесення стійкості до гербіциду з культурної рослини на бур’ян. Виявляється, зарадити цій проблемі можна, тільки створивши новий гербіцид, спроможний знищити вже й цей супербур’ян; і, відповідно, новий ген, стійкий до нового гербіциду, який вживити у сільгоспкультуру. Якщо бур’яни знову перезапиляться й набудуть стійкості, — процедуру повторити. І так до безкінечності. Але, здається, щось схоже ми вже колись проходили: тоді це називалося гонкою озброєнь, і дехто на ній дуже погрів руки. Проте світ після неї безпечнішим не став.


У світлі оприлюдненої на семінарі інформації можна зробити певні висновки. Головний розрахунок біотехнологічних компаній спрямовано на цілком природне бажання виробників одержувати більший прибуток за менших затрат. До чого можуть призвести ігри з генами — можна лише здогадуватися. Молодість цієї сфери знань вселяє в її прихильників ейфорійні сподівання, але вже сьогодні природа дає людству певні перестороги. Ті ж таки генетики досі не дали пояснення раптовому поширенню схильного до стрімких мутацій вірусу пташиного грипу: поки що ми тільки чуємо лиховісні припущення щодо потенційної кількості жертв, які може спричинити пандемія хвороби. У цьому зв’язку пригадується той нюанс, що вживлені у ГМ рослини “чужі” гени мають підвищену міграційну властивість, тобто — схильність до мутацій і ГМ рослини, і навколишніх організмів зростає. Тут постає запитання: скільки генетично змінених клітин має бути випущено в світ, щоб спрацював діалектичний закон переходу кількості в якість і з’явилося щось непередбачуване?


Деякі аргументи, на які спираються біотехнологічні компанії, можна вважати несумлінними. Ось приклади. Щоб конкурувати на світових ринках, треба мати меншу собівартість, а меншої собівартості можна досягти лише вирощуючи ГМ культури. Тут корпорації намагаються не помічати загальносвітової тенденції до збільшення попиту на продукцію чистого (органічного) рільництва, вирощену без застосування хімпрепаратів, не кажучи вже про ГМ-технології. Сьогодні є фактом: більшість звичайних громадян бажають їсти страви без ГМ продуктів. Отже, на таку продукцію вища й ціна, але й тоді вона однак залишатиметься конкурентоспроможною.


У деяких регіонах світу населення ще й досі голодує: нагодувати людей можна лише завдяки додатковій продукції, виробленій із застосуванням ГМ-технологій. Тут напрошуються кілька запитань: де й хто виростить ту трансгенну продукцію, якою годуватимуть бідні народи?; якщо її вироблятимуть небідні американські фермери (як це відбувається нині), то наскільки еквівалентною буде торгівля з бідними голодуючими?; невже ситі зрозуміють голодних і відмовляться на їхню користь від додаткової маржі?


Та й саме апелювання до голоду навряд чи можна назвати коректним, адже з історії відомо, що найчастіше він бував наслідком воєн, стихійних лих, нееквівалентного обміну або ж геноциду. Навряд чи ГМ культури здатні зарадити цим бідам. Свіжий приклад — Іспанія: нинішнього року там посіяли 80 тис. га трансгенної кукурудзи, але через посуху врожай достиг тільки на 40 тис. га.


І ще кілька висновків персонально для України. Передусім, поставлено під сумнів перспективи вітчизняної селекції. Якщо ставку зроблять на ГМ сорти й гібриди, то — в кращому разі — долю вітчизняних селекційних центрів буде поставлено у залежність від бажання біотехнологічних компаній взяти аборигенний сорт на “доопрацювання” (питання авторських прав при цьому — тема окрема). Сьогодні в Україні селекційних установ багато, проте завтра більшість з них може виявитися непотрібною.


У гіршому ж разі Україні запропонують користуватися напрацюваннями західних колег і не сушити собі голову. Тоді вітчизняна селекція відійде цілковито. До речі, в світі вже є прецеденти, коли через експансію іноземних гібридів країна цілковито втратила власний генофонд кукурудзи. Мова йде про батьківщину цієї культури — Мексику.


За кволої позиції держави в питаннях контролю за виробництвом і використанням ГМО, яку вона демонструє нині, наш внутрішній ринок харчів дуже швидко буде заповнений ГМ сировиною і продуктами її переробки — хочемо ми того чи ні. Вже сьогодні у вітчизняній ковбасі, заявлена рецептура якої не має сої, знаходять вміст трансгенного варіанту цієї культури. А з яких продуктів складатиметься дієта більшості українців, якщо виробництво масово перейде на ГМ культури: з дешевших трансгенних чи дорожчих “органічних”? Питання риторичне.


Павло Коротич

Інтерв'ю
Тарас Кутовий, міністр аграрної політики та продовольства України
Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий визначив органічний напрямок як один із головних у роботі Мінагрополітики на цей рік. "Це одне з питань, яке мене особисто хвилює і за яке
Виробники добрив та аграрії не можуть дійти згоди у питанні справедливого ціноутворення на добрива вітчизняного виробництва. Ця ситуація викликає занепокоєння.

1
0