Спецможливості
Агрохімія

Удобрення виноградників у різних ґрунтово-кліматичних умовах

20.06.2017
987
Удобрення виноградників у різних ґрунтово-кліматичних умовах фото, ілюстрація

Нормальний розвиток рослини і пов’язані з ним ріст та весь перебіг фізіологічних процесів неможливі без участі основних елементів мінерального живлення: азоту, фосфору, калію, кальцію, сірки, магнію та заліза.

 

 

Крім них, для нормальної життєдіяльності рослин потрібна також низка інших елементів, зокрема бop, мідь, цинк, марганець, молібден тощо, які входять до складу рослини в незначних кількостях.

Таким чином, виноградній рослині для утворення високого врожаю потрібна наявність у ґрунті певних запасів зазначених вище поживних речовин. Для визначення конкретної потреби в них на виноградниках слід періодично проводити агрохімічне дослідження ґрунтів, за даними якого спеціалісти-агрохіміки складають агрохімічні картограми, в яких указують рівень забезпеченості кожного масиву винограднику рухомими формами фосфору, калію, азоту та деяких мікроелементів. Оцінювання якості ґрунту виноградників за вмістом елементів живлення зазвичай передбачає розподілення їх на чотири-п’ять груп (табл. 1).

Таким чином, уміст рухомих форм азоту, фосфору і калію в ґрунті є лише одним із показників для встановлення як потреби виноградників у добривах, так і їхніх конкретних доз на всіх етапах вирощування винограду.

Способи, строки і періодичність внесення добрив, як й інші прийоми догляду за ґрунтом, має вирішувати агроном господарства диференційовано для кожного масиву виноградників з урахуванням властивостей різних видів добрив, взаємодії їх із ґрунтом, біологічних особливостей рослини.

Водночас завдання виноградаря полягає у забезпеченні найповнішого використання добрив рослиною: створення найкращого контакту коріння з ґрунтом, насиченим добривами, запобігання вимиванню їхніх легкорозчинних форм із зони, де розташована основна маса кореневої системи, зниження до мінімуму переходу добрив під впливом ґрунту у важкодоступні для рослини форми.

Далеко не всі знають, які види поживних речовин є в арсеналі сучасної агрономії для використання в сільському господарстві загалом та  у виноградарстві зокрема. Але для того, щоб розібратись у видах добрив і їхній класифікації, зовсім не потрібно бути дипломованим агрономом. На рис. 1 схематично подано таку класифікацію.

Органічні добрива

■ Органічні добрива застосовують на виноградниках для збагачення ґрунту не стільки елементами живлення, скільки насамперед гумусом. Тільки він, на відміну від решти елементів живлення, здатен поліпшувати агрофізичні властивості ґрунту. Скажемо більше: кричущим господарським недбальством і навіть варварством є ставлення до гумусу як до джерела елементів живлення для рослин винограду. Ключова і найголовніша його роль полягає саме в збереженні і поліпшенні поглинальної здатності ґрунту, його водно-повітряного й теплового режимів, створення сприятливих умов для росту й розвитку бактеріальної мікрофлори, необхідної для нормалізації рівномірного поглинання кореневою системою рослини з ґрунту розчинених у ньому мінеральних поживних речовин.

Звісно, в разі вимушеної мінералізації запасів гумусу (за невнесення в ґрунт мінеральних добрив або наявності інших грубих порушень у технології вирощування винограду) звільнені таким чином поживні речовини можуть і будуть використані рослиною. Але це те ж саме, що розтопити піч асигнаціями — замість того, щоб купити на них звичайні дрова чи вугілля...

З органічних добрив найціннішим і відносно дешевим є гній великої рогатої худоби та коней. Він містить у собі всі потрібні для виноградної лози поживні речовини, тому його називають повним добривом. Крім того, така органіка позитивно впливає і на фізичні властивості ґрунту. Глинисті ґрунти, що удобрюються гноєм, стають більш проникними, піщані – набувають зв’язності. Важливе значення має й те, що у процесі розкладання гною з ґрунту виділяється вуглекислота, яку використовує зелене листя виноградної рослини процесі під час асиміляції.Гній - органічне добриво

Хорошим добривом є й фекалії. Найчастіше їх використовують у компостах із гноєм, ґрунтом і різними рослинними рештками. Компостування дає можливість перетворювати на цінні добрива всі органічні відходи: виноградні вичавки, опале листя, гній, побічну продукцію городів і садів, тирсу після стратифікації щеплень тощо. Компостні купи насипають заввишки 1,5-2 м, помірно зволожують їх водою, гноївкою або фекаліями і зверху присипають шаром ґрунту в 8-10 см. Компост вважають готовим, коли він перетвориться на однорідну розсипчасту масу — зазвичай цей процес триває шість-вісім місяців.

Також для захисту ґрунтів від ерозії й ущільнення у міжряддях винограду часто вирощують сидеральні культури (злакові та бобові трави), які є додатковим джерелом органічної речовини й елементів живлення для культури.

Азотні добрива

Азотні добрива легко розчиняються у воді, а їхні нітратні форми майже не поглинаються ґрунтом. Під час експерименту із випробування різних доз азотних добрив, який свого часу проводив Національний інститут винограду й вина «Магарач», на зрошуваній ділянці (тип ґрунту — чорнозем вилугуваний) внесені у квітні під оранку азотні добрива (аміачна селітра) вже в кінці травня – на початку червня досягли зони розміщення основної маси кореневої системи. Експериментальним шляхом було підтверджено певні закономірності. З одного боку було виявлено пряму залежність: що вище до ґрунтового горизонту були розподілені дози азотних добрив, то більші концентрації амонійних та нітратних форм азоту потім виявляли в ґрунті.Аміачна селітра

З другого боку, на неполивних ділянках переміщення азотних добрив за профілем ґрунту залежить лише від кількості опадів. Так, в умовах сухої весни деякий рух нітратів кореневмісним шаром ґрунту (чорнозем південний карбонатний) було виявлено тільки в кінці липня – на початку серпня. Значне переміщення нітратів униз за ґрунтовим профілем відбулося тільки під впливом осінньо-зимових опадів уже наступної весни, тобто рівно через рік після внесення добрив. Цього разу підвищений уміст нітратів було зафіксовано вже на глибині 40-80 см, тобто в зоні розміщення кореневої системи виноградної рослини.

З азотних добрив, застосовуваних у виноградарстві, неабиякий попит має сульфат амонію — це біла сіль, легкорозчинна у воді, яка містить близько 21% азоту. Ширшого застосування набула аміачна селітра: оскільки вона містить близько 34% азоту і є швидкодіючим мінеральним добривом, її часто використовують під час підживлення винограду влітку.

Фосфорнокислі добрива

■ Рух ґрунтовим профілем фосфору, який міститься у фосфорнокислих добривах, на виноградниках зазвичай практично відсутній. Про це свідчать результати досліджень, проведених у дослідному господарстві «Степовий» НІВіВ «Магарач». За умовами цього досліду суперфосфат вносили щороку протягом трьох років поспіль дозою 100 і 300 кг/га. Таким чином, з року в рік спостерігали збагачення ґрунту рухомими фосфатами, проте пересування їх за ґрунтовим профілем із зони внесення (35-40 см) майже не відбувалося.

Дослідження Корнійчука В.Д. і Плакіди Є.К., співробітників ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова», встановили, що фосфорнокислі добрива в суглинкових і глинистих ґрунтах практично не переміщуються за ґрунтовим профілем. Тому на таких ґрунтах суперфосфат та інші фосфорнокислі добрива абсолютно неприпустимо вносити врозкид під осінню або весняну оранку, оскільки в такому разі вони опускаються глибше й закріплюються в орному шарі, де майже немає коренів винограду, внаслідок чого фосфорні добрива залишаються недоступними для рослини.

Тільки в дуже рідкісних випадках (наприклад, на сильно скелетних, кам’янистих і піщаних ґрунтах, де можливе механічне пересування часток суперфосфату вниз профілем ґрунту з вологою і слабко виражена хімічна поглинальна здатність ґрунту) можна вносити фосфорнокислі добрива врозкид під оранку.

Тому за дуже рідкісним винятком фосфорнокислі добрива треба вносити глибоко в зону розміщення кореневої системи виноградної рослини. Зогляду на це перевагу має осередкове внесення суперфосфату.

Найпоширенішим фосфорним добривом є суперфосфат. Він містить від 14 до 19,5% фосфору. Як уже згадувалося вище, фосфорна кислота порошкоподібного і навіть гранульованого суперфосфату, внесеного у південні чорноземні ґрунти, дуже швидко переходить у нерозчинний стан — і виноградна рослина не може її повністю використати. Суперфосфат

На противагу цьому значно краще засвоюється рослиною так зване брикетоване добриво, розроблене В.Д. Корнійчуком у ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова». Воно досить просте в приготуванні та застосуванні: за змішування восьми частин суперфосфату і трьох — сульфату амонію з додаванням невеликої кількості води отримують тістоподібну масу. Добре перемішавши суміш, її розкладають рівним шаром завтовшки 2,5-3 см на цементній або дерев’яній підлозі. Завдяки наявності в суперфосфаті гіпсу, вже через 25-30 хв маса твердне, і тоді її розрізають лопатою або ножем на кубики розміром 2,5-3 см. Після нетривалого просушування (2-3 год) брикети готові для внесення у ґрунт. За робочий день двоє людей можуть виготовити 2-2,5 т таких брикетів.

Калійні добрива

■ Калійні добрива також слабо переміщуються профілем суглинкових і глинистих ґрунтів. Це пояснюється тим, що після переходу в ґрунтовий розчин добрив калій у результаті обмінних процесів значною мірою поглинається ґрунтом. У такому стані цей макроелемент, залишаючись доступним рослині, зберігається від вимивання водою (опадами), що прямує з поверхні углиб ґрунту. Тому калійні добрива, так само як і фосфорнокислі, слід вносити глибоко в зону розміщення активних або всмоктувальних коренів виноградної рослини. Зазвичай калійні добрива вносять у суміші водночас із фосфорнокислими.

Із калійних добрив, які випускає промисловість, для удобрення виноградників найчастіше застосовують хлористий калій, що містить 50-57% окису калію, сірчанокислий калій (48-52%) і калійну сіль (40%). Добрим калійним добривом також є зола, яка містить до 40-50% калію.

Вибір добрив залежно від ґрунтово-кліматичних умовКалійна сіль

Однак було б неправильно розглядати в цій статті тільки види й значення добрива длявиноградників поза контекстом ґрунтово-кліматичних умов. Адже саме цей чинник безпосередньо визначає власне ефективність удобрення виноградників.

Вологозабезпеченість і водно-повітряний режим ґрунту. Переважна більшість площ виноградників в Україні розташовані в зоні недостатнього зволоження, де нестача вологи в ґрунті часто обмежує використання добрив. Тому в цих умовах їхня ефективність значною мірою залежить від регулювання водного режиму ґрунту, завдання якого – наблизити показники цього фактора до оптимальних.

У зрошуваних умовах таке регулювання проводять як шляхом зниження непродуктивної витрати води ґрунтом, так і поливом виноградників. У богарних умовах зниження непродуктивної витрати води ґрунтом набуває особливого значення – цього досягають відповідними операціями ґрунтообробітку, заходами боротьби з бур’янами на виноградниках, мульчуванням ґрунту.

Питома вага (щільність) ґрунту. Разом з ущільненням (під дією інших сторонніх чинників) зменшується обсяг ґрунту, зайнятий повітрям, затруднюється його аерація, а отже, погіршуються умови росту винограду. Негативний ефект від ущільнення ґрунту відбувається ще й з іншої причини: в такому разі збільшується зв’язування води ґрунтом, а значить, знижується доступність ґрунтової вологи для рослини.

Як показали дослідження НІВіВ «Магарач», у чорноземних суглинкових і глинистих ґрунтах сприятливі умови для розвитку кореневої системи створюються за щільності 1-1,3 г/см3. Якщо об’ємна вага збільшується до 1,4 г/см3, то пористість аерації знижується до 10-12%, тобто досягає критичного значення, а біологічна активність ґрунту знижується вдвічі-втричі. За вищої щільності ґрунтового складення (1,4-1,5 г/см3) в плантажному шарі погіршується його пористість і аерація зменшується до 6-8% – фізичні умови розвитку коренів тут украй несприятливі. Така щільність складення ґрунту спостерігається у міжрядді винограднику в зоні проходження коліс трактора та інших сільськогосподарських машин. Отже, оптимізація ґрунтових умов для виноградної рослини має передбачати підтримання ґрунту на виноградниках у структурному і досить пухкому стані. Невиконання цієї умови знижує ефективність добрив.Багатофункціональний культиватор для виноградників

Під час установлення термінів унесення фосфорно-калійних добрив слід брати до уваги ґрунтово-кліматичні умови, а також те, що глибоке стрічкове внесення – захід комплексний. Він включає глибоке розпушування ґрунту, збагачення його елементами живлення, а також підрізування (омолодження) кореневої системи виноградного куща.

У зоні неукривного виноградарства кращим є осінньо-зимове підживлення виноградних рослин. У цей період ґрунт зазвичай набуває фізичних властивостей, що сприяють кращому його кришенню за глибокого розпушування.

У північній зоні укривного виноградарства, де період між осіннім унесенням добрив і початком вегетації культури, так само як і період зимового спокою виноградної рослини, значно довший, ніж у зоні ведення неукривного виноградарства, значно посилюється (особливо на карбонатних ґрунтах) перехід рухомих форм фосфору з добрив у важкодоступний для рослини стан.

Досліди, проведені в ІВіВ ім. В.Є. Таїрова на чорноземному ґрунті, показали, що завдяки внесенню добрив навесні врожай сорту Аліготе зріс на 24% порівняно з контролем, а за осіннього застосування – тільки на 15%; на другий рік після внесення добрив – відповідно на 21 і 8%. Аналогічна картина була й щодо сорту Каберне Совіньйон.

Під час визначення способів і встановлення строків унесення азотних добрив передусім слід  ураховувати, що на практиці найширше застосовують дві їхні форми – сульфат амонію й аміачну селітру, оскільки вони добре розчиняються у воді. Хоча іон амонію NH4 за контакту з ґрунтом обмінно поглинається ґрунтовим розчином, однак за сприятливих для мікроорганізмів умов температури й вологості легко нітрифікується, утворюючи нітратні форми азоту. Останні, з одного боку, можуть легко вимиватися низхідним потоком води з кореневмісного шару ґрунту в нижчі його шари в осінньо-зимовий період або за надмірного зрошення виноградників. З боку другого — нітрати можуть також і підтягуватися до орного шару ґрунту в посушливий період року та виходити за межі кореневого ґрунтового шару.

Таким чином, азотні добрива є наймобільнішими поживними речовинами – їхнє переміщення в ґрунтовому шарі значною мірою відображає пересування власне ґрунтової вологи. Тому для встановлення оптимальних способів і строків внесення азотних добрив треба знати та враховувати водний режим ґрунту на конкретних ділянках виноградників.

Висновки

З усього вищесказаного зрозуміло, що способи, терміни й періодичність внесення добрив, так само як й інші прийоми догляду за ґрунтом, потрібно визначати диференційовано. Тобто слід виходити з умов кожного масиву виноградників з урахуванням властивостей різних добрив, взаємодії їх із ґрунтом, біологічних особливостей виноградної рослини і розміщення в ґрунті її кореневої системи.

Першочергове завдання виноградаря полягає в забезпеченні якнайповнішого використання добрив рослиною: створення найкращого контакту кореневої системи з ґрунтом, який насичений добривами; запобігання вимиванню їхніх легкорозчинних форм із кореневмісного шару; зниження до мінімуму можливості переходу добрив під впливом ґрунту у важкодоступні для рослини форми.

 

А. Кузьменко, канд. с.-г. наук, ст. наук. співробітник

Інформація для цитування

Удобрення виноградників у різних ґрунтово-кліматичних умовах / А. Кузьменко// Пропозиція/ — 2017. — № 5. — С. 140-144

 

Інтерв'ю
Ольга Вергелес, менеджер проекту CUTIS
Верховна Рада України 14 березня ратифікувала Угоду про вільну торгівлю з Канадою. Тепер, щоб угода набрала чинності, її має підписати президент України, а також остаточно ратифікувати Сенат і
экспорт
Після підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою українські аграрії отримали шанс вийти на канадський ринок. Втім, позитивний ефект буде відчутним не відразу.