Спецможливості
Техніка та обладнання

Технічний рівень сільгосптехніки — битва за врожай неминуча

05.06.2008
208
Технічний рівень сільгосптехніки — битва за врожай неминуча фото, ілюстрація

Чи можна зупинити час? Виявляється, так. Він однозначно зупинився і “законсервувався” у вигляді технічного рівня техніки сільськогосподарського призначення. З гіркотою доводиться констатувати: технічний прогрес зупинився надовго і давно там, де закінчується асфальт — на краю сільськогосподарської ниви. Машини в полі за технічним рівнем — це технічний анахронізм, за технічним станом — це металобрухт.

Аналіз технічного рівня, показників якості техніки сільськогосподарського призначення вітчизняного виробництва, яка вироблялася і після 1991 р., а експлуатується на полях України, свідчить, що за всіма ознаками, характеристиками, показниками вона була і залишається низької якості.
Якість, технічний рівень, надійність і сервіс вітчизняної сільськогосподарської техніки були та є складною і хронічно болючою проблемою для машинобудівників і сільгоспвиробників (її споживачів) тому, що затратна частина від використання ненадійної техніки істотно і негативно впливає на виробництво конкурентоздатної сільськогосподарської продукції.

Не будемо вдаватися до детального аналізу показників технічного рівня вітчизняної техніки сільськогосподарського призначення. Такі дані цікаві та потрібні для фахівців.
Для власника сільськогосподарської техніки в умовах ринкової економіки важливо знати й бути впевненим, що тією чи іншою машиною, яку він придбав, зможе вчасно та якісно виконати польові роботи й отримати запланований урожай і, відповідно, певний прибуток. Таку впевненість дає змогу мати якісна і надійна техніка. За інших обставин виконання будь-якої технологічної операції в полі чи на стаціонарі перетворюється у “битву за врожай”, тобто всі польові роботи перетворюються в суцільну битву з труднощами, а всі селяни — у “бійців видимого і невидимого фронтів”.
Якісна і надійна техніка для хліборобів — це насамперед зекономлений час на зменшенні простоїв, їх тривалості, ремонтних, регулювальних роботах і, відповідно, виграний час для польових робіт.

На зміну катастрофічно застарілій і спрацьованій техніці мають прийти нові високопродуктивні машини належної комфортності, на яких мають працювати матеріально і морально зацікавлені кваліфіковані молоді працівники. Не  бачити демографічну кризу на селі можна, але це ще не означає, що її немає. Талановита здібна молодь їде з села на навчання, на роботу до міст і за кордон. Повернути молодь на село можна відповідними умовами праці та зарплатою, соціальними зрушеннями.
Традиційно Кабінет Міністрів через Міністерство аграрної політики України на наукові дослідження технічних проблем аграрного сектора виділяє мізерні кошти. Через це систематичні та грунтовні дослідження надійності техніки не ведуться впродовж  останніх десяти років.
Тому для аргументів використаємо висновки російських вчених: академіка РАСХН В.І. Чорно-Іванова і доктора технічних наук М.А.Халфіна, які, на прикладі Росії, продемонстрували, що між забезпеченістю АПК технікою та обсягом виробленої продукції існує прямий зв’язок. Вони наголошують, що, починаючи з 1990 р. по 1998 р., кількість техніки в аграрному секторі знизилася на 42%, а обсяг виробленої сільськогосподарської продукції — на 39%. Енергоозброєність праці робітників на селі в 2,5 раза  нижча, ніж в інших галузях.

Низька надійність техніки та значні затрати на технічне обслуговування призводять до збільшення собівартості сільськогосподарської продукції. Так, затрати праці на виробництво зерна в Росії становлять 9 люд-год, в США — 2,6, картоплі, відповідно, — 26,5 і 2,2, молока — 85 і 4. Виробництво сільськогосподарської продукції вчетверо-вп’ятеро більш енергоємне та матеріаломістке, ніж у США.
Російські вчені вважають, що домінантою розвитку АПК має бути підвищення технічного рівня машин і обладнання. На підставі аналізу досліджень машиновипробувальних станцій виявлено, що 95–97% зразків машин виготовлено з відхиленням від технічних вимог, 80–85% не відповідають вимогам безпеки та ергономіки, кожний четвертий зразок має коефіцієнт готовності нижче вимог ТУ на виготовлення. Питома вага відмов через провину заводів-виробників становить 60%, у тому числі тракторів — 67, зернозбиральних комбайнів — 84, обладнання тваринницьких ферм — 61%. Вироблена техніка має низькі показники надійності й ремонтоздатності, потребує проведення великої кількості змащувальних, регулювальних і кріпильних операцій. До 60% відмов машин настають через виробничі дефекти (здебільшого через дефекти збирання машин), і на їх усунення витрачається від 2 до 30 діб.

Згідно з дослідженнями ВИИТиН, до 80% машинно-тракторних агрегатів працюють з невідрегульованими робочими органами та без налагодження на задані режими роботи. За висновками науковців, відбувається  це тому, що трудомісткість регулювань і технологічних налагоджень доволі значна. Трудомісткість разового регулювання і технологічного налагодження плуга становить 1,4 год, дискової борони — 1,0; лущильника — 0,9; культиватора для суцільного обробітку грунту — 2,2;  зернової сівалки — 2,4; зернозбирального комбайна — 2,4 год. Отже, щоб забезпечити високопродуктивну і високоякісну роботу машинно-тракторного агрегату, механізатор має щодня витрачати 1–1,5 год на технічне обслуговування сільськогосподарської машини, а всього — 2–2,5 год/зміну. Тому механізатори скорочують час, потрібний для підготовки машинних агрегатів, унаслідок чого знижується ефективність використання техніки.

Середнє значення наробітку на відмову нового трактора Т-150К, за оптимістичними науковими даними, становить 180–230 мотогодин, а зарубіжних фірм — “МФ”, “Джон Дір” — 900–1100 мотогодин, зернозбиральних комбайнів — 18–20, а провідних зарубіжних фірм — 140–160 мотогодин.
Коефіцієнт технічного використання — коефіцієнт довговічності як відношення часу роботи до часу роботи плюс час перебування тракторів на обслуговуванні за термін експлуатації — для Т-150К становить:  

Тобто 34% робочого часу машини простоюють у ремонті.
Провідні фірми світу — виробники сільськогосподарської техніки — прискорюють у часі впровадження у виробництво сучасних машин; новітніх наукових досягнень, прогресивних технологій: нових систем керування; новітніх трансмісій, бортових комп’ютерів; авіаційних технологій фарбування машин; модульного компонування. Щодо вітчизняної техніки наведемо вислів глави держави: “Для наших машинобудівників науково-технічний прогрес зупинився 60–70 років тому”.
Достатньо оглянути зовнішній вигляд вітчизняного трактора: підтікання зі всіх можливих роз’ємів і з’єднань. Особливо такі підтікання шкідливі для двигуна. Пил, який осідає на двигуні завтовшки до 10 мм, порушує його тепловий режим,  знижує довговічність.
Підвищення якості є одним із домінуючих чинників конкурентоздатності вітчизняної сільськогосподарської техніки, а підвищення безвідмовності роботи впродовж визначеного терміну і збільшення гарантійного терміну експлуатації є вагомими та характеристичними показниками технічного рівня сільськогосподарської техніки. Основоположник радянської науки в галузі  надійності техніки академік А.Берг у статті “Наука о надежности” (“Экономическая газета”, 8 июня 1961 г.) підкреслював величезне значення і складність цієї проблеми, яка виникла як природна потреба сучасного розвитку техніки. За визначенням А.Берга, “основним показником надійності більшості машин є повноцінний виробіток їх ресурсу за мінімальних затрат на ремонт”.

Концепція надійності виникла з появою сучасної техніки, зокрема реактивної, де надійність і точність мають бути гранично високими. При цьому для визначення надійності в промисловості немає твердих стандартів. Надійність стає важливим критерієм ефективності, точності та інших показників не тільки в галузі створення засобів виробництва, машинобудування, а й сфери виробництва предметів споживання.
Надійність є одним з  восьми основних показників якості технічних виробів. Як відомо, якість будь-якої продукції — це сукупність властивостей, що визначають ступінь її придатності для використання за призначенням. Оскільки використання конкретної машини за призначенням відбувається впродовж тривалого періоду, то зміна властивостей, які визначають її якість, неминуча. Показники надійності оцінюють ступінь зміни основних характеристик машини за термін часу від введення її  в експлуатацію до списання.
Надійність і довговічність машини забезпечуються на всіх етапах її створення. Насамперед, на стадії проектування, оскільки від конструкції машини та її загального компонування, від використання матеріалів, режимів термообробки, системи змащування, наявності механізмів під налагодження і захисту від перевантажень та інших конструктивних особливостей залежать показники надійності.
У сфері виробництва надійність забезпечується завдяки організації якісного виготовлення і контролю продукції, управління ходом технологічного процесу, застосуванням сучасних методів підвищення терміну служби виробів.
Розглянемо надійність техніки в сфері виробництва, тобто ті показники, з якими вона надходить від заводу до споживача. Надійність техніки в сфері її виробничої експлуатації також важлива і злободенна тема, але потребує окремого розгляду.
Як відомо, надійність характеризується такими одиничними показниками: безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність, збереженість, а також і комплексним показником — коефіцієнтом готовності.

Надійність і комфортність не слугують безплатним додатком до машини, а є вагомим і цінним показником у визначенні вартості машини. Ціна кабіни із сучасною системою управління і контролю може сягати  25%  вартості трактора.
Технічний рівень техніки охоплює значно більше показників і характеристик сучасних машин, у тому числі показники надійності. Вартість 1 к.с. трактора Т-150К становить 606 гривень, а  1 к.с. сучасного європейського трактора — майже 2400 гривень. Зрозуміло, що у вартості зарубіжної машини до 40% становить висока заробітна плата робітників, інженерів, службовців, а також показники якості й надійності, економічності.
Економічні показники під час оцінки надійності доволі важливі, оскільки підвищення безвідмовності машин, з одного боку, пов’язане з додатковими матеріальними затратами, а з іншого, — підвищення ефективності капітальних вкладень призводить до зменшення втрат від простоїв машин.

Важливість концепції надійності та якості машинобудівної продукції характеризується, зокрема, тим, що в розвинутих країнах з цієї проблеми публікується велика кількість матеріалів. З їх аналізу випливає, що методики  оцінки якості машинобудівної продукції вдосконалюються, конкретизуються. Вдосконалюються й організаційні форми забезпечення надійності.
Причин низької якості та надійності вітчизняної техніки багато, і вони відомі. Ще в 1980-х роках стало очевидним, що за технічним рівнем, якістю, надійністю технічної продукції, виробленої у колишньому СРСР, ми безнадійно відстаємо від розвинутих країн світу. Гірким і показовим прикладом, який використовують гумористи понад 20 років, може служити автомобіль “Запорожець”. Машин і технічного обладнання, подібних “Запорожцю”, в сільському господарстві безліч.
Брак конкуренції на внутрішньому ринку не сприяв підвищенню технічного рівня вироблених машин. Усі заводські недоліки вироблених машин в експлуатації компенсувала “Сільгосптехніка”, виробнича потужність якої була вчетверо вищою, ніж усіх заводів — виробників сільськогосподарської техніки. Всі виробничі негаразди від низьконадійних машин перекладалися на плечі споживача. Тому, маючи таку надпотужну виробничу структуру, як “Сільгосптехніка”, нескінченними ремонтами можна було більш-менш підтримувати роботоздатність вітчизняної техніки. “Сільгосптехніка” розпалася, і сільгоспвиробник залишився наодинці з проблемами підтримування роботоздатності техніки. На практиці це означає: трактор день працює, два дні ремонтується. Що означає ремонт трактора в умовах господарства? Припустимо, під час ремонту трактора замінили 150 деталей. Проте трактор складається з близько 8 тисяч деталей, тому його загальну роботоздатність визначають ті деталі, які залишилися не заміненими.

Уперше відкрито проблеми роботоздатності вітчизняних тракторів підняв професор Ю. Конкін у 1990 році. Він довів: щоб забезпечити роботоздатність трактора протягом 10 років, слід затратити 3453 люд-год, тобто, пересічно, по 345 люд-год/рік. За ціни трактора 11684 радянських карбованців на технічне обслуговування і ремонт за 10 років експлуатації слід було витратити суму 33267 радянських карбованців, тобто в 2,67 раза більше за ціну трактора, а, за нормативами, всього — 17480 радянських карбованців.
Відомо, що трактор виходить з ладу не тоді, коли стоїть (хоча й таке можливо), а коли працює. Це означає, що з агростроків виконання польових робіт слід вилучити як мінімум 150 годин, тобто виорати невчасно, закультивувати та посіяти із запізненням або  ж потрібний резервний трактор. Оскільки резервних тракторів немає, залишається один “компенсатор” — збільшення агростроків виконання польових робіт, що призводить до втрат урожаю.

Показники надійності вітчизняних тракторів, комбайнів, інших машин були та залишаються закритими як для науковців, так і для споживачів. Одному з нас довелося розмовляти з представником однієї відомої зарубіжної фірми щодо показників надійності зернозбиральних комбайнів. На запитання, який наробіток на відмову комбайнів їхньої фірми, він відповідав: 450 мотогодин. На друге запитання, чому їхня фірма дає гарантію лише на один сезон, а не на два (адже наробіток на відмову —450 мотогодин — відповідає двом сезонам роботи комбайнів),  співрозмовник, посилаючись на зайнятість, нічого не відповів і втік від прискіпливого відвідувача.
Не знаючи показників надійності в період експлуатації, споживачі купляють, образно кажучи, кота в мішку. Власник машини не може розрахувати коефіцієнта готовності, тобто не може прогнозувати час виконання польових робіт, чи вкладеться він у визначені агростроки для даної культури. Тому хлібороби сіють і збирають, замість 10 днів, удвічі-втричі  довше з відповідними втратами урожаю. До того ж, біологічні втрати можуть сягати 20%.
За висновками американських фахівців, ані висока вартість, ані репутація підприємства-виробника не гарантують надійності. Американські вчені вважають, що надійність деталей і вузлів машин має бути виміряна і доведена. Для забезпечення надійності сучасної техніки промисловість розробила і відпрацювала відповідні організаційні форми, методи, засоби, правила. Американські науковці та керівництво фірм розуміють надійність як сучасну методику забезпечення якості промислової продукції. Вона розглядається ними як проблема системи управління і конструювання машин, впровадження сучасних технологій виготовлення деталей, вузлів, агрегатів, збирання та випробування.

З приводу надійності техніки характерна декларативна заява Генрі Форда: “…коли йдеться про безпеку і надійність, питання економії відступають на задній план. Економте на чому-небудь іншому”. Насправді й зарубіжні фірми економлять на надійності, але все ж таки підвищують її. Жорстка конкуренція примушує це робити.
Обсяг сумарних затрат найбільших компаній сільськогосподарського машинобудування на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок ще в 1986 році становив близько $730 млн. Такі затрати рівнозначні затратам уряду США на проведення наукових досліджень в галузі сільськогосподарського виробництва. В Україні ці показники не перевищують 2 млн гривень. Крапля в морі потреб...
Провідні зарубіжні фірми притримуються п’яти головних напрямів підвищення безвідмовності техніки. Це,  насамперед, підвищення ресурсу елементів конструкції завдяки добору матеріалів, використанню різних способів зміцнення, наплавок, покриттів. Другий напрям — усунення виробничих дефектів за допомогою впровадження автоматизації для запобігання суб’єктивними помилками робітників. Третій — герметизація корпусів, фільтрація робочих рідин і підвищення їх якості. Четвертий — якість фарбування машин. Окремі фірми використовують авіаційні технології фарбування сільгосптехніки. П’ятий — діагностування технічного стану елементів і профілактики обслуговування. За оцінками американських фахівців, якщо всі заходи із забезпечення якості продукції прийняти за 100%, то 75% із них припаде на пошук конструктивних рішень, проектування, відпрацювання макетного і довідного зразка; налагодження технологій; 20% — на контроль виробничих процесів і 5% — на кінцеве приймання головних виробів. А в Японії цей показник ще нижчий — 1%.
Звинувачувати та критикувати огульно вітчизняних машинобудівників за виробництво техніки неналежної якості, недостатнього технічного рівня, з низькими показниками надійності буде несправедливо і спрощено. Проблема низької якості продукції вітчизняного машинобудування своїм корінням сягає  часів застою.
Зрозуміло, що в тих, хто вирішує долю вітчизняного машинобудування і виробництва сільськогосподарської продукції, знаходяться і знайдуться кошти на надійні зарубіжні автомобілі. Не відчуваючи на собі проблем використання низьконадійної техніки, вони переносяться на далеке майбутнє.

Наявна негативна тенденція: що більше докторів і кандидатів наук у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів, інших адміністративних органах управління, то менше коштів виділяється у бюджеті на наукові дослідження. Втім, не тільки науковцям відомо, що рушійною силою виробничого прогресу розвинутих країн світу є результати сучасних наукових досліджень. Лише у відсталих країнах надають перевагу знахарям, чаклунам.
Як свідчить світовий досвід, на відміну від політики, під час виробництва машин стрибків не буває — є поступове вдосконалення наявних зразків за загальною схемою: технічний прогрес на базі широких і глибоких наукових досліджень, через оригінальні та вдалі конструктивні вдосконалення окремих вузлів, систем, агрегатів і машини в цілому, технологій виготовлення деталей, режимів термообробки, технологій збирання машин.
Складні проблеми забезпечення надійності вітчизняної техніки в сфері виробництва вирішуються емпірично, без належного теоретичного обгрунтування математиків, металофізиків, механіків.
Тільки в деяких аграрних ВУЗах в назвах кафедр і в навчальних програмах інженерних факультетів в обмежених обсягах фігурує термін “надійність”, що може означати: всі теоретичні та прикладні проблеми надійності вирішені або на початковій стадії вирішення.

Тільки в деяких аграрних ВУЗах в назвах кафедр і в навчальних програмах інженерних факультетів в обмежених обсягах фігурує термін “надійність”, що може означати: всі теоретичні та прикладні проблеми надійності вирішені або на початковій стадії вирішення.
70–80 рр. в Інституті математики був відділ надійності. У ньому розроблялися теоретичні основи надійності систем, щоправда, здебільшого оборонної промисловості. Оскільки надійності в прямому і переносному значеннях немає — відділ розформували. В Інституті автоматики також скоротилися теоретичні та прикладні дослідження надійності технічних систем. У Республіканському домі науково-технічної інформації регулярно проводилися конференції, семінари з теоретичних і прикладних проблем надійності техніки. Усе це в минулому. Залишилося безнадійне становище з ненадійною вітчизняною технікою як у сфері виробництва, так і в сфері експлуатації.

Створена спілка інженерів-механіків сільськогосподарського виробництва, на жаль, не стала осередком генерації науково-практичних ідей і їх впроваджень. Спілка мала б сформулювати найзлободенніші науково-технічні проблеми для розвитку та апробації механізованих раціональних енергоощадних технологій, ефективного використання техніки, прогресивних технологій сервісу, сертифікації і випробування техніки, домогтися фінансування  їх дослідження, адже за вікном  — ХХІ сторіччя, а на машинних дворах сільгоспвиробників — діючі зразки машин 1970-х р. З ними ми збираємося вступити до СОТ (Світова організація торгівлі).

Місцеперебування Комітету сільськогосподарського машинобудування в Міністерстві промислової політики мало дати позитивні результати у вигляді виробленої якісної і надійної техніки завдяки впровадженню новітніх технологій, чого не сталося впродовж десятка років. Схоже, що комітет об’єднує з оборонними комітетами не ідея, наміри та їх реалізація, а лише дах і коридори.

У будь-якому разі проблема якості, технічного рівня вітчизняної техніки є важливою, злободенною як для держави, так і для машинобудівників і сільгоспвиробників. Розв’язання її потребує політичної волі, відповідних виважених законів і постанов і, найголовніше, державної підтримки в значному обсязі на модернізацію технологій і наукові дослідження. Проблема настільки актуальна і важлива, що потребує негайних рішень.
Вітчизняний приклад розв’язання технічних проблем уже є. Фахівці вітчизняної автомобільної галузі зрозуміли, що вдосконалювати “Таврію” або розробляти нові моделі автомобілів безперспективно, довго і дорого. Розв’язання проблеми вони вбачають у пошуку сучасного “бренду” в співпраці із зарубіжними фірмами і виробництво на його базі  якісного і надійного автомобіля. Це один із шляхів прискореного виробництва якісної техніки сільськогосподарського призначення на терені України. Пам’ятаємо, що автомобільна промисловість розвинутих країн світу найшвидше і найактивніше адаптує для своїх потреб наукові й технологічні розробки авіаційної промисловості.
Не за горами — вступ України до  СОТ. Це означає вільний доступ зарубіжних товарів на український ринок з відповідними наслідками для вітчизняних виробників і споживачів сільськогосподарської продукції та техніки. Ми маємо вболівати за те, щоб вітчизняна сільськогосподарська техніка і продукція зайняли свою належну нішу на ринку сільгосптехніки України. При цьому заробітна плата на її виготовлення дістанеться нашим громадянам, а податки надійдуть до Державного бюджету. Для виконання вказаного сільськогосподарська техніка і сільгосппродукція мають бути конкурентоздатними як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Членство України в СОТ має своїх активних прихильників. Проте є і не менш активні противники, які доводять, що конкурентоздатна зарубіжна продукція остаточно знищить вітчизняного виробника.

Вступати до СОТ потрібно, але підстави для песимізму все ж є. Зарубіжні аналітики доволі об’єктивно оцінюють місткість ринку сільськогосподарської техніки для всіх галузей, що обраховується загальною потребою в $120 млрд. Такий місткий ринок, як глибокий вакуум, втягне на територію України не тільки якісну продукцію, а й неякісну і різного роду “секонд-хенд”.
Проблему виробництва вітчизняними заводами якісної сільськогосподарської техніки має бути піднято на державний рівень. Якщо хочемо мати власний хліб, м’ясо, молоко та іншу продукцію, слід розвивати й піднімати на належний рівень якість і надійність продукції вітчизняного машинобудування, яке забезпечить виробництво конкурентоздатної сільськогосподарської продукції. 13 років усі позиції вітчизняного машинобудування “закривалися” ракетами, літаками, танками, що призвело до втрати продовольчої незалежності України.

В.Войтюк, А. Демко,
доценти НАУ

В.Войтюк, А Демко,
доценти НАУ

 

Інтерв'ю
Олександр Ярещенко, заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААН
Ягідництво називають однією із найперспективніших галузей АПК. Саме сюди і початкуючі, і досвідчені аграрії  вкладають великі суми грошей. Про те,  за якими критеріями слід обирати культури
Бакуменко
Голова Верховної Ради Андрій Парубій підтримав продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель в Україні. За продовження мораторію виступають фракції "Народного фронту", "Батьківщини" і

1
0