Спецможливості
Статті

Стратегія вирощування і використання української пшениці в ринкових умовах

05.06.2008
270
Стратегія вирощування і використання української пшениці в ринкових умовах фото, ілюстрація
Пшеничне поле

З набуттям незалежості Україна перетворилася на експортера зерна світового рівня. Питома вага припадає на пшеницю. Водночас очікуваного належного зиску від продажу пшениці як окремий селянин, так і держава в цілому не отримують. Найвиразніше це проявилося у 2001-му, коли врожайність і валові збори зерна, порівняно з останніми роками, були найвищими. Усе це викликало в суспільстві велике розчарування, з’явилися сумніви щодо того, чи доцільно нам вирощувати цю культуру.

Ми дотримуємося загальновизнаної думки, що кращої у всіх відношеннях культури для всієї території України, ніж пшениця, немає. Річ в іншому. Абсолютна більшість із нас продовжує традиційно розглядати її як хліб у буквальному розумінні цього слова. Головним критерієм нашої діяльності залишається валовий збір зерна (підкреслюємо: не врожайність, а саме валовий збір). Це принципова помилка з далекосяжними негативними наслідками. У ринкових умовах головним показником господарювання є величина прибутку з одиниці площі. І цього показника можна досягти лише в тому разі, якщо наша пшениця стане конкурентоспроможним товаром на внутрішньому і, головне, на світовому ринку, тобто якщо собівартість пшениці буде порівняно низькою, а якість, навпаки, якомога вищою. Для цього нам необхідно докорінно переглянути сучасну стратегію вирощування пшениці, яка останні 40–50 років грунтується на принципах екстенсивного землеробства. Так, ми щороку намагаємося засіяти максимальну площу озимини, яка в окремі роки сягає 8–9 млн га. Майже щороку з цієї площі доводиться пересівати 1–2 млн га, а ще на двох-трьох мільйонах урожайність не перевищує 20–25 ц зерна з 1 га. Через це тільки з позицій урожайності розраховувати на суттєвий прибуток практично на половині площ посіву немає жодних підстав — собівартість такого зерна буде завжди занадто високою, а його конкурентоспроможність — низькою.

Іншою головною причиною низької прибутковості вирощування пшениці є низька якість зерна. Наша пшениця має низький вміст білка. У кращі роки він не досягає в середньому навіть 12%. Наслідком цього є низький середній вміст клейковини (22–24%). Майже половина зерна характеризується невисокою якістю клейковини й тіста. Передусім це пояснюється високим рівнем ушкодження зерна шкідливою черепашкою у південних, східних і центральних регіонах України.

Останніми роками критичним показником якості нашої пшениці часто ставала висока амілолітична активність зерна (показник ЧП), що зумовлювалося проростаням зерна в колосі на останніх етапах його достигання. Раніше цей показник особливого значення для нас не мав — для отримання хліба він не повинен перевищувати 160–220 сек. Ціна ж експортного зерна тим вища, чим вище ЧП (300–500 сек). Все це призводить до того, що сила найкращих за якістю партій нашої пшениці перебуває в середньому в межах 150–80 одиниць альвеографа. За світовими мірками, до кормового належить таке зерно, сила борошна якого менша за 130 чи 140 о.а. Таке зерно навіть в Україні купують за півціни, не кажучи вже про зовнішній ринок. У більшості експортних партій зерна казахської і канадської пшениці вміст білка перевищує 14,%, а сила борошна сягає 350–450 о.а. Попри все це, більшість із нас високу якість української пшениці сприймає як аксіому. Головним аргументом є те, що з нашої пшениці можна випекти прекрасний хліб. Можна. Але не завжди. Згадаймо 1980-ті, коли Україна в епоху нафтодоларів імпортувала щорічно 3–4 млн т казахської чи канадської пшениці (50% зерна, необхідного для хлібопекарської промисловості України). Проте висока хлібопекарська здатність борошна не є головним показником якості пшениці. Більш об’єктивним показником високої його якості на побутовому рівні є можливість приготування з нього українських вареників. На професійному рівні таким визначальним показником є висока сила борошна (W), що визначається за допомогою альвеографа Шопена.

Отже, зовсім не випадково сьогодні в кожної експортної партії пшениці визначають цей основний інтегральний показник. Більше того, до цього вдаються і найбільш успішні млинокомбінати й хлібзаводи України. Для випікання ж нашого традиційного хліба потрібна пшениця посередньої якості — отой відомий наш третій клас зерна з середнім вмістом білка 12,5%, клейковини — 23–26% і показником ІДК в межах 80–100 одиниць з не дуже низькою амілолітичною активністю борошна (в межах 200 сек) і з силою борошна 180–220 о.а. Для нас це вершина якості. Втім, пшениці третього класу в Україні постійно не вистачає навіть для задоволення власних потреб. А для низки інших хлібобулочних виробів пшениці належної якості Україна практично не вирощує. У найврожайнішому за останній час 2001-му, за даними ДАК “Хліб України” і Селекційно-генетичного інституту, питома вага пшениці третього класу становила всього 18%. 40% партій зерна належали до четвертого класу з середнім вмістом білка 11,5%, а решта 42% партій зерна — на п’ятий і шостий класи з середнім вмістом білка 10,5 і 9,5%, відповідно. Підстав на отримання великих прибутків від експорту зерна з таким вмістом білка і з такими фізичними властивостями клейковини й тіста немає. Тим більше, що хліба за нашою технологією ніхто в світі не пече. На світовому ринку найбільшу ціну має зерно, що може бути поліпшувачем якості тамтешньої пшениці або використовуватися для виготовлення хлібобулочних виробів екстра-класу. Аби відновити колишню славу пшениці як найкращої у світі й отримувати належний зиск від її експорту, Україна має виходити на світовий ринок із зерном, вміст білка в якому становить 12–15% (тобто із зерном першого, другого і, в найгіршому разі, — третього класу), а сила борошна перебуває щонайменше в межах 250–400 о.а. Україна має всі без винятку передумови для вирощування саме такого зерна. А для цього нам треба докорінно переглянути стратегію вирощування пшениці, яка обіймає такі основні проблеми: площі посіву і рівень врожайності, система удобрення пшениці і сортова політика.

 

Площі посіву пшениці в Україні

Провідні наукові установи УААН України (Селекційно-генетичний інститут, Інститут землеробства, Український інститут експертизи сортів рослин Державної служби з охорони прав на сорти рослин) вважають, що максимальні площі посівів озимини в Україні не можуть перевищувати 5–6 млн га. Середня врожайність зерна на цих площах може і повинна становити не менш як 50 ц/га. Про це свідчить багаторічний досвід роботи всіх науково-дослідних закладів (інститутів, обласних дослідних станцій) і переконливий досвід роботи низки сучасних господарств з ринковим підходом до справи у всіх без винятку регіонах України. Тільки за такої умови ми щороку можемо забезпечити необхідну площу для попередників, прийнятних для пшениці як найбільш вибагливої культури сівозміни. Щорічний їх марний “пошук” не робить честі всій нашій агрономічній науці. “Знайти” відповідні вимогам попередники, якщо їх немає і не може бути в принципі, певна річ, неможливо. У ринкових умовах висівати пшеницю на не підготовлених належним чином полях, де не збережено вологу для отримання нормальних сходів, а також на еродованих землях і схилах теж неприпустимо. Непридатні для вирощування високих врожаїв пшениці чи інших зернових культур землі мають бути залужені, і їх слід використовувати як пасовища для отримання дешевого та високоякісного молока і м’яса. Це одна з надзвичайно важливих екологічних проблем для України, де питома вага розораних земель чи не найбільша у світі. Саме у такий спосіб вирішили цю проблему у Франції. У 1800 році площа посіву пшениці у цій, схожій на Україну, державі становила 4,3 млн га. У 1900-му вона зросла до 7 млн га (так само, як у нас за останні півстоліття). У 1950 році вона зменшилася до 4,3 млн га і останні 50 років перебуває в межах 4,3–4,8 млн га. Протягом 170 років урожайність пшениці у Франції й Україні була практично однаковою і становила 9, 13, 17, 27 і 35 ц зерна з 1 га у 1800, 1900, 1950, 1960 і у 1970 роках, відповідно. У 1980, 1990, 1998 і у 1999 роках середня врожайність пшениці у Франції досягала 52, 66, 78 і 74 ц зерна, тоді як ми зупинилися на рівні урожайності 1960 року. У 1990, 1998 і 1999 роках валові збори зерна пшениці у Франції становили 32, 38 і 36 млн т, що більше, ніж валові збори зерна всіх зернових культур з усієї площі посіву в Україні.

Наведене свідчить, що різниця у врожайності в останні 20 років у цих державах не може пояснюватися кліматичними умовами. Натомість ідеться про загальну культуру землеробства. Від вибору попередників під пшеницю залежить вирішення головної проблеми для України — проблеми вологи на етапі отримання сходів. Посіяна в оптимальні строки пшениця восени повинна мати добре розкущені і не пошкоджені шкідниками рослини. Типові для України наступні погодні умови пізньої осені і взимку в абсолютній більшості випадків забезпечать накопичення достатньої кількості вологи в грунті для формування на таких площах урожаю зерна в межах 50 ц/га. За сприятливих погодних умов березня–червня можна розраховувати і на вищий урожай. У роки зі сприятливою для отримання сходів осінню (1998 і 2000 роки) площі посіву пшениці можуть зростати.

 

Система добрив на перших етапах ринкової економіки

Системі добрив під пшеницю присвячено чи не найбільше наукових досліджень вітчизняної аграрної науки. Система добрив покликана вирішувати дві основні проблеми — отримання максимального врожаю і одночасне підвищення якості зерна. Насправді ж всі без винятку наукові роботи з проблеми застосування добрив концентрувалися тільки на одному питанні — отриманні максимального врожаю, або ще точніше — забезпеченні максимальної ефективності застосування добрив стосовно підвищення врожайності. Рівень якості зерна при цьому мав підпорядковане, другорядне значення. Всіх влаштовувало зерно (крім Москви і колишнього Ленінграда), вміст білка в якому перебував у межах 10–12%, а клейковини — 18–24% і забезпечував отримання прийнятного для нас хліба. У низці випадків юридично (за постановами Ради чи Кабінету Міністрів) хлібною вважалася пшениця, вміст клейковини в зерні якої становив 11% (8% білка). 

Отже, у ринкових умовах, коли ми повинні експортувати якщо не дві третини, то принаймні половину зерна пшениці за сучасного рівня її виробництва, таке зерно на світовому ринкові має низьку ціну і низьку конкурентоспроможність. І вирішальною передумовою якісного зерна є високий вміст білка. Аксіомою є те, що вміст білка в зерні пшениці визначається забезпеченістю посівів доступним азотом упродовж всього терміну її вегетації, у тому числі й на найостанніших етапах достигання зерна (Демолон). Висновок про те, що у першому мінімумі у наших безкрайніх чорноземів є азот, було сформульовано у Селекційно- генетичному інституті ще в 1970 році. З ним досі не погоджується абсолютна більшість наших учених і практиків.

Щодо азотних добрив під пшеницю у нас завершеного змісту набув термін “підживлення пшениці”. При цьому вноситься зазвичай 1–1,5 ц аміачної селітри (орієнтовно 35–50 кг азоту) на гектар посіву. При таких дозах добрив ефективність внесення 1 ц аміачної селітри справді найвища і часто окуповується 4–5 ц зерна. Все це логічно й аргументовано з погляду радянської економіки на використання дефіцитних добрив.

Проте концепція “підживлення” пшениці абсолютно неприйнятна в умовах ринкової економіки. Річ у тім, що на переважній більшості площ посіву пшениці такий агротехнічний захід практично не впливає на підвищення вмісту білка і клейковини, або зростання білковості при цьому таке незначне, що не забезпечує навіть переходу зерна за якістю в наступний, вищий, клас. На бідних на азот південних чорноземах, де середній вміст гумусу не досягає 3%, ми часто спосперігали випадки, коли (як правило, на так званому чорному парові) без підживлення (контроль) врожай досягав 50 ц зерна, а вміст білка перебував на рівні 9%. Це зерно шостого класу, ціна якого останніми роками не перевищує 300 грн/т. Дохід при цьому становить 1500 грн/га. При підживленні 1,5 ц аміачної селітри врожайність в середньому зростає в умовах півдня на 5 ц зерна, а вміст білка підвищується до 9,2–9,4%. Таким чином, зерно залишається в шостому класі з тією ж ціною, а дохід підвищується до 1650 грн/га, тобто на 150 грн. Якщо вирахувати з цієї суми вартість добрив (90 грн) і вартість їх внесення (60 грy), то чистий прибуток за рахунок підживлення при цьому дорівнюватиме нулю. При внесені на цей же гектар 150 кг азоту (4,5 ц аміачної селітри) урожайність зерна в середньому за чотири роки наших досліджень зростала до 60 ц/га, а вміст білка щонайменше підвищувався до 12,5% (2001 рік) або навіть до 13,5 чи 14,5% (інші роки проведення досліджень). У найгіршому випадку таке зерно належить до третього класу, ціна якого навіть у жнива становить не менш як 500 грн/т. Дохід з 1 га при цьому зростає до 3000 грн, чистий прибуток, порівняно з варіантом “підживлення”, — до 1020 (3000 – 1650 – 270 – 60) грн, а рентабельність застосування добрив — до 309% (1020 : 330 х 100 = 309).

У теперішній ринковий період головним стає принцип економічності використання не добрив чи інших матеріальних витрат, а одиниці площі, тобто нашої землі, наших безмежних чорноземів. Нарешті ми мусимо усвідомити, що експорт 1 т сечовини за ціною 100 $/т приносить Україні збитки до 500–700 $. Не можна не враховувати й досвіду Франції в цьому питанні. Останні 20 років у цій країні оптимальною дозою внесення азотних добрив вважається внесення, залежно від особливостей грунтів, попередників і регіону, не менш як 150–220 кг азоту, що еквівалентно внесенню 4,4–6,5 ц аміачної селітри на середній гектар посіву пшениці. У своїх дослідах з добривами ми ставили єдине завдання: домогтися суттєвого підвищення вмісту білка у нашій пшениці. Через це й не торкалися проблем використання фосфорних і калійних добрив і найбільш прийнятного їх співвідношення з добривами азотними. Вважаємо, що такої гострої проблеми з фосфорними і калійними добривами в Україні немає і в наближчі 4–5 років вона занадто не загостриться.

 

Сортова політика у ринкових умовах

У доринковий період головним показником щодо внесення нового сорту до Державного рєстру дозволених для вирощування в Україні сортів пшениці був рівень його врожайності. При цьому в реєстрі були сорти сильної, цінної і кормової пшениць.

З 2003 року цю групу сортів доповнено сортами надсильної пшениці.

Першим став сорт Селекційно-генетичного інституту — Панна. Очікувана поява його стала поштовхом для широкого розгортання в інституті нового для України напряму — селекції надсильних сортів пшениці, основною метою якої є, з одного боку, підвищення конкурентоспроможності української пшениці на світовому ринкові, а з другого — забезпечення власних потреб України у зерні справді високої якості, у тому числі й у регіонах, що їх до цього часу вважали зонами, непридатними для вирощування високоякісного зерна. Чотири роки випробування сорту Панна і подібних до неї (Селянка, Куяльник та Ніконія) засвідчують, що вся Україна придатна для вирощування зерна, що за якістю воно, поза всяким сумнівом, може бути кращим, аніж зерно ярої пшениці Канади чи Казахстану. У цій статті наводяться результати спільного досліду Селекційно генетичного інституту та Інституту випробування сортів 2002 року за програмою дослідженнь “Надсильна пшениця України” (таблиця). Досліди проводили на семи сортодослідних станціях Інституту випробування сортів. Вивчали чотири сорти (Альбатрос одеський, Панна, Селянка і частково Ніконія).

Вплив азотних добрив вивчали на п’яти основних варіантах, а саме: N0, N50, N100, N150 і N200 (у діючій речовині). Аміачну селітру вносили розкидним способом по поверхні посівів восени після припинення рослинами активної вегетації. На деяких станціях дози у 100, 150 і 200 кг азоту вносили дробно у два або три прийоми (пізньої осени, ранньої весни та пізньої весни), але суттєвої різниці у врожайності зерна та його якості при цьому не виявлено.

Середня врожайність зерна по всіх варіантах досліду і по всіх сортах на Біляївській, Мукачівській, Андрушківській, Славутській, Полтавській, Верхівській і Луганській сортодослідних станціях становила 56, 48, 63, 47, 37, 59 і 50 ц/га, відповідно. У цій статті розглядаються тільки сорти Альбатрос одеський і Панна як найбільш контрастні за врожайністю та якістю зерна. З таблиці видно, що врожай зерна на контролі в середньому по досліду становить 45,2 ц/га. При внесенні 200 кг азоту він збільшується на 7,9 ц і досягає 53,1 ц/га. При внесенні традиційної для нас дози N50 збільшення врожайності теж суттєве і становить 4,7 ц/га. Урожайність широковідомого і найбільш поширеного в Україні сорту Альбатрос одеський достовірно вища за врожайність сорту Панна на 3,7 ц/га. За вмістом білка на контролі у п’яти випадках сформувалося зерно шостого і п’ятого, у чотирьох — четвертого, у трьох — третього і у двох — другого класів. У середньому на контролі в обох сортів за цим показником зерно відповідає вимогам найтиповішого для України четвертого класу з вмістом білка 11–11,9%. Найнижчий вміст білка на Біляївській, Мукачівській і в сорту Альбатрос одеський — на Андрушківській станціях. На Славутській станції на контролі сформувалося зерно третього, а на Полтавській — другого класу. При внесені 50, 100, 150 і 200 кг азоту вміст білка в середньому підвищується у сорту Альбатрос одеський на 0,7%, 1,5%, 2,6% і 2,7%, а в сорту Панна — на 0,9%, 1,7%, 2,5% і на 3,3%, відповідно.

При цьому для отримання зерна першого класу з вмістом білка не менш як 14% на Полтавській станції по обох сортах і на Старобільській станції по сорту Панна достатньо було провести традиційне підживлення 50 кг азоту. На Андрушківській і Верхівській станціях по сорту Панна слід було внести по 100 кг азоту, на Хмельницькій — по сорту Панна, а на Старобільській — по сорту Альбатрос одеський для досягнення цього доза азоту мала становити 150 кг. На Біляївскій станції по обох сортах, а на Славутскій — по сорту Альбатрос одеський для отримання зерна першого класу треба було вносити по 200 кг азоту. По сорту Альбатрос одеський на Андрушківській і Верхівській станціях отримати зерно першого класу так і не вдалося. На Мукачівській станції по сорту Альбатрос отримано зерно тільки четвертого, а по сорту Панна — третього класів. У всіх без винятку випадках зерно сорту Панна накопичує більше білка, ніж Альбатрос одеський. У середньому його вміст у сорту Панна достовірно вищий на 1%. Наведені в таблиці дані сили борошна (величини W) демонструють складну залежність цього визначального показника якості від умов вирощування пшениці і сортової належності борошна. Так, у середньому по досліду в сорту Альбатрос одеський показник W зі 188 о.а. на контролі збільшується до 245 о.а. при внесенні 200 кг/га азоту.

Таким чином, у середньому по всіх станціях на жодному з варіантів у цього сорту не отримано зерно сильної пшениці, для якого мінімальною величиною W є 280 о.а. Порівняння значень W у сорту сильної пшениці Альбатрос одеський і надсильного — Панна свідчить, що у всіх без винятку випадках сила борошна в сорту Панна достовірно вища. Так, у середньому на контролі величина W у цього сорту дорівнює 290, а на варіанті N200–391 о.а., що в середньому на 119 о.а. достовірно більше, ніж в Альбатроса одеського. При цьому в середньому по кожному варіанту, у тому числі на контролі, у сорта Панна за величиною W сформувалося зерно сильної пшениці. Аналіз показників W по окремих станціях дає змогу з’ясувати основні причини його мінливості. Найнижчим показник W (22–108 о.а.) був на Біляївській сортодослідній станції.

При цьому у всіх випадках отримано фуражну пшеницю. Причина в тому, що середній ступінь ушкодження зерна шкідливою черепашкою на цій станції становив 20%. На півдні і сході України питома вага таких товарних партій зерна досить висока і може досягати 20–30%. Невисока в цілому сила борошна на Мукачівській станції перш за все пояснюється низьким рівнем білковості зерна. Водночас застосування високих доз добрив (N150–200) дає змогу отримати в сорту Альбатрос зерно з показником W 150 і 259 о.а., а в сорту Панна — 320 о.а., що відповідає вимогам до сильної пшениці. Це свідчить про те, що навіть на бідних грунтах Закарпаття можна отримувати високоякісне зерно. Зерно з надзвичайно високими значеннями W як у сорту Альбатрос одеський, так і в сорту Панна сформувалося на Андрушківській, Верхівській і Полтавській сортодослідних станціях Житомирської, Рівненської і Полтавської областей, відповідно. Зерно сильної пшениці в сорту Альбатрос одеський на цих станціях сформувалось у тринадцяти з п’ятнадцяти можливих випадків (W 290–413 о.а.), а в сорту Панна таке зерно отримано у всіх випадках (W 329–562 о.а.). Водночас як на цих трьох, так і на двох інших станціях спостерігається досить велика різниця як щодо абсолютних значень W, так і щодо співвідношень цього показника у двох сортів досліду. Так, на Андрушківській сортодослідній станції різниця за силою борошна між сортами Альбатрос одеський і Панна, попри високу різницю за вмістом білка, була найменшою — 79 о.а. (у сорту Панна показник W в середньому вищий, порівняно з Альбатросом одеським, у 1,23 раза). Це дає нам підстави вважати, що умови вирощування пшениці на Андрушківській станції були найкращими. До того ж, зерно було зібрано до дощів, мало темно-червоний колір, не було ушкоджено шкідливою черепашкою. На Старобільській станції ушкодження зерна шкідливою черепашкою в середньому досягло 4,6%. За цих умов сорт сильної пшениці Альбатрос одеський формує фуражне зерно (варіанти N0 і N50), а на останніх варіантах, незважаючи на високий вміст білка, зерно з показником W усього 148 о.а., яке не може вважатися висококонкурентним як на внутрішньому, так і на світовому ринках. У цих самих умовах сорт надсильної пшениці Панна на всіх варіантах за показником W сформував зерно сильної пшениці (282–358 о.а.). Природа найнижчої в середньому (якщо не брати до уваги дві перші станції) сили борошна в обох сортів на Славутській станції Хмельницької області інша, порівняно з розглянутими випадками, і стосується рівня амілолітичної активності борошна, спричиненої, як уже підкреслювалося, проростанням зерна в колосі. Так, показник W у сортів Панна і Альбатрос одеський на цій станції різниться у 2,25 раза, а різниця між середніми показниками W максимальна і досягає 174 о.а. Для демонстрації цього в таблиці наведено значення ЧП на Андрушківській і Славутській станціях. На першій зерно зібрано до дощів, і за цим показником сорти Альбатрос одеський і Панна достовірно не різняться між собою. На Славутській станції зерно в обох сортів знебарвлене дощами, внаслідок чого показник ЧП у сорту Альбатрос одеський перебуває в межах 151–210 с, тоді як у сорту Панна він, хоч і нижчий, ніж на Андрушківській станції, проте залишається дуже високим і варіює, залежно від варіанту досліду, від 328 до 364 с. Через це й сила борошна в сорту Панна висока — 316–414 о.а. Та сама, але менш виражена природа великої різниці за силою борошна між сортами Альбатрос одеський і Панна спостерігається і на Верхівській станції Рівненської області. На цій станції зерно було теж знебарвлене дощами, але дезагрегація крохмалю в результаті руйнування під впливом проростання комплексу “клейковинні білки — амілолітичні ферменти” зайшла ще не так далеко, як на Славутській станції. З таблиці видно, що сорт Панна у всіх без винятку випадках достовірно перевершує сорт Альбатрос одеський за величиною сили борошна. Викладене підтверджує наші попередні дані про те, що цей сорт, окрім генетично зумовлених особливостей клейковинного комплексу, що забезпечують високі фізичні властивості тіста, має високу стійкість до проростання зерна в колосі. Висновок
У ринкових умовах головною проблемою вирощування і використання зерна пшениці стає підвищення його конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і, головне, на зовнішньому ринках. Досягнути цього можливо за рахунок одночасного зниження собівартості зерна і суттєвого підвищення його якості. Головні шляхи вирішення цих проблем такі:

  • Скорочення площі посіву пшениці або принаймні концентрація уваги на 5–6 млн га кращих земель і на попередниках, середня врожайність зерна на яких може і повинна бути не меншою 50 ц/га.
  •  Зерно з цих площ посіву за вмістом білка повинно відповідати вимогам першого-третього класів (12–15% на суху речовину). Для досягнення цього, залежно від рівня природної родючості землі, мінімальні дози азотних добрив повинні становить 100 –150 кг азоту (діючої речовини) на один га посіву.
  •  Усі ці площі повинні засіватись тільки сортами сильної і надсильної пшениць і стійкими до проростання зерна в колосі на останніх етапах дозрівання зерна.
  • У південних, східних і центральних областях України посіви сильної і надсильної пшениць повинні бути захищеними від ушкодження зерна шкідливою черепашкою.

При виконанні цих агротехнічних заходів з одночасним використанням надсильних сортів пшениці вся Україна може стати зоною виробництва конкурентоспроможного зерна пшениці найвищої якості.Ф. Попереля, М. Червоніс,
М. Литвиненко, В. Соколов,
Селекційно-генетичний інститут УААН, Одеса,
В. Волкодав, О. Гончар,
Український інститут експертизи сортів рослин Держсортслужби, Київ

Інтерв'ю
Олександр Карпенко, директор із маркетингу та технічної підтримки компанії «Адама Україна»
Агрохімічний ринок в Україні нібито великий з чималою кількістю учасників, але водночас усі одне одного знають, і події, які відбуваються на ньому, дуже швидко стають темами для активного обговорення.
Валентина Болоховська, лауреат Державної премі України в галузі науки й техніки, один із засновників "БТУ-Центр"
«БТУ-Центр» — один із найвідоміших в Ук­раїні вітчиз­ня­них ви­роб­ників біологічних про­дук­тів для сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. Ком­панія пра­цює з 1999 ро­ку, й звідтоді на ри­нок ви­ве­де­но чи

1
0