СТРАХУВАННЯ ПО-СІЛЬСЬКОМУ

Найбільш слабкою ланкою фінансових відносин в аграрному секторі залишається надання страхових послуг. А таке явище, як страхування ризиків у сільському господарстві, перебуває фактично в зародковому стані. Перша і, мабуть, найвагоміша причина — недовіра товаровиробників до страхових компаній. Як засвідчують суб’єкти господарювання, дуже часто складалися умови, коли товаровиробник, який застрахував свій урожай, у разі ситуації, що передбачала одержання страховки, стикався з проблемами щодо компенсації через заплутаність договорів, а то й через розбіжності в розумінні сторонами характеристик страхової події. Саме такий розвиток ситуації змушує аграріїв відмовлятися від цих послуг.

Проблема страхування сільгоспвиробників останнім часом обговорювалася досить активно. Вперше — на цьогорічному форумі страховиків, який відбувся в Ялті 19–23 серпня, а також на всеукраїнському семінарі “Страхування ризиків в аграрному секторі” в Міністерстві агрополітики.

Вустами страхових компаній

Учасники круглого столу на Ялтинському форумі підтвердили той факт, що страхування сільськогосподарських ризиків, на жаль, складає незначну частку в загальному страховому портфелі страхових організацій. Можна сказати, що це подвійна проблема: з одного боку, товаровиробники не довіряють страховим компаніям гроші і, звісно, не поспішають страхувати свої врожаї, з іншого — страхові компанії розуміють, що ризики сільськогосподарського виробництва надто великі, аби страхові послуги в цьому секторі могли забезпечити рівень прибутковості, аналогічний показникам в інших секторах економіки. Однак зарубіжний та певний вітчизняний досвід свідчить: успішне страхування аграрного сектору можливе, але за умови активної участі держави в забезпеченні його функціонування. Більше того, страхування є одним із найбільш ефективних механізмів управління ризиками в аграрному секторі економіки.

Враховуючи той факт, що механізм прийняття ризиків на страхування не простий, а самі ризики для окремих компаній можуть бути значними, сільськогосподарське страхування, на думку Ліги страхових організацій України, доцільно провадити способом створення спеціального страхового пулу, керівництво яким узяла б на себе авторитетна страхова компанія з розвинутою мережею своїх представництв по всій Україні, з можливістю перестрахування великих ризиків за кордоном.

З 1 січня 2005 року в країні діє Закон “Про державну підтримку сільського господарства в Україні”, який є нормативною базою організації страхування в сільському господарстві. За словами начальника Управління сільськогосподарського страхування СГ “ТАС” Василя Поліщука, такий закон уже давно працює в європейських країнах та Росії. Відповідно до нього, держава бере на себе зобов’язання компенсувати страхові платежі в розмірі 2,5% страхового тарифу та 50% франшизи від загальних 30% страхової суми. Про компенсацію розміру безумовної франшизи у Постанові КМУ     № 326 від 06 травня 2005 року не йдеться. Тобто, Законом її компенсація передбачена, а Постановою КМУ — ні.

На сьогоднішній день у Державному бюджеті України передбачено (мабуть, уперше за часів незалежності) 54 млн грн на відшкодування страхових паїв та рівень компенсації для тих, хто страхуватиме свій урожай. Як зазначив Василь Поліщук, у країні діють також і обов’язкові види страхування: сільськогосподарських культур (розроблено відповідно до Постанови КМУ №1000 від 11 липня 2002 року) та племінних тварин, тварин зоопарків і цирків на випадок загибелі чи вимушеного забою тощо (Постанова КМУ № 590 від          23 квітня 2003 року).

Думка товаровиробників

Іншого погляду на перспективу розвитку страхування сільськогосподарських ризиків дотримуються товаровиробники. Недовіра в питаннях, пов’язаних із страхуванням сільського господарства, має масовий характер. Фермери сприймають страхові компанії як нащадків сумнозвісних трастів початку  90-х років, які намагатимуться уникати відповідальності у відшкодуванні збитків. Вони переконані, що страхування для них не є перспективним і не захищає їхні інтереси.

Приклад цьому — неврожайний 2003 рік, коли через засухи та вимерзання озимини більшість виробників отримали значно нижчі врожаї. Водночас аграрії, які дотрималися обов’язкового страхування врожаю, зіткнулися з небажанням страхових компаній виплачувати компенсації. Один із виробників — членів Всеукраїнської асоціації пекарів, — наводить такий приклад: “Загальна сума збитків унаслідок погодних негараздів — понад 5млн грн. І хоча ми мали експертні висновки з Гідрометеоцентру, страхова компанія не погодилася з нашими вимогами. Дотепер триває суд, проте виплат ми ніяких не бачимо. Основні суперечки точаться навколо питання, чи є льодова кірка причиною вимерзання. Адже ж у договорі було сказано, що страховий випадок настає в разі вимерзання культури...”.

З іншого боку, відповідно до пропозицій страхових компаній, можна застрахувати витрати, яких зазнало підприємство на висівання, або ж на випадок недоотримання врожаю. За середніми показниками, на 1 га пшениці товаровиробник витрачає приблизно 1000 грн. Страхова премія становить від 2 до 7% залежно від ризику. Тобто маємо: 1000 грн х 7% = 70 грн/га. Якщо взяти підприємство, площа посівів якого — 500 га, то йому потрібно внести 35 000 грн. Не кожен підприємець може собі це дозволити, особливо, враховуючи невпевненість в одержанні компенсації в разі настання страхового випадку.

Крім того, страхові компанії, як водиться, не беруть на себе великі ризики, а перестраховують їх в інших компаніях — як українських, так і зарубіжних, а ті, своєю чергою, страхуючи себе, перестраховують ризики в інших компаніях. Таким чином, на думку товаровиробників, виникає своєрідний ланцюг страхових компаній, кожна з яких на своєму рівні шукає різні причини для того, щоб не виплачувати відшкодування.

Слід зазначити, що без страхування майбутнього врожаю сільгоспвиробник не може взяти кредит. Та й бюджетні компенсації агропідприємствам також передбачають наявність документа, що підтверджує страхування посіву майбутнього врожаю.

З огляду на сказане, найближчим часом сільгоспвиробники не очікують покращання ситуації на ринку страхування аграрного сектору.

Леся Кухар

Для написання статті використано матеріали з V Міжнародного

ялтинського форуму учасників страхового ринку