Спецможливості
Агробізнес

Стандарт безпечності сільгосппродукції — міф?

29.08.2008
84
Стандарт безпечності  сільгосппродукції — міф? фото, ілюстрація

За сучасних технологій вирощування культур, невід’ємною ланкою яких є застосування добрив, пестицидів, зрошення, встановлення якісних показників вирощеної продукції вже недостатньо для підтвердження її безпечності.

Ці показники не дають відповіді на багато питань. Наприклад, в яких умовах вирощували продукцію, який вид післязбиральної доробки використовували, в якому стані була техніка, який рівень кваліфікації працівників, котрі доглядали культуру.

За сучасних технологій вирощування культур, невід’ємною ланкою яких є застосування добрив, пестицидів, зрошення, встановлення якісних показників вирощеної продукції вже недостатньо для підтвердження її безпечності.

Ці показники не дають відповіді на багато питань. Наприклад, в яких умовах вирощували продукцію, який вид післязбиральної доробки використовували, в якому стані була техніка, який рівень кваліфікації працівників, котрі доглядали культуру. Дані параметри надзвичайно важко, а інколи й неможливо визначити у вирощеній продукції, тому найбільш правильним є сертифікація не готового продукту, а власне технології, що потребує значного ступеня прозорості під час вирощування. Велике значення має також зростання зацікавленості споживача походженням продукції: “історія продукту” в межах постачальник-супермаркет уже його не задовольняє. Однією з найбільш поширених та якісних систем сертифікації безпечності сільськогосподарської продукції є сертифікація за стандартом EurepGАР.
Система сертифікації безпеки сільськогосподарської продукції EurepGАР офіційно з’явилася в 2001 році. Поштовхом до цього став перегляд європейськими супермаркетами критеріїв безпечності плодоовочевої продукції. Нав’язані згори стандарти якості не задовольняли ані споживачів, ані супермаркети. Задля гарантування безпечності продукції асоціація європейських супермаркетів разом із Голландською асоціацією контролю якості та безпеки сільськогосподарської продукції (NAC Agro) розробили першу версію стандарту EurepGАР для свіжих овочів та фруктів. У подальшому стандарт удосконалювали й доповнювали, так у березні 2007 року з’явилася остання версія стандарту EurepGАР IFA’ 2007.
Стандарт EurepGAP є логічно завершеною системою, що максимально унеможливлює виникнення ситуації, яка загрожувала б безпечності вирощеного врожаю. Тому під час сертифікації господарства велике значення надається дотриманню санітарно-гігієнічних вимог, охороні навколишнього середовища та системі підготовки відповідних виконавців. Система EurepGAP обов’язково потребує прогнозування можливих ризиків, які в разі виникнення можуть загрожувати якості продукції. Таким чином, обов’язковою умовою для сертифікації є також розробка плану дій у разі виникнення загрозливої ситуації для її локалізації.
Якщо будуть скарги чи сумніви щодо якості, EurepGАР дає можливість відслідковувати конкретний продукт від полиці супермаркету до поля, на якому його було вирощено.
Наразі понад 40000 виробників із 70 країн світу сертифіковано стандартом EurepGAP. Найбільше їх в Італії — близько 7000. На другому місці Німеччина — майже 6000 господарств. Близько 5000 сертифікатів має Голландія. Активізується сертифікація за даним стандартом у сусідніх країнах, зокрема в Польщі.
Основними принципами EurepGAP є:
l безпечність вирощеної продукції;
l захист навколишнього середовища;
l здоров’я й безпечні умови праці робітників.
Цього досягають:
n виваженим добором сортів;
n ретельним дотриманням обгрунтованої системи удобрення;
n ретельним дотриманням рекомендованої системи захисту;
n дотриманням у цілому технології вирощування, збирання та післязбиральної доробки продукції;
n захистом наволишнього середовища;
n створенням нормальних і безпечних умов праці;
n дотриманням санітарно-гігієнічних вимог;
n дотриманням прозорої процедури утилізації відходів;
n ретельним веденням документації всіх здійснюваних операцій.
Так, у процесі сертифікації схвальну оцінку одержало використання районованих сортів із певним рівнем стійкості проти хвороб і шкідників, оскільки для убезпечення вони потребують значно менше пестицидів.
Обгрунтована система удобрення, її дотримання мінімізують наявність у продукції нітратів та інших шкідливих речовин. Зберігання добрив у правильно обладнаному сховищі унеможливлює їх намокання та потрапляння в навколишнє середовище. Чітка заборона зберігати добрива разом із зібраним урожаєм запобігає контакту та забрудненню продукції.
Велике значення надається питанням та технології хімічного захисту рослин у процесі вирощування. Чітке дотримання вимог щодо зберігання, вибору пестициду, його дозування, підтвердження компетентності особи, яка визначає нормування обробки, відмінний технічний стан обприскувача, своєчасність хімічної обробки теж є надійною запорукою отримання безпечного врожаю. Виробник під час сертифікації має бути готовим підтвердити документальним записом щонайменший аспект хімічного захисту чи внесення добрив.
Переймаючись захистом навколишнього середовища, виробник поліпшує екологічну ситуацію, що не може не позначитися позитивно на якості продукції.
Прозора процедура утилізації відходів або вибракуваної продукції покращує санітарний стан господарства, зникає ризик використання вибракуваної продукції тощо.
Процедура сертифікації продукції за стандартом EurepGAP передбачає:
q загальну підготовку господарства відповідно до наявної вимоги;
q консультативну підготовку відповідними фахівцями;
q незалежну інспекцію сертифікуючою організацією.
 До торговельних мереж, які вимагають сертифікат EurepGАР, належать такі всесвітньо відомі супермаркети й компанії, як Ahold, TSN, Superunie, Lidl, Aldi, McDonalds, Sainsbury, Tesco, Fozzy, METRO та інші. Нині європейські мережі супермаркетів, які працюють в Україні, не вимагають сертифіката EurepGAP. Однак, враховуючи розвиток плодоовочевого ринку, можна спрогнозувати зростання конкуренції за ринки збуту вже через два-три роки. Передбачається, що реалізація продукції через систему супермаркетів стане важливим, а в деяких господарствах — основним каналом збуту. Тому сертифікація її за стандартом EurepGAP буде вагомим чинником у конкурентному протистоянні. Конкуренцію загострить також вступ України до СОТ, у цьому разі багатьом виробникам сертифікацію за стандартом EurepGAP взагалі доведеться проходити в “авральному” режимі. Як свідчить практика, в наших сільськогосподарських підприємств через недоробки виникне чимало проблем із сертифікацією. Саме тому підготовку господарства до сертифікації слід починати вже тепер, оскільки навіть потужним виробникам ліквідувати та виправити всі слабкі позиції протягом одного сезону буде досить складно.
Основними документами, якими керується EurepGAP, є: “Загальні норми” і “Контрольні точки та критерії відповідності”, з них виробник може дізнатися про основні вимоги, виконавши які, можна отримати сертифікат та “Контрольна таблиця”, згідно з якою фермер може здійснити самоінспекцію.
Загалом, EurepGAP має модульну структуру. Тобто критичні точки контролю згруповано в спеціальні тематичні модулі. Всього стандарти мають дев’ять модулів.
Модуль 1. “Контрольні пункти для господарства в цілому””
Модуль 2. “Контрольні точки для сертифікації культур у цілому”
Модуль 3. “Контрольні точки для сертифікації культур у разі комбайнового збирання”
Модуль 4. “Контрольні точки сертифікації фруктів і овочів”
Модулі 5 — 9. “Контрольні точки для сертифікації тваринництва”.
Для будь-якого господарства, що бажає одержати сертифікат, обов’язковими є модулі 1 та 2. А вже залежно від спеціалізації, виробник обирає інші модулі: від 3 до 9.
Кожний модуль складається з критичних точок контролю, відповідно до яких і проводять експертну оцінку. Існують такі контрольні точки:
q обов’язкові до виконання (невідповідність хоча б одній із них унеможливлює отримання сертифіката);
q другорядні (відповідність має становити не менше 95%);
q рекомендовані (необов’язкові до виконання, але значної частини з них дотримуються автоматично в разі відповідності обов’язкових і другорядних точок).
 Щоб одержати сертифікат, фермер заздалегідь (не менше ніж за три місяці до початку збирання продукції) звертається в інспекційний орган із заявкою. В заявці треба зазначити:
n яку культуру сертифікують;
n заплановану післязбиральну доробку;
n країну, де буде реалізовано продукцію;
n які ділянки (поля) не підлягають сертифікації.
Обов’язковою умовою сертифікації є повне документування виробничого процесу. На момент інспекції, яку здійснюють за тиждень до збирання врожаю, документацію належить вести не менше трьох місяців (для першої сертифікації). Зазвичай, фермеру самому дуже складно підготувати господарство до інспекції, тому він звертається по допомогу до консультантів, які добре обізнані з технологією підготовки господарства до сертифікації і самі мають відповідну підготовку. За першого звернення до інспекційного органу або консультанта фермер отримує потрібну форму для самоінспекції і вже самостійно може оцінити можливість одержання сертифіката. Виробник теж має право сертифікувати частину продукції, наприклад лише з конкретного поля. Однак у цьому разі йому треба довести, що ця частина продукції була чітко відмежована від решти врожаю. Якщо буде виявлено невідповідність тим чи іншим вимогам, фермер зобов’язаний їх ліквідувати, і лише після цього він матиме можливість отримати сертифікат.
Упровадження такої системи передусім вигідне споживачам. Окрім гарантії безпечності продукції, яку купують клієнти, в разі надходження скарг від них на якість завжди можна простежити шлях, який пройшла продукція до того, як потрапити на полиці супермаркету. Визначають етап, на якому було допущено помилки, і відповідальність покладають на плечі тих, хто їх припустився.
Сьогодні можна відмітити факт великої зацікавленості вітчизняних фермерів цим напрямом, хоча вони ще не можуть змиритися з думкою, що за підтвердження якості своєї продукції їм доведеться платити.
Від редакції
Звичайно, сертифікація процесів виробництва — це гарантія безпеки споживача. Крім того, виробництво продукції за стандартом дасть можливість господарствам успішніше конкурувати та завойовувати свого покупця, нарощуючи обсяги виробництва, а значить, прибутків.

І. Чечітко
В. Салига
А. Головня,
Україно-Голландський центр агротехнологій “ДУКАТТ”

Інтерв'ю
Кооперація в агросекторі – це забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції.  У світі кооперативи є елементом самодопомоги і отримують преференції від держави. 
Про перспективи вирощування не ГМО сої в Україні, а також потенційно цікаві ніші соєвих продуктів для українських виробників у інтерв’ю рropozitsiya.com розповіла представник  Асоціації

1
0