Спецможливості
Архів

Соя — найкращий попередник для... м’яса

05.06.2008
169
Соя — найкращий попередник для... м’яса фото, ілюстрація
Соя — найкращий попередник для... м’яса

Грудневі морози внесли істотні корективи у бачення врожаю’2003. За прогнозами, близько 20% засіяних озиминою площ доведеться пересівати ярими культурами. Зокрема, подвійним проти минулого року прогнозується збільшення посівів бобових — гороху та сої. І якщо горох — річ більш-менш зрозуміла (досвід роботи з цією культурою мають багато господарств), то що ліпше зробити з вирощеною соєю, напевно, знають не всі. Пропонований читачам матеріал його автор, Павло Коротич, побудував на досвіді господарювання кіровоградського фермера Руслана Моніча, який ось уже шість років спеціалізується на насінництві, селекції, а також переробці сої (більш докладно про це господарство читайте у “Пропозиції”, №1, 2003 р.). Пан Моніч переконаний, що найефективніший шлях для більшості господарств — власна переробка сої шляхом її екструдування.
Як відомо, останніми роками тваринництво, а разом з ним і комбікормова галузь переживають тяжку кризу. Комбікормові підприємства (окрім тих, що зуміли знайти спільну мову з великими птахофабриками та іншими потужними клієнтами) або зупинилися, або істотно знизили технологічну дисципліну та якість готової продукції, через що втратили довіру покупців. Ринок комбікормів в Україні деградований, його суб’єктів майже немає на сільськогосподарських виставках, немає їх реклами у пресі.
Тому перед багатьма господарствами постали питання: якщо вирощуєш кормові культури — ячмінь, кукурудзу, горох, сою, тритикале, — то чи не можна було б готувати комбікорми самотужки, і яким чином досягти оптимальної економічної ефективності цього виробництва? Для відповіді на ці запитання насамперед потрібно з’ясувати, що це за господарство і які цілі воно перед собою ставить. Якщо воно не має власного тваринництва, то займатися переробкою зернових і бобових на корми сенсу немає. Якщо ж тваринництво у господарстві є, то така переробка дуже потрібна.
Кіровоградський фермер Руслан Моніч, господарство якого спеціалізується на насінництві сої та її переробці, розповів таке: “У процесі підготовки посівного матеріалу відбраковується до 20% насіння — дрібне, бите тощо. Тому я відпочатку поставив собі за мету налагодити переробку сої, а як почав переробляти — одразу спробував застосувати її у відгодівлі свиней. Посадив сотню поросят, а ще двох з цієї ж партії віддав на відгодівлю тещі. Вона їм кожного дня щось варила, запарювала, а своїм я давав сухий комбікорм власного виробництва. Ми його готували так: злакове зерно подрібнювали на дробарці ДКУ, до нього додавали 20% екструдованої сої (соєвої макухи). Причому сою вводили в раціони поступово, починаючи з 5%. І через два місяці я побачив, що мої поросята майже вдвічі більші за тещиних, а у сім місяців вони мали живу вагу в середньому 140 кг. Пересвідчившись в ефективності застосування кормів з додаванням сої, я виділив її переробку в окремий виробничий напрям. Тепер переробляю не лише власну сировину, а й купую сою в інших сільгосппідприємств”.
Наведений приклад говорить про те, що треба не абсолютизувати наявний досвід відгодівлі свиней (і особливо — в “подвірному” секторі нашої економіки), а більше уваги звертати на науково обгрунтовані методи складання раціонів, враховувати співвідношення у кормах протеїну, клітковини і жиру. Будь-який серйозний господарник знає, що годівля тварин без використання білкових добавок — це робота на гній, а не на м’ясо. Брак протеїну спричинює низькі прирости ваги, розтягнутий термін відтворення, перевитрату інших компонентів корму — ячменю, кукурудзи, сіна тощо.
Звісно, є й інші культури, які містять багато білка і придатні для застосування у складі комбікормів. Скажімо, горох. Однак за низкою показників він сої поступається. Найперше — вміст білка у горосі становить 22–24%, тоді як у сої — 36–38. Тому комбікорм з гороховою добавкою повинен містити доволі великий її відсоток, що є негативним показником: у цьому разі складніше збалансувати корм за іншими компонентами. До того ж, горох, так само як і соя, потребує екструдування, обсяги якого через більшу частку гороху у складі корму збільшаться. Нарешті, агротехніка вирощування гороху передбачає багаторазові обробки проти шкідників, тоді як соя ними майже не уражується. Також слід пам’ятати, що соя, на відміну від інших білкових культур, містить жир, а жир — це енергія для розвитку організму тварини. Так чи так, але у будь-який комбікорм жир додавати необхідно.

***
А тепер зупинімося на деяких аспектах переробки сої. Її зерно містить багато антипоживних чинників, якими є, зокрема, інгібітори трипсину й підвищена активність уреази. Особливо шкідливі вони для птиці, а також нежуйних тварин, тому неперероблену сою згодовувати не можна. Підготовка сої до згодовування полягає у її термічній обробці: це може бути варіння, смаження, екструдування. З перевареної сої роблять соєве молоко, яке є чудовим кормом для випоювання молодняку. Тому господарству, де є маленькі поросята чи телята, варто мати установку “соєва корова”, або ж, принаймні, автоклав з подрібнювачем. Така технологія є ефективною з економічного погляду, вона дає змогу заощаджувати значні обсяги коров’ячого молока. Після виготовлення соєвого молока залишається окара, яку також можна згодовувати тваринам. Але використовувати рідку окару в приготуванні комбікорму дуже складно: для цього знадобиться спеціальне змішувальне обладнання, яке повинне працювати у щоденному режимі. І молоко, і окара мають дуже малий термін зберігання — близько однієї доби. Отож для великих тваринницьких комплексів варіння сої є доволі незручним способом переробки, але його ефективність значно більша на фермах, що спеціалізуються на виробництві і реалізації молодняку.
Існують різні способи смаження сої, проте такий шлях її підготовки до згодовування більше характерний для індивідуальних господарств.
Найбільш раціональним способом перетворення сої на корм є екструдування, або переробка на макуху з одночасним нагріванням до температур, за яких руйнуються антипоживні речовини. Соєва макуха має тривалий термін зберігання (від трьох місяців у теплу пору і до шести — у холодну), добре змішується у будь-якому змішувачі для сухих кормів і роздається кормороздавачем.
На ринку України присутній також соєвий шрот, який є продуктом переробки сої на олієекстракційних заводах (ОЕЗ). Шрот, на відміну від макухи, майже не містить жиру, тому частка протеїну в ньому більша (до 41%). Завдяки відсутності жиру, шрот можна зберігати до одного року.
Тут (між іншим) треба додати, що соєвий шрот в Україні має здебільшого американське походження, а у США вирощується багато генетично модифікованої сої. Тобто є всі підстави вважати, що американський шрот зроблено саме з неї. Остаточної і одностайної думки щодо безпечності споживання генетично змінених продуктів у світі немає, а останні висновки науковців про відповідальність кожного з генів за кілька ознак (а не однієї, як вважалося раніше) говорять про необхідність подальшого вивчення генетично модифікованих рослин. Принаймні у Західній Європі від американської сої вже починають відмовлятися.
Слід мати на увазі також те, що соєвий шрот надходить в Україну корабельними партіями і вроздіб не продається. Тому дозволити собі його купувати можуть лише великі платоспроможні підприємства, здатні одразу проплатити велику поставку.
Таким чином, соєвий шрот переважає макуху за вмістом білка і тривалістю зберігання, проте поступається їй за іншими показниками. Адже вилучений із сої на ОЕЗ жир під час виробництва комбікорму знову треба додавати, тоді як макуха містить його у великій кількісті. Навіть американські виробники кормів нині схиляються до того, щоб використовувати повножирову екструдовану сою, яку легко виробляти в умовах комбікормового заводу.
Кормові раціони не потребують усього жиру, який міститься у соєвому зерні, тому частину його з екструдованої сої варто віджимати. Одержану олію господарство може використати у кількох напрямах. По-перше, її залюбки беруть пайовики у рахунок оплати за оренду земельних ділянок. По-друге, олія завжди в ціні на ринку: її купують птахофабрики, олієекстракційні заводи, просто комерсанти за ціною на рівні соняшникової. До речі, соєву макуху також можна продати, ціна на неї становить приблизно 1400–1500 грн/т. Це на 200–300 грн/т нижче того рівня цін, який склався нині на соєвий шрот.
***
А тепер кілька слів про екструдери. Середня вартість вітчизняного екструдера становить 30–40 тис. грн. Виробляють їх в Умані, Черкасах, Дніпропетровську, Харкові, Києві, інших містах; на перший погляд, асортимент екструдерів на ринку України доволі непоганий. Водночас Україна має серйозні проблеми, пов’язані з якістю цього обладнання. Усі вітчизняні екструдери виробляють таку соєву макуху, в якій інгібітори трипсину й активність уреази залишаються на неприйнятному для годівлі птиці рівні. Для годівлі свиней і ВРХ якість такої макухи є задовільною. Спільною вадою всіх вітчизняних машин є низька якість металу, з якого виготовлені робочі органи. Тому перші 10–20 т макухи будь-який новий екструдер видає із дотриманням усіх параметрів; після цього починаються процеси спрацювання, зменшується тиск у середовищі перероблюваної соєвої маси, і параметри поживності макухи одразу падають. Таким чином, що інтесивніше використовується обладнання, то частіше треба змінювати робочі органи.
***
І насамкінець кілька висновків. Вирощуючи сою, господарство має одразу три вигоди: перша — реанімуються виснажені землі; друга — у сівозміну вводиться оптимальний попередник під зернові культури; третя — одержується цінний корм. Проте на сьогодні технології вирощування і переробки сої на українських сільгосппідприємствах поширення не набули. Чому? Напевно, стримуючими чинниками є незнання цього виробництва, брак відповідних машин як у циклі вирощування сої, так і в циклі її переробки. Нарешті, бракує в Україні спеціалістів, які мають досвід роботи з екструдерами та іншим переробним обладнанням. Але величезний потенціал цієї культури не може бути не помічений українськими сільгоспвиробниками, і соя врешті посяде належне їй місце і на полі, і в кормовому раціоні.

Інтерв'ю
Загальновизнані стандарти безпеки якості харчових продуктів - це мова, якою розмовляють імпортери, міжнародні торговельні мережі і закупівельники. Україна поки що тільки на шляху формування культури
Николай Орлов
У 2016 році значно зросла кількість рейдерських захоплень підприємств. Серед постраждалих є і  представники аграрного бізнесу. Лише протягом першого півріччя зі скаргами на дії рейдерів до

1
0