Спецможливості
Технології

Соняшник: шкідники й хвороби

05.06.2008
1154
Соняшник: шкідники й хвороби фото, ілюстрація
Соняшникове поле

Нехтування технологією вирощування соняшнику доволі часто призводить до поширення шкідників і хвороб, а також відчутної забур’яненості полів. У цьому матеріалі — першому в циклі статей про соняшник — подано інформацію про основні хвороби цієї культури.

 

Соняшник — одна з прибуткових культур. За обсягом виробництва його насіння, за даними FAO, Україна посідає друге місце після Росії (4,4 млн т), і якщо в 2001 р. соняшником засівали 2,4 млн га, то в 2005 р. — 3,7 млн га. Водночас потенційні можливості сортів і гібридів соняшнику далеко не завжди вдається реалізувати. Врожайність його вдвічі нижча, ніж у Франції, Німеччині, Чехії, Угорщині. Однією з причин цього є втрати від шкідників і хвороб.

Останнім часом спостерігаються значні порушення технології вирощування соняшнику, коригування 8—9-пільних сівозмін і введення 3—4-пільних. Науково обгрунтовані розміри площ під соняшником для України (не більше 1,5–1,7 млн га) значно перевищуються. Більше того, деякі фермери “започаткували “ноу-хау”: одержання сходів цієї культури від насіння падалиці не лише на другий, а й навіть на третій рік, звівши її, по суті, до монокультури. Як наслідок, спалах підвищеної чисельності тих шкідників, які десятиріччями були в депресії; розвиток хвороб, що раніше не мали економічного значення; поширення забур’яненості полів, особливо таким небезпечним бур’яном, як амброзія полинолиста.

Основними хворобами соняшнику в Україні є коренева та кошикова форми білої гнилі, сіра гниль кошика, несправжня борошниста роса та плямистості листя.

Збудником білої гнилі соняшнику є гриб Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) dBy). Він характеризується широкою спеціалізацією і здатний уражувати велику кількість культур, серед яких бобові, кормові, овочеві. Зимує збудник у вигляді склероціїв у грунті, не втрачаючи життєздатність від шести до восьми років.

Білу гниль зафіксовано в усіх районах вирощування культури. Уражуються молоді й дорослі рослини. За ураження сходів загниває підсім’ядольне коліно, й вони гинуть. За ураження соняшнику в період від трьох до п’яти пар справжніх листків хвороба проявляється у вигляді нашарування на листках і біля основи стебла. Верхня частина стебла поникає, листя в’яне. Стебло рослини в місцях ураження набуває буруватого кольору. Згодом тканини стебла руйнуються, воно надламується, й рослина засихає. На поверхні рослини формуються темні або чорні щільні утворення — склероції.

За пізнішого зараження рослин нашарування на поверхні стебла майже не проявляється, але поверхня набуває коричневого кольору, й тканина стає схожою на віхоть. Доволі часто це проявляється не тільки на стеблах, а й на кошиках соняшнику. Характерні ознаки з’являються на тильному боці кошиків, що слід враховувати під час обприскування рослин. Плями швидко збільшуються та охоплюють значну його частину. У місцях плям утворюється біле повстяне нашарування. Часто між зернівками і всередині них утворюються чорні склероції. Насіння набуває гіркого присмаку.
Зараження рослин може відбуватися протягом усього періоду вегетації. Ураження кошиків спричинює аерогенна інфекція — аскоспорами збудника, якщо від бутонізації до початку фізіологічної стиглості показник гідротермічного коефіцієнта (ГТК) перевищує 1. Джерелами інфекції прикореневої форми білої гнилі є склероції, що здатні зберігатись у грунті до дев’яти років, а також уражене насіння та рослинні рештки.

Сіра гниль соняшнику (збудник —  Botrytis cinerea Pers.) уражує рослини від появи сходів до достигання насіння. Хвороба поширена в усіх зонах вирощування соняшнику й особливо сильно розвивається за умов підвищеної вологості в другій половині вегетації. На молодих рослинах буває ураження основи стебла, листків. За ураження у фазі сім’ядолей і першої-другої пар справжніх листків рослини часто гинуть. Уражені ділянки буріють та вкриваються сірою грибницею із спороношенням, а згодом — із чорними склероціями. Хвороба може виявлятись у будь-якому місці стебла, але частіше вона уражує нижню частину. Верхні листки уражених рослин в’януть, а нижні засихають. Тканини стебла руйнуються, й рослина надламується.

На кошиках симптоми проявляються на тильному боці, як і в білої гнилі. Вони мають вигляд маслянистих плям, а тканина стає пухкою, із сірим нашаруванням гриба. Згодом такий кошик розпадається на окремі частини. На поверхні й у середині насіння утворюються маленькі чорні склероції. За сприятливих умов (підвищена вологість насіння) збудник продовжує свій розвиток під час зберігання й псує насіння.

Основне джерело інфекції — уражене насіння, але велику роль відіграють також склероції та рослинні рештки.
Несправжня борошниста роса (збудник Plasmopara helianthi Novot.) також поширена в усіх зонах вирощування культури. Найшкідливішою вона є в Лісостепу та північній частині Степу. Уражені рослини у фазі трьох-шести листків відстають у рості та мають дрібні листки й тонке стебло з хлоротичними плямами уздовж середньої жилки. Із нижнього боку листків спостерігається світло-сіре нашарування — наліт гриба. Такі рослини, зазвичай, гинуть, а якщо досягають фази цвітіння, то на них утворюються дрібні кошики без насіння.

Іншою формою прояву хвороби є карликовість. У таких рослин міжвузля недорозвинені, внаслідок чого стебло вкорочується й товстішає. На верхній частині листка з’являється кутаста світло-зелена плямистість, а на нижній — білувато-сіре нашарування. Такі рослини цвітуть, але утворюють недорозвинене насіння.
За пізніх строків ураження (після цвітіння) на листках утворюються великі кутасті світло-зелені плями, на нижньому боці яких розвивається спороношення гриба.

Зараження відбувається за наявності крапельної вологи й температури 10...20°С. Маса насіння зменшується вдесятеро, олійність — на 9%. Розвиток хвороби посилюється за прохолодної дощової погоди після сівби.
Зберігається збудник несправжньої борошнистої роси міцелієм та ооспорами в насінні соняшнику та в рослинних рештках.
Фомоз соняшнику (збудник — Phoma oleracea Sacc.) поширений на Півдні. Ураження відбувається наприкінці вегетації. На прикореневій частині стебла або у місцях прикріплення листкового черешка з’являються темно-бурі плями, які згодом зливаються. На ураженому стеблі утворюються пікніди гриба. Усередині стебла виникають порожнини, й воно легко переламується. На кошиках хвороба з’являється у вигляді окремих бурих плям.

Фомопсис (збудник — Diaporthe helianthi Munt. Cvet.) уражує листки, черешки та стебла. На краях листках з’являються плями, які розростаються в напрямку до його центральної жилки. На одній з основних жилок формується бура пляма зі світлою хлоротичною зоною навкруг, яка розвивається в напрямку черешка. Надалі черешок і листок всихають. Біля основи черешка, на стеблі, з’являється еліптична пляма сірого або бурого кольору, яка збільшується й опоясує стебло. На стеблах плями найчастіше з’являються між четвертою та сьомою парою листків. У місці ураження тканина розм’якшується, стебло руйнується й розламується. Джерело інфекції — уражені рослинні рештки.
Іржа (збудник — Puccinia helianthi Schw.) розповсюджена в усіх зонах вирощування соняшнику. На листках з нижнього, а іноді й з верхнього боку утворюються дрібні порошисті іржасто-коричневі подушечки — уредопустули з уредоспорами. До кінця вегетації рослин на листках формуються теліоспори.

Бура плямистість листя, або септоріоз (збудник — Septoria Helianthi Ell. et Kell) може проявлятися, починаючи з першої пари справжніх листків.

На уражених листках утворюються світло-жовті кутасті плями. Згодом центральні частини плям набувають бурого забарвлення, на них формуються дрібні чорні пікніди. Плями часто зливаються, внаслідок чого листок частково або повністю засихає.

Влітку, за сприятливих умов, симптоми хвороби можуть проявлятися на кошиках, на листках обгортки у вигляді бурих плям із пікнідами. На стеблах ознаки хвороби мають вигляд штрихових плям. Джерело інфекції — уражені рослинні рештки.

Альтернаріоз (збудник — Alternaria helianthi Nees) проявляється, починаючи з фази проростків. На листках утворюються темно-брунатні плями, які згодом зливаються й покривають практично всю листкову пластинку. Уражені листки всихають. На кошиках хвороба проявляється у вигляді бурих плям на тильному боці, які швидко розростаються, уражуючи насамперед лиски обгортки, а потім і насіння. За умов вологої й теплої погоди вони вкриваються оксамитово-чорною грибницею й спорами гриба. Шкодочинність хвороби залежить від терміну й умов збирання. Запізнення зі строками та порушення технології збирання збільшує травмування покривних тканин зернівок, їхнє внутрішнє інфікування, що призводить до зниження схожості й загнивання зародкового кореня.

Вовчок соняшниковий (Orobanche cumana Wallr.) — квітковий паразит без коріння й зелених листків. Він поселяється на корінні соняшнику й пригнічує його. Вовчок має просте, негіллясте, білувате, з часом бурувате, вкрите лусочками стебло заввишки 40–50 см. Квітки блакитні, від 10–15 до 18–40 на квітконосі. Одна рослина здатна утворити 60–100 тис. насінин, які легко розносять на великі відстані вітер, дощ, комахи й тварини. Життєздатність насіння в грунті зберігається майже тринадцять років, але воно проростає виключно тоді, коли поряд є рослина-живитель. Вовчок уражує також тютюн, сафлор, томати.

У польових умовах появу вовчка на поверхні грунту виявлено перед цвітінням соняшнику. Із проростанням із зародка розвивається нитка, яка присмоктується до коренів рослини-живителя, а потім у цьому місці потовщується, утворює сосочки, які проникають у кору кореня. Згодом у сосочках розвиваються судини, що зливаються із судинами кореня рослини-господаря. Із зовнішнього боку потовщення утворюється брунька, вкрита великою кількістю лусочок, з якої розвивається стебло. У разі сильного ураження соняшник відстає в рості, кошики мають менший розмір, знижується олійність. За сильного засмічення орного шару грунту насінням вовчка може нараховуватися 200 і більше його стебел на одній рослині соняшнику. Заходи захисту — висівання стійких сортів і дотримання сівозміни.

Зазначені хвороби характеризуються високою шкодочинністю. Втрати урожаю від них можуть сягати 50–70%. За ураження кошиків і насіння білою та сірою гнилями олійність зменшується на 4–10%. Різко зростає кислотність олії, у п’ять-шість разів скорочується вміст вітаміну Е. Все це призводить до втрати споживчої цінності олії.

В Україні останнім часом простежується тенденція до наростання ураження соняшнику білою та сірою гнилями. Так, за даними Головної Державної інспекції захисту рослин, у 2001 р. в Лісостепу біла гниль охоплювала 38% площ соняшнику, сіра — 56%, у Степу — 27%, а вже в 2005 р. зазначені хвороби здолали 79–94% площ.
Несправжня борошниста роса проявилася на 30–65% обстежених площ. Ураження фомозом у фазі побуріння кошиків спостерігалося на 40–100% площ, переважно в Лісостепу. Іржу виявили на 24–100% посівів. Фомопсис — на 50–100% площ лісостепової й степової зон.

Поширенню хвороб сприяють порушення технології вирощування, висівання непротруєного насіння і насичення сівозміни соняшником.

До шкідників листя належать лучний метелик, геліхризова попелиця, полинова, бавовникова та люцернова совки. Кошики й насіння пошкоджує соняшникова міль.

Дротяники — личинки жуків коваликів (Elateridae) пошкоджують проростки, коріння, підземну частину стебла. Пошкодження небезпечні навіть у фазі трьох-чотирьох справжніх листків. Зимують личинки різних віків та жуки в грунті. Деякі види (степовий, чорний) зимують виключно у фазі личинки. Літ і яйцекладка, залежно від виду, відбуваються в різні строки, зазвичай, із травня по липень. Протягом вегетаційного періоду личинки мігрують по горизонтах грунту залежно від його температурного режиму й вологості. Восени із зниженням температури грунту личинки йдуть на зимівлю майже на 60-сантиметрову глибину. Дротяники перших віків живляться переважно гумусом, а в старшому віці завдають істотної шкоди рослинам і, якщо не виконувати захисних заходів, можуть повністю знищити сходи.

Несправжні дротяники — личинки чорнишів (Tenebrionidae) — дуже схожі на дротяників, сягають довжини 25 мм. Характерна ознака — розвинутіша передня пара ніг. Шкоди завдають личинки й жуки, які об’їдають сходи. Зимують жуки й личинки різних віків (у піщаного мідляка — тільки жук) у поверхневому шарі грунту. У перші теплі дні жуки виходять на поверхню грунту. Самиці відкладають яйця на добре прогрітих ділянках із розпушеним грунтом на глибину до 5 см. Живуть вони два роки. Личинки розвиваються від двох до п’ятнадцяти місяців. Найпоширеніші з них — піщаний мідляк (Opatrum sabulosum L.), степовий мідляк (Blaps halophila Fisch.), кукурудзяний чорниш (Pedinus femoralis L.).

Сірий буряковий довгоносик (Tanymecus palliatus F.) — жук завдовжки 8–12 мм, тіло видовжене, надкрила різко виступають у плечах, паралельнобічні та звужуються у вершинній частині. Верх надкрил здебільшого майже однотонний, у густих буруватих волосках упереміж із сіруватими, іноді сріблястими дрібними лусочками. Боки та низ тіла світлі. Крила недорозвинені, коротші або рівні довжині черевця, тому жуки не літають. Голова невелика, з короткою, чотиригранною, трохи сплюснутою головотрубкою. Вусики колінчасті, 21-членикові, з видовженою 4-члениковою веретеноподібною булавою.

Найбільш шкодочинний у ранній період росту рослин. Жук об’їдає сім’ядолі, пошкоджує проростки, які ще не вийшли на поверхню. На розвиненіших сходах жуки пошкоджують краї справжніх листків. За високої чисельності можуть повністю знищити листкові пластинки соняшнику. Жуки виходять із місць зимівлі рано навесні. Яйцекладка розпочинається на початку травня й триває до серпня. Самиці відкладають яйця в землю поблизу рослин, якими живляться личинки, на глибину 1–3 см.

Личинка завдовжки 10–12 мм слабо зігнута, майже циліндричної форми, з рідкими волосками. Личинки першого року життя білі, другого — жовтуваті. Розвиток личинки, як водиться, триває 13–14 місяців. Зимує шкідник у стадії жука і різновікових личинок, які живляться на корінні багаторічних бур’янів (осот, березка польова тощо), де концентруються у високій чисельності. Тому знищення цих бур’янів — важливий профілактичний захід щодо зменшення щільності популяції шкідника.

Чорний буряковий довгоносик (Pasalidium maxillosum F.) — чорний, іноді чорно-бурий, блискучий жук, тіло завдовжки 5,5–10 мм, зверху в рідких дрібних волосках, знизу вкритий густими сірими волосками й лусочками. Вусики колінчасті, серпоподібні. Передньоспинка заокруглена з боків і вкрита великими рідкими цяточками. Верхні щелепи сильно розвинені й висунуті вперед. Надкрила випуклі й зрослися по шву, без явних плечей, кожне з десятьма рядами великих і грубих ямкуватих цяток, проміжки — густозернисті. Крила недорозвинені. Живуть жуки протягом двох і більше років. Личинка продовгувата, дугоподібно зігнута, ззаду трохи звужена, рівномірно вкрита рідкими щетинками. Покриви білі, перший грудний тергіт і округла голова світло-жовті, вершини верхніх щелеп — чорно-бурі. На лобі коричнева пляма, основа якої сягає заднього краю наличника. Повний розвиток одного покоління триває кілька років. Зимують як личинки, так і жуки шкідника. Популяція представлена тільки самицями, що розмножуються партеногенезом.
Масовий вихід довгоносиків із місць зимівлі починається під час прогрівання поверхні грунту до 15°С. Період яйцекладки розтягнутий. Личинки, що відродилися, живляться на корінні соняшнику. Розвиток личинок триває одинадцять-дванадцять місяців. Зимують (у грунті) переважно личинки III–IV віку, а також жуки. Через місяць виходять молоді жуки, які живуть два роки, щороку відкладаючи яйця.

Лучний метелик (Loxostege sticticalis L.) — метелик із сірувато-брунатними передніми крилами з темно-бурими плямами й жовтуватою смужкою вздовж зовнішнього краю. Задні крила світліші за передні, сіро-жовті з двома сірими смужками із зовнішнього боку. Розмах крил — 18–26 мм, довжина тіла — 10–12 мм. Гусениця завдовжки до 35 мм, сіра, із зеленуватим відтінком або матово-чорна, з нижнього боку зеленувато-жовта. На спині темна поздовжня смужка, бічна лінія жовтувато-зелена. Зимують гусениці в коконах, розміщених вертикально в грунті, навесні заляльковуються. Метелики вилітають навесні, коли температура сягає 15°С, перед спарюванням додатково живляться на квітучій, переважно бур’яновій рослинності. Масовий літ настає наприкінці травня — на початку червня. У Лісостепу розвивається в двох поколіннях. Літ другого покоління припадає на другу половину липня. В Степу може розвиватися в трьох поколіннях.

Гусениці живляться відкрито й трохи обплітають павутиною листок. Вони повністю з’їдають листкову пластинку, лишаючи тільки черешки й крупні жилки. Найчисельніше та найнебезпечніше — перше покоління.
Південний сірий довгоносик (Tanymecus dilaticollis Gyll.). Зустрічається в значній кількості в Одеській та на півдні Вінницької області. Небезпечний шкідник багатьох культур, але найсильніше пошкоджує соняшник і кукурудзу. Жук завдовжки 6,5–8 мм, подовженої форми, тіло буре, густо вкрите коричнево-сірими лусочками, світлішими на боках надкрил. Личинка завдовжки 8–10 мм, безнога, вигнута, жовтувато-біла. Зимує в стадії жука. Жуки з’являються на початку весни й у квітні починають відкладати яйця у верхній шар грунту. Яйцекладка триває до червня. Шкодять жуки, обгризаючи листя рослин та перегризаючи молоді стебла.

Соняшник пошкоджують кілька видів попелиць. Найшкідливіша — геліхризова попелиця (Brachycaudus heliychrisi Kalt.), яка поширена повсюди. Самиця безкрила, жовто-зелена, з добре помітним хвостиком. Зимують яйця в основі бруньок кісточкових дерев. Личинки відроджуються в березні. Крилаті мігранти з’являються в другому і подальших поколіннях, які перелітають із первинних господарів — кісточкових дерев — на вторинні — соняшник, де самиці відроджують личинок.

Надалі попелиця партеногенетично розмножується на соняшнику в кількох поколіннях. Попелиці живляться квітками, верхівковими листками, з яких висмоктують сік. Ушкоджене листя жовтіє й зморщується, рослина відстає у рості. У вересні-жовтні серед попелиць з’являються крилаті реемігранти — самиці й самці, які перелітають на кісточкові культури, спарюються й відкладають зимуючі яйця.

На соняшнику виявлено бавовникову (Helicoverpa armigera Hbn.), люцернову (Heliothis dipsaceae L.) та інших совок.

Останнім часом зростає їх чисельність і шкодочинність. Так, у 2005 році в окремих посівах спостерігалося пошкодження листогризучими совками 15–50% рослин. Підгризаючі совки (озима, дика, іпсилон) пошкодили 25–40%.
Із клопів (Hemiptera) найбільшої шкоди завдають ягідний (Dolycorus baccarum L.), польовий (Lygus pratensis L.) і люцерновий (Adelphocorus lineolatus Goeze).

Соняшникова міль, або вогнівка (Homoesoma nebulellum Schiff.). Метелик у розмаху крил 22–26 мм, передні крила жовтувато-сірі, з трьома-п’ятьма чорними плямами посередині. Гусениця завдовжки 15–18 мм, жовто-зелена з буро-червоними смугами. Лялечка завдовжки 9–13 мм, коричнева. Розвивається одне покоління, на півдні іноді спостерігається розвиток другого факультативного. Метелики літають у червні-серпні. Самиці відкладають яйця в кошики соняшнику.

Гусениці спочатку живляться лише пилком і частинами вже запліднених квіток. Починаючи з третього віку, вони прогризають оболонки сім’янок і цілком або частково виїдають їх. Крім насіння, гусениці пошкоджують і кошик рослини.

Пошкодження особливо небезпечні в дощові роки. Розвиток гусениць триває два-три тижні. Заляльковуються у верхньому шарі грунту, де й зимують.
Найдієвішим заходом захисту є вирощування панцирних сортів і гібридів, які не пошкоджує соняшникова міль. У панцирних форм між корковою тканиною й склеренхімою є прошарок твердих клітин, які цей шкідник не прогризає.

Наявність такого прошарку надає білим ділянкам епідермісу сірувате забарвлення. Всі районовані вітчизняні сорти соняшнику стійкі до соняшникової молі.

Соняшниковий вусач (Agapanthia dahli Richt.). Жук завдовжки 19–21 мм, густо вкритий рудувато-жовтими волосками, які на передньоспинці утворюють три поздовжні смуги, а на надкрилах — плями. Яйце молочно-біле, матове, циліндричної форми. Личинка — 20–27 мм, жовто-біла, безнога.

Поширений у лісостеповій і степовій зонах. За рік утворює одне покоління. Зимують личинки в приземній частині стебел. Жуки з’являються пізно навесні. Живляться на соняшнику та інших айстрових, вигризаючи вузьку смужку шкірки на стеблах і біля черешків. Одна самиця відкладає близько 50 яєць. Кладе по одному всередину стебел через глибокі прогризи на висоті 20–60 см від поверхні грунту.

Личинка розвивається всередині стебла рослини, проточуючи зверху лише ходи та поступово розширяючи їх і просуваючись до приземної частини стебла, де після збирання й залишається на зимівлю.
Більше пошкоджуються рослини пізніх строків сівби. Іноді пошкоджені рослини під час вітру ламаються. Рослини, що заселені вусачами в ранньому віці, відстають у рості, нерідко в’януть до цвітіння.

Соняшникова шипоноска (Mordellistena parvula Motsch.). Жук завдовжки 2–3 мм, чорний, густо вкритий волосками. Черевце виступає у вигляді шпички за верхівку надкрил. Голова ширша за передній край передньоспинки. Личинка лимонно-жовта, вкрита щетинками.

Поширена в усіх районах культивування соняшнику, особливо в степовій зоні. Жуки з’являються в травні-червні. Яйця відкладають під шкірку стебла соняшнику та інших культур. Личинки живляться серцевиною стебла, проточують численні короткі, вузькі ходи, в яких і зимують, а навесні заляльковуються. На одному стеблі може бути до кількох десятків личинок.
Особливе занепокоєння викликає ситуація з південною соняшниковою шипоноскою (горбаткою) Mordellistena parvuliformis Stchegoleva-Barovskaja, 1930 (визначив кандидат біологічних наук В. Односум).

Ця комаха, описана в 1930 році, довгі роки практично не шкодила соняшнику. І раптом у 2005 році спостерігався спалах підвищеної чисельності та шкодочинності шкідника на Півдні України, й особливо в Донецькій області, що, поза всяким сумнівом, є результатом необгрунтованого розширення посівних площ соняшнику й перенасичення сівозмін цією культурою.

Якщо політика щодо дальшого нарощування виробництва соняшнику завдяки збільшенню площ не зміниться, то надалі на нас чекають такі самі сюрпризи й з іншими шкідливими організмами.
Захист соняшнику від хвороб і шкідників має грунтуватися на комплексному застосуванні агротехнічних, хімічних, селекційно-генетичних засобів.

Соняшник краще розміщувати по озимих зернових, кукурудзі на зерно, ярих колосових, що без додаткових затрат значно підвищує його урожай і знижує розвиток хвороб. Після гороху, сої, квасолі, ріпаку — через три-чотири роки. При цьому не можна допускати насичення сівозмін соняшником понад 9%. Повернення соняшнику на поле не раніше як через вісім-десять років разом із знищенням падалиці — дієвий захід захисту культури від несправжньої борошнистої роси, вовчка. За цей строк кількість ооспор несправжньої борошнистої роси й насіння вовчка знижується до мінімального, знищуються й склероції білої та сірої гнилей.

Важливим агротехнічним заходом зниження життєздатності патогенів і чисельності багатьох шкідників є очищення полів від уражених стебел, подрібнення та приорювання рослинних решток.
Під час вибору посівного матеріалу перевагу слід надавати стійким сортам і гібридам.

Ефективним заходом захисту посівів соняшнику від пліснявіння насіння й хвороб сходів є протруєння. Обробка насіння інсектицидними препаратами забезпечує захист проростків від комплексу шкідників сходів (табл. 1–2).
Важливим елементом є вибір строку сівби. Оптимальний час для висіву настає за температури 8...12°С на глибині загортання насіння. Ранні посіви значно пошкоджують грунтові шкідники та грибні хвороби. За пізніх строків сівби, коли температура грунту перевищує 14...16°С, сходи з’являються нерівномірно.
У період вегетації соняшнику у фазі бутонізації та формування кошиків рекомендується обприскування рослин фунігцидами (табл. 3). Вони значною мірою здатні стримувати розвиток фомопсису, сірої та білої гнилей, фомозу, несправжньої борошнистої роси.

Для захисту від шкідників застосовують інсектициди, спектр дії і норми витрати яких наведено в табл. 4.
У період фізіологічної стиглості соняшнику, особливо за високої вологозабезпеченості, коли ГТК перевищує 1, застосовують десикацію посівів одним із препаратів: Гліфоган 480, в.р.
(3 л/га), Раундап, в.р. (3 л/га), Домінатор 360, в.р. (3 л/га), Реглон супер 150, в.р.к. (2–3 л/га) — на початку побуріння кошиків, Баста 140, в.р.
(2 л/га) — у фазі повної стиглості та вологості насіння 33–37%.

В. Федоренко, С. Ретьман, О. Шевчук, О. Литвин, А. Федоренко; Інститут захисту рослин УААН

Ключові слова: Соняшник

Інтерв'ю
Система аграрних розписок (АР) працює у 8 областях: Харківській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Сумській та Миколаївській. Станом на середину квітня в Україні
AgroGeneration є одним із провідних агрохолдингів України не лише за обсягами виробничих площ, а й за операційною ефективністю. Головний напрямок діяльності компанії – виробництво зернових та олійних

1
0