Спецможливості
Агрохімія

Соняшник - грунтовий "вампір": які добриво потрібно вносити під соняшник

16.07.2017
2073
Соняшник - грунтовий "вампір": які добриво потрібно вносити під соняшник фото, ілюстрація

За даними Держстату, в Україні під соняшником перебуває 4,6-4,9 млн га. Про збільшення площ під ним говорять також аналітичні та статистичні приватні агенції, стверджуючи, що вже пройдено відмітку на рівні 5,9 млн га. З чим пов’язаний цей соняшниковий бум?

 

Тут, гадаю, великого секрету немає: кожен агроном, економіст, директор чи власник господарства скаже, що сьогодні це найприбутковіша культура. Справді, соняшник входить у трійку лідерів за прибутковістю, віддавши першу позицію озимому ріпаку. За даними статистики, торік середня виручка українського аграрія за соняшникове насіння становила 900-1000 дол. США/га за середньої собівартості врожаю з гектара — до 400 дол. США. От вам і відповідь…

Дійсно, цінова кон’юнктура міжнародного ринку та попит на олійні культури зумовлюють соняшникову рентабельність на рівні понад 110%, а в прогресивних господарствах — навіть за 200%.

Та питання вирощування соняшнику має двояку реальність: з одного боку, це високоприбуткова культура, а з другого — цей чинник породжує проблему перенасиченості сівозміни соняшником. Мова йде про деструктуризацію ґрунту, порушення балансу СО2 та процесу повернення елементів живлення в ґрунт, низька маса пожнивних решток, що спричинює погано замульчовану поверхню поля тощо. Чи справді соняшник є «вампіром» для землі? Питання, звісно, риторичне. Кожна культура для свого росту й розвитку бере з ґрунту елементи живлення. Останні утворюються в ґрунті шляхом мінералізації гумусу, пожнивних решток, добрив, розкладання мінералів. Звідси — логічний висновок: кожна культура певною мірою виснажує ґрунтове середовище. Але чому соняшник вважають шкідливим для ґрунту? На мою думку, причина — в господарях, а не в культурі. Середня насиченість мінеральними добривами за вирощування соняшнику в розрахунку на 1 га в 2,5– 3,0 разу менша, порівняно з кукурудзою, в 1,5-2,5 — з озимими зерновими і в 2,5-5,0 разу — порівняно з озимим ріпаком. Розглянемо приклад того, яку кількість поживних елементів виносять із ґрунту культури з 1 т сформованого врожаю:

— озимий ріпак — 50-60 кг азоту, 21-37 — фосфору та 40-45 кг калію;

— соняшник — 40-55 кг азоту, 15-25 — фосфору, 40-70 кг калію.

Середня врожайність соняшнику прогресивного господарства – 3- 4 т/га, озимого ріпаку — така сама. Тоді чому стверджують, що соняшник більше виснажує землю? Всі олійні культури виснажували ґрунт — й надалі цього не уникнути, адже для накопичення жиру в насінні насамперед потрібні фосфор та калій – елементи, які наразі вносять зазвичай на рівні10-15% загальної їхньої потреби. До того ж соняшник ще й зазнає певного «утиску»: не новина, що є господарства, які вирощують цю культуру із використанням лише азотних добрив — узагалі без внесення фосфору й калію. І навіть ті, що вносять під соняшник складні добрива, обмежуються застосуванням 100-150 кг/га туків, що компенсує в ґрунті до 16-25 кг фосфору та калію. Під ріпак вносять значно більші норми – до 300-400 кг/га складних добрив та близько 400 кг азотних добрив (включно з підживленням).

 

Виходить, соняшник – це «вампір», якого погано годують… Що залишається робити культурі? Подбати про себе самій, тобто своєю кореневою системою проникати в глибші ґрунтові горизонти та активно «боротися» за елементи живлення й вологу. Така «активна життєва позиція» соняшнику дійсно чинить негативний вплив на ґрунт. Висновок: соняшник потребує більших вкладень, інтенсивнішої технології хімізації — так само, як й інші технічні олійні культури.

Як нагодувати соняшник?

Як можна задовольнити «спрагу» соняшнику щодо елементів живлення? Відповідь однозначна – нагодувати його. Але момент основного внесення мінеральних добрив під урожай 2017 року вже закінчився — соняшник уже висіяли, він зійшов і починає своє формування. Однозначно, зараз уже неможливо компенсувати посівам соняшнику нестачу фосфору та калію, частково це можливо стосовно азоту. Але ще не пізно спрацювати на випередження щодо потреби культури в цілій низці мікроелементів, які також беруть активну участь у формуванні соняшникового врожаю. Якщо за еталон проникності елемента через листкову поверхню взяти азот, то інтенсивність проникнення фосфору та калію — від 30 до 60 разів гірша. Значить, фосфорні та калійні добрива для позакореневого живлення на польових культурах — ніщо інше як абсурд. Інша річ — мікроелементи.

Але й із мікроелементами не все так просто. Досліди, проведені на томатах та огірках закритого ґрунту, показують, що активність збільшення вмісту сухої маси культур інтенсивно збільшується протягом перших трьох днів після внесення мікродобрива і виходить на рівень контролю (без унесення) приблизно на сьомий-десятий день. Причому інтенсивність наростання коріння значно вища, ніж наростання вегетативної маси, а в деяких випадках після внесення мікродобрив збільшення кореневої маси йде втричі швидше, ніж у контролі, а збільшення вегетативної маси прискорюється лише в 1,3-1,5 разу. 

Значить, вносячи мікродобрива по листі, ми першочергово збільшуємо інтенсивність розвитку кореневої системи, а отже, сприяємо кращому засвоєнню рослинами елементів живлення. До того ж елементи, які були внесені, швидко залучаються до обмінних реакцій рослини. Після семи-десяти днів від унесення мікроелементів їхня каталітична дія закінчується. Таким чином, мікроелементи слід вносити у фазі розвитку культури, коли вони найбільше потрібні. Внести мікроелементи «про запас», коли є вільний обприскувач, – помилка, яка повністю нівелює весь позитив такої операції.

Основний мікроелемент, до якого чутливий соняшник, — це бор. Далі йдуть Fe, Mn, Mo, Cu, Zn та інші.

Потреба соняшнику в борі різко підвищується у фазі чотирьох-п’яти пар листків у культури й триває до цвітіння соняшнику. Бор як елемент, який стимулює і підвищує активність гормонального фону рослини, впливає не тільки на якість закладання майбутнього врожаю (приблизно у фазі чотирьох пар справжніх листків), а й чинить вплив на якість запилення (якість фертильності та утворення зародка).Прояв нестачі молібдену

Сучасна селекція соняшнику багатьох відомих фірм-оригінаторів спрямована на те, щоб досягти утворення максимально коротких пилкоприймальних трубок у соняшникових квітках. І водночас щоб соняшник міг запилюватись вітром, без участі бджіл. Результатом такої важливої селекційної роботи на вироблення морфологічної особливості соняшнику — коротких пилкопроводів — має бути високий позитивний гормональний фон для більшого ККД запилення квіток. 

У період розвитку соняшнику до цвітіння дефіцит міді зменшує інтенсивність росту рослин, а також прискорює їхнє старіння. Цвітіння може відбуватися на один-два тижні раніше. Рослини слабкі, швидко ламаються. Нестачу цього елемента в рослині соняшника помітити важко, як правило, вона проявляється значним посвітлінням забарвлення наростаючих листків та кошика. 

Упродовж усього періоду вегетації рослини соняшнику потребують підвищеного фону таких елементів, як цинк, марганць, молібден.

Як правильно застосовувати добрива?

Проаналізувавши періоди підвищеної чутливості соняшнику до дефіциту тих чи інших елементів, можна сказати, що для успішного закладання та формування його врожаю потрібно мінімум двічі за вегетацію вносити мікродобрива. Які саме?

Здавалося б, найкращим варіантом буде застосування комплексного добрива. Але не все так просто… Господарство купує хелатне комплексне добриво, в якому в хелатній формі може бути лише пара елементів, а інші – в кращому разі перебувають у вільній формі, а в гіршому — маємо лише хімічний зв’язок окремих елементів, за якого вони взагалі не зможуть проникнути в рослину. Потрібно працювати максимально ефективними сумішами елементів або препаратів. Слід пам’ятати, що хелатованого бору немає! Тому, беручи суміш бору, міді й цинку, треба розуміти, що хелатованими там можуть бути лише цинк і мідь. Таким чином, комплекси міді й цинку пройдуть крізь рецептори на листковій поверхні, а бор може залишитись, банально «не попавши в потік», щоб пройти з хелатованими елементами.

Також важливо розуміти, що кожен елемент хелатується лише певним спектром комплексів та за певної кислотності (рис. 1). Так, за рН 6-8 максимально хелатується Cu, Mn, Fe комплексом EDTA. А, наприклад, такий хелатуючий агент, як NTA, за такого самого значення кислотності не хелатує Fe. За лужної реакції EDTA, DTPA не хелатують цинк та погано хелатують залізо. 

Тож, купуючи «коктейль» із п’яти-десяти хімічних елементів, потрібно розуміти, що частина їх перебуває в сталому хелатованому стані, а частина залишиться інертною.

Щоб нівелювати можливість «ігнорування» бору, виникнення конфліктів між хелатантами та зайвого витрачання коштів на дорожчі мікроелементні «коктейлі», пропоную вносити монопрепарати, тобто борну кислоту з певними добавками, адже більшість борних препаратів на ринку — це борна кислота з певними поліпшувачами розчину. Найефективніше дворазове внесення мікродобрив. Перше – внесення бору у фазі чотирьох-п’яти пар листків у культури, нормою 180-210 г/га (1,5-2 л/га препарату залежно від концентрації бору). Непоганим варіантом буде внесення борної кислоти разом із сульфатом цинку й карбамідом: 1,2 – 2,0 кг/га борної кислоти марки ХДЧ або ХЧ;1,0-1,2 кг/га сульфату цинку та 1,0-2,0 к/га карбаміду із витратою 250 л води. Або ж за прояву на посівах соняшнику дефіциту цинку, заліза та міді – застосувати комплексний препарат із хелатуючим агентом EDTA чи HEDTA.Можливості хелатування елементів різними агентами та рН

Друге внесення — у фазі зірочки: застосувати монопрепарат із бором нормою 120-180 г/га.

Внесення мікродобрив можна поєднувати із застосуванням пестицидів, але в такому разі слід обов’язково уточнити інформацію щодо сумісності препаратів для змішування та попередньо дослідити їх на предмет можливого токсичного впливу на рослини.

Варто зазначити, що ареал поширення посівів соняшнику значно збільшився — аж до північних та західних кордонів України. За останні десять років посівні площі соняшнику в Західній Україні збільшилися більше ніж у вісім-десять разів. Але досліди свідчать про те, що найоптимальнішими ґрунтами в умовах України залишаються лучно-чорноземні ґрунти (90-99 балів придатності). Тому найсприятливішим ареалом вирощування соняшнику все ж таки залишається зона Південного Лісостепу та Степу, де ґрунти оптимально забезпечені елементами живлення, а потужність ґрунтового профілю й механічний склад сприяють якнайкращому розвитку кореневої системи соняшнику.

Висновки

Отже порада така: забезпечте соняшнику нормальне живлення елементами з добрив, — і я впевнений, що не за горами роки, коли врожайність соняшнику в Україні перейде межу 6-7 т/га – показник звичайної врожайності, яку вже зараз отримують європейські колеги. 

А. Крючков, регіональний менеджер Київської та Житомирської обл.,

компанія DuPont Pioneer

 

Інформація для цитування
Соняшник – ґрунтовий «вампір»? / А. Крючков// Пропозиція/ — 2017. — № 6. — С. 68-70

Інтерв'ю
Валентина Болоховська, лауреат Державної премі України в галузі науки й техніки, один із засновників "БТУ-Центр"
«БТУ-Центр» — один із найвідоміших в Ук­раїні вітчиз­ня­них ви­роб­ників біологічних про­дук­тів для сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. Ком­панія пра­цює з 1999 ро­ку, й звідтоді на ри­нок ви­ве­де­но чи
Останнім часом площа пустельних і непродуктивних земель в світі постійно зростає. Пустелі вже займають понад 17 млн км2 або близько 12% всієї поверхні суші. Вчені всього світу стурбовані такою