Спецможливості
Архів

“Солодко” по-гнідавськи

05.06.2008
164
“Солодко” по-гнідавськи фото, ілюстрація
На Волині в сезон працює чотири цукрозаводи. І якщо торік разом вони переробили майже 840 тис. т сировини (включаючи буряки із сусідніх областей), на ВАТ “Гнідавський цукровий завод” з цієї кількості припало 263,4 тис. т, з яких виробили 34 тис. т цукру. За кожну тонну буряків здавачі в середньому отримали 220 грн, тоді як ціна на цю сировину в цілому по країні ледве дотягла до 190 грн/т. За базовими умовами, переробники пропонували фізичним особам за кожну здану тонну буряків 70 кг цукру. Насправді (завдяки програмі лояльності під назвою “Постійний бурякоздавач”) кожна тонна буряків від фізичних осіб обійшлася підприємству в 72 кг цукру. То як же вдається тримати планку на такому рівні? З цього запитання почалась моя розмова з головою правління ВАТ “Гнідавський цукровий завод” Сергієм Бондаруком.

— Ми маємо чітку програму дій для того, щоб собівартість виробництва цукру максимально наблизити до європейської. Незалежно від того, чи ми прийдемо до Європи, чи вона до нас, — це відбудеться досить швидко. І тому, якщо ми хочемо працювать і розвиватися, а не бути таким собі придатком, ми передусім повинні бути конкурентоспроможними за двома параметрами: собівартість продукції (вона великою мірою залежить від кількості енергоносіїв) і її якість (безпосередньо виробництво і максимальне вилучення цукру із цукросировини).
 Ми працюємо в системі якості ISO, крім того, за параметрами цукру, який випускаємо, все більше й більше орієнтуємось на вимоги Євросоюзу. Ми ще їх не досягли, але наша продукція вже краща, ніж вимагає Держстандарт України. І, що не менш важливо, — розмаїття цієї продукції. Ми звикли до основного виробу: цукру в п’ятдесятикілограмових мішках. Досвід Європи засвідчує, що через короткий проміжок часу цей товар затребуваним на ринку не буде, тому що промисловість потребуватиме цукрової пудри та рідкого цукру, а їх в Україні, до речі, не випускає жодне підприємство. Щоб виробляти цукрову пудру високої якості, треба мати цукор таких параметрів кольоровості, які вимагає європейський стандарт. І ми вже готуємося до такого виробництва.
 — І це буде чергова новинка, якими славиться ваше підприємство. Яка за числом?
 — На сьогодні, якщо не рахувати різні види пакувань, а тільки асортимент, ми маємо цукор: білий крупнокристалічний, білий дрібнокристалічний, природний, желювальний. Наприкінці року з’явився в продажу наш пресований в кубики білий цукор, готуємо до випуску пресований в кубики природний цукор та пресований швидкорозчинний у коробках різної ваги, природний цукор та дрібнокристалічний у стік-пакетах по 5 грамів. Все це продукція лінії “Шляхетні цукри України” торговельної марки “Солодко”. Я ще довго міг би Вам розповідати, якими могли б бути цукри і які вони цікаві для виробництва, для кондитерської промисловості та бакалії.
 — Розкажіть хоча б про два з них: природний і желювальний.
 — Ми єдині в Україні, хто їх виробляє. Природний цукор (його за колір називають ще коричневий, а поляки й німці — золотий) ми випускаємо вже три роки. Перший рік вчилися робити, на другий — отримали держстандарти й дали в торгівлю. Ми очищаємо цукор від шкідливих речовин, залишаючи мікроелементи, кислоти, які корисні для людини. Природний цукор роблять виключно із цукрових буряків, а в Європі — тільки із тростинної сировини.
Желювальний цукор — це новий продукт для України, на споживчий ринок уперше його вивели в червні 2005 року. Він знайшов свого споживача, і, я впевнений, що цей продукт має велике майбутнє. Завдяки йому варення, джем, желе можна приготувати всього за чотири хвилини. Складнощі в його виробництві в тому, що він повинен бути універсальним для різних ягід, різної кислотності. Дуже важливо контролювати його якість. Адже відгук господині, яка випробує цей цукор і поділиться своїми враженнями про нього з іншими, може звести нанівець або підсилити офіційну рекламу. До речі, на неї було витрачено вдвічі більше грошей, ніж отримано прибутку від реалізації желювального цукру. Але ми бачимо, що шлях наш — правильний. Випуск цього продукту — приклад нашого співробітництва з відомим німецьким концерном Pfeifer & Langen, який випускає такий цукор уже протягом двадцяти років. Нині створюємо спільне підприємство з цим концерном. Ми інвестуємо гроші, німці — досвід і знання. Спільних ідей з нашими партнерами є багато. Нас дуже цікавить виробництво цукрової пудри, рідкого цукру.
 На жаль, вітчизняна наука в цій галузі зупинилась на місці, вона стала голою теорією. Я вам наведу приклад торішнього аудиту. Українські спеціалісти, до яких ми звернулись, сказали, що наше підприємство — найкраще в Україні, вдосконалювати нічого. Польська фірма після технічної і технологічної перевірки видала пропозиції щодо покращання роботи на 12 сторінках. Аудит німецької фірми, який здійснював найвідоміший технолог Європи Карл Уольф, завершується написанням уже третьої його книги. Перша — з проблем технології, друга — проблема самого виробництва з огляду на енергоносії, третя — пропозиції, які треба втілити. Це, щонайменше, 300 сторінок, і всі про наше виробництво.
Для того щоб підприємство мало життя на найближчий період, нам потрібно інвестувати у виробництво близько шести мільйонів євро. Якщо ми цього не зробимо, протримаємось принаймні ще п’ять років, але не більше, бо собівартість виробництва буде значно вищою, ніж у Європі.
 — А яка вона в Європі?
 — Дуже складно порівнювати, тому що працюємо ми в різних умовах, у нас немає європейських дотацій від держави. Скажу лише, що в Європі собівартість виробництва вдвічі нижча за будь-який український завод, у тому числі й наш. Для прикладу: 2005 року собівартість нашого цукру становила 2 гривні 80 копійок. Удвічі менша в сусідів енерговитратність. На підприємстві Польщі, недалеко від словацького кордону, цукрові буряки, які надходили, мали цукристість до 22%, і з кожної тонни сировини було вилучено 18% (180 кг) цукру. У нас ці показники, відповідно – 17% і близько 14% плюс більші втрати. Дві речі тут мають значення: обладнання і вміння та навички людей. У цьому ми маємо значний резерв. Ми підписали програму стажування наших спеціалістів на підприємствах Польщі й Німеччини.
 Знаєте, скільки здавачів забезпечують німецькому цукрозаводу, з роботою якого я знайомий, мільйони тонн цукросировини?
 — Навіть не здогадуюсь.
 — Всього 84. А я закупив 270 тисяч тонн цукрових буряків у 22 тисяч (!) здавачів. Але не ремствую. Цінуємо кожний бурячок, який привозять на наше підприємство. Всі наші чотири цукрові заводи могли б без проблем переробити у півтора-два рази більше цукрової сировини, ніж її вирощують у нашій області. Тому існує конкуренція, яка служить тому, що умови розрахунків за цукрові буряки на Волині є найкращими в Україні. Свого часу обласна адміністрація звернула увагу на індивідуальні господарства, що теж зайнялись вирощуванням цукрових буряків. Але навіть у кращих великотоварних господарствах торік собівартість тонни цукрових буряків становила 150 гривень. Для порівняння: в Польщі вона коливається від 40 до 70 злотих, у перерахунку — від 60 до 100 гривень. Є й проблеми з якістю.
 — І все ж вам доводиться конкурувати й за таку сировину. За рахунок чого?
 — І за кількістю активів, які віддаються за цукрові буряки, і за якістю та об’єктивністю проведення аналізів самої сировини. Це така хороша конкуренція.
 Торік наше підприємство надало сільгосптоваровиробникам кредити на суму в шість мільйонів гривень. З юридичними особами у нас є базові договори, різні схеми розрахунків. Базовим господарствам ми платимо більше, тому що у них технологія вирощування й агротехніка кращі, вища і якість сировини. Я зацікавлений у їхньому розвитку. Якщо й виникають якісь спірні питання, то у нас здавач цукросировини завжди правий.
 — Ми знаємо, скільки тонн цукрових буряків ваш завод переробив. А скільки б міг?
 — Наша мінімальна планка переробки — від 300 тисяч тонн. Краще 400 тисяч. Але буряк повинен бути такий, щоб його можна було зберігати взимку: не травмований, не обрізаний навпіл, він має відповідати багатьом параметрам, аби справді бути якісною сировиною. Тобто я до чого веду? Підприємства, яке б переробляло 100 тисяч тонн буряків за сезон, просто не може існувати. Чудес в економіці не буває. В Україні працювали 97 заводів, а сировину починали приймати 114, потім частина з них зупинилась через брак сировини. І все ж приймається мораторій на заборону демонтажу цукрових заводів. Для чого? Щоб створити добрий імідж тим, хто приймає його? Завод, який не працює два роки (а сьогодні не можна щодня щось не вдосконалювати, час такий настав), через рік не запрацює. Обладнання, яке можна було б демонтувати і використати на якомусь іншому підприємстві, руйнується, перетворюється на металобрухт. Найстрашніше, що ми ошукуємо людей, все життя яких крутилося навколо цього заводу. Добре, що наше селище — неподалік Луцька, і в людей є шанс знайти нову роботу. А в інших? Тому й потрібно розробити програму на 10–20 років, аби визначити і залишити потрібну для України кількість цукрових заводів. А тим, що демонтують, надати кошти, пільгові кредити, щоб побудувати перспективне виробництво. Оце й буде турбота про людей.
 — 2006 рік ще бере свій розбіг, а яким вам запам’ятається 2005-й?
 — Я в цілому задоволений роком, що минув. Ми виробили на чотири тисячі тонн цукру більше, ніж у 2004-ому. Абсолютно вся продукція — із цукрових буряків. Підприємство має можливість розвиватись. За останні три роки понад чотири мільйони доларів уклали у виробництво. Дуже важливо, що змінилася психологія людей, які відчули — це справді їхнє підприємство. Найголовніше — ми себе не ошукуємо.
Ми — поінформовані оптимісти. Ми розуміємо, що не все так добре, але знаємо, що може бути краще.

Інтерв'ю
Марина Чулаєвська, старший тренер Association4U
Нині Україна на шляху імплементації Угоди про асоціацію з Європейським союзом – документу, що визначає план реформ на найближчі 10 років. Ця угода - великий рамковий документ, що стосується різних
Ольга Вергелес, менеджер проекту CUTIS
Верховна Рада України 14 березня ратифікувала Угоду про вільну торгівлю з Канадою. Тепер, щоб угода набрала чинності, її має підписати президент України, а також остаточно ратифікувати Сенат і

1
0