Соєві розклади’2005

І ця тенденція не може не радувати, оскільки польові сівозміни насичуються культурою, вельми бажаною для України одразу з кількох причин. По-перше, соя — представиник родини бобових, а отже, чудовий попередник для зернових і технічних культур. По-друге, збільшення виробництва соєвого білка необхідне для задоволення потреб тваринництва в повноцінних кормах. Нарешті, соя є доволі привабливою для господарств в економічному відношенні: її товарне зерно на внутрішньому ринку коштує майже 300 дол./т, а поріг рентабельності його виробництва становить близько 10 ц/га (що цілком досяжно для пересічних українських сільгосппідприємств).

Водночас нинішній сезон був доволі складним для виробників сої і навряд чи буде показовим щодо врожайності. Цього року культура витримала й прохолодну вологу весну, й травнево-червневу посуху, і липневі градобої та зливи. Напевно, всі ці негаразди й дали привід господарям зібратися й обговорити нюанси технології вирощування сої. Зустріч відбулася на базі Наукової насінницько-селекційної фірми “Соєвий вік”, що на Кіровоградщині. Спілкування проходило здебільшого на полях фірми, де гості мали змогу побачити широкий спектр перспективних сортів сої — від ультраранніх до середньопізніх. З-поміж них найбільше уваги дісталося ультраранньому сорту Аннушка: рослини, висіяні в першій декаді травня, на момент проведення зустрічі (15 липня) стояли вже з налитими бобами, що свідчило про початок фази достигання культури. Знайомство з цим досвідом не могло не викликати численних запитань, і кваліфіковані відповіді на них гості одержали від засновника фірми Руслана Моніча та вченого-селекціонера Валентини Охватенко. Більшість відповідей стосувалася технологічних нюансів вирощування сої, про які, на нашу думку, варто було б дізнатися й читачам журналу.

Щодо передпосівної підготовки грунту було відзначено таке. Готувати його треба дуже ретельно. Поля повинні бути вирівняні, без бур’янів, структура грунту — дрібногрудкувата. Щоб досягти цих параметрів, основний обробіток слід проводити з осені комбінованим агрегатом, що суміщає функції дискування, культивації та подрібнення грудочок. Навесні поле слід обробити знаряддям типу “європак”. Боротися з бур’янами, яких істотно більшає в перші роки застосування мінімального обробітку, потрібно як з допомогою доглянутого пару, так і гербіцидів.

Сіяти сою краще сівалками точного висіву з шириною міжрядь 45 см. Але якщо висівати ранній чи ультраранній сорти (що формують меншу біомасу), то ширина міжрядь може бути й меншою — 30 або й 15 см, тобто в цьому разі можна застосовувати звичайну зернову сівалку. Проте, змінюючи ширину міжрядь, треба обовов’язково витримувати загальну норму висівання насіння, яка для ультраранньої сої становить 900 тис. — 1 млн насінин на гектар. Зрідження посіву може негативно позначитися на зібраному врожаї: за зменшення густоти стояння рослини формуватимуть нижні боби на меншій вистоті, а це збільшить імовірність того, що їх не зможе підібрати комбайн. При цьому слід мати на увазі, що один біб, залишений у полі на кожній рослині, — це мінус 1–2 ц/га врожаю.

Насіння сої перед сівбою обов’язково треба обробити ризоторфіном: цей препарат сприяє розвиткові на корінні рослин бульбочкових бактерій, що фіксують атмосферний азот. Однак слід враховувати той нюанс, що деякі грунтові гербіциди (зокрема на основі діючої речовини – ацетохлору) руйнують ризоторфін, тому їх можна застосовувати тільки після висівання сої. Гальмуючий вплив на дію бактеріальних препаратів мають також і кислі міндобрива, тож краще вносити нейтральні.

До речі, застосування страхових гербіцидів краще поєднувати з позакореневим унесенням рідких комплексних добрив: цей агроприйом допоможе культурі швидше пережити стрес від гербіциду й відновити вегетацію. Адже “м’яких” гербіцидів для сої немає: грунтові призупиняють розвиток культури на один тиждень, а страхові — на два. Цей нюанс дуже важливий у разі вирощування ультраранніх сортів сої, коли господарство ставить собі за мету якнайшвидше зібрати врожай і посіяти озимину.

Плануючи удобрення культури, потрібно враховувати як результати хімічного аналізу грунту, так і вегетаційний період вирощуваного сорту. Середньо- і пізньостиглі сорти мають ту перевагу, що їхня коренева система формується потужнішою, проникає глибше й має більше часу для насичення рослини макро- й мікроелементами; отже, такі сорти менше залежні від внесення добрив. Натомість ранні й ультраранні сорти потребують кращого підживлення, на яке вони чітко реагують збільшенням урожайності.

Оскільки соя здатна частину потрібного їй азоту засвоювати з атмосфери, формула її підживлення більшою мірою акцентована на калій: NPK 10:20:30.

Цікавою особливістю сої є й те, що під час загортання її рослинних решток (готуючи грунт до висівання нової культури) не треба вносити аміачну селітру, тоді як у випадку з соломою зернових цей агрозахід є обов’язковим: задисковані рештки сої потрапляють у багатий на азот грунтовий шар і переробляються грунтовими мікроорганізмами без створення дефіциту вільного азоту. Цей момент є дуже важливим для тих господарств, які одразу після збирання ранньої сої висівають озимину. У такий спосіб вони мають змогу заощадити мінеральні добрива й прискорити підготовку грунту до сівби.

Руслан Моніч відзначив кілька важливих нюансів щодо збирання сої. Якщо поле вирівняно погано, то виставити жатку на низький зріз не вдасться, а отже, нижні боби буде втрачено. В принципі, збирати сою можна будь-яким зерновим комбайном, у тому числі й добре відрегульованою “Нивою”. Але краще, якщо це буде машина, жатка якої здатна копіювати рельєф грунту. Якщо соя стоїть похило, то комбайн повинен рухатися назустріч рослинам, щоб не “підтоптувати” жаткою нижні їх частини.

Перед збиранням десикацію застосовувати сенсу немає: препарат висушує лише стебло, не впливаючи на зерно. Тому буде краще, якщо зерно набуде нормальної вологості в природний спосіб.

І насамкінець, кілька слів про вибір сорту. Найважливішими його критеріями є скоростиглість, урожайність, висота прикріплення нижнього боба. Зокрема, у насінницько-селекційній фірмі “Соєвий вік” учасникам зустрічі продемонстрували сорти, промислові посіви яких забезпечують врожаї на рівні 30 ц/га, маючи висоту прикріплення нижнього боба 15–17 см. Найбільш ранній із показаних сортів — Аннушка — має вегетаційний період 75–80 днів. Його вирощують як попередник під сівбу озимих культур, а також у повторних посівах після збирання ранніх овочів у південних областях. Ареал вирощування такого ультрараннього сорту — вся Україна. Середньопізні сорти, такі як Ізумрудна, Валюта та Ювілейна (вегетаційний період — 110–120 днів), технологічно пластичніші, мають більший потенціал урожайності, краще протистоять бур’янам. Проте в північних і центральних областях їх вирощувати ризиковано — можуть не достигнути.

У нинішньому маркетинговому році соя була однією з небагатьох зернових і зернобобових культур, яку, попри великий попит на зовнішньому ринку й відсутність обмежень на експорт, майже повністю поглинув ринок внутрішній. Головними споживачами соєвого зерна в Україні є птахофабрики: цей сегмент тваринництва доволі швидко розвивається, зумовлюючи постійне збільшення попиту на кормовий білок. До того ж, Мінагрополітики обіцяє нам у найближчому майбутньому швидкий ріст свинарства, але... Поживемо — побачимо.

У перевагах і перспективності сої нині вже мало хто сумнівається, хоча вирощують її поки що мало. І все ж з великою ймовірністю можна прогнозувати подальше зростання посівів цієї культури. Тим більше, що машини й знаряддя, потрібні для вирощування сої, в господарствах здебільшого є, високопродуктивні районовані сорти створено, посівного матеріалу виробляється достатньо, технології відпрацьовано. Єдине, чого ще бракує, — спілкування зі справжніми знавцями соєвої справи, щоб їхній досвід якнайшвидше ставав надбанням широких верств наших аграріїв.