Спецможливості
Техніка та обладнання

Слово про “Славутич”

05.06.2008
108
Слово про “Славутич” фото, ілюстрація
Слово про “Славутич”

Так склалося, що впродовж своєї трудової діяльності мені довелося брати участь у випробуванні та впровадженні у виробництво майже всіх типів вітчизняних зернозбиральних комбайнів. Прикро, але факт, що більшість із них через незначні конструктивні та заводські недоробки, на усунення яких потрібні незначні кошти, приречені до чисельних простоїв, що спричинює значні втрати для господарств. Особливо багато дорогоцінного часу втрачається на пошуки причин, що зумовили вихід машини з ладу. Однак усунення їх забезпечує надійність у роботі за добрих технологічних показників.
Пригадую такий випадок. Наше господарство одним із перших одержало комбайн “Колос”. Ми уважно оглянули його, виявили та повідомили завод про цілу низку недоробок. Для їх усунення нам були виділені потрібні кошти, за які наші механізатори перевірили кріплення вузлів та агрегатів, відцентрували й відрегулювали шківи, усунули цілу низку інших недоробок, про що повідомили керівництву заводу-виробника.
Здавалося, зробили все. Виїхали в поле. І тут — повне розчарування комбайнерів. Постійно забивається живильний шнек колоскового елеватора. Комбайн безперервно міг працювати лише на суто сухих хлібах. Усі можливі регулювання жаданого успіху не принесли. У результаті аналізу роботи вузлів ми встановили причину, яка полягала в недосконалій конструкції живильного шнека. Довелося подовжити спіраль на валу шнека на 10 см. Близько третьої години ранку в майстерні господарства усунули недолік і о восьмій ранку, коли “Ниви” очікували, щоб зійшла роса із хлібів, “Колос” розпочав роботу. Жодних зупинок за добрих технологічних показників у роботі не було. Сума витрат, потрібних для усунення конструктивної недоробки комбайна, становила на той час лише 12 крб, і наше вдосконалення дало можливість значно підвищити його продуктивність. Проте було втрачено п’ять дорогоцінних робочих жнивних днів.
Подібна ситуація склалася із впровадженням у виробництво комбайна “Дон-Ротор”. Майже два сезони займалися спеціалісти господарства його доводкою і домоглися свого. За цей період коефіцієнт використання комбайна перевищив 20%, але дослідний зразок цього комбайна після вдосконалення працює в господарстві безвідмовно понад 14 років.
Аналогічна картина з комбайном “Славутич”. Його ми одержали у 1999 р. через лізингову компанію “Украгромашінвест”. Зовнішній вигляд комбайна справив приємне враження. Непогані результати були в перші дні його роботи. Здавалося, основа українського комбайна закладена непогана.
Однак надалі виявилася ціла низка “дрібничок”, які серйозно впливали на роботу комбайна. Так, під час роботи виникло самозагоряння соломи в молотильній камері. Тільки завдяки пильності комбайнера та інженерно-технічного персоналу, наявності вуглекислотних вогнегасників, пожежу вдалося загасити. Думали, причина в надлишковому терті, шорсткості і наявності фарби на нових робочих органах комбайна. Почистили, перевірили та відрегулювали робочі органи, однак через кілька днів потому ситуація повторилася. Таких випадків було шість, що призвело до пошкодження комбайна і значних простоїв. Перед нами постала проблема: що робити? Повернути комбайн? Однак придбати інший не було можливості. Кошти, витрачені нами на соціальний розвиток села в сумі 560 тис. грн і не повернуті нам, як це передбачалося чинним законодавством, призвели до неплатоспроможності господарства. Тому залишився один вихід — перепросити старі “Ниви”, витратити на їх ремонт значні кошти та збирати врожай. Одержаний дослідний зразок комбайна — доводити своїми силами до робочого стану.
Аналіз причин свідчить, що дрібні пилоподібні рештки обмолоченої маси набивалися повітряними потоками, які створюються відбивним бітером, у зазорах між стінками молотильної камери та робочими органами, й унаслідок тертя виникало самозагоряння. Цей недолік вдалося усунути вдосконаленням конструкції відбивного бітера прямо в польових умовах.
Усунено цілу низку заводських і конструктивних недоліків, які виникали і про які ми повідомляли лізингову компанію і дирекцію заводу.
Особливо ми завдячуємо директорові заводу п. О. Скічку, з приходом якого було налагоджено зв’язок із заводськими службами, що дало можливість вчасно ліквідувати виявлені недоліки на нашому комбайні та врахувати їх під час випуску нових, що підвищило їх якість.
У міжсезонний період 2001–2002 років було реконструйовано подрібнювач незернової маси, встановлено підбарабання вдосконаленої конструкції, завдяки чому зросла продуктивність комбайна на 10%, а витрати палива зменшилися на 6 л/га. Перші випробування в загінці з комбайнами “Джон-Дір”, “Кейс” за вдосконаленого молотильного агрегату в режимі укладання соломи у валки засвідчили, що “Славутич” нічим не поступається за продуктивністю імпортній техніці за дещо менших втрат зерна і витрати палива. Нині з конвеєра заводу сходять якісно нові комбайни, що своєю якістю завдячують першим дослідним зразкам, впровадження у виробництво яких задорого коштувало тим, хто їх одержав і дав путівку в життя.
Що ж являє собою нині комбайн “Славутич”? Насамперед, це сучасна, комфортабельна для роботи комбайнера машина. Його середня продуктивність за урожаю сортів напівкарликових пшениць 56 ц/га — 30–35 га за робочий день за намолоту 160–200 т зерна.
Він добре зарекомендував себе на збиранні всіх сільськогосподарських культур прямим і роздільним способом. Для роздільного збирання комплектується надійним ефективним підбирачем валків. Починаючи з 2003 року, оснащується набором підбарабань для збирання різних сільськогосподарських культур, насамперед зернових і дрібнонасіннєвих: ріпаку, білої гірчиці, особливо для олійного маку, на збиранні якого він показав себе кращим серед усіх наявних комбайнів. Економічний ефект під час збирання цієї культури із застосуванням змінного підбарабання становить, порівняно з іншими комбайнами, понад 1000 грн/га.
Комбайни серії “Славутич” мають у своєму арсеналі різні технології переробки незернової частини врожаю.
Використання різних приставок, які кріпляться до хвостової частини молотильної камери, дає змогу:
- подрібнену солому і полову рівномірно розкидати по полю для створення мульчувального шару, що є потрібною передумовою поліпшення родючості грунту;
- укладати солому у валок для дальшої заготівлі рулонними або тюковими прес-підбирачами;
- подрібнену солому і полову збирати в причепи для використання на корм;
- солому і полову збирати в копи;
- комплектувати традиційним копнувачем.
І це ще не все. У комбайні закладено цілу низку ще не реалізованих можливостей. Під час їх впровадження на заводі можна буде модернізовувати машини випуску попередніх років, що дуже важливо.
Окремо хочу зупинитися на двигуні. Наш комбайн укомплектовано двигуном СМД-31,16 Харківського заводу дизельних двигунів “Серп і Молот”, який має достатню потужність, що дає змогу йому легко долати короткочасні перевантаження і забезпечувати ритмічну роботу комбайна.
Наведу два приклади. Цим двигуном у нашому господарстві укомплектований комбайн “Дон-Ротор”, який працює безвідмовно вже 14 років. Це є підтвердженням його можливостей за старанного виконання. За період 1999–2002 рр. проведено заміну двигуна і два його капітальні ремонти. Останній з участю наших фахівців, здається, успішний. Як на мене, користувача харківських двигунів, насамперед колективу заводу потрібно подбати про надійність своїх двигунів, право на працю, успіх у конкуренції, адже вибір двигунів для комплектації комбайна великий. Буде прикро, коли Україна втратить виробника вітчизняних двигунів, яким є Харківський завод “Серп і Молот”, продукція якого вже відома і, як видно, за належного виконання може бути надійна в роботі.
Зрештою, хочу заявити з повною відповідальністю перед своїми колегами, що Україна має свій комбайн, який має величезні перспективи та внутрішній ринок збуту. Він є продуктом високих технологій і має стати гордістю нашої держави.
Тому потрібна державна програма розвитку вітчизняного комбайнобудування, реалізація якої дасть можливість створити сотні тисяч робочих місць, що різко підвищить платоспроможність міського населення, а, відповідно, зросте попит на сільськогосподарську продукцію, а це, знову ж таки, нові робочі місця, технології тощо.
Що для цього треба зробити?
- Слід визнати, що господарства, які закупили комбайни випуску 1998–1999 рр., стали заручниками певних прорахунків. Адже ці машини не пройшли належних випробувань, насамперед виробничих, несертифіковані їх дослідні зразки продали як готову продукцію, цим самим скомпрометували титанічну працю колективу заводу і сам комбайн. Враховуючи те, що вони були дослідними та завдяки виявленіню у них дефектів, у результаті чого заводу вдалося випустити якісно новий комбайн, слід залишити ці машини як дослідні в тих господарствах, які довели їх своїми силами до робочого стану, витратили чималі кошти, зазнали матеріальних і моральних збитків, з тим щоб на основі дальшого виявлення дефектів “старості” вдосконалювати машини, які випускаються. Тобто буде створено мережу господарств із виробничого випробування техніки, що надзвичайно важливо.
- Виділити заводу довготерміновий кредит, щоб він мав можливість організувати випуск і реалізацію машин за лізингом терміном не менше 8 років і впродовж цього періоду відповідав би за їх надійність.
- На весь період роботи комбайна встановити диференційований за часом гарантійний термін обслуговування агрегатів комбайна.
- Заводу на період не менше трьох років дати можливість нараховані податки використовувати на модернізацію виробництва.
- Законодавчо підвищити відповідальність виробника за якість машини.
Я з повною відповідальністю стверджую, що “Славутич” конкурентоспроможний; порівняно із зарубіжними аналогами, його можна легко пристосувати до різних технологічних і грунтово-кліматичних умов України.
До того ж, це реальна можливість убезпечити себе від різного роду колізій, що виникають із митними процедурами, курсом валют, й інших непередбачених чинників міжнародної політики під час закупівлі зарубіжної техніки.
Д. Палій,
голова асоціації НВО “Мак України”, голова товариства
“Агропромислова фірма “Іскра”

Інтерв'ю
Валентина Болоховська, лауреат Державної премі України в галузі науки й техніки, один із засновників "БТУ-Центр"
«БТУ-Центр» — один із найвідоміших в Ук­раїні вітчиз­ня­них ви­роб­ників біологічних про­дук­тів для сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. Ком­панія пра­цює з 1999 ро­ку, й звідтоді на ри­нок ви­ве­де­но чи
Георгій Гелетуха, голова правління Біоенергетичної асоціації України
Ідея спалювати в котлах ТЕЦ солому ще в 80-х здалася б смішною. Однак зараз учені бачать не тільки можливість замінити ним, кукурудзяним і соняшним бадиллям дві третини газу, але й доводять, що тепло

1
0