Спецможливості
Агробізнес

Що СОТ прийдешня нам готує?

05.06.2008
2775
Що СОТ прийдешня нам готує? фото, ілюстрація
Станом на квітень 2004 року членами СОТ були 147 країн. Процес приєднання до цієї організації триває пересічно п'ять років, проте для України він тягнеться вже понад десять. І навіть вихід Указу Президента "Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі" від 5 вересня 2001 року не змінив ситуації кардинально, адже в строки, визначені цим документом (2001–2002 рр.) приєднання України до СОТ не відбулося.

Довготривалості переговорів сприяв і їх закритий характер. На відміну від Росії, де наслідки приєднання до системи світової торгівлі широко обговорюються в ділових колах, а Міністерство економічного розвитку і торгівлі провело тендер на наукове дослідження щодо переваг, ризиків і умов вступу до СОТ, в Україні відкрита дискусія з означених проблем лише розпочалася і виявила повну неготовність і несприйняття серед національних виробників. Через відсутність розрахунків щодо позитивних і негативних наслідків вступу до СОТ для різних галузей і товарних ринків, у дискусіях переважають емоційні аргументи і полярні думки. Питання щодо балансу позитивних і негативних чинників лібералізації товарних ринків поки що залишається відкритим.


Державна підтримка: три “скриньки”
Угода про сільське господарство передбачає, що країни, які приєднуються до СОТ, беруть на себе зобов’язання з доступу на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів та рівня державної підтримки аграрної галузі. Усі заходи внутрішньої підтримки класифікуються відповідно до головного критерію - чи “викривлюють” вони виробництво і торгівлю.


“Зелена скринька”: ця група охоплює заходи державної підтримки, що зовсім не впливають або мінімально впливають викривлювальним чином на виробництво і торгівлю. Вони фінансуються з Державного Бюджету і не мають своїм наслідком підтримку цін виробників. Держава має право фінансувати заходи “зеленої скриньки” у будь-якому необхідному обсязі залежно від можливостей бюджету.


Підтримка в межах “зеленої скриньки” передбачає:
- наукові дослідження, підготовку і підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;
- ветеринарні та фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;
- сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збирання, обробку і розповсюдження ринкової інформації;
- удосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за винятком операційних витрат на її утримання;
- утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішню продовольчу допомогу;
- забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо;
- підтримку доходів виробників, не пов'язану з видом та обсягом виробництва;
- сприяння структурній перебудові сільськогосподарського виробництва;
- охорону навколишнього середовища;
- реалізацію програм регіонального розвитку.
“Блакитна скринька”: ці заходи спрямовані на обмеження перевиробництва (фіксовані сільськогосподарські площі, фіксоване поголів’я), і щодо них також немає обмежень фінансування з бюджету.
“Жовта скринька” вміщує заходи внутрішньої підтримки, що справляють викривлювальний вплив на торгівлю і виробництво:
- дотації на продукцію тваринництва і рослинництва;
- дотації на племінне тваринництво;
- дотації на елітне насінництво;
- дотації на комбікорми;
- компенсація частини витрат на міндобрива і засоби захисту рослин;
- компенсації частини витрат на енергоресурси;
- цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною і ринковою ціною на сільгосппродукцію;
- надання виробникові товарів та послуг за цінами, нижчими за ринкові;
- закупівля у виробника товарів (послуг) за цінами, що перевищують ринкові;
- пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету, списання боргів;
- пільги на транспортування сільгосппродукції;
- витрати лізингового фонду та деякі інші.
Стосовно заходів “жовтої скриньки” держава має взяти зобов’язання зі скорочення бюджетного фінансування.
Сукупний вимір підтримки (СВП) — щорічна сума всіх видів державної підтримки, на які поширюються зобов’язання зі скорочення. Протягом шестирічного перехідного періоду СВП треба скоротити на 20% (для розвинених країн). Країна — учасниця СОТ має право не скорочувати витрати “жовтої скриньки”, якщо зобов’язується забезпечити підтримку в розмірі не більш ніж 5% вартості валової продукції сільського господарства (для розвинених країн) і 10% — для тих, що розвиваються.


Досвід вступу до СОТ інших країн із перехідною економікою
Вважається, що вступ до СОТ відіграв позитивну роль в економічному розвитку країн із перехідною економікою. Суттєві переваги щодо дозволених обсягів підтримки внутрішнього агроринку мали країни, що приєдналися до ГАТТ/СОТ на початку перехідного періоду, і, відповідно, базовий період для розрахунку підтримки внутрішнього ринку для них було встановлено в роки, коли економіка ще була неринковою, рівень захисту внутрішнього ринку — високим і переважали нетарифні методи захисту. А отже, дозволений рівень підтримки внутрішнього ринку для цих країн після процедури тарифікації виявився доволі високим. Зокрема, у Польщі за базовий період було взято 1986–1988 роки, у результаті рівень захисту внутрішнього агроринку після проведення процедури тарифікації по окремих продуктах навіть перевищує відповідний рівень ЄС.
Як показує досвід країн Центральної та Східної Європи, рівень підтримки сільського господарства визначається не стільки їхніми зобов’язаннями щодо скорочення сукупного виміру підтримки (СВП), скільки можливостями бюджету.
Показник дозволеного СВП Чехії та Польщі встановлено на такому високому щаблі, що рівень фактичної сукупної підтримки не перевищує 11% дозволеного. Найбільш “напруженим” є виконання домовленостей щодо зниження рівня сукупної підтримки сільського господарства для Словенії. Але Словенія, як відомо, за рівнем ВВП на душу населення є найближчою до країн ЄС серед постсоціалістичних країн, тож має більші можливості підтримки власних сільгоспвиробників. І частка останніх у структурі зайнятого населення Словенії є незначною.
У результаті виконання вимог СОТ у сільському господарстві країн з перехідною економікою відбувалася поступова зміна структури внутрішньої підтримки галузі у бік зростання частки заходів “зеленої скриньки”. Зокрема, у Чехії, Польщі, Словенії частка цих заходів уже переважає.
В Україні ця група заходів становила 19,3% у структурі фактичних видатків бюджету у 2003 році і 25,2% — у структурі передбачених видатків Державного Бюджету 2004-му. У структурі самої “зеленої скриньки” заходи, спрямовані на розвиток сільської місцевості, становлять мізерну частку — 3,42% на розвиток соціальної інфраструктури у сільській місцевості у 2003 році (1,14% заплановано на 2004 рік). Зовсім не виділяються кошти на розвиток ринкової інфраструктури на селі. І це при тому, що, по-перше, третина населення України проживає у сільській місцевості і, по-друге, 67% валової продукції сільського господарства виробляється господарствами населення (за даними 2003 року). На той же час особисті селянські господарства лишаються поза межами ринкової інфраструктури. Об’єктивна оцінка ситуації вимагає створення рівноправних умов для всіх суб’єктів аграрного ринку.
Варто окремо розглянути ступінь справдження певних макроекономічних очікувань, які пов’язують зі вступом до СОТ. Так, членство в СОТ сприяло лібералізації ринків у постсоціалістичних країнах, проте не відіграло в цьому процесі визначальної ролі. Торговельні та інвестиційні режими встановлювалися насамперед у ході переговорів про набуття членства в ЄС, регіональних договорів про вільну торгівлю, митних угод і угод про захист інвестицій між країнами.


Не існує прямої залежності між набуттям членства у СОТ і зростанням обсягів прямих іноземних інвестицій (ПІІ). В Естонії та Латвії після набуття такого членства у 1999 році обсяги ПІІ істотно не змінилися, а в Киргизстані різко зменшилися. Литва набула членства в СОТ у 2001 році, проте обсяги ПІІ в цю країну протягом 2001–2002 років, хоча й зростали, але не досягли рівня 1998 року. Щорічний приплив ПІІ в Грузію від часу вступу до СОТ у 2000 році також не перевищив рівня 1998 року. У Молдові, яка стала членом СОТ у 2001 році, приплив ПІІ у наступному, 2002-му, зменшився порівняно з 2000 роком.
Для збільшення припливу ПІІ країни вживають додаткових заходів. Наприклад, Румунія запровадила з 1998 року принцип рівності для внутрішніх і зовнішніх інвесторів. У Словаччині приплив ПІІ посилився після прийняття Стратегії просування прямих іноземних інвестицій, у результаті реалізації якої обсяг ПІІ в економіку країни у 2000 році перевищив сумарний обсяг за 1996–1999 роки.
Отже, участь країни у СОТ розглядається потенційними інвесторами як елемент відкритої, прозорої і стабільної політики. Набуття такого членства Україною може стати лише одним із чинників залучення ПІІ у її економіку. Проте чинниками, що стримують інвесторів, є нестабільність українського законодавства, надмірний податковий тиск, низька дисципліна виконання контрактів, недоліки у роботі судової системи тощо.
Система вільної торгівлі створює передумови для підвищення ефективності та прозорості політичних рішень, зменшення корупції. Зокрема, рівень корупції має знижуватися завдяки обмеженню застосування імпортних квот, що створюють небезпеку зловживань серед чиновників, які їх розподілюють. За даними провідної організації протидії корупції Transparency International, у деяких постсоціалістичних країнах, що є членами СОТ, рівень корупції справді знижується (Болгарія, Литва, Латвія), проте в інших — зростає (Молдова, Грузія, Румунія, Чехія, Польща).
Аналіз досвіду інших країн із перехідною економікою і можливих наслідків від набуття членства у СОТ навіть для одного із товарних ринків України (агропродовольчого) унаочнює, що якнайповніша реалізація можливостей від участі в цій організації й мінімізація соціальних та економічних втрат здійсняться лише за умови ефективної реалізації довготермінової соціально-економічної стратегії країни.
На жаль, Україна вже втратила частину позицій через зволікання зі вступом до СОТ. Правила цієї організації не завжди сприятливі для нових членів, особливо для країн, які ще не подолали кризи й депресії своїх агропродовольчих секторів. Для останніх існує ймовірність збільшення і без того значної різниці у рівнях підтримки внутрішнього ринку між новими та наявними членами СОТ. Наприклад, чинні мита на імпорт яловичини у більшості країн СНД не перевищують 15%, а в країнах ЄС у 2001 році вони зберігалися на рівні 108%. Імпортні мита на цукор білий у ЄС становлять 80%, тоді як в Україні — 30%. Очевидно, що вимога знизити на третину і без того низькі тарифи імпортного мита лише поглиблюватиме розрив між членами СОТ і новачками.


Довгострокові позитивні очікування
Характерною особливістю переваг, що їх отримають аграрний сектор і агропродовольчі ринки України, є їхня довготермінова перспектива. До довготермінових переваг слід віднести більшу відкритість ринків країн  —  членів СОТ. Так, економісти прогнозують зростання і стабілізацію світових цін майже на всі сільськогосподарські товари в результаті виконання вимог СОТ щодо поступового зменшення захисту внутрішніх ринків і зниження рівня експортних субсидій. Ці тенденції будуть вигідними для країн-експортерів з обмеженими фінансовими можливостями субсидування експорту, до яких належить і Україна. Таким чином, можна припустити, що завдяки більшій відкритості ринків країн — членів СОТ для експортерів української сільгосппродукції в перспективі відкриються нові можливості на світових ринках.


Щоправда, й український ринок сільгосппродукції стане відкритішим перед імпортом. Але ті країни, у яких експорт сільськогосподарської продукції переважає над імпортом, будуть у більш виграшній ситуації завдяки впровадженню правил СОТ.
Наслідком цінової стабілізації на зовнішніх, а слідом за ними й на внутрішніх агроринках буде зменшення кон’юнктурної невизначеності. Отже, сільгоспвиробники зможуть ефективніше й раціональніше розподіляти свої ресурси, а це, зі свого боку, стане позитивним чинником розвитку внутрішнього агроринку.
Важливий аспект, пов’язаний із членством у СОТ, — впровадження санітарних та фітосанітарних заходів. Періодичні фітосанітарні скандали істотно ускладнюють роботу українських експортерів сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках. Найбільшого резонансу набули скандали в Канаді та Франції 2003 року, коли заборонили вивантаження української фуражної пшениці, внаслідок чого склалося упереджене ставлення до українського зерна і на інших ринках збуту. Були випадки виявлення забруднення антибіотиками сухого молока, що призначалося на експорт в ЄС. Переважна частина сировини для цієї партії надходила на молокозаводи від дрібних товаровиробників. Певних полегшень у цьому плані для українських експортерів можна очікувати після вступу до СОТ.
З другого боку, Угода щодо застосування санітарних і фітосанітарних норм СОТ створює найбільшу кількість прецедентів для міжнародних суперечок. Ідеться про заходи, що самі по собі не можуть вважатися неправомірними, однак у разі їх упередженого застосування можуть виявитися нетарифними бар’єрами у зовнішній торгівлі. Незважаючи на те, що метою Угоди є недопущення застосування санітарних або фітосанітарних норм як засобу дискримінації між торговельними партнерами, ці заходи зумовлюють невиправдану дискримінацію.


Члени СОТ визнають санітарні і фітосанітарні норми інших членів як еквівалентні (навіть якщо вони відрізняються від власних) у тому разі, якщо експортер демонструє імпортерові, що його заходи досягають належного рівня санітарного або фітосанітарного захисту. На запит будь-якого члена СОТ мають проводитися консультації з метою досягнення двосторонніх і багатосторонніх угод з визнання еквівалентності конкретних санітарних і фітосанітарних норм. Отже, українські експортери сільгосппродукції отримують інструмент проти упередженого застосування санітарних і фітосанітарних норм.


Ризики
Що стосується ризиків від членства у СОТ, то до найбільших із них можна віднести поступове (впродовж шести років) зменшення рівня захисту внутрішнього агропродовольчого ринку. Україна, так само як і інші країни з перехідною економікою, пройшла шлях від лібералізації торгівлі, цін і обмеженого втручання у функціонування ринків до політики підтримки цін і ринків, передусім шляхом імпортних та експортних обмежень. Результатом високого рівня захисту внутрішнього ринку стало те, що близько 95% продовольчої продукції на ньому становить продукція українського виробника.
Національні виробники зазнають певних втрат, пов’язаних із адаптацією до нового конкурентного й регулятивного середовища. Час, відведений для підготовки вітчизняних товаровиробників, доволі обмежений. На думку фахівців Мінекономіки,   присутність національного виробника на агропродовольчому ринку може зменшитися до 60–70%. Отже, частину внутрішнього продовольчого ринку наші виробники зі вступом до СОТ втратять. Щоправда, запобіжним чинником зменшення частки вітчизняних продовольчих товарів на внутрішньому ринку може стати усталеність споживчих преференцій населення. Але не треба забувати, що зниження імпортних мит відкриє шлях до внутрішнього ринку передусім відносно дешевшій імпортній продукції. Це, з одного боку, позитивно впливатиме на задоволення попиту населення, але з другого — негативно позначиться на становищі власного виробника, що, зрештою, може звести нанівець переваги для населення, особливо, для сільського.
Прикладом може бути узгодження обсягів тарифної квоти на ввіз цукру-сирцю. Україна взяла на себе зобов’язання зі встановлення квоти на ввіз тростинного цукру-сирцю обсягом 200 тис. т і доведення її до 260 тис. т упродовж трьох років після вступу до СОТ. Наслідком збільшення імпорту відносно дешевого цукру-сирцю стане, з одного боку, зниження цін на цукор на внутрішньому ринку, що вигідно споживачам, але водночас завдасть збитків сільгоспвиробникам і призведе до скорочення зайнятості в галузі.
Як показав досвід постсоціалістичних   країн — членів   СОТ, найменш конкурентоспроможними на внутрішньому ринку після приєднання до СОТ виявилися виробники молока, яєць, м’яса, картоплі, овочів та фруктів. В Україні переважна частина картоплі (98,6%), овочів та баштанних культур (85,9), плодів та ягід (85,5), м’яса (72,9), молока (75,5), яєць (55,9%) виробляється в господарствах населення (дані 2002 року). Отже, товарні особисті підсобні господарства стануть найуразливішою групою серед сільськогосподарських товаровиробників після приєднання до СОТ.
Певні чинники діятимуть у напрямі зменшення переваг України як нетто-експортера сільгосппродукції. По-перше, як наслідок лібералізації торговельних режимів, з одного боку, і скорочення державної підтримки власних товаровиробників — з другого, знижується конкурентоспроможність власної продукції не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. Іншим чинником, здатним зменшити переваги України як нетто-експортера сільгосппродукції, є недостатня активність на зовнішніх ринках національних експортерів. Як відомо, сьогодні найактивнішими експортерами українського зерна є компанії з іноземним капіталом.


Необхідність дотримання суворіших санітарних, фітосанітарних і технічних норм також може виявитися суттєвою перешкодою для розширення експорту сільськогосподарської продукції з України. Правила СОТ вимагають застосування санітарних і фітосанітарних заходів не тільки для зовнішнього, а й для внутрішнього ринку. Ця процедура збільшить витрати на  виробництво і зменшить  прибутки сільськогосподарських виробників. До того ж, створення інституцій для впровадження і підтримки стандартів СОТ потребує значних коштів Державного Бюджету, оскільки це пов’язано з витратами на відповідне устаткування, навчання персоналу, законодавче запровадження відповідних норм. Як свідчить досвід країн з перехідною економікою, ці витрати є доволі значними. Виконання зазначених заходів за рахунок кредитів Світового банку збільшує зовнішній борг країни і може спричинити скорочення витрат на підтримку сільськогосподарських виробників і сільської місцевості.
Зазначені ризики, на перший погляд, мають короткотерміновий характер. Проте, зважаючи на попередній досвід економічних перетворень в Україні, короткотермінові негативні чинники можуть перетворитися на довготермінові, а негативні тенденції — набути системного характеру.
Окремо слід наголосити на можливих соціальних наслідках для сільських мешканців, які становлять майже третину всього населення України. Відповідно, і частка населення, зайнятого в сільському господарстві, є незрівнянно більшою, ніж у розвинених країнах. Отже, цілком очевидно, що послаблення позиції національних виробників на внутрішньому агропродовольчому ринку в результаті приєднання України до СОТ зумовить прискорення темпів зростання безробіття у сільській місцевості.


Тамара Осташко,
канд. екон. наук, експерт Інституту сільського розвитку

Інтерв'ю
У розвинених країнах агрострахування вже давно застосовується як ефективний інструмент розвитку агробізнесу, в Україні страхування ризиків сільського господарства все ще знаходиться на стадії розвитку
Кооперація в агросекторі – це забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції.  У світі кооперативи є елементом самодопомоги і отримують преференції від держави. 

1
0